Чи шкідливі замовні матеріали, або Чому школярі почали читати «Телекритику»

Фото з турніру юних журналістів

Наприклад, підвищення платні журналістам, жорстка відповідальність редакторів: штрафи чи призупинення виходу ЗМІ, надання кодексу професійної етики статусу державного закону й відтак — відповідальність за його порушення… Які дискусії велися з цього питання! — у професійному середовищі таких не чула ніколи. Ми з висоти свого досвіду переважно зітхаємо поблажливо: та всі не без гріха; а виживати як… Діти досвіду не мають, вони розглядають питання з погляду ідеалу. Звісно, можна ставитися до цього скептично, але як «з᾽їсти» те, що ми, українські медійники, отому ідеалу далеко не відповідаємо?.. Втім, про все по порядку.

Кому потрібні шкільні газети?

Серед журналістських зустрічей часом бувають цілком «прохідні», а часом ніби й не особливо значущі, але такі, що залишаються в пам'яті надовго. Далекого 2003 року наша група українських журналістів проходила стажування в США, вивчаючи управління місцевою та регіональною пресою. Кожен, хто бував на подібних навчаннях, знає, як насичена їхня програма. Та досі пригадується зустріч із кореспонденткою Washington Post, яка розповідала про те, що їх (так, отаку солідну газету!) турбує проблема шкільної преси. Навіть працює спеціальний проект із розвитку шкільних газет. Це, мовляв, важливо, бо, як свідчать деякі дослідження, медіа втрачають аудиторію, а розвиток учнівських газет допомагає таку аудиторію зберігати й готувати.

Звісно, це залишилося в пам'яті недарма, бо на той час сумська гімназія № 1 уже років п'ять мала першу в області офіційно зареєстровану шкільну газету. Її створювали учасники студії журналістики, яку мені пощастило вести. Існували газети і в інших школах, самвидавівські, що так само виникли в 90-і на хвилі захоплення «гласністю» та «плюралізмом» дорослих.

Минув час, шкільній пресі ніби почали приділяти більше уваги: проводити фестивалі, конкурси; журналістика як предмет з'явилася серед тем, розроблюваних у Малій академії наук, але такої масовості шкільних видань уже немає. Чому? Всі «сидять в інтернеті»? Й це теж. Але шкільна газета не стала чимось серйозним для шкільної системи, залишилася «забавкою» для вчителів/ школярів-ентузіастів, разовою акцією «під захід» або ж навчальним майданчиком, як у сумській гімназії, де газета продовжує виходити ось уже сімнадцятий рік.

На жаль, фахові журналісти не надто заглиблюються в цю сферу, залишаючи її вчителям, які все ж не є спеціалістами, яких добрих намірів вони не були б сповнені. На Сумщині нині, наскільки відомо, гуртками юних журналістів займаються аж два професійні медійники: Павло Зленко у Тростянці та Дмитро Гланц у Конотопі.

Тим часом шкільна преса залишається «кузнею» професійної орієнтації. Агов, хай відгукнуться дописувачі тієї ж сумської газети «Гімназія», хто пов'язав себе з професією!.. Вони є. Звісно, учасники студії не масово йдуть у фах, цього й не може бути. Зате залишається наявним інший чинник: ці школярі мають певний рівень медіаграмотності, про яку так модно говорити останніми роками, але яка практично не реалізується на практиці. Тобто шкільна преса вже давно намагалася взяти на себе функцію, що так потрібна нині суспільству. Проте — чи давали їй цю функцію взяти?

Знати — значить бути озброєним

Ця фраза стала клішованою, та банальне часто і є незаперечним. Коли слухаєш виступи учасників турніру юних журналістів, розумієш: ці діти таки озброєні. Додатковими знаннями, яких не дають на уроках; умінням викладати позицію, опонувати й відстоювати свою думку; якоюсь інтелектуальною дорослістю.

Турніри юних журналістів народилися в тій же гімназії № 1 міста Сум. Спочатку — обласний, згодом, за підтримки управління освіти і науки та відповідного міністерства — всеукраїнський. У квітні відбувся одинадцятий Всеукраїнський турнір юних журналістів (ВТЮЖ), на який приїхали команди від Луцька до Краматорська.

Проводиться захід коштом командних внесків, бо немає в держави грошей на проведення таких заходів! Але треба віддати належне колегам: цілком по-волонтерськи немало їх щороку стають членами журі турніру. Активно підтримував ВТЮЖ перший голова журі всеукраїнських змагань очільник НСЖУ шановний Ігор Лубченко. Самовідданими членами журі є сумчани-журналісти та викладачі кафедри журналістики СумДУ — їм доводиться судити два турніри: обласний і всеукраїнський. Подвижниками турніру стали колеги з інших міст, які приїздять до Сум, передусім сьогоднішній голова журі генеральний директор каналу «Тоніс» Олександр Бутко та відомий журналіст киянин Василь Бирзул. Спілкування членів журі з учасниками турніру часом перетворюються на маленькі майстер-класи для дітей.

До запитань, які готують школярі для турнірних дебатів, практично з першого ТЮЖу включали запитання щодо професійної етики. В останні роки до тем обговорення додалися стандарти журналістики та проблема джинси.

Як говорилося вище, дебати з цього приводу гарячі. Головне ж, що учні, готуючись до турніру, справді вивчають питання глибше, ніж розуміються на ньому немало дорослих колег. І базовою інформацією для тюжівців виявилися матеріали моніторингу ЗМІ, що проводиться Інститутом демократії імені Пилипа Орлика й «Телекритикою». Учні посилаються на методику, за якою здійснюється моніторинг, цитують матеріали з MediaSapiens, самі моніторять місцеві ЗМІ, аби навести приклади-ілюстрації для своїх доповідей.

Як розпізнати замовні матеріали? Як має позначатися реклама? Як протидіяти джинсі? До речі, останнє запитання вже після виставлення оцінок діти поставили самим членам журі. Олександр Бутко найпершим фактором протидії назвав саме публічне обговорення і так само послався на згадуваний моніторинг ЗМІ.

Та спільним рецептом, запропонованим у своїх відповідях чи не всіма командами, став такий: треба навчити людей розпізнавати, де журналістський матеріал, а де «дурилка»; що є рекламою, а що — фейком. Отже, повертаємося до питання медіаосвіченості.

До речі, воно таки актуальне. Сумський експерт проекту моніторингу ЗМІ Інституту демократії імені Пилипа Орлика, кандидат філологічних наук, проректор Української академії банківської справи Алла Ярова запропонувала студентам другого-третього курсів створити власні медіапортрети. Коли завдання було виконано й почалося обговорення, виявилося, що лише 15 % таких молодих людей орієнтуються в якості медійного продукту. Як на час, коли країна перебуває в стані інформаційної війни, мабуть, таки замало...

А наразі учасники турніру попрощалися до наступного року. Серед запитань, запропонованих членами журі для турніру-2016, є й таке: назвіть власників популярних українських медіа та простежте, чи позначається вплив власника на контенті медіа. Теж цікаво…

comments powered by Disqus