Трагедія в Шарлоттсвіллі та «націоналізм»: чи не час, нарешті, визначитися з термінологією?

Фото: News2Share via Reuters

Трагедія в американському місті Шарлотсвілл — розташованому, до речі, на такій самій відстані від Вашингтона, як Черкаси від Києва, у 180 кілометрах. Зовсім не якась далека й загублена у просторі далечінь, і це — важлива, як на мене, деталь.

От як подавали цю подію шановні й респектабельні українські видання. Отак: «Мер американського Шарлоттсвілля, де сталися сутички між націоналістами і їх противниками...». Отак: «Президент США Дональд Трамп відкрито засудив дії націоналістів..». Отак: «В Шарлотсвіллі під час акції націоналістів машина в'їхала в натовп контрпротестувальників...». Ще отак: «В Шарлотсвіллі сталися сутички між націоналістами, які вважають, що «знищується історія білої Америки», та противниками расової дискримінації...». Й отак: «Вранці в Шарлоттсвіллі почалися зіткнення націоналістів і громадян, які виступають проти їх дій...». Перелік можна продовжувати мало не безкінечно.

Чи не найчастіше вживаним словом у публікаціях найрізноманітніших видань про події в американському місті є слово «націоналісти». А тепер спробуймо дати відповідь на запитання: як швидко після цих публікацій широкі верстви українців погодяться, що ОУН — Організація українських націоналістів — то були герої, а не головорізи? Як швидко погодяться, щоби вулиці українських міст носили імена Бандери та інших діячів ОУН?  

Адже цілком зрозуміло: якщо жінку, що звикла топити чоловіків у ванні, вперто називати й називати феміністкою, аудиторію дуже складно буде переконати в ідеалах жіночої рівності.

То про кого, про яких націоналістів, власне, йдеться в даному разі? Яку таку націю вони захищали, коли у Сполучених Штатах Америки питання етнічного походження є таким, у якому сам чорт не розбереться? Американську поліетнічну політичну націю? Зрозуміло, що йшлося геть не про це. У багатьох публікаціях вживано вислів «білі націоналісти». Те саме: про яку таку білу націю йдеться? Абсурд, нісенітниця. Зрозуміло, що в даному разі англомовний вислів whitenationalistsбув евфемізмом до слова “расисти”: американська політична культура воліє не зловживати цим словом. То чому було в українських медіа так прямо й не казати: расисти?

В англомовному оригіналі було слово nationalists? То це був типовий приклад того, що зветься фальшивими друзями перекладача. Зрештою, англійське слово accurateми перекладаємо не як «акуратний», а як «точний» - близькі значення, але не тотожні. Мова в даному разі навіть не про друзів перекладача — справжніх або фальшивих. Мова про те, що перекладати можна вдумливо, максимально зберігаючи зміст, а можна абияк, машинально, буквально — аби було. І надто часто ми стикаємося з другим.

Та й щодо націоналістів: події в Шарлоттсвіллі — далеко не єдиний інформаційний привід, коли слова «націоналізм» і «націоналісти» використовуються в українській журналістиці надто вже широко — аж подеколи до розширювального тлумачення. Й без будь-якого перекладу. Просто за традицією, що тягнеться ще з радянських років. Що ж то з традиція?

Слова «націоналізм» та «націоналісти» - відпочатково дуже багатозначні. Аж до повної змістової невизначеності, коли без конкретизації, без контексту не зрозуміти, про кого й про що, власне, йдеться. Ними фактично заведено позначати будь-які дії на національному ґрунті й із національного приводу. Й радянська пропаганда широко маніпулювала багатозначністю цього слова, з легкістю підмінюючи одне значення іншим. Українець, що розмовляє українською мовою, - націоналіст; українець, що розмовляє російською, - інтернаціоналіст. Володимира Сосюру звинуватили в націоналізмі за його «Любіть Україну» - бо якби він був інтернаціоналістом, він мав би любити Росію. Радянська пропаганда ставила на одну дошку прагнення до національної емансипації українців і агресивну етнічну нетерпимість, дискримінацію й утиски за етнічною ознакою. Шовінізм, неонацизм, «класичний» нацизм — усе це радянська пропаганда позначала одним і тим самим словом, націоналізм, що й звичайне прагнення до збереження своєї культури, своєї історії, своєї мови.  

Точнісінько так само діяла й діє російська пропаганда — згадаймо хоча б «націоналіста Кравчука» та «націоналіста Ющенка». От російська аудиторія й сприймала Кравчука та Ющенка як буцімто «духовних братів» шалоттсвілльських відморозків.

І якби ж то лише російська! Аудиторію тих-таки Криму й Донбасу саме на цьому й було виховано. Й коли російська пропаганда під час Майдану почала сипати словом «націоналісти» мало не щохвилини, аудиторія Донбасу та Криму сприйняла це як небезпеку, як загрозу. Як реальну загрозу своєму життю. Й почала захищатися — від загрози, якої насправді не існувало. Від привиду, від міфу, від хворих пропагандистських фантазій. У результаті — війна, кров, горе. А від «націоналістів» у такому контексті залишався лише один крок до «фашистів» - бо радянська, а потім російська пропаганда привчила аудиторію, що ці слова — то практично синоніми.  

Не визначившись із термінологією, ми просто не зможемо нікого ані в чому переконати. Наша контрпропаганда буде безсилою. Бо ми не зможемо викривати маніпуляції з цим терміном. Тож, скажімо, Ірина Фаріон — ніяка не націоналістка, а хрестоматійна шовіністка, хоч у музеї шовінізму виставляй. Російські «націоналісти», що влаштовують побиття «чурок» та «осіб кавказької національності», - ніякі не націоналісти, а типові нацисти. Шарлоттсвілльські відморозки — не націоналісти, а звичайні расисти. 

Щодо подій у Шарлоттсвіллі, то у Сполучених Штатах Америки — своя культура вживання терміну «націоналізм», свій контекст і свої пов'язані з ним реалії. В Україні мала б бути своя культура — зважаючи на українську й саме українську передісторію застосування цього терміну. На українські — нав'язані радянською пропагандою — стереотипи його сприйняття й потребу в подоланні тих стереотипів.

Ми ж, попри те, що маніпуляції терміном «націоналізм» принесли нашій країні страшне горе, й надалі торуємо заїжджений радянсько-російський шлях, втовкмачуючи й утовкмачуючи у свідомість українців радянсько-російські пропагандистські штампи. Бо так звикли, бо навіщо ж щось міняти. Бо звикли, що журналістика — то суто механічний процес, так?

comments powered by Disqus