Агенти впливу й тексти впливу

Соціосистеми живуть як об’єднавчими, так і роз’єднавчими силами. Якщо тоталітарні країни (можливо, штучно) акцентують і творять об’єднання соціосистеми, пострадянсьський простір, комерціоналізувавши віртуальне поле, базує свої кіносюжети на розривах, а не на єднанні. Експлуатуючи розриви, коли контент фільму будується саме на них, ми збільшуємо їхній статус у масовій свідомості.

Дебре вважав, що комунікація пов’язана також і з переміщенням тіл у просторі (Дебрэ Р. Введение в медиалогию. – М., 2009). Це місіонери чи, наприклад, торговці, які їздили між різними країнами. Тобто люди, а не тільки повідомлення перебувають у центрі уваги процесу комунікації.

Люди як агенти впливу використовуються для трансформації соціосистем. Всі відомі релігійні системи починалися з принципово нової ролі людини-месії. Впливи під час останніх арабських революцій будувалися на дружніх зв’язках, оформлених у систему соціальних мереж.

Особливо ефективною така ситуація стає тоді, коли немає інших варіантів передачі інформації, окрім особистого контакту. Можна виділити певні типи особливої ролі окремої людини, що пояснюється відсутністю нових ідей в інформаційних потоках :

- початковий період появи цих ідей,

- заборона, цензура не дозволяє інше поширення,

- розрив між публічним інформаційним потоком і реальними інтересами споживачів.

Вплив людей може поширюватися й на далекий від їхнього життя період. Російський терор ішов проти влади в дореволюційній Росії, і завершився він революцією. А потім уже, навпаки, влада розгорнула терор проти власного народу (див., наприклад, розвідку про долю Абакумова, який показав себе в роботі в СМЕРШі, а потім застосував цей інструментарій проти мирного населення (Петров Н. Виктор Абакумов: «Меня все должны бояться» // Новая газета. – 2012. – 11 июля). Страх став головною управлінською технологією. Але такого ж висновку доходить Глєб Павловський стосовно сучасної Росії (Павловский Г. Гениальная власть. Словарь абстракций Кремля. – М., 2012). Тільки тепер влада торгує захистом від проблем, і що страшніші ті проблеми, то потрібнішою виглядає влада.

Терор проти влади, а потім терор влади проти населення. Тобто це була симетрична відповідь. Подібно до того, як найдемократичніша влада Ющенка звела паркан, прийшовши до влади, перекрила біля себе вулицю, чого не було ані за радянських часів, ані за часів Леоніда Кучми. Тобто відповідь будується на справжніх чи уявних кроках, які було колись зроблено.

Але агенти впливу відіграють більш тактичну роль, ніж так звані тексти впливу. Тексти впливу мають більш довогострокові наслідки, вони навіть можуть жити вічно, на відміну від агентів впливу, що мають як біологічний вік, так і вік активності, коли їхня роль найбільша.

Майже всі революційні зрушення соціосистем базувалися на текстах впливу. Тексти Маркса й Леніна стали рушійною силою для російської революції, тексти Гітлера – для побудови фашистської Німеччини, тексти Кутба – для «Аль-Каїди». Людина створює Текст, який на наступному кроці реалізує свій уплив на маси.

Тексти програмують поведінку, активують нові ідеї в головах людей. У ролі текстів можна розглядати не лише тексти у звичному розумінні, а й фільми чи телепродукцію. І тут ми потрапляємо сьогодні в досить незвичну ситуацію. Зазвичай соціосистеми були зацікавлені в текстах, які працювали на об’єднання, сьогодні, з невідомих причин, масово породжуються тексти, що підтримують асоціальну поведінку, тобто розривність сооціосистем.

Можемо взяти серіал «Доктор Хаус». У центр винесено героя з принциповими вадами, асоціальною поведінкою та залежністю від наркотиків. Його недоліки добре розуміє й сам актор Хью Лорі, який розповідає про це в своєму інтерв’ю (Лори Х. Доктору Хаусус суждено вечно садиться не на тот поезд. Интервью – Известия. – 2012. – 5 июля). Фільм протримався вісім сезонів. І це свідчить не тільки про його творців, але й про аудиторію, яка потребує саме такого кіно.

Тим часом психологи висловили занепокоєння українськими новинами, де на першому місці стоять убивства чи аварії. Психологи доходять висновку: ці новини дивляться садисти чи маньяки. Але ж новини теж програмують поведінку, створюючи відповідні мотивації.

Типові російські серіали теж опинилися в полі розривів соціосистеми. Можна виділити такі три основні контексти, в яких розгортається дія найпопулярніших серіалів:

- кримінальний контекст,

- сталінська доба,

- співробітники ФСБ захищають нацбезпеку.

Це фільми, що моделюють розривність соціосистеми. Якщо навіть за своєю суттю їхні герої, з одного боку, «лагодять» цю розривність, наприклад, не дають чеченським терористам підірвати атомну станцію, все одно розривність експлуатується сильніше за норму. Бо є ж і герої з іншого боку.

Фільми й новини експлуатують розриви соціосистеми. Під розривами ми розуміємо точки, де система не працює так, як має. І саме люди створюють ці відхилення. У віртуальному просторі (фільми) чи інформаційному (новини) ми бачимо й чуємо про ситуації розривів. Саме тому сьогодні немає і не може бути фільмів, наприклад, про інженерів, учених, космонавтів, художників, бо вони не підходять під мейнстрім. Вони є творцями соціосистем, а не творцями розривів. Вони працюють на єднання, а не роз’єднання соціосистем.

Стандартна структура серіалу від міліцейського до нацбезпекового будується на протистоянні Хороших і Поганих хлопців. Але кожен історичний період вкладає в це власне розуміння хорошого й поганого. Схематично це можна зобразити так:

ХОРОШІ ХЛОПЦІ

ПОГАНІ ХЛОПЦІ

ПРИКЛАД

шахтарі, робітники, представники спецслужб

вороги народу

радянське довоєнне кіно

студенти, творча інтелігенція

представники спецслужб

пострадянське кіно про дисидентів

Така принципово конфліктна модель світу дозволяє будувати сюжет, де політичне автоматично накладається на побутове. І фільми ці несуть чітке політичне забарвлення й відповідні цілі.

Федоров проаналізував політично ангажовані медіатексти (Федоров А.В. Анализ стереотипов политически ангажированных медиатекстов на занятиях в студенческой аудитории (на примере фильмов Ренни Харлина «Рожденный американцем» (1986) и «Пять дней в августе» (2011) // Дистанционное и виртуальное обучение. – 2012. – № 7. – С.67–74). В них вороги досить чітко протистоять друзям. Негативний персонаж не може зробити позитивного вчинку, і навпаки. Кіно сьогоднішнього дня, наприклад, про російсько-грузинський збройний конфлікт, активує стереотипи холодної війни, оскільки іншого інструментарію політичного типу для масової аудиторії немає. Просто колись це був досить інтенсивний вплив на масову свідомість: з 1930-го по 1935-й, наприклад, шпигуни з’явилися у восьми радянських фільмах, а з 1936-го по 1939-й уже в двадцяти: 1936-го – у двох, 1937-го – в чотирьох, 1938-го – в шести, 1939-го – у восьми. Й ця статистика чітко демонструє наближення 1941 р., коли віртуальна реальність починає збігатися з фізичною.

До речі, збіднений об’єкт для аналізу породжує збідненний аналіз. Коли Федоров аналізує тексти набагато менш політизовані, наприклад, кримінальні фільми, то й аналіз стає розлогішим і складнішим. Тобто в структуру аналізу політично ангажованих текстів можна спокійно додавати й політичну ангажованість дослідників як фактор аналізу.

Вплив залежить не лише від політичних уподобань дослідника, а й від самого об’єкта. Розгляньмо такий приклад. Віллер із колегами (його сайт – www.willer.berkeley.edu) встановили, що релігійні люди є менш співчутливими, ніж атеїсти (див. тут і тут). Для цього вони провели серію експериментів. В одному з них кожен учасник отримував після емоційного фільму про дітей, що страждаютть від бідності, 10 «лабораторних доларів». На менш релігійних людей емоційно відео вплинуло більше, після перегляду вони давали більше грошей незнайомцю.

Пояснення таке: на менш релігійних людей впливає емоційний зв’язок з іншою людиною, а на більш релігійних – доктрина, спільна ідентичність, репутаційні аргументи.

І тут Віллер виносить цікавий вердикт, підсумовуючи цю роботу: «В цілому це дослідження доходить висновку, що хоча менш релігійним людям менше довіряють у США, але в тому, що стосується співчуття, вони реально більше налаштовані допомагати іншим громадянам, аніж більш релігійні люди».

В інший своїй роботі Віллер аналізує усну комунікацію між людьми як передачу соціальної інформації стосовно інших – чи можна їм довіряти. В своєму інтерв’ю Віллер каже, як і чому люди попереджають інших. Люди стають схвильованими, коли бачать нечесну поведінку, але рівень хвилювання падає, коли вони передають цю інформацію іншим.

Загалом слід визнати, що й агенти впливу, й тексти впливу можуть активувати людей зовсім з інших міркувань, аніж ті, до яких ми звикли. Тобто дослідники досить часто спираються на те, що їм тільки здається правдою.

Є ще один метод вивчення об’єкта впливу, до якого на нашій території вдаються не дуже часто. Американці, наприклад, вважають його навіть точнішим за соцопитування, оскільки тут дослідник не може запитаннями підштовхнути до потрібної відповіді. На тему інтернет-пошуку цікаву книгу написав Танцер (Tancer B. Click. What millions of people are doing online and why it matters. – New York, 2008). До аналіз інтернет-пошуку в конкретних регіонах вдаються бізнес і політтехнологи, які в такий спосіб хочуть зазирнути в голови своїх споживачів.

Існує український проект «Популярність», про який розповідає Юрій Пероганич. Щоправда, тут ідеться лише про звертання до Вікіпедії. Серед 1000 статей, які цікавлять українців найбільше, можна знайти лише декілька, присвячених сучасникам. Серед чоловіків це Ющенко чи Тягнибок, а серед жінок Ліна Костенко й Оксана Марченко. Отаким світ існує в головах наших «просунутих» інтернет-користувачів. Втім, звертання до російської Вікіпедії більше за звертання до української.

Інтернет-пошук надає допомогу в конкретних бізнес-завданнях. Наприклад, книжку про бейсбол американці випускають зазвичай у березні, тобто вони орієнтуються на початок сезону. А пік запитів про бейсбол в інтернеті припадає на третій тиждень липня, коли напруга в сезоні зростає. Виходить, що саме ця точка є комерційно найкращою. Є також можливість прогнозувати результати виборів у конкретних регіонах. Про це теж каже Танцер.

І агенти впливу, й тексти впливу намагаються програмувати масову свідомість. Це відбувається навіть тоді, коли такі завдання спеціально й не ставилися. Просто масова свідомість максимально зацікавлена в правилах поведінки, які не дадуть їй трапити в халепу. І такі правила надають і агенти впливу, й тексти впливу.

comments powered by Disqus