Парафувати не можна підписати

00:00,
3 Січня 2012
1398

Парафувати не можна підписати

00:00,
3 Січня 2012
1398
Парафувати не можна підписати
Висвітлення українськими телеканалами підсумків самміту Україна – Євросоюз стало наочним прикладом того, як завдяки маніпуляціям навіть із поразки можна зробити гучну перемогу.

Висвітлення українськими телеканалами підсумків самміту Україна – Євросоюз, що відбувся 19 грудня у Києві, стало наочним прикладом того, що, не докладаючи таких уже великих зусиль, навіть із поразки можна зробити гучну перемогу. А ще того, що для нашого телебачення цілком годиться формат: «Трапилося невідомо що з невідомо якими наслідками».

Після саміту чимало українців із великою надією чекали на підсумково-аналітичні випуски новин за тиждень. Це був ледь не останній шанс розібратися в тому, що ж стало результатом довгих і гучно анонсованих нашою владою переговорів із Євросоюзом про зону вільної торгівлі та асоціацію. Але тут на глядачів чекав величезний сюрприз: замість підсумків тижня телеканали запропонували їм підсумки року. Самий по собі тиждень просто вилетів – ніби й не було його.

Ну а підсумки року – то і є підсумки року. Напівсвятковий, напівноворічний настрій, пригадування напівзабутих уже подій. Й у підсумку астрологічні прогнози та одруження Алли Пугачової виглядали набагато важливішими подіями, ніж відносини України з Євросоюзом.

Отже, на Першому національному каналі у підсумковому за рік випуску новин 25 грудня місця для саміту Україна – ЄС не знайшлося. Не така вже важлива подія, чи не правда? Ніби й не залежить від неї не лише те, куди піде Україна, а й якою вона буде. Утім, Перший національний був у цьому далеко не єдиним: більшість каналів у підсумкових випусках саміт проігнорували. «Позитивізація новин» у дії? Легкий спосіб не казати те, що «треба», але дуже не хочеться?

У підсумковому випуску «ТСН» («1+1») розмову про підсумки саміту було ефектно вмонтовано посередині сюжету про відносини з Росією. От  підводка Алли Мазур: «Що не змінилося, то це офіційні відносини Росії з Україною. (А чому не України з Росією? Нас же, нібито, має цікавити український бік цих відносин, чи не так? Якщо ж ідеться про ставлення Росії до України, то чому б було саме так не сказати? – Б.Б.) Дипломатичними назвати їх важко. Бо дипломатія не дозволяє в обличчя називати сусідів кровопивцями. Нинішнє невдоволення політикою Києва Москва цього тижня показала ще чіткіше. Переговори на найвищому рівні про можливу знижку на газ результату не дали. Цілком передбачувано пройшов і саміт Україна – Євросоюз, що міг стати поворотним пунктом в історії країни. Захід і Схід хочуть від України протилежного. Чи зможе Київ пройти власною дорогою, наприкінці тижня підсумовує Станіслав Ясинський».

Звісно ж, не можна вимагати від підводки, щоб вона дублювала подальший сюжет. Але ж розставляти акценти, хоча б називати події вона мусить! Тут же ми бачимо самі лише натяки, загадки й недомовки. Така собі підводка Шехеразади.

Власне сюжет розпочався з двох коротких синхронів. Андрій Клюєв, перший віце-прем’єр: «Ніякого провалу нема. Все гаразд». Риторичне запитання кореспондента: «Перемога?» І знову слова Клюєва: «А як же, завжди перемога».

Наступний пасаж кореспондента, нібито, розставив усі крапки над «і»: «Температура взаємин з Європою, що знижувалася протягом минулого півріччя, продовжує стрімко падати. До такої прохолоди, що навіть сам факт того, що саміт ЄС – Україна відбувся -  це вже перемога... Робочі групи навіть звірили цей немаленький документ. Однак поки що не поставили на договорі жодних попередніх підписів. Саміт показав: в своєму нинішньому вигляді Україна на шляху до Європи взяла останню можливу висоту».

Усе це так. А от далі пішло малозрозуміле. Синхрон голови Ради Євросоюзу Германа Ван Ромпея: «Наше занепокоєння пов’язано з певною заполітизованістю судової системи в Україні. Свідоцтвом цього є справа Тимошенко. Ми хочемо зробити певні кроки, щоби підписати і ратифікувати угоду про асоціацію якомога швидше. Але це залежатиме від політичних обставин».

Ні, мабуть, недаремно взірцевим матеріалом на нашому телебаченні вважається такий, де хронометраж синхронів перевищує хронометраж репортажу. Навіть у підсумкових випусках. Склеювання матеріалів із синхронів надає чудову можливість маніпулювати інформацією, так би мовити, чужими руками. І справді: що означає «залежатиме від політичних обставин»? А що завгодно: от що хочете, те й підставляйте. Будь-яка сваволя Євросоюзу, його крутіння носом – то теж «політичні обставини».

Висмикнути з контексту можна яку завгодно фразу «синхронодавця», й виглядатиме все солідно: от вам інформація з перших рук, ніякого стороннього втручання, ніяких маніпуляцій, про що таке ви кажете? А от «Час» 5 каналу дав такий синхрон того ж Ван Ромпея: «Ми відчуваємо погіршення демократії в Україні. Недоліки потрібно виправляти. Пане президенте, принципи Східного партнерства – демократія, свобода слова, верховенство права – є вирішальними у даному питанні». Зовсім інше послання, зовсім інша картина виходить, правда ж?

Але повернімося до випуску ТСН. Ясинський: «Українська ж влада чітко дотримується вибраної лінії. І заперечує будь-яку можливість незаконного впливу на прийняття судових рішень». Далі пішов синхрон Віктора Януковича про «вирішення всіх питань виключно у правовому полі з гарантуванням принципу незалежності судової влади».

Тут ми стикнулися з вельми типовим – принаймні, далеко не поодиноким на нашому новинному телебаченні – випадком. Зверніть увагу на фразу про «незаконний вплив на прийняття судових рішень». У виконанні президента вона пролунала б цілком логічно, відповідно до його позиції. Але ж вимовив цю фразу кореспондент! Без жодних уточнень на кшталт: «Як вважає президент, незаконного впливу», або ж: «На думку президента, незаконного впливу». Пан Ясинський своєю категоричністю засвідчив: вплив таки був би незаконний! Бо, наголошу, це були його слова, а не президентські! Тобто, вийшло, що припинення заполітизованості судових процесів було б незаконним впливом на ті процеси. Абсурд якийсь, один фрагмент матеріалу суперечить іншому.

Отут і варто повернутися до дискусії про те, чи може журналіст називати речі їхніми іменами. Тут ми бачимо ще один нюанс  того самого дискурсу: чи може журналіст висловлювати своє ставлення до слів політиків чи хоча б сумніви в істинності тих слів? Чи може просто констатувати, що політики, даруйте, вішають нам на вуха локшину? «Світлобоязнь» уже дійшла такої межі, коли будь-яке, хай навіть найсумнівніше, твердження політиків журналісти переповідають без найменшого власного втручання, суто механічно, машинально. Переповідають так, ніби твердження політиків апріорі є істиною, завжди й за будь-яких обставин.

Повторю: йдеться не про окремий випадок, а про помітну тенденцію.  Задля реалізації завдання  бути лояльними до влади Януковича,  керівники ньюзрумів привчили кореспондентів склеювати матеріали з синхронів, та так,  що кореспонденти ніби розчинилися в них, ніби самі усвідомили себе суто технічним персоналом. Гаразд, хай навіть синхронів у репортажі буде більше, ніж самого репортажу. Але ж навіщо тоді давати підводки до синхронів, у яких лише висловлено головну думку того, що от-от пролунає в оригіналі? Навіщо змушувати глядачів прослуховувати двічі одне й те саме – спочатку у викладенні кореспондента, а потім, те саме, у синхроні? Мабуть, функція підводок до синхронів має, все ж, бути іншою – зокрема, й уносити корективи до сприйняття цих синхронів, коли вони є надто вже неоднозначними, надто суб’єктивними.

Згодом пролунав синхрон екс-міністра закордонних справ Володимира Огризка: «Якщо не зміняться підходи до внутрішньої політики, і не буде повернення до демократичних процесів, то не буде і підписання».

Здавалося б, усе розставлено по місцях? А от і ні. Одразу після синхрону Ясинський переповів інше висловлювання Огризка: «Утім, той самий кадровий дипломат Володимир Огризко заявляє: “У політиці окремих західних сусідів існують подвійні стандарти. Європа шукає не можливості допомогти Україні і її русі вперед, а приводу для того, щоб зупинити цей процес. Все це через газову голку, на яку європейців підсадила Москва. Головним донорам Євросоюзу Франції та Німеччині простіше відкласти українське питання на необмежений строк, ніж псувати взаємини з Кремлем. Фактор Тимошенко – ідеальний для цього барєр, спродукований самими українцями. Шукати вихід доведеться всередині країни».

Отакої. Старий заїжджений мотивчик: «Європа нас не чекає», це пихаті європейці в усьому винні, а українці – ну, хіба що привід для формального прискіпування створили. А євросоюзівці цей дріб’язковий привід роздмухали до вселенських масштабів.

Це знову було маніпулювання чужими руками – цього разу не синхроном, а цитатою. Як узгоджується синхрон Огризка з його ж цитатою? Вони суперечать одне одному. Принаймні, от у такому поданні. При тому цитата набагато розлогіша, тож і запам’ятовується краще. А синхрон був так, задля годиться. Пам’ятаєте, як півтора роки тому були не рідкістю новинні сюжети, у яких позицію БЮТ та «Нашої України» змальовували за допомогою синхронів «тушок», перекинчиків? Отут ми бачимо майже те саме: мовляв, от Огризко, яскравий представник опозиції, його вже точно не запідозриш у проросійсмьких симпатіях, а й він в усьому звинувачує пихатих євросоюзівців!

«То, може, й не потрібна нам та Європа, ну її до біса?» - тільки й могли в результаті гадати глядачі.

І ще одна деталь. Де, коли й за яких обставин було взято синхрон Огризка? Де, коли й за яких обставин з’явилася його цитата – не дрібненьким шрифтом на екрані, а вголос? Невже в даному разі це не було важливим? Невже взагалі не має бути гарним тоном згадувати, де й коли взято синхрон, якщо для глядачів це є неочевидним?

Насамкінець пролунала цитата з «Німецької хвилі»: «Україна на роздоріжжі. Вона або визнає примат демократичних цінностей і правової держави... або заключає тісний союз з такими авторитарними державами, як Росія і Білорусь». Далі Ясинський повів мову про відносини з Росією.

Дивне враження справив розглянутий матеріал. Дивне у двох аспектах. Аспект перший. Конфлікт між Україною та Євросоюзом було зведено до «казусу Тимошенко». До поодинокого випадку, ледь не курйозу. Ще раз порівняймо синхрони Ван Ромпея, наведені «1+1» та 5 каналом. Висновок напрошується єдиний: справжню причину провалу європейської політики України на «плюсах» було замовчано. А всі різкі оцінки, кореспондентський скептицизм щодо владної зовнішньої політики – все це відтак перетворилося на імітацію незалежної позиції, якої насправді не було. На щось подібне до російського телебачення, де є популярним саме такий прийом: одне-два загально-критичних слова на адресу влади на тлі контексту, що виправдовує цю владу, створюють ілюзію незалежності й незаангажованості.

Адже замовчування, заперечування комплексного характеру суперечок між Україною та Євросоюзом – у цьому й полягає владна (наголошу: владна!) політика. Цитата з «Німецької хвилі» вже нічого не змінила: її вже сприймали у контексті «казусу Тимошенко».

І другий аспект. Впадала в око така собі «боязка сміливість»: сказати різку (а радше справедливу, об’єктивну) фразу – й тут само сховатися за словесним лушпинням, за «Євросоюз сам винний».

Випуск «Часу» 5 каналу (ведуча Тетяна Даниленко, кореспондент Ірина Герасимова) досить детально змалював ситуацію, зокрема й те, що влада прагне зробити гарну міну за поганої гри й видає практично нульові результати саміту з непевною перспективою парафування за переможні.

От тільки й тут, як на мій погляд, було дещо зсунуто акценти. Ірина Герасимова: «...Київ розраховував підписати угоду про асоціацію. Та не склалося. Причина ховається за гратами... Західні керівники й самі готові нагадати тим, хто, можливо, забув: Україні угоду, якщо Тимошенко волю». От саме слідом за цим пасажем, мов приклад, мов ілюстрація, пішов вищенаведений синхрон Ван Ромпея про погіршення демократії.

Як це мали зрозуміти глядачі? Чи не так, що «за гратами ховається» єдина причина непідписання угоди? Що є первинним? Чи Євросоюз збентежений загальним погіршенням демократії в Україні, яскравим свідченням і прикладом чого є ув’язнення Тимошенко? А чи Євросоюз із незрозумілих причин переймається персональною долею Тимошенко: звільни її, й із демократією вмить стане все гаразд? Глядачів підводили до другого припущення. Менше з тим, перелічені Ван Ромпеєм проблеми (зокрема, свобода слова) є вочевидь ширшими, ніж доля лідерки БЮТ. Але «Час» вирішив не акцентувати на цьому увагу. Тож і 5 канал не уникнув до певної міри прямування у визначеному владою річищі.

«События недели», «Україна»; ведучий Андрій Данилевич, кореспондент Борис Іванов. Підводка була неприхованим знущанням. Змішавши до купи й саміт із ЄС, і бюджет, і переговори з Росією, й вирок Апеляційного суду, ведучий завершив її... характеристику підберіть самі: «…В общем, всё это звенья одной увесистой цепи на шее украинского народа. А у людей, кстати, совсем другое на уме. И это даже президент отметил на своей итоговой пресс-конференции, говоря о достижениях власти. (Тобто, те, що в людей «другое на уме» - це й є досягнення влади? – Б.Б.) Рождаемость в Украине увеличилась. Помните, в августе презервативы как подорожали, когда на их продажу ввели НДС?» Якщо це був такий жарт, то жорстокий, образливий і дурнуватий.

Судячи з усього, увесь сюжет був призначений тим глядачам, серед чиїх чеснот розумові здібності й справді не фігурують. Отакий репортаж кореспондента: «История состоит из события. События складываются из деталей. (А як же інформативно! – Б.Б.) Хронология уходящего года доказывает: достаточно одной детали, чтобы фигура получилась неправильной, а хеппи-энд был отложен до следующего года. Принуждение к рукопожатию (що автор має на увазі? чи всі глядачі це знають? – Б.Б.) стало символичным началом саммита Украина – ЕС на исходе года».

Далі був синхрон політолога Володимира Фесенка: «О завершении переговоров по новому договору с ЕС, это одно из главных достижений этого года».

Знову кореспондент: «Вот только собрать свой евроконструктор до конца Украине так и не удалось. Соглашение об ассоциации, к которому шли четыре года, не было ни подписано, ни даже парафировано. Причина – одна деталь. Её скрыли в Лукьяновском СИЗО. Год кролика и кота в Украине прошёл под знаком Юры и Юли. (От цікаво, представників влади журналіст теж називає так фамільярно? – Б.Б.) К Юрию Луценко, который на сегодняшний день в Лукьяновском СИЗО уже год, в августе присоединилась Юлия Тимошенко. Семь лет тюрьмы. Апелляционный суд оставил приговор в силе. Хлипкая надежда на Европейский суд нивелируется другими делами, открытыми против Тимошенко».

Такий от розважальненький репортажик, такі от кумедні відбуваються в Україні події. Воно й зрозуміло: коли в голові зовсім інше… Далі був синхрон політолога Михайла Погребінського: «Вся эта история с Тимошенко, сколь бы справедливыми или несправедливыми были обвинения в её адрес, общий итог позитива и негатива для украинской власти – безусловно, негатив». І, нарешті, Іванов: «Это понимает и президент Украины, но подарков к Новому году не обещает».

Тепер уважно перечитайте наведену повну стенограму сюжету. Один раз, другий, третій, до посиніння. Чи зрозумієте ви: підсумки саміту – це добре чи погано? Не зрозумієте, й правильно: послання сюжету, його ідея була зовсім іншою – показати, що капосні та вперті євросоюзівці зациклилися на Тимошенко й не хочуть бачити наших успіхів у зростанні народжуваності. Бовдури кляті.

Отаке аскетичне меню щодо саміту запропонували нам тижневики. Що ж до «буденних» випусків новин  за 19 грудня, то в них було те саме. Глядачі так і не зрозуміли: чого від саміту очікували, що мало відбутися, що насправді відбулося, якою була різниця між очікуваннями та фактом – усе це потонуло в нескінченних синхронах. Та й, власне, факт залишився не надто зрозумілим: що таке «парафувати», чим воно відрізняється від «підписати», що краще, а що гірше – того пересічний глядач як не знав, так і не зрозумів. Від більшості матеріалів мав залишитися чітко запрограмований висновок: Україна досягла успіху, тільки за дещо іншою, ніж планувала, процедурою. Надмірне використання спеціальної лексики – що це, як не прийом маніпулювання?

Зупинитися хотілося б на фрагменті матеріалу «Підсумків дня» Першого національного (ведуча Юлія Галушка). Кореспондент Наталія Малишко: «Парафування угоди може відбутися вже упродовж місяця-півтора, прогнозує перший віце-премєр. (А якесь ім’я він має? – Б.Б.) Документ складає понад дві тисячі сторінок – тож доопрацюють їх у Міністерстві закордонних справ. Після підписання (то парафування й підписання – це одне й те саме чи ні? – Б.Б.) Угоду мають ратифікувати 27 парламентів Європи. Президент Віктор Янукович сподівається, що без віз до Європи українці почнуть їздити до кінця 2014 року. Имчасово спростять процедуру і на час Євро-2012».

Далі був синхрон президента: «К чемпионату Европы Евро-2012 по футболу, мы уже будем иметь какой-то результат, который позволит нам создать более комфортные условия для болельщиков европейских, которые будут приезжать и в Украину, и в Польшу».

Чи помітили? Одразу три «легких помахи руки» в одному коротенькому епізоді. Парафування чарівним чином перетворилося на підписання. «Комфортные условия для болельщиков европейских» перетворилися на перспективи безвізових поїздок для українців – адже, коли розібратися, у синхроні президента реально не було ані слова про інтеграцію України. А умовний спосіб перетворився на оповідальний: у словах кореспондентки було слово «сподівається», тоді як у синхроні – ілюстрації до цих слів президент не сподівається, а стверджує.

Матеріал містив синхрони представників Євросоюзу. От якими вони були. Герман Ван Ромпей: «Україна є партнером, стратегічно важливим для ЄС. Сьогодні ми можемо офіційно оголосити, що переговори щодо асоціації завершено. (Узагалі-то, «завершено» - то надто багатозначне слово; існують декілька різних способів завершення, аж до грюкання дверима. – Б.Б.) Це була складна робота, і ваш уряд проголосив європейський вибір, що дає нам можливість завершити успішно ці переговори». Абракадабра якась: можливість успішно завершити переговори, які вже завершено.

Жозе Мануель Баррозу: «На початку цього року Україна приєдналася до енергетичної спільноти. Я думаю, що це дуже важливий сигнал для майбутнього України, і ми готові надавати Україні підтримку у модернізації транзитнох системи і також, звичайно, використовувати фінансові установи для цієї мети». Ну то й до чого тут був предмет саміту, асоціація й зона вільної торгівлі? Чи не було це підміною предмету розмови?

Ото й були єдині слова представників ЄС. А глядачі мали зрозуміти, що все суперчудово. Євросоюз хоч зараз готовий «надавати Україні». Леонід Ілліч Брежнєв, до 105-річчя з дня народження якого було, мов на лихо, приурочено проведення саміту, від таких схвальних відгуків просльозився б, розплакався б від щастя. Варто, мабуть, гадати, що панове Ван Ромпей та Баррозу, мов дорогоцінні сувеніри, візьмуть з України додому портрети Віктора Януковича та Миколи Азарова й розвісять їх у себе в кабінетах, на найпочесніших місцях. Так  от була тональність матеріалу.

Отут і виникли запитання. Так, Перший національний – то державний телеканал. Але чи «державний» - те саме, що й «урядовий»? Гаразд, хай буде урядовий, хай його завданням буде висвітлювати діяльність влади. Як можна її висвітлювати? Можна об’єктивно, з усіма плюсами й мінусами. Але нашому Першому національному й це не годиться. Тоді гаразд, можна висвітлювати діяльність влади офіційно. Подавати офіційну позицію влади саме як офіційну позицію влади й ніщо інше. Як було в нас в університеті: деякі однокурсники-іноземці обурювалися тим, що їх змушують вивчати курс «Історія радянського суспільства» - дещо пом’якшений і адаптований курс історії КПРС. Мовляв, вони не поділяють комуністичної ідеології. Декан пояснив їм: «Від вас ніхто не вимагає поділяти ці ідеї, від вас вимагають їх знати на рівні: Володимир Ілліч Ленін вважав, що...».

От саме так і мав би поводитися чесний «телеканал державних новин»: «Віктор Янукович вважає, що...». Коли ж державний телеканал маніпулює свідомістю глядачів, коли він у не дуже аргументований спосіб займається апологетикою влади, коли він навіть опонентів влади «змушує» виступати її апологетами, то може скластися враження, що й уся держава, яку він репрезентує, така сама – маніпулятивна...

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Утро.ua
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду