Громадянський журналіст – яка зона відповідальності?

Фото Олександра Ласкіна

Громадянська журналістика в умовах війни

Питання щодо ролі громадянської журналістики в суспільстві та того, чим відрізняється громадянський журналіст від колег, які мають фахову освіту, стало чи не найголовнішим у дискусії. За словами журналістки Hromadske.tv Анастасії Канарьової, громадянський журналіст – це відповідальний активний член громадянського суспільства, котрий хоче змінити щось і надає суспільно важливу інформацію. «Для професійних журналістів головними є об’єктивність і стандарти, для громадянських журналістів головним є донести інформацію», − каже Анастасія

Професійна журналістка та блогерка Мар’яна П’єцух вважає основною відмінністю те, що блогер працює безкоштовно, а професійний отримує за свою роботу гроші, крім того, він несе відповідальність. Мар’яна впевнена, що на громадянську журналістику в Україні чекає велике майбутнє, але потрібно створити фонди, що матеріально мотивуватимуть громадянських журналістів продовжувати займатися цією справою.

Говорячи про відмінності, німецький журналіст і тренер DWAkademie Гай Деген у першу чергу згадує про права журналістів: «У багатьох юрисдикціях журналіста [професійного] захищає закон. У багатьох країнах я можу сказати поліцейському, що він не має права забрати мою камеру, бо там є матеріали, важливі для мого розслідування». Але розповідає про випадок, коли громадський активіст зробив те, що професійним журналістам було не під силу: змусив політика, представника народу, який відмовився давати коментар журналістам, відповісти на запитання. «Це є право громадян, цим і мають займатися громадянські журналісти», − вважає Гай.

Стосовно можливої взаємодії або суперництва між традиційними медіа та блогерами, Гай Деген каже, що не бачить загрози чи конкуренції для професійних журналістів зі сторони блогерів. Навпаки, говорить про те, що на Заході часто можна спостерігати співпрацю та партнерство професійних медіа з громадськими. Останнім довіряють, але все одно журналісти мають завжди перевіряти інформацію.

Гай Деген

Утім, в умовах війни, громадянська журналістика має певні переваги. Анастасія Канарьова розповіла про співпрацю Hromadske.tv із волонтерами. Оскільки більшість українських журналістів не мають акредитації від самопроголошених республік і не можуть працювати в зоні АТО, першим джерелом інформації про події в Донецьку та Луганську стають соцмережі та блогери. «Яскравий приклад, коли в Донецьку був розстріляний тролейбус, ця тема не була висвітлена в українських медіа, Громадське першими повідомили про це, бо побачили потік повідомлень і фото в соцмережах»,− згадує пані Канарьова.

Був випадок, коли завдяки місцевому фотографу Hromadske.tv потрапило туди, куди важко було дістатися звичайним журналістам, вони разом зробили серію репортажів. На запитання, чи стикалися журналісти під час своєї роботи зі спробами дезінформації, Анастасія відповідає, що це траплялося дуже рідко, і, здебільшого, в контексті виборів. «Ми зазвичай перевіряємо інформацію, налагоджуємо контакти та з’ясовуємо чи реальні ці люди і чи підтверджуються їхні історії», − запевнила представниця Громадського. На її думку, партнерство з пересічними громадянами може бути вдалим – як приклад наводить проект «Репортерська сотня», в якому кожен громадянин, який став свідком подій, міг надіслати відзняті матеріали на Hromadske.tv. Упродовж двох годин ці відео були в ефірі. Не менш яскравим прикладом участі громадян є Луганський портал «Інформатор», де люди мають змогу повідомляти про те, що відбувається в місті і, водночас, зберігати анонімність.

«Відповідальність − це найдражливіше питання»

Медіаексперт, викладач Школи журналістики УКУ Отар Довженко вважає, що в технічному плані різниці між журналістом і громадським медіаактивістом може і не бути, а от відповідальність є дійсно важливим критерієм.«Відповідальність це найдражливіше питання. Громадянський журналіст нікому нічого не винен. Він може писати, може не писати, може стрімити, може не стрімити… Межа між блогінгом і журналістикою лежить там, де людина перестає робити для себе, а робить для аудиторії. Починає орієнтуватися на потреби аудиторії і бути зобов’язаною робити щось, що від неї чекає аудиторія», − впевнений пан Довженко.

Гай Деген також говорить про відповідальність і необхідність враховувати ризики, пов’язані з журналістською діяльністю:«Я як журналіст-розслідувальник готовий сісти до в’язниці, щоби захистити моє джерело. Багато сторітейлерів не готові взяти на себе аж таку відповідальність. Це індивідуальний вибір».

Засновники проекту «Накипело» (Харків) вважають, що відповідальність необхідна всім, незалежно від того, блогер ти чи професійний журналіст, етика та відповідальність повинні бути притаманні всім. «У той момент, коли в Києві був Майдан, а в Харкові журналісти були в «сонному царстві», саме громадянські активісти, стрімери розбудили медіапростір… Я вважаю, що громадянський і професійний журналіст, в першу чергу, відрізняються громадянською позицією, − каже Наталя Курдюкова, одна з засновників “Накипело”, − питання відповідальності – це основне питання журналістики та будь-кого, хто бере до рук камеру, або просто намагається розповісти якусь історію».

Наталя Курдюкова

Проукраїнська позиція журналіста

Ще однією проблемою українських видань є замовчування новин – чимало фактів, які є суспільно-важливими просто замовчуються, бо не підпадають під певний «патріотичний» наратив. Чи може журналіст мати власну позицію та висловлювати  її, чи його місія полягає лише у висвітленні фактів?

Наталя Курдюкова вважає, що може: «Проукраїнська позиція це в жодному разі не заклик до радикалізму і не підтримка влади». Вона пояснює свою думку: «Як ті бійці, які наразі в АТО, зовсім не обов’язково підтримують чинну владу, вони просто захищають свою Батьківщину. Так само і журналісти відстоюють інтереси своєї країни».

«Журналіст має право висловлювати свою позицію, але в колонках. Несе відповідальність за формування свідомості населення», − нагадує про розмежування новин та коментарів Анастасія Канарьова.

Про виклики, проблеми та подальші дії

Що чекає на журналістику в майбутньому, як вона змінюється з появою громадян-журналістів та які тенденції спостерігаються на Заході, розповіла представниця DWAkademie Беттіна Руйгіс. Вона зауважує, що плюралізм думок не варто оцінювати лише як позитивне явище. На німецькому досвіді наразі бачимо, що відсутність меж і вседозволеність в інформаційній сфері можуть породжувати певні міфи. «Тема біженців є зараз дуже дражливою в нашій країні. І журналістів, які висвітлюють цю тему, почали просто поливати брудом в соцмережах», − розповідає вона і додає, що розумні люди не будуть брати участь у подібних дискусіях. Думки мають бути конструктивними, що в жодному разі не ображають учасників дискусії, тому створення центрів чи дискусійних платформ, які керуються певними правилами, може допомогти в розвитку процесу комунікації.

Охопити всі потоки інформації та думок в соцмережах стає дедалі важче. Поява громадських медіаактивістів стає приводом для переосмислення завдань професійної журналістики. «Якщо раніше для журналіста було головним першим опинитися на місці подій, то зараз це майже неможливо, стрімери відразу це опублікують в інтернеті. Тому новий виклик для журналістики – вибрати з масиву інформації головне та надати не лише факти, а аналітику, статистику, допомогти побачити повну картину й зробити висновки», −з азначає Беттіна Руйгіс.

Гай Деген вважає, що поняття громадські медіа є набагато ширшим, і не обмежується лише збиранням новин. Громадянські журналісти мають збирати цікаву та корисну для громади інформацію, надавати більш широкий сенс. Щоби залучити громадян до громадянської журналістики та заохотити їх займатися цією справою, Гай радить організаціям бути доступнішими, більше розповідати про себе, робити відкриті заходи.

Відкритим залишається питання, як буде розвиватися громадянська журналістика в Україні після виходу з кризи. Беттіна Руйгіс порадила думати про майбутнє: «Потрібно розвиватися в різних сферах. Криза завершиться, і людям, які вже набули досвіду та стали експертами в кризових ситуаціях, доведеться переключитись на інші реалії, це потребуватиме інших компетенцій».

Фото Олександра Ласкіна

 

comments powered by Disqus