Львівський Медіасимпозіум: про гідність та стандарти

Фото Аліни Смутко

26-27 березня у Львові тривав II Міжнародний студентський медіасимпозіум на тему «Переосмислення медій як протидія пропаганді». Захід відбувся в Українському католицькому університеті за підтримки MyMedia. Під час двох тематичних панелей («Медіакритика і журналістика в умовах кризи» і «Пропаганда: від осмислення до спротиву») учасники презентували результати своїх досліджень.

Доповіді, презентації й дискусії засвідчили суспільну тенденцію останнього року в Україні — це дорослішання. На жаль чи на щастя, війна — в її різних виявах — змінила фокус наукових зацікавлень студентів.

Протягом двох днів учасники представляли свої погляди на те, як змінився медіапростір. Прозвучали доповіді про традиційні й новітні методи поширення пропаганди, які застосовує РФ, — наприклад, соціальні мережі, комп’ютерні ігри. Частина досліджень стосувалися виявлення фейків, у тому числі візуальних. Крім того, учасники презентували огляди й контент-аналіз закордонної й української преси — на предмет висвітлення воєнних дій на Донбасі, краху малайзійського «Боїнга», концепту «Новоросія» тощо.  Найцікавіші матеріали медіасимпозіуму буде опубліковано на сайті MediaSapiens. Спеціальним гостем заходу став британський публіцист Пітер Померанцев, який презентував український переклад книжки Nothing Is True And Everything Is Possible («Нічого правдивого, все можливе»).

Стандарти ВВС як протидія пропаганді

По завершенню симпозіуму відбулася дискусія на тему способів боротьби з пропагандою, в якій узяли участь директор Могилянської школи журналістики Євген Федченко, головна редакторка «BBC Україна» Ніна Кур’ята та заступниця головного редактора Kyiv Post Катерина Горчинська. Захід модерувала Діана Дуцик, виконавчий директор ГО «Телекритика». Втім, обговорення засвідчило, що сьогодні краще не шукати способів протидії пропаганді, а вести мову про важливість дотримання стандартів у час воєнної агресії та інформаційної війни. «Не думаю, що журналісти мають шукати способів боротьби з пропагандою — це було б те саме, якби лікарі-професіонали збирались і обговорювали, як боротись із лікарями-хабарниками або чорними трансплантологами. Найкращий рецепт — просто якісно виконувати свою роботу», — таку думку висловила Ніна Кур’ята. Вона переконана, що редакційні стандарти служби ВВС — якщо їх дотримуватися — допоможуть уникати перетворення українського медіаконтенту на пропаганду. Й тоді аудиторія сама обере якісні ЗМІ, а не маніпулятивні.

Одне з головних правил у гайдлайнах BBC: журналіст завжди має намагатися бути свідком події, про яку пише. Якщо це неможливо, він повинен поговорити з тими, хто був свідком. «Якщо згадати історію з розіп’ятим хлопчиком, яку поширили російські ЗМІ, то легко можна побачити, що там грубо порушувався цей стандарт — оскільки в матеріалі не було справжніх свідків», — нагадав Євген Федченко. Друге правило — перевірка інформації. «Фактчекінг коштує дорого — й частіш за все полягає в тому, що журналіст сидить і дзвонить: в МВС, МЗС, прес-службу АТО тощо, тобто в ті структури, де можуть підтвердити інформацію, — пояснює Ніна Кур’ята. — Це забирає час, і новина з’явиться пізніше, але вона буде правдива, і її зрештою оцінить той користувач, який вже начитався сенсаційних, але неправдивих новин».

Ще один важливий принцип — це безсторонність, тобто однакова увага до різних сторін конфлікту й надання їм слова. При цьому Ніна Кур’ята пояснила, що будь-яке надання слова не має порушувати українського законодавства — тобто журналісти не мають права транслювати заклики бойовиків про сепаратизм.

Катерина Горчинська згадала про таку ваду української журналістики, як невміння та небажання визнавати свої помилки. Так, якщо певне видання опублікувало інформацію чи новину, яка виявилася неправдивою, в більшості випадків жодного спростування не буде — на відмінку західних медіа. Наприклад, у New York Times у кожному номері на другій сторінці друкується виправлення помилок. «Визнати свої помилки — це насправді посилення професіоналізму, а не навпаки, одна для багатьох українських ЗМІ заради цього потрібно переступити через свій гонор», — зауважила пані Горчинська.

Світ абсурду та шизофренії

Учасники ще раз нагадали про ті величезні суми, які РФ витрачає на пропагандистську машину — минулого року бюджет Russia Today склав 300 млн доларів. «Із російськими ЗМІ ми знаходимося не лише у різних вагових категоріях, але й ціннісних», — наголосив Євген Федченко. Він зазначив, що особливість російської пропаганди в тому, що вона підміняє поняття стандартів у журналістиці, та й узагалі поняття традиційної журналістики.

«Російські журналісти видумають різні історії, але при цьому кажуть: це не ми маємо доводити, що ця подія була, це ви маєте нам довести, що цієї події не було», — сказав Євген Федченко. Він розповів, що на міжнародних заходах брав участь у дискусіях із російськими журналістами і зрозумів, що це один із принципів їхньої маніпуляції — абсурдне використання стандартів, зовсім інакше, ніж їх сприймають на Заході. Мета — не довести свою позицію, а посіяти нерозуміння, позбавити здатності критично осмислювати інформацію. «Україна зараз опинилась у цікавому положенні: будучи жертвою агресії, вона має постійно доводити, що вона чимось не є. А дуже важко логічно довести, що ти, грубо кажучи, не фашист і не хунта — завжди легше довести що ти кимось є, а не навпаки», — пояснює Федченко.

Про суперечності російської пропаганди та її вплив на громадян казав і Пітер Померанцев під час презентації своєї книжки. За його словами, росіяни по-особливому сприймають ситуацію з вигаданою реальністю: вони вірять і не вірять у неї одночасно. Якщо запитати, чи довіряєш телебаченню, людина скаже «так». Якщо ж поцікавитися, чи вірить людина в те, що російських солдат в Україні немає, вона скаже, що не вірить. Він називає цей феномен «російською шизофренією»: «Люди повні циніки, і в той же час знають, що потрібно гнути партійну лінію і краще не сперечатися. В цьому плані це дуже дивне суспільство».

Оперувати фактами, а не емоціями

Присутні на дискусії студенти ставили журналістам запитання: чи справді достатньо лише дотримання стандартів для протидії таким інформаційним впливам? Катерина Горчинська порадила згадати Революцію гідності й цінності, які вона відстоювала, — саме в них ключ до головного завдання журналістів сьогодні. Адже революція стосувалась і ролі преси в суспільства, яка полягає в інформуванні, а не в чомусь іншому. «Боротьба з російською пропагандою її ж методами — це пастка, в яку нас прагнуть затягнути, — сказала пані Горчинська. — Але наше завдання — не виховувати чи пропагувати, а інформувати, ми оперуємо фактами, а не емоціями, — саме це нас відрізняє». Євген Федченко навів ще один аргумент проти контрпропаганди — він вважає, що якщо зараз усі українські журналісти почнуть розвінчувати пропаганду та лише реагувати на маніпуляції, то не залишиться кому створювати власний контент.

Учасники також обговорювали, яким чином можна перезавантажити журналістське середовище сьогодні та зробити медіа якісними. Катерина Горчинська вважає, що для цього потрібно зробити два кроки: по-перше, закрити 99% із нинішніх вишів, які готують журналістів, а в одному відсотку, який залишиться, — змінити систему навчання, найнявши професійних викладачів, які зроблять навчання орієнтованим на практику. «Тоді через п'ять років ми матимемо професіоналів. Але лишається проблема — як очистити нинішнє середовище», — зазначила пані Горчинська. На її думку, виправити ситуацію складно через фактичну відсутність медіаринку в Україні, його олігархізованість. Учасники дискусії вважають, що це становище можна буде виправити впродовж дуже тривалого періоду часу. «Лише тоді, коли набереться критична маса професіоналів, які вбачають головну місію ЗМІ в наданні якісної інформації — тоді відбудуться якісні зміни на ринку», — наголосила пані Кур’ята.

 

 Фото Аліни Смутко

comments powered by Disqus