Опубліковано російський переклад книги ОБСЄ «Пропаганда та свобода масової інформації»

Мета видання - допогти державам-учасникам ОБСЄ у розробці національного та міжнародного законодавства і політики щодо розповсюдження пропаганди, пов’язаної з конфліктом в Україні і навколо неї. 

У виданні йде мова про два типи пропаганди у сучасному світі. Перший називають пропагандою війни та ненависті; він потребує юридичних дій і заходів відповідно до міжнародного законодавства у сфері прав людини. Другий тип поєднує в собі всі інші види пропаганди. Вона може суперечити професійним стандартам журналістики, проте, як правило, не порушує міжнародне право. 

У книзі йдеться про те, що міжнародна політика у сфері пропаганди гальмується відсутністю чіткого визначення основних термінів - це не дозволяє послідовно застосовувати її на міжнародному та національному рівнях. Зокрема, національні суди та законодавчі органи вагаються у формулюванні термінів  «пропаганда», «ненависть», «підбурювання», «війна». Однак це не повинне заважати ефективному застосуванню існуючих міжнародно визнаних і обов’язкових заборон у національному законодавстві. 

Згідно з висновками, що надані у виданні, запропонований набір інструментів у вирішенні пов’язаних з пропагандою проблем включає законодавче регулювання, а також наступні додаткові інструменти:

  • утвердження плюралізму ЗМІ та осуд пропаганди як мови, що не відповідає демократичній державі та професії журналіста;
  • відмова від державних ЗМІ та підтримка громадських ЗМІ, що дотримуються високих професійних стандартів;
  • розвиток міжнародного та міжкультурного діалогу, такого як діалог між журналістами та представниками інтелігенції, що підвищує медіа-освіченість і сприяє демократії, яка базується на мирі, свободі вираження думки та розмаїтті;
  • сприяння діяльності національних та міжнародних механізмів з прав людини та свободи медіа, спеціалізованих органів саморегулювання і спільного регулювання, професійних організацій та незалежних моніторингових організацій;
  • розвиток освітніх програм з медіа- та інтернет-грамотності;
  • саморегулювання ЗМІ за умови його ефективності повинне лишатися найбільш прийнятним способом вирішення професійних питань, у тому числі реагування на пропаганду війни, ненависті та дискримінації.

У розділі, присвяченому механізмам саморегулювання, наводиться приклад двох рішень російської Громадської колегії зі скарг на пресу: «О жалобе Комиссии по журналистской этике (Украина) на программу «Вести недели» (телеканал «Россия-1») и её ведущего Дмитрия Киселёва в связи с выходом в эфир сюжета «Украинское вече» (выпуск от 08.12.2013)  и «О жалобе сотрудников АНО «Пермь-36» на публикацию телеканалом НТВ телесюжетов «Спонсоры из США открыли в Перми музей «националистов-мучеников» Украины» (программа «ЧП», 03 июня 2014 г.) и «Пятая колонна» прославляет бандеровцев на деньги США: расследование НТВ»  («Профессия – репортёр», 07 июня 2014 г.).

Доповідь містить перелік ознак пропаганди, визначених Колегією в результаті розгляду скарг на програму Дмитра Кисельова. 

Зміст:

  1. Міжнародні стандарти
  2. Рада Європи
  3. Європейський Союз
  4. Терміни та визначення
  5. Зобов’язання ОБСЄ щодо мови ненависті
  6. Приклади національного законодавства

Повний текст книги доступний за посиланням

comments powered by Disqus