Рейтингова система

Сьогодні засоби масової інформації надзвичайно часто апелюють до різноманітних рейтингів: практично щодня нам подають або дані соціологічних досліджень відомих і не дуже інститутів та центрів, або ж рейтинги, складені громадськими організаціями на основі опитування експертів і журналістів. При цьому й у першому, і в другому випадках маємо справу з інформацією, яка подається без додаткового аналізу та перевірки, без постановки під сумнів методик дослідження. Воно і зрозуміло: матеріал, у якому фігурують просто цифри, не розрахований на внутрішню дискусію – він сприймається просто як факт, як зріз, як оцінка, як вердикт.

Очевидно, що журналістика інформаційної епохи перестає звертати увагу на текст і віддає перевагу сухій інформації. Текст – це емоції, це пошук, це намагання докопатися до суті. Цифри – це безапеляційність, констатація, наповнення рівняння числовим значенням. Можна прочитати полемічний текст і внутрішньо дійти нової думки, розвинути ідею, запропонувати нове осмислення. А можна просто ознайомитися з коротким текстом, згідно з яким Янукович має 21%, Кличко 16%, Яценюк 10% і т. д., а Україна – за даними якоїсь крутої міжнародної організації – перебуває на 163-му місці. А наступного тижня – за даними іншої організації – вона буде на 115-му. І це буде розцінено як великий прогрес. А у Яценюка – за даними іншої соціологічної служби – буде вищий рейтинг, ніж у Кличка. І це теж буде вважатися прогресом.

Споживаючи рейтинги, ми практично ніколи не замислюємося над методикою дослідження. Одна поважна громадська інституція, досліджуючи свободу слова в різних країнах світу, вирішила, що в Україні рівень даної субстанції нижчий, ніж у Південному Судані. Вище України у рейтингу стояли Туреччина (де перебувають в ув’язненні за професійну діяльність 49 журналістів) та деякі латиноамериканські держави, у яких протягом минулого року загинуло по кілька журналістів (в одній із країн – 10 журналістів протягом року!). І цей рейтинг було сприйнято як належне, хоча в Україні – слава Богу – не було настільки трагічних інцидентів.

Напевне, щось не так із методикою досліджень? Бо чи можна ставити на одну площину вбивство журналіста, його ув’язнення та відмову в наданні інформації? Чи жорстоке побиття журналіста й перешкоджання з боку охорони проводити фотографування Високого Боса є речами співмірними? Очевидно, що потрібно здійснювати не валовий збір фактів, ставлячи поруч 10 убитих журналістів із 12 тими, яким відмовили в акредитації на прес-конференцію, а аналіз і систематизацію фактів. Запровадьте 10-бальну шкалу важкості порушення свободи слова чи дій проти журналіста при виконанні ним службових обов’язків. Оцінюйте відкрито, за широким набором критеріїв. Тоді й довіра буде більшою.

Іноді політики апелюють до уявних рейтингів. 6 червня цього року народний депутат Сергій Каплін, відомий своїми екстравагантними спічами, заявив: «Україна посідає одне з перших місць у рейтингу країн із найбільшою корупцією в Міноборони, і цей сектор в усіх корупційних рейтингах перебуває серед найбільш корумпованих позиціях». Логіку викладу і зв’язність речення, а також стилістику залишимо самому авторові. В нас же виникає питання: що це за рейтинг? На основі яких критеріїв і яка інституція оцінювала діяльність міністерств оборони різних країн? Скільки країн потрапили в систему рейтингування? Враховуючи те, що в більшості країн міністерства оборони не так легко проінспектувати й промоніторити (навіть у демократичних державах), як практично формувався рейтинг, до якого апелює Каплін?

Зазвичай ми не надто часто задумуємося над такими речами. Слово «рейтинг» діє на нас магічно й безвідмовно. Наші видання публікують будь-які нісенітниці під виглядом рейтингів. Українці посідають 111-те місце із 162 за рівнем миролюбності. Ну не нісенітниця? Українці посідають 56-те місце із 83 за рівнем відчуття щастя. Росіяни щасливіші за нас аж на 18 пунктів! Ах, яке щастя жити в Росії! Одні й ті ж видання з інтервалом у тиждень публікують два різних рейтинги: в одних українці – друга за споживанням тютюнового диму країна Європи, в інших – Україна на 12-му місці. Й у першому, й у другому випадках – покликання на впливові міжнародні організації.

Зрештою, в День медика з’являється дослідження компанії IFAK, процитоване значною кількістю видань в Україні, у якому йдеться про ставлення українців до вітчизняної медицини. На цифри можна дивитися по-різному. Можна бачити позитивні тенденції, а можна – негативні. Проте один із принципів української журналістики – акцентувати увагу на негативних тенденціях. «Кількість невдоволених українською медициною зросла вдвічі», – безапеляційно заявляють окремі видання.

Дивимося на дослідження. Об’єктом є лише державні медичні установи, і насправді це та сфера, якою невдоволені в усіх країнах, де соціальна медицина функціонує поруч із приватною або страховою медициною. Згадайте фільм Дені Аркана «Нашестя варварів» – сцена канадської соціальної лікарні, до якої потрапляє батько головного героя, вражає. Рівно ж як і рівень корупції в цій лікарні. Приватних клінік дослідження не стосується. За бажання цифри, наведені соціологами з IFAK, можна потрактувати як готовність громадян підтримати реформу охорони здоров’я – залежно як поглянути на інформацію. Тим більше, що в цьому ж дослідженні є інший показник: доволі високий рівень довіри до професійної підготовки українських лікарів. 35% громадян вважають, що українські лікарі нічим не поступаються у професійності, а то й мають переваги над іноземними колегами. При цьому на заході та в центрі України цей показник становить 46%!

До речі, дані, оприлюднені два роки тому цією ж соціологічною агенцією, свідчать, що 84% респондентів готові підтримати медичну реформу і майже половина від опитаних вірять в її успішність.

Тобто, питання у трактуванні цифр і в тому, на яких із них акцентувати увагу.

Буквально днями із покликанням на ЦРУ (!) оприлюднено найсвіжіший рейтинг, згідно з яким, виявляється, Україна перебуває на другому місці у світі за рівнем смертності населення. Після Південної Африки. Ви вірите? Я особисто – ні. Але ж для того, щоби повірити, пишуть: рейтинг складав не будь-хто, а всесильна американська розвідка. Я намагався знайти це дослідження у вільному доступі на сайті цієї організації – не знайшов. Пошуковик сайту при введенні слова «mortality» («смертність») виводив на відносно нове (кінець травня) дослідження оцінки кількості жителів тієї чи іншої країни з прогнозом на липень 2013 року. У примітках перераховувалося два десятки країн Азії й Африки з катастрофічним рівнем смертності і пояснювалися причини. України серед цих двох десятків країн не було…

Продовжуючи медичну тему. Буквально днями дві громадські організації оприлюднили «Рейтинг корупціонерів», у якому першість посідає міністр охорони здоров’я Раїса Богатирьова, на другому місці – віце-прем’єр Юрій Бойко, далі – настоятель Києво-Печерської Лаври отець Павло і т. д. Суб’єктивізм рейтингу більш ніж очевидний. Чому саме Богатирьова? Чому не фігурують окремі політики? Від опозиції в список потрапив Григорій Немиря. Чому саме він, а не, скажімо, Микола Мартиненко чи представники «молодої команди» Яценюка? У мене специфічне ставлення до Григорія Михайловича, але вважати його корупціонером – здається, це занадто. Так само, як і Олександра Попова можна звинувачувати у чому завгодно, але в цій країні є корупціонери на кілька порядків потужніші – в тому числі в опозиції. Автори й не приховують суб’єктивізму свого дослідження: вони почитали матеріали в пресі й вирішили, що Бойко, якому інкримінують сумнозвісні вишки, буде другим, а отець Павло з дорогим годинником і автомобілем, – третім. Особливої методики не було – треба було просто «засвітитися» і «засвітити».

Принцип побудови подібних рейтингів простий. Уявіть собі народного депутата Б. із фракції Партії регіонів. Пані Б. на дух не переносить міністра охорони здоров’я і хоче, щоби в міністерське крісло сів її ставленик. Принагідно пані Б. не шкодує коштів на шельмування міністерства – платить за статті й рейтинги, замовляє телевізійні сюжети тощо. Поступово вона формує свою групу депутатів – в тому числі і опозиційних (при цьому ні належність до фракцій, ні сексуальна орієнтація значення не мають – головне озвучування спільного меседжу). У пані Б. розрахунок простий: вона вважається людиною дуже впливового олігарха і розпускає чутки про родинні стосунки з цим самим олігархом, плюс вона чудово розуміє загрози, які стоять перед міністерством. Рейтинги стають знаряддям у її руках – важкою артилерією.

Майже аналогічна ситуація зі згаданим депутатом від УДАРу, який воює з міністерством оборони. Аналогічна ситуація з депутатами з аграрного лобі, які воюють з міністром АПК Присяжнюком. І кожен намагається запускати в інформпростір дезу під виглядом рейтингів або ж довільно трактовані цифри.

Я вже мовчу про піарників Катеринчука, які годують загал фальшивими рейтингами свого підопічного (уявляєте – пан Катеринчук, виявляється, в числі фаворитів у Києві; я дуже добре ставлюся до Миколи Катеринчука як до людини, але іноді він перегинає палицю із цифрами). Так само мовчу про Медведчука, який то заявляє про виключно йому доступні цифри симпатії українців до Митного Союзу, то вустами своїх наближених говорить про власні президентські перспективи.

Я чекаю, коли, нарешті, буде наведено елементарний порядок у безкінечній рейтинговій системі. І коли погоня за сенсацією та джинсові технології поступляться місцем тверезому й чіткому аналізу цифр і матеріалів. І коли видання почнуть підходити до рейтингів комплексно, а не вибірково.

Давно настав час створити своєрідну гільдію дослідників – за принципом міжнародних об’єднань типу ESOMAR. Скажімо, я беззастережно довіряю дослідженням соціологічної групи «Рейтинг», колегам із R&B Group, «Демократичних ініціатив», інституту ім. Яременка, Інституту Горшеніна, низці інших структур. Знаю, що вони сумлінно ставляться до своєї роботи. Водночас знаю, що навіть деякі структури «з іменем» грішать маніпулятивними технологіями. До речі, 2006 року надмірна довіра Володимира Литвина до однієї соціологічної служби не дала можливості вчасно відкоригувати тактику виборчої кампанії. Знаю також ситуацію, коли деякі соціологи прямо називали ціну питання для корекції результату – один із кандидатів у президенти на виборах 2010 року навіть намагався судитися з такими горе-соціологами.

Так от: має бути сформовано професійне соціологічне середовище, яке після ретельної перевірки повинне давати висновки по тому чи іншому дослідженню, обговорювати методику, рейтинги, виступати у ролі «сита», яке відсіватиме відверту полову та оцінюватиме рівень професійності отриманих даних. Це суттєво обмежить кількість заказухи та рейтингів від ліхтаря, підвищить рівень достовірності матеріалів.

А ще – вважаю – варто відійти від політизації рейтингів та досліджень в іншу площину. Чому би не провести міжнародний рейтинг професійної майстерності журналістів? Мені було би цікаво побачити, чи погодяться українські ЗМІ, якщо фахове міжнародне журі визначить, що за рівнем матеріалів, актуальності, впливовості, відповідності моменту та глибині висвітлення українські журналісти опиняться на 96-му місці – між, скажімо, Південним Суданом та Еритреєю.

Або організувати опитування громадян України на предмет того, чи задоволені вони рівнем журналістських матеріалів і журналістики в цілому. Цікаво, чи ті ж видання, які пишуть про падіння рівня довіри до тієї чи іншої галузі, так само відверто-радісно зазначать: «Рівень довіри до українських журналістів впав утричі», «Лише кожен шостий довіряє ЗМІ в Україні» або «Лише кожен двадцятий українець зміг назвати прізвище улюбленого журналіста».

Таких досліджень наразі немає. Але – як показує досвід – вони наразі й не потрібні. Можна просто правильно оформити прес-реліз і розіслати по редакціях. Решта – справа техніки.

На жаль…

Від MediaSapiens. Рівень довіри до медіа загалом щороку вимірює фонд «Демократичні ініціативи». Останні дані, презентовані Іриною Бекешкіною 5 червня 2013 року, можна знайти у нашій публікації «Рівень довіри до ЗМІ зріс – Ірина Бекешкіна». Незважаючи на падіння рівня професійності в журналістиці, на що постійно звертають увагу медіаексперти, довіра до медіа з боку населення залишається високою. Експерти це пояснюють тим, що рівень довіри до інших інституцій, зокрема тих, які в першу чергу представляють державу, дуже низький. Повні результати опитування населення та експертного опитування на цю тему можна знайти на сайті фонду «Демократичні ініціативи».

comments powered by Disqus