Українські фронти інформаційної війни

Українські фронти інформаційної війни

00:00,
1 Квітня 2014
2169

Українські фронти інформаційної війни

00:00,
1 Квітня 2014
2169
Українські фронти інформаційної війни
Українські фронти інформаційної війни
Чи є механізми боротьби з корумпованими ЗМІ, які спотворюють об’єктивну реальність

Одним із факторів дестабілізації, котрий роз’їдав українське суспільство зсередини під час майдану, була політична провладна джинса. Із завищеними кількостями учасників мітингів на антимайданах, із відредагованими світлинами, в яких збільшували натовп і прапори над ним, але чомусь ці прапори всі однаково стриміли чи майоріли; зі штампованими в радянському дусі слоганами й пафосними заявами. Причому якщо в деяких друкованих ЗМІ кількість замовних матеріалів ще можна було зіставити з виваженими редакторськими репортажами і статтями, то, приміром, на радіо – іноді випуск новин повністю був або проплачений, або незбалансований у бік провладності.

Радіо-диверсанти, або «большеновостейнет!»

Служба новин Business Radio Group, до якої входять чи не наймасовіші в країні ФМ-станції «Шансон» і «Шарманка», а також київська хвиля «Ренесанс», постійно транслювали думки від КПУ та Медведчука, такі «новини» могли тривати по півтори хвилини і вкупі забивали новинний блок. Тепер, слухаючи їхні новини, можна, приміром, дізнатися, який статут буде у «федерального міста Севастополь» при новому путінському порядку – без жодної підв’язки про очевидну окупацію іноземною державою української території, факту невизнання підписаного в Москві Путіним із його маріонетками «договору» – мовби чуємо ці новини не в країні, в якої анексовано територію, а в країні, котра пішла «визволяти». Зауважу, українською мовою.

«Ретро-ФМ», частку в якому на початку 2013 року Петро Порошенко продав УМХ, який згодом перекочував до Курченка, після перших смертей у січні 2014 року повідомляла, приміром, про таке: 1) закони, прийняті 16 січня, відповідають європейським нормам – заявили у МЗС; 2) спростування МОЗ Раїси Богатирьової про те, що інформація, «поширена низкою ЗМІ» про зменшення фінансування онкологічних хворих, не відповідає дійсності (джинса МОЗ); 3) засідання в Переяславі з нагоди ювілею Переяславської Ради – учасники звернулися до президента України не підписувати угоду з ЄС та встановити 18 січня державним святом (найімовірніше, джинса від «Українського вибору», в «КП в Украине» ми мали статтю самого Медведчука на цю ж тему). «Больше новостей нет!» – проінформував радісно жіночий голос, після чого ефемка перевела увагу слухачів на російську попсу. Зважаючи на те, що ФМ-станції вважаються чомусь не вартими уваги поважних експертів, через них у вуха тисяч українців, передусім тих, хто за кермом, і навколо них (пасажири автобусів і маршруток), пропаганда вливалася нескінченним потоком.

Корупція викривлює дійсність у пресі

Після втечі Януковича й тимчасової відсутності в країні нового дієвого уряду джинса себе віднайшла у новій ролі – втішальника. Зокрема, згідно звіту моніторингу джинси Інституту масової інформації за лютий 2014 року, цей засіб просування інформації використали Комуністична партія України – для переконування населення в тому, що воно, населення, не зацікавлене в розпуску цієї політичної сили. У матеріалі під заголовком «Политолог: украинцы не заинтересованы в запрете КПУ» (сайт «Обозреватель») використано як експертний коментар Андрія Золотарьова, який, за інформацією сайту «Главком», був одним із головних консультантів комуністів на минулих парламентських виборах: «Политтехнолог Андрей Золотарев был одним из основных идеологов прошлогодней предвыборной кампании Компартии "Вернем страну народу", признанной экспертами одной из самых технологичных. Он и сейчас продолжает консультирование Петра Симоненко и К°». Також КПУ «била на жалісливість» через публікації про нібито цензуру нової влади, а також про чи то погрози, чи то спроби захопити редакцію «Голос.ua», що належить дружині Симоненка Оксані Ващенко, чи нібито про ймовірність спалення їхнього з Петром Миколайовичем дому.

Один із затятих джинсувальників періоду влади Януковича Микола Присяжнюк («правительственный долгожитель») у власній джинсі на УНІАН, названій ексклюзивним інтерв’ю, переконує читачів, що може бути корисний новій владі: «Я сторонник того, что любой министр не должен быть политиком. Я за то, чтобы министры были аполитичны, были менеджерами. Поэтому скажу так: если мне предложат министерский портфель, я с большим удовольствием буду продолжать эту работу».

За дивним збігом обставин за день до цього інтерв’ю (25 лютого) на сайті «Обозреватель» виходить коментар Вадима Карасьова, у якому той стверджує, що єдиним міністром, який заслуговує залишитися в новому уряді, є Присяжнюк: «Аграрный сектор – это единственный сектор, который давал экономический прирост и фактически спас рост ВВП. Сегодня аграрный сектор спасает экономику страны». А 27 лютого у «Фактах» Присяжнюк запевнив усіх, що весна іде за планом і «никаких угроз относительно срыва весенне-полевых работ, относительно дефицита топлива или нехватки удобрений для их проведения нет». Окрім Карасьова, підтвердити геніальність Присяжнюка на цій посаді погодився історик і політтехнолог Кость Бондаренко та директор Студії комунікацій Politlab Світлана Кушнір… Присяжнюк, нагадаю, спершу – слідом за шефом із Межигір’я – переконував у правильності європейської інтеграції, а потім – слідом за ним же – заперечував її необхідність, по флюгеру (залежно від інтересів «Сім’ї») заявляв про необхідність квот на вивезення зерна і, навпаки, про потребу їх скасування (сайт «Агробізнес» це називав так: «Для характеристики ситуації загалом найбільше підходить слово “бардак”»).

Джинса продовжує спотворювати реальний образ того, що відбувається. В реальності Віктор Медведчук є кумом Путіна, засідає з ним поруч із іншими президентами СНД як рівня, живе в будинку на кримському березі Чорного моря, а в джинсі виступає за єдність країни, проти дестабілізації ситуації у Криму та звинувачує Верховну Раду у розпалюванні напруги поміж регіонами.

Як побороти домінування прихованого заробітку над контентом

З джинсою в новій Україні потрібно боротися на системному рівні, не залишаючи без уваги жоден із її виявів. По-перше, на медіа, що розміщують джинсу, тиснути можуть самі рекламодавці. Позаяк джинса підриває довіру до ЗМІ, падають продажі, рейтинги, і рекламодавці йдуть до солідніших видань, яким довіряють. Вони зацікавлені в тому, щоби їхній рекламі довіряли. Тому, що стосується преси, було би варто змусити наші ЗМІ відкрити справжні наклади видань, щоби простежити реальну картинку. На сьогодні ці цифри публікуються самими ЗМІ, і традиційно вважаються завищеними. Такий досвід існує в Польщі, де засновано Союз контролю за дистрибуцією преси – за його основним принципом, ЗМІ, котрі до нього приєднуються, регулярно сповіщають про справжні власні наклади, а при цьому мають доступ до даних по своїх конкурентах. Так само за ними спостерігають рекламодавці. І цей спосіб діє з 1994 року.

Медіазаконодавство в Україні сприяє такій відкритості, але воно не працює на практиці, – переконаний юрист ІМІ Роман Головенко. «Я не вважаю, що в нас значні проблеми із законодавством. Проблеми – з його виконанням. У контексті розвитку ринку, то його учасники й так роблять що заманеться, Нацрада на це практично не реагує, ситуацію в пресі й інтернет-ЗМІ практично жоден орган не регулює», – каже медіаюрист. На його думку, головне – навіть не так розмір штрафу, як невідворотність його застосування за порушення.

Але, напевно, найважливішим фактором, який сприятиме подоланню корупції в українських ЗМІ, має стати розвиток медіаринку. В демократичних країнах основним джерелом прибутку медіа є реклама, а у випадку друкованої преси – ще й продаж видань. В Україні ж, наприклад, у 2013 році, незважаючи на цілу низку подій, таких як укладання багатомільйонних угод, поява нових холдингів, на медіаринку тривала стагнація. Цікаво, що навіть керівники чотирьох медіагруп публічно визнали: телевізійний бізнес, найбільш прибутковий порівняно з іншими видами ЗМІ, є збитковим в Україні. Як правило, головна причина в тому, що основний бізнес власників медіа зазвичай у якійсь іншій сфері, власники дуже скромно знаються на ситуації в медіасекторі й зацікавлені в ЗМІ як у засобі впливу або захисту своїх політичних та бізнес-інтересів. У результаті в гонитві за прибутком і виживанням ЗМІ починають писати й розміщати тексти, які не є ані затребувані аудиторією, ані не несуть якоїсь цінності з точки зору професійної журналістики. Коли йде націленість на прибуток будь-якою ціною, а не на контент, зрештою, трафік і джинса починають домінувати над контентом – адже «клієнт завжди правий».

ЗМІ є дуже специфічним видом бізнесу, і в жодному випадку звичайні бізнес-мірки не можна вважати ключовими критеріями, якщо йдеться про журналістику. Основну оцінку медіа має давати суспільство, і в Україні зараз зароджуються ЗМІ, які ставлять на меті отримання ресурсів завдяки соціальним технологіям – тобто, завдяки підтримці через суспільні ініціативи, «спільнокошт», фінансування через інтернет, благодійність, гранти тощо. Можливо, джинсу допоможуть подолати два фактори – прихід професійних менеджерів та готовність суспільства фінансувати якісні джерела інформації.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: podrobnosti.ua
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду