Практичні поради для практикантів та журналістів із невеликим досвідом

00:00,
21 Лютого 2011
12167

Практичні поради для практикантів та журналістів із невеликим досвідом

00:00,
21 Лютого 2011
12167
Практичні поради для практикантів та журналістів із невеликим досвідом
Як потрапити до редакції,  не справити надто поганого враження на редактора, почати робити пристойні матеріали та уникнути помилок, найчастіше притаманних юніорам.  

Якщо ви проходите або збираєтесь проходити практику, стажування, або плануєте здобути свою першу постійну роботу в медіа, або дивуєтесь, чому вам досі цього не вдалося, ці поради допоможуть вам уникнути помилок, яких найчастіше припускаються новачки в редакціях.

 

Дивіться на діловий лист і резюме очима роботодавця. Керівництво редакції отримує сотні електронних листів на день і на десятки з них мусить швидко реагувати. Тому хорошим тоном вважається писати в темі листа те, що є його темою, називати вкладені файли інформативно та пояснювати в тілі, від кого лист («практикантка Наталя Сова»), якщо ваша поштова скринька називається незрозуміло (приміром, kvitka87@gmail.com).

 

У резюме краще виділятися з-поміж інших претендентів на вакансію не готичними шрифтами та фотографією на тлі кахлю в туалеті, а описом тієї роботи, яку ви виконували. Не лінуйтеся переписати резюме під конкретного роботодавця, воно дасть вам перевагу. Переписати – означає дізнатися специфіку цього видання і запропонувати йому щось зі своїх навичок, що може бути особливо корисним. Писати «у вас таке прекрасне видання, я все життя про нього мріяла» та люто лайкати всі його статті у фейсбуку – це перебір.

 

Прес-конференція чи будь-який організований захід – не привід ретранслювати меседжі організатора, а можливість доступу до потрібних людей. Найпоширеніша помилка журналіста-початківця – намагання дати в матеріалі все, що було на заході, включно з емоціями та прогнозами спікерів відносно предмету заходу. На будь-яку подію, а особливо на прес-конференції, прес-сніданки та у прес-тури треба вирушати з установкою на отримання відповідей, а не на ретрансляцію того, про що говоритимуть організатори. Психологічно дещо важко проігнорувати тираду про яблуні на Марсі, що зацвітуть після реалізації чудового унікального проекту, але треба змусити себе відштовхуватися від фактів, дат і цифр – реальних, а не прогнозованих (якщо подія – не консенсус-прогноз економістів). На кожен меседж спікера варто реагувати внутрішнім запитанням «а мені що від цього?» від імені пересічного громадянина, чиї інтереси зачіпає подія.

 

Тренуйтеся брати телефонні коментарі. У маркетингових відділах західних компаній є тренінги для всіх, хто спілкується з потенційними клієнтами та партнерами, і є ґайдлайни для сейлз-менеджерів, які продають послуги по телефону. Від приємності вашого голосу, дикції, впевненості, першої фрази залежить те, чи схоче людина приділити вам свій час. Запишіть себе на диктофон і послухайте. Реальний випадок: після обміну репліками « – Доброго дня, це вас турбує Х із Y, ви можете говорити? – Доброго дня, так, з трьох років» Х із Y завжди використовує формулювання «Вам зручно зараз говорити?».

 

На зйомці ви головніші за фотографа. На кожній події, де окрім вас є ще фотограф або телеоператор – зорієнтувати його щодо того, що, кого і як знімати, маєте ви. Це інколи видається нелогічним, але такий порядок речей. Майстерність фото- й телеоператорів лежить в іншій площині, їхнє завдання – відзняти якомога виразніше візуальну чи аудіовізуальну складову матеріалу. Досвідчений оператор може знати учасників та розуміти події краще за вас, але далеко не завжди він виявлятиме ініціативу, бо зазвичай план зйомки складає журналіст, який не лише знає дійових осіб, а усвідомлює, що він хоче отримати «на виході».

 

Тому з фотографом треба поспілкуватися до початку зйомки, пояснити, що саме ви робите (фоторепортаж – тоді потрібно багато світлин, і загальні плани, і деталі, і люди у живому спілкуванні; текстовий репортаж із кількома ілюстративними фото; портрети для фотобази; заявочні плани для превью статей тощо), кого потрібно зняти обов’язково, в чому ідея майбутнього матеріалу. Лише тоді, коли фотограф зрозуміє цю ідею, народиться синергія, і неприємного володаря журналістської антипремії не будо відзнято так, ніби хоч зараз на обкладинку Forbes.

 

Телеоператору треба сказати жанр (БЗ, сюжет) та орієнтовний хронометраж матеріалу. Не просіть його «знімати все» – це ознака непрофесійності, до того ж, ви просто не встигнете розібратися з усім матеріалом за ту годину-дві, які у вас є до найближчого випуску. Під час прес-конференції чи офіційного заходу будьте поруч із оператором, командуйте, де треба писати спікера (відповідь на гостре запитання), а де можна познімати перебивочні плани (привітання, відповідь на нецікаве для вас запитання), питайте і записуйте тайм-коди ключових синхронів.

 

Спілкуйтеся і спостерігайте. Робота «в полі» – безцінне джерело даних. Приходьте на подію трохи раніше, знайомтеся з колегами, не бійтеся зізнаватися, що ви початківець, і питати їх про їхні очікування від події. Знайомтеся з прес-секретарями особисто, чим раніше, тим краще – без них ніяк. Поки корифеї діляться одне з одним подробицями особистого життя, відкрийте очі і спробуйте зробити висновки з кожного факту, який ви фіксуєте несвідомо. Громадська організація роздала дорогі блокноти й ручки? Має бути багатий спонсор. Спікер нервується? Можна спробувати змусити його сказати більше, ніж хоче, низкою швидких запитань.

 

Збирайте контакти і зав’язуйте знайомства. Якщо ваше ЗМІ не зробило вам візитки, зробіть їх самі – це друга необхідна інвестиція в кар’єру після диктофона. Якщо ви не є штатним працівником і вам не дозволяють використовувати назву ЗМІ на візитках – напишіть «журналіст-фрилансер» і тематику, на яку ви пишете. Роздавайте свої візитки і збирайте чужі, якщо спікер видався цікавим – одразу домовтеся про інтерв’ю чи подальшу співпрацю з ним як експертом. Якщо ви практикант і йдете на завдання, не забудьте записати телефон свого фотографа, редактора та міській телефон редакції, щоб не залишитися без зв’язку в разі несподіваного перебігу подій.

 

Читайте все, що є по темі. Якщо берете інтерв’ю – перечитайте всі інтерв’ю з цією людиною, що знайдете в інтернеті, подивіться, про що і як вона пише у соцмережах. Якщо йдете на презентацію проекту – почитайте про організаторів. Прес-конференція з підсумками періоду – почитайте матеріали за весь період, роздрукуйте собі таймлайн. Якщо у назві прес-конференції вам знайомі лише прийменники і сполучники, відмовтеся від такого завдання чи сидіть в інтернеті доти, доки не почуватиметеся впевнено. Здаватися наївним, недосвідченим та «не в темі» – гарний хід для того, щоби розкрутити особу на пояснення зрозумілою мовою (хоча інколи можна отримати протилежну реакцію – роздратування та зневагу). Бути таким – злочин проти професії.

 

Визначте, якою журналістикою ви хочете займатися. Є репортерство, аналітична журналістика, журналістика цифр, емоційних нарисів, інтерв’ювання, розслідування, рецензування тощо. Звісно, кожен журналіст має вміти працювати в більшості жанрів, але властивості характеру схиляють працювати з більшим задоволенням у якомусь певному підвиді журналістики. Ларрі Кінг – король інтерв’ю, але навряд чи він зміг би зробити матеріал, що викликає захват, на основі структури бюджету США. Роман Волобуєв – знаний кінорецензент із упізнаваним стилем, і малоймовірно, що він навіть за великі гроші пристане на пропозицію дослідити ситуацію в дитячих будинках Черкащини. Щоб реалізуватися як журналіст, корисно якомога раніше зрозуміти, що ви любите – і що з того, що любите, у вас виходить добре – та зосередитись на цьому виді роботи.

 

Інколи високі результати приносить праця в тандемі. Наприклад, Юхим, журналіст із аналітичним складом розуму та людина великої ерудиції, бачить важливу тему, але для статті йому не вистачає даних, а телефонувати, зустрічатися з людьми та здобувати інсайдерську інформацію – Юхима верне від самої думки про це. Натомість Одарка має дар спілкування, в неї тисячі контактів, вона вміє витягти конфіденційну інформацію з найнесподіваніших джерел – але при цьому не розуміє загальної картини, не вміє скласти знайдене докупи і зробити висновки. Дует Юхима та Одарки може стати вельми успішним.

 

Сформулюйте для себе ідею матеріалу – без ідеї матеріалу нема. Ідея – це відповідь на запитання, чому ця подія настільки важлива для вашої аудиторії, що ви про неї пишете. Серед молодих журналістів поширений хибний погляд, що інформаційна замітка, новина – це суто переказ подій. Суто переказ подій – це формат повідомлення інформагенції, у решті ж професійних ЗМІ хоч непрямим текстом, за допомогою логіки побудови матеріалу, епітетів та бекґраунду треба дати те, з чого читач усвідомить важливість події та її наслідки.

 

Не здавайте «брудний» матеріал. Краще витратити 5–10 хвилин на те, щоб уважно перевірити логіку і стилістику матеріалу та вичитати помилки, знайдені спелчекером, ніж здатися редакторові безграмотною недбалою людиною. Орфографічні помилки, описки, «дірки» у послідовності подій – усе це підсвідомо викликає сумніви у вашому професіоналізмі, навіть якщо ви розкопали ексклюзивну тему і спромоглися взяти цінний коментар. Особливо важливим є перший матеріал, який ви здаєте редактору – він формує уявлення про вас, яке потім важко змінити.

 

Пишіть про події з-за кордону з «рідних» джерел, в ідеалі – з першоджерел. У крайньому випадку – з повідомлень світових інформагентств та авторитетних ЗМІ. Якщо подія сталася у США – краще читати ABC, ніж «Ленту.ру». Якщо в Росії – краще першоджерело (хай це будуть «Горизонты Ухты»), ніж РИА «Новости». Якщо в Іраку – краще Бі-бі-сі, ніж CNN (США мають там серйозніші інтереси, відповідно, ймовірне більше викривлення).

 

Формуйте власну базу джерел. І краще – до того, як прийдете стажуватися. База джерел для журналіста, схильного до аналітики, так само цінна, як база знайомих для репортера.

 

Якщо ви самі сумніваєтесь у тому, що матеріал хороший, він у 90% випадків поганий. Майте розумну та об’єктивну людину, яка вичитає вашу працю – це може бути друг-журналіст або й ваша мама, що багато читає. Хай вона вкаже, чого не зрозуміла і про що хотіла б дізнатися більше, із чим можна посперечатися, на які думки навів матеріал.

 

Майте авторитетів, які вас надихають. Іноді тема є, структура зрозуміла, але текст «не йде». У таких випадках допомагає почитати тексти авторів, стиль яких вам подобається. Це можуть бути колонки Стівена Фрая чи Олега Кашина, а може і старий роман Андруховича, Борхеса чи Еко. В кожному разі відлуння тексту, який сприймає мозок, ще деякий час звучатиме всередині вас, і за цей час можна «підчепити натхнення».

 

Не сприймайте свій матеріал як кінцевий результат, а правки – як особисті провали. В Україні кар’єра журналіста – надзвичайно стрімка порівняно з Заходом. У 25 років у нас можна бути головредом чи спецкором, у той час як у Сполучених Штатах ви б іще писали анонімні тексти для ведучих чи носили касети. Амбіції та мрія про славу – ефективний мотиватор, проте єдиним ефективним способом утілення цієї мрії є професійне самовдосконалення, тобто вдосконалення результату роботи – журналістського твору. Мета журналіста – продати твір у найкраще видання з найбільшою аудиторією за найбільші гроші. Твори журналістів купують редактори. Дослухайтеся до редакторів на початку кар’єри, розумійте їхні критерії якості текстів, і це стократ окупиться у майбутньому. 

 

Розберіться у форматі і стилі свого видання – зекономте емоції та час на переписування. Часто практиканти і стажери пишуть тексти так, як їх навчили у виші чи на попередньому місці практики. Журналісти чи редактори переписують текст, не завжди витрачаючи час на пояснення своїх дій. В результаті у практиканта залишається враження, що він написав поганий текст, хоча цілком імовірно, що він просто не розібрався у форматі і стилістичних межах конкретного видання – можливо, для іншого цей текст був би ідеальним.

 

Вирішіть, ким ви хочете стати – йти легше, коли знаєш, куди. Не всі студенти можуть пояснити, чому обрали саме цей виш, але за кілька років перебування в інформпросторі професії цілком реально сформулювати мету на майбутнє. Хочете ви стати діджеєм, телеведучим новин, головредом суспільно-політичної газети, редактором електронного видання про музику – в кожному разі усвідомлення мети автоматично відсіює зайву інформацію з вашого життя, притягує корисну і наближає вас до здійснення мрії.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду