Як провалитися з успіхом

Як провалитися з успіхом

00:00,
31 Березня 2011
1483

Як провалитися з успіхом

00:00,
31 Березня 2011
1483
Як провалитися з успіхом
Як провалитися з успіхом
Філ Гілтон каже, що засвоїв дуже болісний урок із провалу свого журналу Later: не можна базувати свою самооцінку на платні за працю

Автор – Філ Гілтон, The Guardian

У мене є брудна і пошарпана спортивна сумка, якою я користуюся щодня. В ній лежить мій звичайний набір для тренажерного залу, книжка і гіркі спогади про найболючіший епізод мого професійного життя. Ця сумка була маркетинговим трюком журналу Later, який я створив, любив і ненавмиснодовів до загибелі, з моменту якої цього літа минає 10 років. Моя сумка Later – це моя ганьба; із зяючих дір насмішкувато стирчать шкарпетки і шорти, але мені подобається всюди носити її за собою – я хочу, щоб вона постійно нагадувала мені про мій Великий Провал. У мене було багато часу для досягнення успіху, але коли йдеться про досвід, який формує особистість, успіх не може конкурувати із невдачею.

Later закрився після всього лише 24 випусків. Його було задумано як журнал для чоловіків у віці, коли цікавляться вином Бордо та центральним опаленням. Десята річниця змусила мене подумати про це ще раз і замислитися над наслідками, які мала ця нищівна поразка для мене, моєї сім’ї та мого професійного життя.

Сьогодні я обіймаю посаду з поважною назвоюу стрімко зростаючій незалежній видавничій компанії, але я ніколи не забуваю, що колись був редактором журналу, чию назву зараз носить лише обшарпана спортивна сумка.

Журнал закрився за декілька місяців до народження моєї другої дитини, і я й гадки не мав, що робити далі. Проект, яким я був одержимий, на якому трималася моя репутація, в який я вклав свою творчість і винахідливість до останньої краплі, завершився.

Я пам’ятаю той день, коли закрився журнал. Команда, разом із якою ми боролися, випивали й ділили безсонні ночі, залишилася без роботи. Було приголомшення і сльози. Це був кінець проекту, який ми розпочали із промоційних вечірок і рекламних кампаній два роки тому.

Що я відчуваву той момент? Я хвилювався про те, як прогодувати сім’ю, і мені було сумно за своїх колег, але над усіма відчуттями переважало приниження.

Мабуть, моє зніяковіння було абсолютно нормальною реакцією. Професор Джеймс Пеннбейкер з Університету штату Техас влучно описує відчуття шоку, яке переживаєш, коли залишаєшся без роботи.

«Втрата роботи може стати для вас усепоглинаючим переживанням, тому що зачіпає всі сфери вашого життя, – каже він. – Тим важчим є такий досвід, якщо врахувати, що часто про це важко говорити з іншими. Це соромно, принизливо й ганебно. Такі розмови змушують вас почуватися незручно, а інших людей – неспокійно».

Справжня, велика, публічна поразка відкидає будь-які звичайні відмовки, до яких вдаються, коли з роботою негаразди. Ситуація не була «складною» або «цікавою», і ми не «трималися з усіх сил» – моя поразка була тотальною і про неї всі знали.

Таким чином я дещо про себе дізнався. Моя поза спокійної, самокритичної британськості – моя безглузда х’юґрантівська фішка – була лише позою. Я не хотів бути невдахою. Я уявив собі своїх однолітків, які сміялися з мого падіння – насправді уявив реальних осіб, які насолоджувалися моїми стражданнями.

Тоді я вирішив прийняти цю іншу, трохи непривабливу сторону – мені був потрібен провал, щоби зрозуміти, наскільки важлива перемога. Зараз я наполегливо граю у гру «професійне життя», всіляко намагаючись унеможливити заперечення мого успіху. Самокритичність – це весело тільки тоді, коли справи йдуть добре.

Я впорався з ганьбою, створивши історію для себе і всіх інших. Якщо б ви тоді зустріли мене, я би пояснив – розводячись – що закриття журналу було не моєю провиною. Ні, я до того не маю стосунку.

Той факт, що я продумував кожен розділ, затверджував кожну статтю, кожне фото, кожен заголовок, прийняв на роботу кожного члена команди, жодним чином не робив мене причетним до цього краху. Я придумав розповідь про свій Великий Провал... він стався з вини старшого менеджменту, молодших членів команди, громадськості, знаменитостей, фотографів, агентів знаменитостей, соціальних змін, і взагалі це не провал, оскільки «проект досяг успіху на багатьох рівнях». Я був талановитим творцем продукту, якого світ не зміг прийняти через брак чутливості та розсудливості.

Моя відмова взяти на себе відповідальність – попри те, що була огидною й незрілою – допомогла мені оговтатися. Кароліна Штраус, доцент школи менеджменту при Університеті Шеффілда, вважає, що те, як ми сприймаємо важкі моменти, впливає на нашу здатність до відновлення після них. «Одним із ключових факторів успішного відновлення після невдачі є здатність знаходити щось позитивне в цій ситуації, – каже вона. – Якщо я думаю, що причиною невдачі є щось, що стосується мене чи моєї особистості, щось, чого я не можу змінити, це в подальшому буде мене стримувати. Якщо я вважаю, що це щось, що я можу змінити, це допоможе. Цілком природно сприймати себе як жертву обставин».

Вперше з того часу, як закрився Later, я порушив тему провалу з людиною, яка краще за всіх була здатна розділити мої почуття. Дивно, мій журнал був не єдиним, який закрився того тижня. Чи то завдяки збігу, чи то за змовою, журнал Майкла Хогана Sky припинив своє існування того самого дня – разом ми склали невеличкий, похмурий ряд поганих новин у спеціалізований пресі. Зараз він успішний письменник, але чітко і ясно пам’ятає цей час.

«Коли я дізнався про це, відчув, як у мене всередині все опустилося, в основному тому, що люди втратили свою роботу, і я відчував відповідальність за це. Але після того як перший шок вщух, я відчув себе на диво спокійним і зібраним. Я знав, що повинен бути сильним” і допомогти людям із цими порожніми балачками із відділом кадрів, допомогти їм знайти іншу роботу, тому зосередився на цьому. Це було те саме, що бути сильним на сімейному похороні».

Хоган відчував потребу у відновленні віри в себе: «Пригадую, що мою упевненість було надламано, і я почувався досить пригнічено протягом майже півроку. Але згодом я отримав новий імпульс і взяв участь у запуску іншого журналу, почав дивитися вперед, а не озиратися назад, я знову насолоджувався роботою і пригадав, що зрештою я досить непогано даю собі раду у цій справі».

Саме моя дружина виходжувала мою поранену самооцінку і повернула її в норму. Разом ми пережили фінансову нестабільність наступних років – завжди готові виїхати до уявної сільської місцевості і жити простим життям без латте і модних штучок. Саме в цей час я дізнався правду про професійну кар’єру – вона існує у фальшивому світлі. Не можна дозволити собі сприймати її надто серйозно.

До закриття журналу Later я був редактором Men's Health – моєю єдиною турботою на цій роботі було забезпечити швидке зростання видання. Це був мій перший редакторський досвід і приголомшливий успіх. На відміну від подальших нещасть, я приписував цей успіх виключно власним неординарним здібностям. Я трохи з’являвся на телебаченні і радіо, часто ходив у ресторани, і взагалі розмив межі між професійним та приватним «я».

Знадобився серйозний провал, щоби я засвоїв, що базувати свою самооцінку на платні за працю – жахлива ідея. Ваш офіс, стіл і ваші чеки на зарплату можуть не завжди бути поруч. Нечисленна рятувальна команда з друзів та сім’ї виявилися важливішими.

Це підводить мене до іншого уроку – важка праця є життєво важливою, але всепоглинаюча важка праця, яка виснажує життєві сили і вносить напругу у відносини, позбавлена сенсу. В перші дні після народження нашої першої дитини я контролював підготовку журналу Later з дому. Фактично я дозволив втрутитися в дорогоцінні й неповторні моменти мого життя тому, що зараз є лише обшарпаною спортивною сумкою.

Твердження, що важка робота приносить винагороду, не відповідає дійсності. Існувала наївна частина мене, яка вважала, що якщо я важко працюватиму, мій журнал стане успішним. Усі найкращі ідеї, які коли-небудь у мене були, і найкращі рішення, які я коли-небудь ухвалював, приходили до мене в хвилини відпочинку або абстрагування – коли я вештався без діла, голився, бігав. Важка праця над поганою ідеєю не перетворить цю ідею на хорошу.

Я знайшов роботу відразу ж після закриття видання, але моя вартість різко впала. Тут провал показав мені жахливий розрив між моїми здібностями і моєю цінністю на ринку праці. Раніше за мене боролися, я розходився, як гарячі пиріжки – але тепер у мене підмочена репутація, і мене сприймають зовсім інакше.

Саме під час цього етапу я справді боровся за збереження впевненості в собі. Одна група колег сухо прозвали мене Айсбергом на знак визнання моїх здібностей топити великі судна. Приблизно в цей же час я отримав пропозицію про роботу з хорошою посадою – це мене надихнуло, я повертаюся! Мої підозри викликала фраза: «У вас є здібність перетворювати на золото все, до чого ви торкаєтеся». Як з’ясувалося, один мій друг зробив мені подарунок у формі витонченого жарту, блискуче зігравши на моєму скрутному становищі. Я безпорадно засміявся, але це був мій новий статус – невдаха.

Саме мої старі друзі та колеги дали мені шанс виявити себе ще раз. Вони дали мені можливість поступово не без зусиль повернутися до гідної кар’єри. Вони знайшли для мене більш жорстку версію мене з нововиявленим інтересом до комерційних реалій моєї професії (а також незрозумілою прихильністю до старої спортивної сумки).

Тепер я часто виконую приємні функції, будуючи команди і запрошуючи до співпраці талановитих людей. Повірте мені, якщо необхідно вирішити справді складне завдання, слід найняти невдаху.

Філ Гілтон, шеф-редактор ShortList Media

 Траурний період: як дати собі раду з першим тижнем після невдачі

Не йдіть у паб зі своїми побратимами по нещастю, коли справи йдуть погано. Не можна починати самовідновлення серед гіркоти і чіпсів. Підіть на тренування, щось змайструйте, пофарбуйте поличку. Вам потрібна маленька перемога і захопливе завдання. Я ходив на тренування з кікбоксингу – чудовий жорсткий варіант.

Не відкладайте з початком самовідновлення. Зробітьнеобхідні телефонні дзвінки наступного ж дня після скорочення або звільнення. Нехай розмови пройдуть не надто гладко, але почати однаково потрібно. Якщо почнете заповнювати свій щоденник запланованими зустрічами, у вас з’явиться мета і ви будете діяти.

Складіть відверто амбітний план побудови кар’єри. Якщо ви будете прагнути сірої нудної роботи, аби вижити, вона обмежуватиме вас. Заплануйте щось грандіозне всупереч обставинам, і одразу ж беріться за свій план – принаймні, це покаже, що ви все ще сповнені енергії й надії.

Зробіть перервуперед проходженням співбесіди після професійної невдачі або проведіть розвідку у формі розмови, і не забудьте позбутися всіх видимих ознак свого гіркого досвіду. Провал примусить будь-кого ніяковіти – вони боятимуться, ви виглядатимете дивним/ сердитим/ заведеним. Ви повинні виглядати незворушним і, в будь-якому випадку, сонячним і розслабленим.

The Guardian, переклад – «Медіаграмотність» 

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду