Високі гуманітарні технології як складова шостої технологічної хвилі

00:00,
2 Липня 2011
1289

Високі гуманітарні технології як складова шостої технологічної хвилі

00:00,
2 Липня 2011
1289
Високі гуманітарні технології як складова шостої технологічної хвилі
Ми люди четвертої хвилі, хоча весь світ знаходиться у п'ятій. Тому багато аналітиків пропонують, наприклад, для Росії новий шлях: не намагатися вже увійти повноцінно в п'яту технологічну хвилю, оскільки це зараз неможливо і невигідно, бо інвестиції не повернуться, а спробувати увійти відразу в шосту

Шоста технологічна хвиля приходить до людства 2015 - 2020-го, але в розквіт ця технологія в передових країнах вийде в 2040 році. [1]. Це біо- і нанотехнології, генна інженерія, робототехніка та інше. Сьогодні для США є характерним наступний розподіл: на рівні п'ятої технологічної хвилі працюють 60%, на четвертому рівні - 20%, але існують і 5%, які вже є шостою хвилею. Стосовно Росії технології п'ятого рівня складають лише 10%, 50% - технології четвертого рівня, а третина – третього рівня.

 

Реально ми сьогодні і не знаємо, якою саме буде шоста хвиля. В неї навіть вписують, наприклад, такі нові можливості як високі гуманітарні технології, проектування й управління майбутнім і навіть технології збирання та знищення соціальних суб'єктів [2]. Ці соціальні цілі потрапили в енциклопедичну статтю, мабуть, із доповіді Г. Малинецького, де вони перераховуються [3]. Він (див. персональну сторінку [4] - www.keldysh.ru/departments/dpt_17/gmalin.html) бачить майбутнє вже не стільки як розвиток біологічних технологій, а як розвиток психологічних технологій, розвиток людини [5]. При цьому прогноз його щодо пострадянського простору досить сумний [6]: «До початку шостої технологічної хвилі залишилося всього декілька років, і якщо Росія не встигне увійти в нову картину світу, її скоріше всього не буде».

 

Взагалі тут виникає досить дивне співставлення цифр, адже п'ята хвиля розпочалася якраз 1985 року, коли одночасно стартувала перебудова, яка в результаті зупинила технологічний розвиток Радянського Союзу на четвертій хвилі. Країні вже не вдалося увійти в п'яту. Тому це теж можна розглядати як технологію боротьби із суперником. СРСР залишився в четвертій хвилі навіть фізично: він розпався саме в ці роки.

 

До речі, Радянський Союз довгий час технологічно стримувався тим, що під час холодної війни найновіші технології до нього не потрапляли. Єдиним шляхом була науково-технічна розвідка. Отже, гіпотетично можна визнати, що СРСР зупиняють на четвертій технологічній хвилі, розпочавши в країні перебудову. Наслідки цього ми бачимо на всьому пострадянському просторі, де всі ми живемо ще радянськими технологіями і не здатні запропонувати нові.

 

Ми люди четвертої хвилі, хоча весь світ знаходиться у п'ятій. Тому багато аналітиків пропонують, наприклад, для Росії новий шлях: не намагатися вже увійти повноцінно в п'яту технологічну хвилю, оскільки це зараз неможливо і невигідно, бо інвестиції не повернуться, а спробувати увійти відразу в шосту.

 

Пан Малинецький говорить про довгі процеси [7]. Він підкреслює, що правила світової гри задаються сьогодні лише США. Сказав Хантінгтон про зіткнення цивілізацій, і тепер всюди усі бачать виключно зіткнення цивілізацій. Усе це пов'язано із тим, що відповідні роботи не ведуться в інших країнах, включно із Росією: «Всі намагання створити в РФ аналог РЕНД як інституту управління майбутнім, а не тільки прогнозування, багато років блокуються на рівні Академії наук, уряду та адміністрації президента РФ! [...] А якщо Росія не має власних «мозкових трестів», то вона неминуче стає іграшкою в руках тих, у кого такі структури прогнозу й управління майбутнім є».

 

Свого часу Радянський Союз виграв четверту хвилю (важка промисловість, енергетика). Росія програла п'яту (комп'ютери, хімічні технології, інтернет). У РФ 180 млн мобільних телефонів, і всі вони прийшли з інших країн. Те саме стосується й України. І навіть наш найсильніший здобуток - літаки АН - із четвертої хвилі.

 

Найважливіше з точки зору нашої проблематики, що саме бачиться під терміном «високі гуманітарні технології». Політичний словник, наприклад, говорить про них як про методи нематеріального впливу на масову свідомість [8]. Розвал СРСР теж є результатом програшу саме в гуманітарній сфері. Холодна війна також була війною гуманітарних технологій.

 

До речі, найцікавішим є навіть варіант матеріального впливу на масову свідомість, адже саме так можна зрозуміти аналіз американської пропаганди, зроблений Ж. Еллюлем [9]. Він бачив два типи пропаганди: політичну, яка йде згори, тобто вертикально, і соціологічну, яка йде горизонтально. Це прапор, будинок, машина, що мають сприйматися як найкращі в світі. Саме соціологічна пропаганда з цієї точки зору зруйнувала Радянський Союз, оскільки політична пропаганда була неконкурентною хоча б тому, що у неї були обмежені можливості для потрапляння в СРСР.

 

Тобто маємо два варіанти впливу:

- матеріальний вплив на масову свідомість,

- нематеріальний вплив.

 

У холодній війні ми не бачимо дій у фізичному просторі, які бувають при звичайних війнах. Усе розгортається виключно в інформаційному та віртуальному просторах, причому - що досить важливо - ніхто часто навіть не бачить ні самої війни, ні її наслідків. Усе подається і сприймається масовою свідомістю як закономірний розвиток подій.

 

Гуманітарні технології часто базуються на новій комунікативній технології, яку використовують ефективніше, ніж інші, оскільки в цей час вона тільки входить у світ. Перебудова багато в чому базувалася на телебаченні, яке як новий формат було більш сприятливим до нових ораторів, ніж до старих - генсеків чи секретарів обкомів, що читали по папірцях свої мудрі настанови. Це інформаційні потоки, які слід було виконувати, а нові оратори породжували комунікативні потоки, які можна було обговорювати. Тобто відбувся перехід від статусу ритуального глядача радянських часів до статусу інтерактивного глядача, який відчув справжню зацікавленість у собі. В цьому плані телепрограма «Погляд», наприклад, діяла як альтернативний обком. Вона просувала власні ідеї і своїх людей, які, до речі, потім зайняли багато посад, починаючи з депутатських. Аналогічна ситуація була з розкруткою імен на українському телебаченні. На відміну від сьогодення, коли розкрутка нікому не потрібна.

 

Г. Інніс, розділивши можливі цивілізаційні завдання на контроль часу і простору, писав про церкву як контроль у часі і державу як контроль у просторі [10-11]. Рим врятовує себе в плані контролю великих територій, перейшовши на дешевий папірус. Монастирі, володіючи пергаменом як досить дорогим матеріалом, стали монополістами знань, не переводячи на новий носій тексти античності як язичницькі. Цей контроль знань на тисячу років зупинив розвиток асторономії, яка повертається до об'єктивних знань лише з Коперником [12]. Контролюючи знання, створюється канонічний набір свідоцтв про Христа у вигляді чотирьох Євангелій. Усі інші свідоцтва, точніше, їх мала частина, були випадково збережені і випадково відкриті вже в наш час [13].

 

Інніс одним із перших писав, що папір і друк підтримали розвиток монополії простору у вигляді націоналізму і держави [11, р.129]. Друк розпочався не латиною, а місцевими мовами, які отримали новий поштовх для свого розвитку. Зростання монополії простору почало руйнувати монополію часу.

Але в Інніса є і більш неочікувані гіпотези. Їх теж можна розглядати в плані гуманітарних технологій найвищого гатунку. Він пише про Першу світову війну як про зіткнення традицій, що базувалися на книзі, із традиціями, що базувалися на газеті [10, p.191]. Другу світову війну він теж розглядає вже як зіткнення традицій газети і традицій радіо.

 

Тобто гуманітарна технологія, яка базувалася на книзі, створює спочатку націоналізм, потім протестантизм та розподіл на держави, який ми багато в чому і маємо сьогодні. Нова гуманітарна технологія, що приходить із газетою, починає конфлікт зі старою книжковою. Така ж ситуація відбувається і надалі.

 

На підтвердження цієї гіпотези можна навести швидке зростання нового мистецтва під дахом гуманітарної технології газети. Кубізм і подібне йому цікаві тим, що вони не були еволюційним результатом. Вони всі будувалися на повному розриві з попередніми етапами. Це принциповий розрив ментальності, який багато в чому почав прослідковуватися, наприклад, і сьогодні у випадку входження інтернету.

 

Гітлер перемагає політично за допомогою рупорів , які тоді стали використовувати на мітінгах [10]. Ю. Пивоваров додає до цього списку листівки часів Лютера [14]. Це знову був більш ефективнй засіб поширення інформації, який підхоплюють нові політичні чи релігійні сили.

 

Ю. Пивоваров [15-16] бачить існування руської думки лише в період 150 років: від кінця ХVIII - початку ХIХ сторіччя до середини ХХ сторіччя, коли реально були вільні люди [17]. Петро I теж створює нову ментальність, коли верхи і низи живуть у різних конфліктних світах. І революція знімає це протиріччя.

 

Він розглядає також гуманітарну технологію створення партії влади, що, як виявляється, була запропонована ще 1905 року генералом Треповим у листі до Миколи II. Завдання було створити партію влади в майбутній Держдумі, щоб влада не перейшла до неконтрольованих людей [18]. Тобто влада за допомогою парламенту хотіла продовжувати своє управління в новому для країни політичному середовищі. Тоді цей проект не був зреалізований, але сьогодні він є на всьому пострадянському просторі.

 

Пивоваров бачить, що радянська влада впала, оскільки не вирішила двох завдань: трансляції влади і трансляції власності. Тому смерть кожного генсека була таємницею, яку не розгадали по теперішній час. Трансляцію власності вирішила перебудова, коли директор заводу отримав змогу залишити підприємство своєму синові (див. також [19]).

 

Відкрила цей лист петербурзького генерал-губернатора Д. Трепова дослідниця І. Глебова [20-21]. І це можна вважати першою політтехнологією. Трепов пропонував створити в Думі більшість із «правильних» депутатів, які через свій службовий стан зможуть мати біля себе впливових у даній місцевості осіб. Ця партія буде відстоювати інтереси більшості населення, в той час як усі інші партії ‑ егоістичні інтереси малих соціальних груп. Так пропонувалося створювати «партію порядку».

 

Глебова каже про історію цієї технології [22]: «Цей документ я спочатку сприйняла просто як свідоцтво епохи, що належало людині, яка була мені цікавою. А потім, сконцентрувавшись на вивченні російської політики, відкрила його для себе ізнову. Можна сказати, що знайшов документ історик, а прочитав його політолог. В листі раптом висвітилася традиція, причому досить своєрідна: партію влади створюють, потім про неї забувають, а в близьких історичних обставинах знову винаходять. Творці нашої сучасної партії влади представляють її аналогом західних домінантних партій, з якими вона насправді має дуже мало спільного. Її традиція - звідти, з ідеї партії влади ХХ сторіччя, яка фактично протистояла проекту ленінської партії нового типу».

 

І українська партія влади завжди будується саме за такою традицією, коли в неї наперед збираються місцеві та центральні еліти. Особливістю українського know-how є подальше різке збільшення партії влади, коли вона вже відчувається владою.Туди починають поспішати і політик, і олігарх, щоб бути поруч.

 

Г. Малинецький розповідає про ще одну технологію, яку теж ми можемо зарахувати до вищих гуманітарних [3]: радикальний іслам, яким маніпулюють, може зупиняти розвиток на захоплених ним територіях, відправляя їх у середньовіччя. Тобто, навіть ідучи за своїми цілями, можна потрапити туди, куди тебе намагається загнати супротивник уже відповідно до особистих цілей.

 

Узагалі дивним чином усі ті технології, які ми намагаємося перерахувати, будуються за принципом невідповідності того кроку, що робиться, і його принципових наслідків, які починають носити не позитивний, а негативний характер. Правда, якщо взяти будь-яку технологію, наприклад, Д. Трепова, то позитив її для влади зрозумілий - різко зростає рівень керованості соціосистемою.

 

О. Матвейчев у своєму блозі розбирає наступним чином ситуацію з Лівією [23]. Лівія має соціальне забезпечення, медицину, освіту такого рівня, що виникла небезпека переходу на інший рівень - організації науки, виробництва, але все це робилося за рахунок відповідного заниження норми прибутку у покупця нафти. За що лівійці і були покарані. І це черговий приклад призупинення розвитку тієї чи іншої країни.

 

Взагалі призупинення розвитку, в який потрапили і пострадянські країни, взагалі є ще м'яким варантом. Історія знає варіанти повного знищення країн-конкурентів, як це сталося, наприклад, із Візантією [24]. В таких випадках можна говорити про гуманітарні технології лише за цілями. Адже інструментарій тут якраз максимально жорсткий і силовий. Але цілі все одно не ті, що проголошуються віками. Тобто ми можемо виділити два типи такого інструментарію:

а). гуманітарні цілі + гуманітарний інструментарій

б). гуманітарні цілі + негуманітарний інструментарій.

 

Ми починали цитувати визначення високих гуманітарних технологій із політологічного словника. Це був текст О. Матвейчева (див. на сайті www.matveychev.ru), в якому він задає наступний підхід [25]: «Ціллю гуманітарних технологій є форматування масової свідомості для забезпечення необхідного рівня лояльності до тієї чи іншої суспільної системи, ідеології і т.д.». З точки зору холодної війни, він вважає, що джинси і кока-кола зробили більше для падіння Берлінської стіни, ніж усі політики.

 

Тож це все є важливим для масової свідомості. Де ж тоді була еліта? В. Лепський бачить проблему в застосуванні технології руйнації суб'єктності, що теж є гуманітарною технологією [26]. І тут є елемент правди, бо СРСР узагалі втратив свою картину світу і власні знання про світ. Він просто перейшов на чужий набір, а в ньому вписані вже інші правила поведінки і давно розписані історичні місця. Лепський досить детально прописує таку методологію, виділяючи наступний інструментарій, під кожним із яких ще стоїть декілька пунктів деталізації:

- нейтралізація цілеспрямованості розвитку

- блокування рефлексії

- руйнація комунікативних зв'язків

- обмеження свободи впливу на подію

- обмеження можливостей розвитку.        

 

Але тут не вистачає найголовнішого, чому саме країна починає рухатися у згубному для себе шляху. Так, до речі, пішов і СРСР, у результаті отримавши відкат на десятиріччя назад.

 

«Горбачовщина» теж трактується як варіант «операції прикриття», яка дозволила перевести номенклатуру у справжній соціальний клас [27]. У результаті від суспільного пирога відрізали більшість населення, а СРСР утратив суб'єктність у світовій політиці.

 

І тут ми можемо сформулювати основний закон «високої» гуманітарної технології: невідповідність засобів і цілей. Фраза «Ціль виправдовує засоби» саме з цього контексту. Або гучні слова про демократії часів перебудови чи Єльцина насправді йшли на фоні тихих дій по шматуванню країни, в першу чергу економічному.

 

Загострення холодної війни з Радянським Союзом теж можна розглядати як гуманітарну технологію. Наявність СРСР примушувала капіталізм бути більш соціалістичним (податки на капітал, велика заробітня платня і пенсії) [28]. Це призвело до підсилення ролі профсоюзів і робітничого класу. До речі, зникнення Союзу відразу призвело до процесів руйнації середнього класу на Заході. А із профсоюзами почала боротися ще М. Тетчер, коли держава почала відходити від тих соціальних гарантій, які виникли після війни.

 

А. Фурсов говорить про соціальні науки як про технології влади [29-30]. Але мабуть головною технологією слід визнати не захоплення влади (революція, путч і т.п.), а втримання її. І головним тут є постійна корекція й коригування масової свідомості. Якби йшлося тільки про ЗМІ, то все було б зрозумілим. Але навіть дитячі твори були під пильним наглядом партії.

 

Якщо подивитися на коментарі до дитячих творів К. Чуковського в першому томі його зібрання творів, то вражає кількість заборон і критичних відгуків [31]. А деякі тексти (наприклад, «Переможемо Бармалея») Сталін власноруч викидав з антології, тому ми можемо тільки зараз уперше їх прочитати. Хоча слід визнати, що твір слабкий, бо Чуковський намагався відобразити в ньому війну. Однак більше дивує те, що Сталін читав і це. Н. Крупська виступала проти «Крокодила», запитуючи, який там політичний зміст. Після чого була розгорнута серйозна кампанія в пресі проти казок Чуковського. Навіть «Муху-Цокотуху» цензура розглядала як замасковану розповідь про принцесу (Муха) та принца (Комар). Казка тоді називалася «Весілля мухи».

 

Література, мистецтво, наука, освіта і ЗМІ - всі вони виконують функцію корекції нематеріального світу, за рахунок чого прямо й опосередковано відбувається корекція і матеріального світу. Але вони мають цікаву особливість: цю корекцію їх засобами можна робити нескінченно. Адже щоразу ми отримуємо новий текст, хоча його глибинні параметри ідуть на жорстке повторення.

 

Гуманітарні технології є управлінням нематеріальними ресурсами. Дивним чином більшість міністерств у будь-якій країні націлені виключно на матеріальні ресурси. В нашій голові головним є нематеріальний світ, який, правда, більш активується після задоволення матеріальних вимог (у відповідності з пірамідою А. Маслоу).

 

Гуманітарні технології ми можемо класифікувати за об'єктом соціосистеми, де вони застосовуються. Тоді основні з них наступні:

- релігійні

- політичні

- соціальні

- військові

- організаційні.

 

Ми можемо класифікувати їх за типом інструментарію, де головним водорозділом буде примус чи заохочення, тобто жорсткі чи м'які технології. Як правило, комплексні проекти використовують і ті, й інші. Радянський Союз використовував і репресії, і ідеологію, і мистецтво. Або шокова терапія, з якою ліберальний капіталізм входить в усі країни: від Чілі до Росії. Виявляється, вона була потрібна не заради економіки, а для того, щоб соціосистема не повернулася у висхідне становище [32]. Тобто знову бачимо типові риси саме гуманітарної технології, де ціль виправдовує засоби. Шок як інструментарій вписаний як у випадку економічних, так і військових технологій.

 

Сьогодні вже навіть економісти стурбовані наслідками того, що світ перейшов до ефективних технологій формування свідомості. Вони бачать цей негатив у наступному вигляді [33, c.20-21]:

- самопрограмування, коли система управління починає вірити у власну пропаганду

- перехід від управління змінами в реальності до управління змінами сприйняття

- принципіальна відмова від сприйняття реальності на користь сприйняття її інформаційного аналога

- різке зниження рівня відповідальності

- різке зниження якості зворотнього зв'язку.

 

М. Делягін повторює свої тези і в інтерв'ю «Комсомольській правді» [34]: «Технології, що спростили комунікацію, якісно підняли ефективність впливу на людську свідомість, що і стало базою глобалізації. Якби якийсь виробник собачих консервів не займався б формуванням свідомості, він би давно зник із ринку. Тому проблема не в тому, що якісь там лідери зомбують людей, а в тому, що всі зомбують один одного. Раніше був, наприклад, Геббельс. Чи агітпроп. Чи «Радіо Свобода». Зараз таких домінуючих центрів немає: все відбувається досить хаотично. Ось у чому проблема».

 

Виникає потреба у власних глобальних проектах. О. Матвейчев, наприклад, говорить про гуманітарний «манхеттенський проект» для Росії [35]. Тут він бачить єдиний шлях - створити з Росії лідера для Європи, розкручуючи російських філософів.

 

Для України цікавим гуманітарним проектом могло би бути моделювання успіху. Оскільки сьогодні ми скоріше знаходимося в точці песимізму, ніж оптимізму, то саме така гуманітарна технологія повинна зачепити кожного. Модель українського успіху не буде співпадати зараз із російською, оскільки Росія буде претендувати в своїй моделі на повернення до ролі світового гравця, що не підходить для України.

 

А. Фурсов вбачає в сьогоднішньому розбалансованому стані світової системи позитив для потенційного успіху Росії, оскільки в старій системі не було місця для Росії [36]. Поле для маневру виявляється розширеним. Базою для таких кроків він вбачає наявність інтелектуально-стратегічних переваг, які повторюють те, що було в 1920-30 роки. Для цього сьогодні потрібні нові знання, які він називає мобілізуючими, знаннями-багнетом. В 20-30 роки як лідери СРСР, так і лідери Німеччини мали такі переваги над своїми західними опонентами, що дозволяло їм конструювати світ за власними сценаріями. Якби не це, то згадані країни отримали би роль другорядних гравців, яка і була заготовленою для них.

 

Першим кроком ми повинні розробити технологію успіху, проаналізувавши ті історичні ситуації, де Україна знаходилася попереду. Можно спиратися на такі набори:

- українські внутрішні успіхи

- українські зовнішньополітичні успіхи

- українські артефакти світового значення (як минулі, так і сучасні, наприклад, літаки Антонова)

- українські постаті світового значення

- успіхи «малих» країн (наприклад, Skype).

Все це слід проаналізувати у пошуках тих компонентів, на яких базується модель успіху.

 

Ф. Лунц, відомий тим, що через його фокус-групи проходили всі промови Буша, в своїй останній книзі 2011 р. вчить, як досягати перемог у бізнесі [37]. В наших умовах бізнес-успіх не підходить, бо населення не дуже любить успіхів вітчизняних олігархів, яких влада називає більш нейтральним словом «інвестори».

 

Але все одно Лунц формулює багато правил того, як досягається перемога, три з яких підходять і до нашого контексту:

- перемагати за допомогою комунікації: треба концентруватися на результатах, а не на процесі, наприклад, охорона здоров'я - це процес, здорова людина - результат

- перемагати за допомогою людського виміру: переможці розуміють людину, безперервні відносини виростають із задоволення людських потреб

- перемагати, фокусуючись на досвіді, а не на технології: переможці бачать далі продукта, вони знають бажання своїх споживачів.

 

Високі гуманітарні технології несуть суттєві цивілізаційні наслідки. Їх застосування змінює хід історії. І той, хто їх застосовує, прямо чи опосередковано стає конструктором історії. Тому і не завжди хочеться стати об'єктом такого застосування, хоча приємно бути суб'єктом.

 

 

Література:

1. Каблов Е. Шестой технологический уклад // www.nkj.ru/archive/articles/17800/

2. Технологический уклад // ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%85%D0%BD%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4

3. Малинецкий Г. Доклад о перспективах РФ // Калашников М. и др. Новая опричнина, или модернизация по-русски. - М., 2011

4. Малинецкий, Георгий Геннадьевич // ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D1%86%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%93%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B8%D0%B9_%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87

5. Малинецкий Г. Шестой уклад: биотехнологический дискурс // www.keldysh.ru/departments/dpt_17/shukl.ppt

6. Малинецкий Г. С большой вероятностью нас не будет // forum-msk.org/material/economic/3014548.html

7. Малинецкий Г. Беспомощность РФ в современном мире // www.smi-svoi.ru/content/?fl=555&sn=1213

8. Хай-хьюм // politike.ru/dictionary/839/word/%D5%C0%C9-%D5%DC%DE%CC

9. Ellul J. Propaganda. The formation of men's attitudes. - New York, 1965

10. Innis H.A. Empire and communications. - Toronto, 2007

11. Innis H.A. The bias of communication. - Toronto etc., 2003

12. Freeman C. The closing of the Western mind. - New York, 2002

13. Апокрифы древних христиан. - М., 1989

14. Пивоваров Ю. Историю придумывают историки. Интервью. - Искусство кино. - 2010. - №10 // kinoart.ru/2010/n10-article4.html

15. Пивоваров, Юрий Сергеевич // ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2,_%D0%AE%D1%80%D0%B8%D0%B9_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B5%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87

16. Пивоваров Ю. Я для политологов историк, для историков - политолог. Интервью // polit.ua/articles/2011/03/23/pivovarov.html

17. Пивоваров Ю. Стенограмма 1-й лекции // www.vedanta.ru/library/pivovarov/stenogramma_lection_Academia_1.php

18. Пивоваров Ю. Стенограмма 2-й лекции // www.vedanta.ru/library/pivovarov/stenogramma_lection_Academia_2.php

19. Пивоваров Ю. Русская власть и публичная политика // www.politstudies.ru/fulltext/2006/1/2.htm

20. Глебова И.И. Партия власти в русской публичной политике // www.nwapa.spb.ru/sajt_ibo/gos_duma_polnotekst/glebova.htm

21. Глебова И.И. Память русской власти: проблемы хранения, трансляции, актуализации // politconcept.sfedu.ru/2009.3/07.pdf

22. Глебова И. Мобилизация прошлого // www.usu.ru/usu/opencms/today/articles/article_0007.html

23. Матвейчев О. Почему капиталисты выступают против капитализма? // matveychev-oleg.livejournal.com/

24. Гибель империи. Византийский урок. - М., 2008

24. Матвейчев О. Хай-хьюм // matveychev-oleg.livejournal.com/79082.html

25. Лепский В.Е. Технологии управляемого хаоса - оружие разрушения субъектности развития // spkurdyumov.narod.ru/leppppskiy.htm

26. Фурсов А. Мифы перестройки и мифы о перестройке // ecsocman.edu.ru/data/772/836/1219/004_Fursov_31-36.pdf

27. Фурсов А.И. О геополитике и глобализации (начало) // ira-moscow.3dn.ru/publ/12-1-0-186

28. Фурсов А. Знание как антикризисная сила // Калашников М. и др. Новая опричнина, или модернизация по-русски. - М., 2011

29. Фурсов А. Сетка социальных наук трещит по швам // www.dynacon.ru/content/articles/355/

30. Чуковский К. Собр. соч. Т. 1. Произведения для детей. - М., 2001

31. Klein N. The shock doctrine. The rise of disaster capitalism. - New York, 2007

32. Делягин М., Шеянов В. Мир наизнанку. Чем закончится экономический кризис для России? - М., 2009

33. Делягин М. Теории заговора - признак интеллектуальной импотенции. Интервью // kaliningrad.kp.ru/daily/24542/720935/

34. Матвейчев О. Суверенитет духа. - М., 2009

35. Фурсов А. Русский успех в исторической ретроспективе: «добрым молодцам урок» // www.apn.ru/publications/article11223.htm

36. Luntz F.I. Win. - New York, 2011

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
dpcdsb.org
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду