Рішення Конституційного Суду від 20.01.2012 щодо офіційного тлумачення конфіденційної інформації відразу викликало гостру реакцію журналістської спільноти. Конституційний Суд України встановив, що збирання, зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в особисте життя і допускається винятково у випадках, визначених законом, і тільки в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини.

Під конфіденційною інформацією закон розуміє «будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, відносини тощо, пов'язані з людиною і членами її родини, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення людиною, яка обіймаю посаду, пов’язану з виконанням функцій держави чи органу місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень».

Очевидно, що таке рішення безпосередньо стосується журналістської діяльності зі збирання інформації, процесу роботи над розслідуваннями, а також висвітлення діяльності публічних осіб або тих, хто балотується в депутати/ президенти. Тому важливо визначити, чи накладає це рішення обмеження на роботу журналістів.

MediaSapiens поставив медіаюристам та експертам таке питання:

Як, на вашу думку, рішення Конституційного Суду може вплинути на виконання професійних обов’язків журналіста?

Тарас Шевченко, директор Інституту медіа права:

– Конституційний Суд послідовно демонструє позицію захисту особистого життя людини, але приймає таке рішення в першу чергу для захисту вищих посадових осіб, а не пересічних громадян. При цьому КС практично ігнорує концепції свободи слова та доступу до публічної інформації. Це рішення, швидше за все, буде використовуватись як підстава для органів державної влади відмовляти у задоволенні інформаційних запитів, а потім як підстава для суддів відмовляти у задоволенні позовів стосовно доступу до інформації.

Також таке рішення може обмежувати журналістів у поширенні інформації про політиків, яку вони отримали не від органів державної влади, а зі своїх, інших джерел. Теоретично можливе порушення кримінальних справ, адже у Кримінальному кодексі написано, що поширювати конфіденційну інформацію про особу – це злочин (ст. 182 Кримінального кодексу. – MS), а Конституційний Суд, за великим рахунком, повідомив, що будь-яка інформація про сімейне життя особи є конфіденційною інформацією.

Той, в чиїх руках інформація, і буде оцінювати, поширює він її в інтересах, скажімо, прав людини чи ні. Орган влади завжди може послатися на цей документ і сказати, що він це робить в інтересах прав людини, і обмежить доступ. Журналіст, поширюючи, теж може на це послатися, але якщо буде політична воля його посадити – то ми розуміємо, що це можливо в умовах української судової системи.

Це рішення може бути використано для залякування журналістів, щоб вони просто подумали перш ніж нариватися на неприємності. Тим більше, минулого року було посилено кримінальну відповідальність за цією статтею.

Людмила Опришко, адвокат, медіаюрист, медіатренер:

– Рішення нічого суттєво не змінює порівняно з тим законодавством, яке існувало до моменту його ухвалення. Важливо підкреслити, що це рішення стосується саме тлумачення положень Конституції, воно не визнає неконституційними положень певних нормативних актів. Це рішення не змінює і не скасовує ніяких правових норм. Що стосується права на приватне життя, то його охороняє законодавство України і міжнародні угоди.

КС усе ж таки каже про те, що втручання у приватне життя особи може бути законним у деяких випадках. По-перше, у випадках, якщо особа дала згоду на це втручання. По-друге, в інших «випадках, передбачених законом». Тобто коли згоди немає, але є закон, який зобов’язує розкривати інформацію, навіть якщо вона стосується приватного життя. У нас є закон «Про запобігання та протидію корупції», він передбачає декларування доходів певної категорії осіб, а також оприлюднення декларацій. Там зазначено, що інформація надається навіть про майновий стан членів сім’ї. Рішення КС не змінює цього закону, і публікувати інформацію про доходи чиновника дозволено.

Також у ЗУ «Про інформацію» сказано, що будь-яку інформацію з обмеженим доступом має бути оприлюднено в тому випадку, якщо ця інформація є суспільно значущою. Якщо інформація про приватне життя особи має суспільний інтерес, і журналіст цей інтерес може продемонструвати, така інформація стає відкритою.

У кожної людини, навіть у політиків найвищого рангу є певна сфера, в яку ніхто не повинен втручатися. Але коли йдеться про оцінку їхніх дій, які впливають на життя кожного з нас, ця сфера приватного життя у них звужується.

Отже, фактично нічого суттєвого не змінилося. Хоча, якщо дивитися загалом, то це рішення КС справді викладено в такій формі, що начебто перевага надається саме приватному життю, і менше уваги приділяється праву вільно збирати, зберігати, поширювати інформацію про особу. Тут справді є такий перекіс, але ми повинні думати, діяти, аналізувати це.

Володимир Яворський, виконавчий директор Гельсінської спілки з прав людини:

– Як на мене, Конституційний Суд у своєму рішенні забув зазначити, що межі втручання у приватне життя публічних осіб є значно ширшими, ніж для звичайних осіб. Відповідно, якщо користуватися єдиним стандартом захисту приватного життя для приватної особи та публічної особи, то фактично будь-яка публікація про публічну особу буде вважатися втручанням у приватне життя. І за це є цивільна та кримінальна відповідальність.

Для журналістської діяльності тут є дві частини проблеми. По-перше, чиновники й далі відмовлятимуть у доступі до інформації, посилаючись на те, що ця інформація є конфіденційною і захищається законом. По-друге, якщо журналісти все ж таки розкопають якусь інформацію, вони можуть отримати цивільний позов на свою адресу, або навіть кримінальне переслідування. Оскільки Кримінальним кодексом чітко заборонено втручатися у приватне життя і збирати конфіденційну інформацію.

Андрій Шевченко, депутат ВР, член парламентського комітету з питань свободи слова та інформації:

– Рішення, безумовно, викликає тривогу, воно допоможе приховувати факти корупції або інші неприйнятні дії високопоставлених чиновників. Остаточні висновки хочеться зробити, коли буде оприлюднено повний текст рішення.

Хочу нагадати про практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях сформулював досить зрозумілу позицію. В кожній країні приватне життя має бути захищено, але для чиновника великого масштабу рамки цього приватного життя набагато менші, ніж для звичайного громадянина.

Це не перший випадок, коли КС береться за тему конфіденційної інформації. Ще у 1997 році була справа Устименка, і КС тоді дав своє роз’яснення, що вважати конфіденційною інформацією. Зокрема, дійшло до того, що не можна було згадувати імені та прізвища людини без її згоди. Але, на щастя, ніхто не скористався цим рішенням для того, щоб заважати журналістам у роботі. Сподіваюся, що й цього разу рішення не обмежить журналістів.

Я думаю, якщо хтось спробує через суд обмежити журналістів у їхній роботі, треба доводити справу до Європейського суду з прав людини, і я абсолютно впевнений, що в такому разі український журналіст отримає перемогу. В нашому контексті, коли Україна у десятці найбільш корумпованих держав світу, таке рішення КС виглядає як диверсія проти свободи слова.

Вікторія Сюмар, медіаексперт, виконавчий директор Інституту масової інформації:

– У мене така асоціація, що в країні стало модно зводити мури. Рішення КСУ – черговий мур чиновників, яким вони намагаються відгородитися, в першу чергу, від набридливих журналістів та громадських активістів. Звісно, є принцип захисту приватної інформації і приватного життя, там враховано, що мають бути захищені члени сім’ї політиків. Але ж це не стосується питань корупції, які можуть бути пов’язані з витрачанням бюджетних коштів. У цьому випадку суспільний інтерес до рівня життя, майна, статків родин чиновників виправданий. Бо чиновники утримуються за рахунок платників податків, тому тут інтерес є вищим, ніж право на приватність їхніх родин. Тому рішення Конституційного Суду досить суперечливе. Хоча воно не відміняє журналістських розслідувань і мені хочеться вірити, що колеги не припинять робити свою роботу.

Наші юристи проаналізували це рішення й кажуть, що воно не має стати на заваді збиранню подібної інформації при розслідуванні. Певний простір для журналістів усе одно зберігається. Багато залежатиме від самих журналістів, наскільки вони готові розуміти, що є принципи верховенства права, що таке міжнародне право в цьому напрямі, і не чіплятися за просте тлумачення, мовляв, заборонили – і все. Дуже багато тем не втрачають актуальності навіть після рішення Конституційного Суду.

Опитування провела Марина Дорош

Також читайте на цю тему статтю Сергія Грабовського «Конституційний Суд ставить ЗМІ на коліна перед владою?»