Чи був Сталін генеральним секретарем ВКП(б)?

00:00,
11 Серпня 2012
4112

Чи був Сталін генеральним секретарем ВКП(б)?

00:00,
11 Серпня 2012
4112
Чи був Сталін генеральним секретарем ВКП(б)?
А також про дату утворення СРСР, позірний демократизм Конституції СРСР тощо. Стереотипи сучасної журналістики. Частина 3.

Причини живучості сталінських соціально-політичних міфологем, які давно вже перетворилися на стереотипи масової свідомості та фахової журналістики, – окрема тема. А зараз варто звернутися до розгляду цілого ряду таких стереотипів, від яких інколи залежні навіть найкращі представники пишучої братії. І перш ніж розповісти про справжню дату утворення СРСР, як я  обіцяв читачам у минулій статті, звернімося до сталінської Конституції 1936 року.

 Сьогодні вже добре відомо, що реально вона була написана під керівництвом Ніколая Бухаріна й значною мірою ним самим – цим украй дивакуватим і  суперечливим персонажем тих часів, то лівішим за Леніна, прихильником масових розстрілів як засобу формування «нової людини» (із тих, що уціліли, ясна річ), то не менш палким прихильником всеосяжного НЕПу та автором гасла: «Збагачуйтесь!» – мовляв, соціалізм неможливий, коли люди бідні, тільки заможні та культурні господарі побудують справедливе суспільство.

Здається, Бухарін справді хотів створити Основний Закон, який би легітимізував «соціалізм із людським обличчям» – загальне виборче право, широкі можливості діяльності громадських організацій, вільні дискусії в пресі, ба, навіть можливість бути економічно автономним від держави за рахунок особистої власності й особистої праці – й все це вніс до тексту Конституції. З вдячності товариш Сталін (який остаточну редакцію тексту залишав, ясна річ, за собою) через рік із кількома місяцями після прийняття досконалої Конституції відправив свого давнього друга «Бухарчика» в той самий розстрільний підвал, який був ним оспіваний у молоді часи…

Та справа не в тих колізіях чи зусиллях Бухаріна, які породили популярний свого часу інтелігентський міф, що радянська Конституція, мовляв, була найдемократичнішою всвіті. Питання в тому, як вдало в ній замасковано положення про керівну роль партії, – так вдало, що й сьогодні чимало публіцистів репродукує міфологему, що про цю роль там не було ані слова, на відміну від Конституції СРСР, ухваленої 1977 року з її сакраментальною шостою статтею, боротьба за скасування якої точилася під час перебудови.

Насправді ж відповідна стаття існувала, тільки вона була хитро схована в глибині Основного Закону доби тотального беззаконня:

«Статья 126. В соответствии с интересами трудящихся и в целях развития организационной самодеятельности и политической активности народных масс гражданам СССР обеспечивается право объединения в общественные организации: профессиональные союзы, кооперативные объединения, организации молодежи, спортивные и оборонные организации, культурные, технические и научные общества, а наиболее активные и сознательные граждане из рядов рабочего класса и других слоев трудящихся объединяются во Всесоюзную коммунистическую партию (большевиков), являющуюся передовым отрядом трудящихся в их борьбе за укрепление и развитие социалистического строя и представляющую руководящее ядро всех организаций трудящихся, как общественных, так и государственных».

Це величезне речення вочевидь несе на собі відбиток сталінського олівця; при цьому чітко й недвозначно фіксується тоталітарна сутність режиму, яка нівелює всі позірні права й свободи, адже партія апріорі є керівним ядром усіх державних структур та начебто громадських організацій. Відповідна стаття наявна і в Конституції УРСР 1937 року, яка є майже абсолютною калькою із всесоюзного зразка. Там говориться, що «найбільш активні й свідомі громадяни з лав робітничого класу й інших верств трудящих об’єднуються у Комуністичну партію (більшовиків) України, яка є передовим загоном трудящих в їх боротьбі за зміцнення та розвиток соціалістичного ладу й являє собою керівне ядро всіх організацій трудящих, як громадських, так і державних» (стаття 125).

Як бачимо, далеко не кожен читач конституційних документів радянського періоду доходив до цих розміщених у останніх розділах статей, а пропагандисти не наголошували на цих цікавих нюансах радянської демократії, особливо перед зарубіжними прихильниками комунізму й радянськими інтелігентами. От і виник цей міф. Можна тільки уявити, як Сталін посміхався у вуса, коли різноманітні «корисні ідіоти» з числа лівої західної інтелігенції розповідали про питомий демократизм Конституції СРСР, де гарантовані всі права і свободи трудящих.

Інша міфологема цього ж періоду, яка навіть увійшла до низки серйозних наукових досліджень, – що Сталін офіційно не займав після 1934 року посаду генерального секретаря ЦК; ця посада, мовляв, була скасована, не випадково ж він підписувався просто «секретарем ЦК». Але візьмімо видану друком у 1947 році книгу «Иосиф Виссарионович Сталин. Краткая биография», створену спеціальною комісією ЦК ВКП(б) і відредаговану особисто головним героєм цієї книги. Там читаємо: «3 апреля 1922 года Пленум Центрального Комитета партии по предложению Ленина избрал генеральным секретарём ЦК самого лучшего и верного ученика и соратника Ленина — Сталина. С тех пор Сталин бессменно работает на этом посту». Думаю, ЦК ВКП(б) знав, хто його очолює, так само й Сталін знав назву своєї партійної посади, хоч би що не писалося в інших документах, чи не так?

А тепер – про обіцяне минулого разу. Про те, що датою утворення СРСР є не 30 грудня 1922 року, а 6 липня 1923 року. Цю проблему ретельно дослідив київський історик Геннадій Єфіменко, отож йому слово.

«До 1933 року день утворення СРСР відзначався в липні і мав статус вихідного дня. В окремі роки святкування цієї дати під назвою "День Союзу РСР" переносили на першу неділю липня, щоб "не втрачати робочого дня".

"Чому ж день утворення Союзу РСР, день затвердження Конституції, що оформлює утворення єдиної багатонаціональної держави, є святом?", – задавалося питання в одному з тогочасних навчально-пропагандистських видань. Відповідь на нього була на той час зрозумілою: "6 липня – пам’ятний день для трудящих не лише СРСР, а й усього світу: в цей день закладено на території земної кулі підвалини Всесвітнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік".

У календарях та довідниках у різні роки ця подія означувалася не завжди однаково. Це міг бути "День заснування СРСР", "День прийняття Конституції СРСР" (1925 р.), і просто "День СРСР" (1928 р.). У газеті "Комуніст" від 1 липня 1928 року, приміром, вживалися обидві назви — святкували й 5-річчя з дня утворення СРСР (стаття Власа Чубаря), й таку ж річницю прийняття Конституції СРСР (ряд інших дописів).

Приміром, 21 березня 1923 р. повноважне представництво УСРР у Москві передало від імені Раднаркому УСРР заяву на ім’я Президії ВЦВК, РНК РСФРР та політбюро ЦК РКП(б), у якій прямо наголошувалося: "Оскільки до цього часу Союзний договір в дію не введений, то вживання в офіційних паперах, котрі виходять від органів РСФРР, терміна Союз Радянських Соціалістичних Республік або скорочено СРСР є неправильним і недоцільним". У Кремлі з цим принципово погодилися.

Оптимізму керівництву УСРР додала позиція В.Леніна. Вождь у листі від 30 грудня 1922 р., щоб був частково оголошений у квітні 1923 р. на XII з’їзді РКП(б), жалкував, що не втрутився достатньо енергійно "в  горезвісне питання про автономізацію, яке офіціально називають, здається, питанням про союз радянських соціалістичних республік".

На наш погляд, переконливим доказом міфічності дати 30 грудня є також такі факти: через тиждень після прийняття Конституції СРСР (а відтак і набуття чинності Договором про утворення СРСР), 13 липня 1923 р., Президія ЦВК СРСР прийняла відозву до всіх народів і урядів світу. У ній сповіщалося про створення СРСР, про те, що вищі органи влади та управління нового державного утворення почали роботу.

Тобто керівні органи новоствореної держави констатували, що датою її створення стало 6 липня 1923 р. Саме відтоді почали діяти загальносоюзні законодавчі органи влади, було створено основний виконавчий орган влади СРСР — РНК СРСР. Водночас були ліквідовані ті республіканські наркомати, які засвідчували формальну незалежність республік. В Україні передусім це стосувалося Наркомату закордонних справ.

Постановою Президії ЦВК СРСР від 3 серпня 1923 року 6 липня було визнане святковим днем на всій території СРСР.

Звичайно ж, можна говорити, що де-факто більшовицька централізована держава утворилася значно раніше й, по суті, в жодну з названих дат мало що змінилося. Така думка не викликає заперечень. Однак не піддається сумніву й той факт, що сама назва держави – Союз Радянських Соціалістичних Республік – мала слугувати підтвердженням рівноправності та взаємоповаги республік, що увійшли до її складу. Додамо, що назва держави не змінювалася протягом усього часу її існування. На відміну від назви керівної партії. Але на ХII з’їзді РКП(б), що відбувся в квітні 1923 року (коли, як це прийнято вважати, СРСР вже існував), пропозиція перейменувати партію була відхилена саме через те, що СРСР ще не створено».

Чому ж відбулося таке зміщення дати? Справа в тому, що 30 грудня Сталін зазнав невдачі в реалізації свого плану створення союзної держави, а 6 липня був реалізований (хоча й непослідовно) більш м’який і децентралізований проект Леніна-Троцького. За своєю звичною методою, Сталін перетворив поразку на перемогу, стерши не тільки в пам’яті широких мас – а й серед фахівців – уявлення про реальний плин подій. До речі, здійснений цей «стрибок» був одночасно з проведенням Голодомору…

Геннадій Єфіменко наголошує у зв’язку із цим: «У 1922 р. Й.Сталіну, незважаючи на всі спроби, не вдалося завершити створення СРСР. Йому довелося навіть піти на значні поступки національним республікам. Однак із встановленням тоталітаризму ці недоліки було ліквідовано – централізацію країни посилено, дату створення СРСР змінено. "Батько народів" успішно "вичавив" із історичної пам’яті згадку про події, які засвідчували його поступки та невдачі. Й.Сталін особисто редагував основні історичні праці в 1930-х роках, контролював він і пропаганду та агітацію. За допомогою цих засобів у свідомість мас була введена бажана "батьку народів" дата. Таке триваюче донині забуття дати, яка протягом 10 років була в СРСР "червоним днем календаря", свідчить про величезні можливості тоталітаризму в формуванні свідомості підвладного населення».

Важко до цього щось додати. Хіба можна нагадати про ще одну досі живу міфологему тих часів, яку відтворюють деякі політики та журналісти, – про Харків як про «першу столицю» України. Так, це місто було столицею, але столицею Української Соціалістичної Радянської Республіки півроку в 1919-му та з 1920 по 1934 роки. Реально ж першою столицею України в 1917 році став Київ. Але Сталіну треба було звести нанівець пам’ять про існування УНР, тому про неї навіть не згадують; у цитованій уже біографії генсека сказано, що в центрі його уваги, поміж іншого, була «борьба против контрреволюционной Украинской рады», – й ані слова про незалежну УНР. У такому контексті цілком логічною є й міфологема про «першу столицю», що її досі дехто бездумно повторює, не замислюючись над фактами історії.

Читайте також: «Сталінська міфологія і стереотипи сучасної журналістики», «Сталін завжди живий?»

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Karikaturist
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду