Чому не працює двигун української Конституції

Чому не працює двигун української Конституції

00:00,
28 Червня 2013
2502

Чому не працює двигун української Конституції

00:00,
28 Червня 2013
2502
Чому не працює двигун української Конституції
Чому не працює двигун української Конституції
Хто топчеться чоботом по конституційному полю й чому конституційна реформа не стала предметом серйозної дискусії в суспільстві та ЗМІ, – говорять експерти Віктор Мусіяка, Юрій Рубан, Михайло Мінаков, Ігор Когут, Тарас Возняк, Євген Копатько, Олексій Гарань

Вчений-політолог Джованні Сарторі (Колумбійський університет) у відомій праці «Порівняльна конституційна інженерія» писав, що конституції схожі на двигуни, тобто вони є механізмами, що повинні працювати й забезпечувати визначений результат. І будь-які зміни конституційного поля повинні бути обґрунтованими; ті, хто береться їх здійснювати, повинні чітко розуміти, що і як реформувати. «Що більше я запитував себе під час роботи над чернеткою, чи знаємо ми, як здійснювати зміни, й чи необхідно це, тим більше я переконувався (на свій жах), що відповідь на це питання буде негативною і що наші “реформи” носять відбиток високо некомпетентних реформаторів», – писав він.

Отже, що і як реформувати? Чи знали достеменно відповідь на це питання українські президенти та їхні команди, які з різною мірою успіху пробували писати Конституцію або міняти її. Кожен із них – і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма, і Віктор Ющенко, а тепер ось і Віктор Янукович – обґрунтовували свої дії об’єктивною необхідністю. Але треба не забувати, що в кожного з них у першу чергу були власні політичні мотиви й частіше саме вони, а не суспільний інтерес, брали гору в питанні конституційної реформи. Суспільство тут завжди було радше пасивним спостерігачем, навіть тоді, коли до його думки нібито апелювали, одночасно маніпулюючи нею (як це було під час проведення референдуму Леонідом Кучмою у 2000 році). А медіа в цих випадках (такі ж самі незрілі, як і українська державність) відігравали не завжди конструктивну роль: або самоусувалися від обговорення занадто складної й непопулярної тематики, або втягувалися в ігри політиків, допомагаючи їм маніпулювати суспільною думкою.

Сьогодні маємо схожу ситуацію. Вже рік працює створена [17 травня 2012 року] указом президента Януковича Конституційна асамблея, але повноцінної дискусії довкола питання конституційної реформи не відбувається. Опозиція відмовилася брати участь у роботі Конституційної асамблеї, нібито не бажаючи підігравати Януковичу. Але й альтернативного проекту Конституції вона теж не розробляє. Тож це означає, що вона не присутня у дискурсі з такого важливого для країни питання. І медіа змушені йти в руслі тільки тих повідомлень, що продує Конституційна асамблея.

Побіжний огляд ключових суспільно-політичних друкованих та інтернет-ресурсів за цей рік показав такі тенденції:

  • медіа зосереджені на інформуванні про події довкола конституційної реформи, а не на аналізі самої реформи та її наслідків, тобто жанрово домінують новини, а не аналітичні статті;
  • медіа більше висвітлюють перипетії діяльності (створення, зміна членів, суперечки між членами КА тощо) самої Конституційної асамблеї, а не суті пропозиціїй, вироблених цією інституцією.

Чи не найбільше публікацій щодо суті самої реформи ми знайшли в тижневику «Дзеркало тижня». Але більшість публікацій – статті самих членів Конституційної асамблеї, що можна побачити в таблиці (для критиків зазначу: перелік наведених публікацій не є вичерпним, а лише оглядовим, оскільки контент-аналіз ЗМІ не здійснювався).

«Дзеркало тижня»

Ігор Коліушко

«Старт чи фальстарт конституційної реформи?»

12 жовтня 2012 року

Марина Ставнійчук

«Реформа, з якою Україна запізнюється на 20 років»

30 листопада 2012 року

Сергій Гриневецький 

«Адміністративно-територіальний устрій: де вихід?» (стаття викликала резонанс через пропозицію об’єднувати області)

24 травня 2013 року

Юрій Ганущак

«Реформа місцевого самоврядування: ВБИТИ ЩЕ ДО НАРОДЖЕННЯ?»  (полеміка з Гриневецьким)

14 червня 2013 року

Микола Оніщук

«Чи забезпечать зміни до Конституції справедливе правосуддя в Україні?»

15 березня 2013 року

Микола Оніщук

«Український конституціоналізм: від кризи — до ладу»

17 травня 2013 року

Микола Мельник

«Підпорядкування судової влади: завершення процессу»

23 листопада 2012 року

Микола Мельник, Сергій Різник

«Конституція майбутнього чи констатація минулого»

22 червня 2012 року

У той же самий час, наприклад, у публікаціях газети «Сегодня», яка все-таки є масовою та охоплює ширше коло людей, ніж, скажімо, «Дзеркало тижня» – інформування, інколи з елементами скандальності, що видно із заголовків у таблиці.

«Сегодня»

Дмитро Коротков

«День рождения Конституции: как ее меняли за 16 лет и какие реформы грядут в 2012 году»

27 червня 2012 року

Дмитро Коротков

«Новая Рада будет менять Конституцию под драки»

11 грудня 2012 року

Дмитро Коротков

«На что имеют право украинцы в рамках референдума»

3 грудня 2012 року

Олександра Захарова

«Скандальный референдум: Ходят слухи об августе, но могут не успеть»

24 квітня 2013 року

Олександра Захарова

«Новая Конституция от Кравчука: Допишут новые разделы и перекроят Раду?»

25 квітня 2013 року

Певна полеміка експертів та громадських активістів на тему конституційних змін ведеться на сайті «Української правди» (переважно в рубриці «Авторська колонка») та на сайті Korrespondent.net (у блогах), а також у таких друкованих виданнях, як «День» чи «Український тиждень».

Але загалом, як уже зазначалося, в українському медійному просторі домінує новинне висвітлення цієї теми. Й цього, видається нам, аж ніяк недостатньо для розуміння суспільством суті пропонованої нинішньою владою реформи Конституції (чи зможе за таких умов воно адекватно й цілком свідомо голосувати за ті чи інші зміни на референдумі, як того хочуть провладні політичні сили, питання риторичне). Адже це суспільство не зовсім знайоме і з Конституцією чинною, про що свідчать результати опитування, проведеного агентством IFAK Institut (український офіс міжнародного дослідницького агентства IFAK Institut GmbH & Co.) у рамках проекту «Факти про українців», у період із 14 по 25 червня. Так, тільки 13% опитаних вважають, що повністю ознайомлені зі змістом Конституції, тоді як 70% опитаних лише частково ознайомлені зі змістом Конституції і можуть пригадати тільки її окремі положення. Взагалі не знайомі зі змістом Конституції 13% опитаних. Отже, медіа є над чим працювати…

Окреслені вище медіатенденції підтверджують і опитані нами експерти. Ми їм поставили такі запитання:

  1. Чи достатньо уваги українські медіа приділяють темі конституційної реформи? І чи ті публікації, які з’являються, є достатньо професійними та якісними?
  2. Наскільки важливою, на вашу думку, тема конституційної реформи є для суспільства?
  3. Чи існує в Україні поле для маніпуляцій громадською думкою в разі проведення конституційного референдуму?

Віктор Мусіяка, президент всеукраїнського благодійного фонду «Громадська енергія», один із авторів тексту Конституції України:

1. Якщо казати про системний погляд на висвітлення цієї проблеми, то я думаю, його немає – все відбувається спонтанно в різних ЗМІ, інтерес виникає в певний момент. Скажімо, коли було підписано та опубліковано Закон про референдум, спостерігався сплеск уваги та зацікавлення. Причому не було чіткого розуміння, що собою являє цей закон і як його буде використано, але якось здаля йшлося про те, що він може бути пов’язаний із майбутнім прийняттям змін до Конституції. Потім, коли створили  Конституційну асамблею, теж був сплеск уваги до проблем модернізації Конституції. Час від часу здіймаються хвилі уваги до цієї тематики. Можу про це судити виходячи зі звернень журналістів, які просять прокоментувати щось чи відгукнутися на якийсь факт, пов’язаний із конституційною тематикою. Але системного підходу немає.

Найбільш якісні матеріали з’являються, перш за все, у «Дзеркалі тижня». Бачив круглі столи, розмови на тему Конституції на ТВі, на 5-му каналі час від часу з’являються фахівці з питань конституційного права, на ІСTV у «Свободі слова». Детально я не відстежував. До мене час від часу звертаються то з «АиФ», то з «Дня», «Української правди», ще  з такого видання, якого я й не знав раніше, –  «Українська доля». Але мені б хотілося, щоб у суспільстві й у ЗМІ було розуміння важливості процесів навколо Конституції і щоб ця тема постійно проходила якщо не кожного дня, то хоча би щотижня.

2. У суспільстві немає сприйняття теми Конституції як важливої й визначальної для життя людей. Люди не розуміють: якщо не виконуються вимоги Основного закону, якщо по ньому топчуться й ламають навпіл, це все відображатиметься на житті кожної людини. І до людей потрібно доносити, що Конституція має виконуватися як «Отче наш», передусім владою; що проголошені – це права реально конституційні, вони гарантовані, і як саме їх гарантовано. Треба, щоб люди розуміли: якщо ти береш статтю Конституції і право, яке тебе цікавить на даний момент, порушується, ти маєш можливість піти й захистити його. Немає такої можливості – маєш розуміти, що це проблема, що треба захищати своє право. Таким чином  у суспільстві виникатиме контекст, який може створити ситуацію навколо основного закону, яка і владу підводити до того, щоб дотримуватися Конституції.

3. Звісно, ця маніпуляція вже очевидна, наприклад, з боку того ж міністра юстиції, який є одним із фігурантів цього процесу навколо Конституції ще з 2010 року. Коли заявляють про те, що Конституція закріпила положення, що, мовляв, воля народу понад усе, народ є джерелом влади, і от йому ми даємо закон про референдум, яким він може приймати будь-який закон – прямо на референдумі, замість Верховної Ради… Отакі загравання здаля з народом, із громадською думкою, мовляв, бачте, ми вам усе робимо – це і є спосіб підготовки суспільного загалу. А в необхідний момент залишиться підкинути останній аргумент та сформований контекст змін – і будь ласка, волею народу все буде зроблено. Я думаю, що в деяких ініціаторів цього процесу є чітке уявлення: якщо шляхом референдуму в Конституцію буде внесено зміни, потім ніхто вже не зможе щось із цим вдіяти. Бо все ж зроблено волею народу, навіть якщо це суперечить Конституції.

Журналістам потрібно розкривати це все, показувати, що це маніпуляції – людей готують до фактично остаточного формування президентської влади й закріплення монархії республіканської, що їхніми руками хочуть їх же остаточно загнати в стійло. ЗМІ про це мають просто волати. Для цього необхідно, щоб самі журналісти були добре інформовані й добре розумілися на конституційній матерії. Конституційне правове поле зовсім розвалене, по ньому топчуться чоботами, а всі про це мовчать, у тому числі ЗМІ. Лише час від часу говорять – до якоїсь дати, чи у зв’язку з подією, не розуміючи, що та чи інша ідея, закладається в дійстві тієї ж Асамблеї, може мати далекі наслідки. Це треба відстежувати день у день і показувати людям.

Юрій Рубан, Президент фонду «Велика Родина» (Київ), директор Національного інституту стратегічних досліджень (2005–2010):

1. ЗМІ пишуть про реформу головним чином із приводу діяльності Конституційної асамблеї. В результаті проблеми українського конституціоналізму висвітлюються крізь призму пошуків нового змісту й формулювань тих чи інших конституційних норм. Конституційний процес презентується як розв’язання наукових проблем у сфері права. Найважливіша іпостась конституціоналізму як політичного процесу усталення прийнятних для всіх політичних акторів правил гри взагалі не висвітлюється. А саме в політичній історії конституціоналізму можна знайти цікавий для України досвід демократії. Без розуміння політичності будь-якого основного закону медіа неминуче збиваються на обговорення якоїсь утопії – постполітичної гармонії, яку передбачається досягнути завдяки вдалим пропозиціям правознавців.

2. Конституційна тема для пересічної людини – це проблема її свободи та її прав. Але відірвана від політики, що їх реалізує, й потоплена в потоці юридичних термінів, ця тема стає для більшості громадян нецікавою. Тут ось що цікаво – конституції як правила політики нерозривно пов’язують права й свободи, політичні й соціальні. Конституційний процес – чудова нагода для ЗМІ нагадати про це й поговорити, наприклад, про зв’язок свободи слова з правом обирати чи правом на власність. Можливо, завдяки такому «просвітництву» суспільство не тільки активніше підтримувало б журналістів, а й потроху долало б нинішню деполітизацію, відчуженість від політики

3. Поле не просто існує, воно безмежне завдяки самій постановці питання про референдум. Що означає винесення на розгляд розділеного суспільства складного документу, щодо якого немає згоди ключових політичних сил? Це означає, що та політична група, яка нині при владі, нав’язує свої правила всім учасникам політичного процесу, включно з виборцями. Позитивний результат референдуму буде означати не задеклароване усталення правил політичної гри, а перемогу над опозицією. Опозиція добиватиметься конституційного реваншу, своїх правил. Зміцниться згубна українська традиція – зміна влади означає зміну конституції. В такій ситуації неможлива перспективна політика чи стратегічне програмування.

Михайло Мінаков, президент Фонду якісної політики, директор Інституту критики:

1. Конституційній реформі в українському суспільстві приділяють мало уваги. Однак навряд чи це провина ЗМІ. Зараз очевидно, що компроміс 1996 року не дозволив Україні стати ефективною демократією. Й тоді політичний клас уникав принципових розмов щодо того, на яких засадах має існувати Україна; робить це він і зараз. Натомість дискусія зосередилася на шляху затвердження нового проекту Конституції чи конституційних змін. Відповідно, ЗМІ не мають особливо що повідомляти: боротьби принципів та бачень немає. Я маю зазначити, що матеріали в «Дзеркалі тижня» та «Кореспонденті» дають фору політикам і державним лідерам в якості осмислення конституційної тематики. Однак залучення громадян до обговорення та розуміння можливостей конституційних реформ ці два ЗМІ не забезпечать.

2. Я вже казав про те, що Конституція 1996 року мала характер ситуативного компромісу. За великим рахунком, це було помилкове рішення – укладати Конституцію як фасадний документ фасадної демократії. З-поміж пострадянських країн Україна була «пізнім реформатором»; тобто ми дуже пізно почали реформи й були надто нерішучі в державному будівництві. В результаті було побудовано державу, яка працює в інтересах надто малого прошарку населення, а Конституція як документ лише приховувала цю ситуацію. Адже для всіх інших мешканців країни українська держава працює в режимі «створення перешкод». Таким чином, час конституційної реформи назрів. Великою мірою від неї залежатиме доля України як нації.

В ХХ-ХХІ століттях середній «політичний режим» існував трохи більше 20 років. З-поміж десяти основних причин зникнення держав сім напряму пов’язані з тим, як конституйовано державу. Тож коли кажуть, що конституційна реформа визначає майбутнє країни, не помиляються.

Ідея Конституційної асамблеї – слушна, як на мене. Може, й не з найліпшим виконанням, але Асамблея втілює важливий принцип того, що Конституцію готують не тільки політики. Спільна творчість політиків, юристів та експертів може мати більшу цінність, аніж нічні торги депутатських груп. Разом із тим, поки успіхи Конституційної асамблеї досить скромні.

3. Тут є дві принципових речі. Україну створено в результаті референдуму. Можна сперечатися про те, наскільки добре люди усвідомлювали наслідки своїх вчинків на референдумах 1991 року. Однак легітимність сучасної української держави настільки низька, що виключати громадян із ухвалення рішень про Конституцію – контрпродуктивно та аморально. Друга річ – референдуму має передувати справжнє обговорення та серйозна інформаційна кампанія про ті чи інші альтернативи, про те, чиї інтереси захищено, а чиї упосліджено.

І тут політична реальність виглядає загрозливою: медійний плюралізм в Україні завершився. Останні події з УМХ лише показують, що 3-4 політично-бізнесові угрупування – і всі провладні – контролюють переважну більшість інформаційних каналів. Альтернативних каналів інформування громадян поки немає. З огляду на це легітимність результатів референдуму наперед зменшена. Але і Верховна Рада, обрана в найгірший із можливих спосіб, не є тою авторитетною установою, де нова Конституція чи корінні конституційні зміни можуть набути справжньої ваги. Тож політичний клас має знайти в собі сили й домовитися про нові – прозоріші – правила проведення референдуму та дієві канали для обговорення конституційних змін. Невиконання цього завдання, цілком імовірно, може призвести до припинення існування України.

Ігор Когут, директор Української школи політичних студій, голова ради Лабораторії законодавчих ініціатив:

1. Українські медіа реагують на українську конституцію в міру того, наскільки вони професійні, незалежні та профільні. Є, наприклад, видання явно економічного спрямування (за назвою), але часом дістають увагою до діяльності Конституційної асамблеї, притому що потім це прочитати ніде неможливо, навіть не знаю, чи вони існують. Дедалі більше журналісти звертають увагу на проблему прав людини, сьогодні актуальною буле проблема так званих соціальних прав, але переважає дискусія, нав’язана політиками про форму правління в сфері компетенцій «парламент – президент». Основне, що цікавить журналістів – питання двопалатного парламенту, виборів президента в парламенті тощо. Це, на мою думку, поверховий погляд на Конституцію.

2. Суспільство має бути в курсі реформи Конституції вже через те, що воно має брати в цій реформі безпосередню участь. У зв’язку з тим, що в нас є певний страх щодо реального включення суспільства, має бути вибудувано специфічний дискурс – і це можуть зробити лише ЗМІ спільно з громадянським суспільством. При тому наголос має робитися на таких розділах, як права громадянина, народовладдя, місцеве самоврядування, вже згодом інші розділи. І, звісно, акцент має бути на тому, як зробити норму, що джерелом влади є народ, більш життєвою та зрозумілою.

3. Там, де є референдум, завжди є поле для маніпуляції. Там, де на референдум прагнуть ставити не запитання, на які можна відповісти ТАК чи НІ, а виносяться документи, закони, поправки чи Конституція – маніпуляцій не уникнути.

Тарас Возняк, головний редактор незалежного культурологічного журналу «Ї»:

1. Думаю, що недостатньо – ця тема неначе пішла у тінь. З двох причин. По-перше, є велика невіра в те, що конституційна реформа може допомогти якось витягнути Україну з тієї політичної ями, в яку вона сама себе загнала. Все, що пов’язано з маніпуляціями Конституцією за останні роки, викликає якщо не огиду, то нехіть.

А по-друге, організатори зміни Конституції зацікавлені, щоб усе відбувалося під столом, щоб народ і далі спав – що він успішно й робить. А відповідальної еліти, яка могла би вдарити на сполох, немає і, видається, що не буде.

2. Нещодавно Юрій Луценко правильно зауважив – змінювати персоналії, які є при владі, як показав приклад Ющенка та Януковича, немає сенсу. Логіка здійснення влади в Україні, логіка системи влади все одно перетворить кожного з претендентів у такі собі різновиди Ющенка чи Януковича. А тому треба змінювати систему влади – а отже Конституцію. І, що головне, дотримуватися Конституції, а не крутити нею, як циган сонцем.

3. Поле для маніпуляцій гігантське. Немає платформ для реального обговорення проблем конституційного процесу. А якщо щось таке й пробує народитися, воно одразу трансформується у ристалище, де взаємно поборюють себе політичні опоненти та «союзники».

Євген Копатько, соціолог, директор компанії Research and Branding Group:

1. Журналісти приділяють цій темі стільки часу, наскільки вона актуальна. По-перше, на сьогодні ця тема не є топ-новиною. По-друге, тема конституційної реформи взагалі досить складна. Вона і для деяких експертів буває непідйомною з точки зору розуміння суті й глибини процесів. Я маю на увазі справді процеси, важливі для держави, з відкиданням карнавальної політики навколо можливих змін, пов’язаних із Конституцією.

Тому я думаю, ЗМІ приділяють стільки уваги, скільки можуть. Це багато в чому залежить від розуміння тематики, від того експертного середовища, яке обговорює, та від конкретних журналістів, які готують матеріали. Як на мене, ця тема є достатньо важливою, тому висвітлення має бути глибоким, по можливості не заангажованим – хоча, з іншого боку, будь-які суб’єктивні позиції та їх об’єднання дає досить різнобічне сприйняття ситуації. Загалом я думаю, того, що є, цілком достатньо на сьогодні. Коли тема більш актуалізується в громадській свідомості, тоді вона стане і предметом ширшого висвітлення.

2. Абсолютно точно можу сказати, що це не тема першочергової важливості в суспільстві. Тому що для нас є якісь інші, актуальніші теми: блокування парламенту, горезвісні кнопки, депутатський імунітет – те, що зрозуміло для людей.

Отже, тема конституційної реформи не є топовою в суспільстві, але є вкрай важливою для країни. Ще один аргумент, який може це підтвердити – я думаю, головне, щоби працювали закони в країні. Якщо вони будуть працювати, то будь-яка реформа триватиме нормально. А якщо ми будемо переходити з одного стану в інший, і це не працюватиме, то я не вважаю, що це буде на користь.

3. Якщо ви запитуєте про референдум, то тут уже йдеться не про реформу, бо референдум – просто один із інструментів, який може працювати для вирішення певних питань. Поле для маніпуляцій завжди існувало, воно існувало і в радянський час, і в пострадянський, за будь-якого президента. Тому що в суспільстві існує полярна позиція щодо майбутнього розвитку країни, щодо того, який політичний устрій краще, тому привід для маніпуляції є завжди. Як можна маніпулювати: якщо в суспільний дискурс вкидаються заздалегідь підготовлені чи заздалегідь ангажовані теми, то, безумовно, ви побачите заломлену суспільну свідомість, тож об’єктивності не чекайте. У нас суспільство далеке від об’єктивності, на жаль, наш внутрішній стан – усередині країни, усередині еліт, прибічників тих чи інших політичних сил – логічно виходить із того, що люди на сьогодні живуть стереотипами «свій – чужий».

Олексій Гарань, політолог, політконсультант:

1.Дуже часто відбувається підміна понять. Якщо казати про так звану Конституційну асамблею, то якраз тут, думаю, трюк влади певною мірою спрацював. Тому що для людей, які в цьому не орієнтуються, це справді виглядає як якийсь процес. Але ж насправді це псевдоасамблея, бо це дорадчий орган при президентові, який має право на існування, але він не є асамблеєю. А в нас усі так кажуть, у тому числі навіть експерти. Тому я думаю, що це просто затуманення мізків людям, які в цьому не орієнтуються, в тому числі звичайному телеглядачу.

2.Для українського суспільства конституційна реформа має бути надзвичайно актуальною темою, але її слід фахово та професійно висвітлювати.

3.Телебачення в нас здебільшого маніпулятивне, тому ця тема, на жаль, у нас також є предметом маніпуляцій. Але треба розрізняти ЗМІ, адже є серйозні видання, які дають непоганий аналіз, це і «Дзеркало тижня», й «Українська правда», й «Тиждень», і «День». Там непоганий аналіз того, що відбувається, однак я би сказав, що в деяких речах треба бити на сполох. Там, де йдеться про прийняття змін до Конституції в обхід парламенту на референдумі, або такий про нонсенс, як прийняття законів на референдумі або так зване народне вето – тут треба просто бити на сполох.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: vkurse.ua
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду