Чотири місяці без Сергія Ніколаєва, півроку підвалу для Марії Варфоломєєвої

Із початку січня до кінця червня цього року «Телекритика» зафіксувала 115 порушень прав журналістів. Для порівняння: за весь минулий рік ми нарахували 460 випадків порушень. Найбільше тиску на працівників ЗМІ зафіксовано в квітні — 27, найменше в січні — загалом 5 порушень (січень — 5 порушень, лютий — 20 порушень, березень — 22 порушення, квітень — 27 порушень, травень — 20, у червні зафіксовано 21 порушення журналістських прав).

40 випадків порушень у цьому півріччі були пов'язані із застосуванням фізичного тиску до журналістів. Слід зазначити, що рівень насильства проти журналістів трохи знизився порівняно з минулим роком (за весь минулий рік «Телекритика» фіксувала 278 таких випадків). Моніторинг «Телекритики» показує, що цього року на першому місці серед видів порушень перешкоджання доступу до публічної інформації — 44 випадки. Сюди входить і недопуск на відкриті засідання, відсутність реакції на запити (за весь період 2014 року наш моніторинг зафіксував 100 таких випадків). На третьому місці за порушеннями — політичний тиск. 16 разів журналістів або ображали чиновники, або приймалися неадекватні рішення й закони, котрі лише ускладнювали роботу журналіста.

У регіональному зрізі карта порушень виглядає так: найлегше в цьому півріччі, згідно з моніторингом «Телекритики», журналістам було працювати у Вінницькій, Івано-Франківській та Черкаській областях — загалом по одному порушенню за весь період першої половини 2015 року. А от де журналістам працювати найменш комфортно та найбільш небезпечно — це в столиці. Тут зафіксовано 20 порушень прав журналістів за останні півроку. За столицею йде півострів Крим, хоча ми свідомі того, що не всю кількість порушень можемо зараз фіксувати в Криму через брак доступу ЗМІ на півострів. На третьому не почесному місці — Одеса та Одеська область, тут ми нарахували 10 порушень журналістських прав.

Загибель, ув’язнення, зупинка мовлення — найтрагічніші й найгучніші події, пов’язані з роботою журналістів

Затримання. Марія Варфоломєєва — луганська журналістка, затримана бойовиками «ЛНР» 9 січня. Варфоломєєву затримали під час спроби зробити фото одного із гуртожитків, де квартирувалися бойовики. Журналістку звинувачують у коригуванні вогню для збройних сил України, а також у співпраці з «Правим сектором». За ці «злочини» дівчині вже присудили покарання — 15 років тюрми. Сама Варфоломєєва не могла виїхати з міста через те, що змушена була доглядати 73-річну бабусю. Досі журналістка сидить у підвалі в представників «Луганської народної республіки». Поки що обміняти її представникам української влади не вдається.

Арешт за сепаратизм. Перше півріччя 2015 року запам’яталося першим арештом журналіста за сепаратизм. Так, у державній зраді та роботі на іноземну державу звинувачують журналіста з Івано-Франківська Руслана Коцабу, від 8 лютого суди постійно обирають міру запобіжного заходу Коцабі в якості тримання під вартою. Наступний суд 17 липня.

28 лютого загинув Сергій Ніколаєв — фотограф газети «Сегодня». Він отримав осколочні поранення, коли проводив зйомку на лінії фронту в селищі Піски, що неподалік Донецького аеропорту. Помер фотокор уже на операційному столі в Красноармійську. В нього залишилася дочка.

Скандал півріччя. Не можна не згадати інциденту між журналістом «Радіо Свобода» Сергієм Андрушком та бізнесменом і на той момент головою Дніпропетровської ОДА Ігорем Коломойським. 19 березня вночі з офісу державної компанії «Укртранснафта» вийшов Ігор Коломойський. Сергій Андрушко спитав у чиновника, що той робить в офісі державної компанії вночі, на що журналіст замість відповіді отримав нецензурну лайку. Скандал набув розголосу. Через кілька днів Коломойський попросив Президента про відставку, на яку той погодився.

Невидача ліцензій. Уже в кінці лютого — на початку березня почались обшуки в кримських журналістів, котрі ризикнули залишитися на півострові. Всі обшуки проводилися співробітниками ФСБ Російської Федерації. Як правило в журналістів вилучали електронні носії, як у Анни Андрієвської. Через кілька днів була затримана Наталія Кокоркіна — журналістка-розслідувальниця з Центру журналістських розслідувань. Після цих «візитів» ФСБ журналістам довелося виїхати з півострова. Тим часом за ґратами після обшуків у його помешканні опинився оператор телеканалу ATR Ескендер Небієв.

1 квітня більшість українських та кримськотатарських ЗМІ суспільно-політичної тематики перестали мовити в Криму. Російська влада просто не продовжила їм ліцензій. Однак єдиний кримськотатарський канал ATR переїхав до Києва й тепер мовитиме зі столиці на Крим.

Для тих, хто залишився працювати в Криму, й після невидачі ліцензій на мовлення настали нелегкі часи. Так, 9 квітня в Севастополі невідомі напали на редактора місцевого видання «Информер» Ірину Остащенко. Нападники розбили жінці голову, її було госпіталізовано в нейрохірургічне відділення однієї з лікарень.

Напад. 28 квітня поблизу Києва невідомі напали на знімальну групу програми «Наші гроші». Журналісти якраз знімали елітний будинок, котрий за документами належить родині заступника міністра внутрішніх справ Сергієві Чеботарю. Пізніше в ході власного розслідування журналісти встановили, що напав на них зять заступника міністра внутрішніх справ, хоча міліції нападників ідентифікувати не вдалося. Після публічного скандалу Чеботар звільнився із займаної посади. Порушено кримінальну справу за статтею «Перешкоджання журналістській діяльності».

Фінансові проблеми. Це півріччя також запам’яталося фінансовими труднощами в телеканалу ТВі. Журналістам керівництво кілька місяців не виплачувало зарплатні. Канал припинив мовлення, протягом цих кількох місяців він то ненадовго з’являвся в ефірі, то знову зникав.

Список росіян. У російських журналістів постійно виникають труднощі з проходженням паспортного контролю в столичному аеропорту «Бориспіль». Досі діє постанова Верховної Ради про заборону більше як ста російським журналістам в’їжджати на територію України.

Перепустка в АТО. Щоб отримати перепустку для роботи в АТО, всім журналістам доведеться їздити за нею особисто в місто Краматорськ Донецької області.

Крим без ЗМІ, Донбас без безпеки, журналісти з цензурою?

З усіх цих найяскравіших і менш помітних прикладів порушення журналістської діяльності можна зробити декілька висновків: півострів Крим перетворюється на територію, де немає ЗМІ як таких. Будь-який вияв інакодумства там зазнає утисків, усі журналісти, котрі там залишились і займаються суспільно-політичними темами, працюють підпільно. Покращити ситуацію могли б лише міжнародні медійні та правозахисні організації, однак їм треба бути фізично присутніми в Криму.

У Донецькій та Луганській області, незважаючи на перемир’я, котре почалося 18 лютого, працювати журналістам надзвичайно складно, особливо якщо йдеться про окуповані території. Якщо в Донецьку є поодинокі українські журналісти, котрі іноді там працюють, то в Луганську та менших містечках так званої ЛНР працювати практично нереально. Російські журналісти хоч і можуть працювати на окупованій території, однак за це півріччя двоє відомих російських журналістів Павел Канигін і Тімур Алєвский були видворені в Росію з території Донецької області, контрольованій бойовиками.

Однак у медійному просторі збільшуються також прохання та настанови журналістів до чиновників, аби ті ввели в якийсь спосіб обмеження на пересування журналістів у зоні АТО, а також обмеження на висвітлення ситуації в АТО. Деякі з тих пропозицій, як-от не показувати позиції військових, є слушними, а інші табу на певні теми під час війни насторожують. Насторожує й те, що такі ініціативи лунають із уст самих журналістів. 

Моніторинг здійснено в рамках проекту «Стійка підтримка професійної та громадянської журналістики» за підтримки Національного фонду за демократію (NED).
comments powered by Disqus