Як порушували права журналістів у липні — жовтні 2015-го

Фото: np.ks.ua

Чим ближче в країні вибори, тим вищою є позначка порушень прав журналістів, особливо в тих графах, де йдеться про напади, побиття, залякування, а також недопуск на публічні заходи за участю кандидатів від різних партій.

Журналістів не пускають на засідання тервиборчкомів у Донецькій області, виводять автоматники з дільниці в Дніпропетровську, бо там голосує Вілкул, не пускають на місця голосування у Вінниці, Херсоні, в Тернополі не пускають без реєстрації газети (прес-карти вже недостатньо), й це на зустрічі з очільником найбільш проєвропейської, як вона себе вважає, партії — Андрієм Садовим. Тож якщо вдивитися добре в моніторинг ГО «Телекритика», можна вивести нову народну прикмету: журналіст на дільниці — до його побиття, до нападу на нього, до вигнання з дільниці. Країна й далі живе в стані перманентних виборів, а не боятися журналістів на дільницях, у тервиборчкомах і штабах партій досі не навчилися.

Натомість повертається нова, а насправді добре забута стара схема приводити на дільниці фейкових журналістів. Із посвідченнями вигаданих видань. Це фіксували на довиборах у Чернігові в серпні 2015-го, це фіксували й на місцевих виборах у різних регіонах у жовтні 2015-го.

Окрім агресивного середовища для журналістів, себто виборчих дільниць, «допомагає» виконувати свої професійні обов’язки медійникам і Міністерство оборони. Спочатку в оборонному відомстві придумали для журналістів, що працюють у зоні конфлікту на сході України, спеціальні прес-карти АТО. Пізніше до цього додалася опція, коли редакція чи журналіст повинні повідомляти в прес-центр штабу АТО в Краматорську свій маршрут на наступний день. Тепер з’явилися нові правила: потрібно повідомляти про поїздку за тиждень, і саме в середу, в жоден інший день тижня цього робити не можна. Детальний маршрут за тиждень і на тиждень — така нова дисципліна МО для журналістів. Ну й обидва принтера Міноборони, котрі друкують прес-карти для журналістів, мали звичку ламатися. Коли ламався принтер у Києві, журналістів за прес-картами посилали в Краматорськ, однак дорогою траплялися оказії, що вимагали наявності прес-карти АТО вже там. Ситуація з принтером дійшла до того, що журналісти поцікавилися в оборонного відомства, скільки принтерів є в міністерстві для друку прес-карт та у скільки це обійшлося бюджету. Відповіді чекали 20 днів замість визначених п'яти. Втім, у МО відповіли: треба нам більше часу, аби з’ясувати цю інформацію. Звісно, справа не в принтері, а в тому, що журналіст на сході зараз практично не може легально за правилами висвітлювати те, що відбувається біля лінії зіткнення, й річ тут радше не в безпеці для журналіста, а в банальній бюрократії й бажанні чиновників приховати правду. З недавнього особистого спілкування з одним із прес-офіцерів штабу АТО, котрий з’ясовував деталі нашого графіку для роботи вздовж лінії зіткнення: ви ж розумієте, казав він, що на відео наші солдати мають виглядати охайно й доглянуто. Хотілося додати прохання, аби принтер там доглянули.

Тим часом про безпеку й журналістам, і правоохоронцям варто було думати радше в Києві — після подій під Радою 31 серпня, коли один із учасників мітингу кинув гранату під ноги нацгвардійцям, від чого четверо бійців загинули. Тоді постраждало й п'ятеро журналістів: четверо від осколків гранати, одному поцілили в обличчя каменем, а двох журналістів із Донбасу — Михайла Криворучкіна та Артема Фурманюка — затримали за події під Радою того ж дня на Хрещатику. Обом інкримінують участь у масових заворушеннях (стаття, за якою термін ув’язнення — від 8 до 15 років). Фурманюк досі перебуває в Лук’янівському СІЗО — міру запобіжного заходу йому обрали у вигляді тримання під вартою; Криворучкін майже два місяці також відсидів у СІЗО, на початку листопада його відпустили під домашній арешт.

Ще одна гучна подія за участі журналістів і тих, хто мав би відповідати за їхню безпеку: на знімальну групу програми «Схеми», доки вони фільмували з вулиці парк автомобілів у дворі однієї з будівель СБУ, напав працівник СБУ й затримав їх. Коли скандал набув розголосу, журналістів відпустили, але пізніше замість розібратися погрожували й вимагали, щоби матеріал про їхній автопарк зняли з ефіру.

Якщо порівнювати з попереднім піврічним звітом громадської організації «Телекритика», згідно з яким права журналістів за 6 місяців було порушено 115 разів, то лише за 4 місяці другого півріччя маємо вже 134 порушення. Така велика кількість — через місцеві вибори. І минулого півріччя, й за ці чотири місяці лідирує порушення права на отримання публічної інформації, недопуск на відриті заходи. 44 порушення з січня по червень проти 64 — із липня по жовтень. На другому місці — фізичний тиск, напади, залякування, перешкоджання. Їх знову більше — 46 випадків проти 40 за попередніх півроку. На третьому місці політичний тиск — 17 випадків, зафіксованих у моніторингу «Телекритики», економічно тиснули тричі, трудові права порушували чотири рази.

Якщо карту порушень розкласти по регіонах, то тут знову рекордсмен Київ: у Києві журналістам перешкоджати не те щоб легше, але їх тут значно більше й вони не звикли про таке мовчати, на відміну від медійників більшості регіонів. Тому цифру маємо таку: Київ — 28 разів було порушено права представників ЗМІ, столиця відірвалася від інших порушників на половину. Далі за Києвом іде південь із однаковою кількістю порушень — це Крим, де зараз діє окупаційна влада й розповідає журналістам, що їм не варто вживати слово «Меджліс» у своїх матеріалах. Але якщо, на жаль, із Кримом поки що все зрозуміло, то чому однакову кількість порушень із ним — 11 — набирає Миколаївська область — це питання.

Трійку порушників замикають теж дві області — фронтова Донецька, де права журналістів порушують і в зоні АТО, й на непідконтрольній українській владі території, на якій господарює так звана ДНР, — тут 9 порушень, як і в прифронтовій Дніпропетровській, де напружена ситуація довкола виборів міського голови. А замикають вже п'ятірку лідерів-порушників західняки: Волинська — вісім перешкоджань і Тернопільська — сім порушень.

Загалом можна констатувати, що висвітлення виборів становить для прав журналістів більше загроз, аніж війна, де, в принципі, ніхто й не обіцяє, що з тобою нічого не станеться. Хочеться побажати колегам пережити не лише війну, а й дожити до часів, коли мирні зібрання, які вони висвітлюють, і вибори не завдавали їм насамперед фізичних травм.

comments powered by Disqus