Пам’ятати про померлих, дбати про живих. Порушення прав журналістів у січні — березні 2016 року

Фото: indianexpress.com

Більше 15 років тіло Георгія Гонгадзе лежало в морзі. І лише 22 березня 2016-го його було поховано. Рідні передали через Євгенія Глібовицького, друга Гонгадзе, що вони «відчули полегшення від того, що тіло Георгія буде поховано з гідністю, на яку заслуговує кожна людина. З похованням Гії не припиняється справа Гонгадзе. Замовники його вбивства повинні бути рано чи пізно засуджені за законом..., утвердження свободи слова й демократії в Україні буде найкращою пам'яттю про Георгія».

Цей постійний моніторинг порушень прав журналістів — зокрема й нагадування про те, чому порушувати права журналістів — це порушувати права всіх громадян України. Адже право кожного громадянина — це право отримати інформацію, куди йдуть його податки і що роблять на робочому місці ті, кого ці громадяни обирали. Звісно, тут я виступаю в ролі Капітана Очевидності, але про такі очевидні речі треба нагадувати. Оскільки виявляється, що якраз про очевидні речі наші чиновники звикли постійно забувати.

Варто пам’ятати цих 15 років, варто пам’ятати, що ці 15 років — на жаль, ще не крапка.

Але варто пам’ятати й про інші цифри. Вони теж знакові.

419 днів полону бойовиків «ЛНР».

Нарешті завдяки зусиллям журналістів, українських та міжнародних медійних організацій Марію Варфоломєєву таки визволили з полону 3 березня цього року. На щастя, ця історія закінчилась.

Епопея з розслідуванням нападу на знімальну групу програми «Схеми» Михайла Ткача й Кирила Лазаревича триває. Нагадую, на журналіста і оператора напали представники служби безпеки біля однієї з будівель СБУ за зйомку автопарку службовців. Спочатку справу розслідували, відтак вирішили закрити за відсутністю складу злочину, тепер за скаргою журналістів Апеляційний суд знову зобов’язав розслідування поновити.

Епопея з погрозами Христині Бердинських з «Нового времени» також триває. 12 лютого Христині прийшла есемес із погрозами: «Ще один такий висер про Київгаз і твій пам’ятник буде стояти поряд з пам’ятником Гонгадзе». Це відбулося після публікації Бердинських про керівника «Київгазу», за сумісництвом зятя Юрія Бойка. Кримінальну справу за погрози журналістці порушили, але тепер вона переходить із одного районного управління поліції в інше. Результату поки що немає.

Загалом за перші три місяці 2016 року моніторинг зафіксував 62 порушення прав журналістів. Традиційно лідирують фізичний тиск — 28 разів на журналістів нападали, били, залякували, погрожували фізичною розправою. 21 раз за ці три місяці перешкоджали доступу до інформації та не реагували на запити.

Найбільше зловживань традиційно в Києві — 15. Але вкотре повторюю — не тому, що тут найгірші чиновники, а тому, що тут найбільше чиновників та найбільше журналістів, і журналісти тут звикли частіше заявляти про порушення власних прав, аніж у регіонах. У трійку лідерів спонтанно увійшли Одеська й Житомирська області — в них по п'ять порушень за три місяці, замикають п’ятірку порушників Миколаївська область та АР Крим, де журналістам усе важче отримати доступ до інформації, їм забороняють знімати в судах, де слухаються резонансні справи, як-от заборона діяльності «Меджлісу».

Про що свідчать усі ці погрози, напади? Про що свідчить традиційне нерозслідування всіх справ, що стосуються порушень прав журналістів, їхнього залякування? Не лише про те, що в нас правоохоронні органи навіть із реформою МВС ніяк не можуть стати правоохоронними органами, а насамперед про журналістську солідарність, якої практично немає.

comments powered by Disqus