Час визначатися

Сергій Даниленко

Інформаційна політика держави сьогодні, а також усе, що відбувається навколо неї —  зовнішні інформаційні впливи, створення профільних урядових структур, експертні  вподобання щодо подальшого розвитку цієї ключової сфери державного будівництва, — виходять далеко за межі професійного середовища й стають чинниками суспільного резонансу. Одним із таких подразників стала робота Експертної ради Міністерства інформаційної політики (ЕРМІП) над проектом Концепції інформаційної безпеки України. Документ готувався не лише за участі членів ЕРМІП: у ньому враховано думку значно ширшого загалу експертів. Роботу над ним підтримав Міжнародний фонд «Відродження», а згодом приєднався офіс високого представника ОБСЄ в Україні. Це дало змогу авторам Концепції максимально широко презентувати документ — окрім кількох обговорень у Києві відбулися зустрічі з фахівцями у восьми містах країни — від Сіверодонецька до Ужгорода. Тож цими днями робота над Концепцією фіналізується. Про результати цієї роботи — в інтерв’ю співголови ЕРМІП Сергія Даниленка.

Пане Сергію, безсумнівно, пункт у Коаліційній угоді про необхідність розробки Концепції інформаційної безпеки України — лише політично-бюрократичний привід для роботи над документом. Як експертна рада обґрунтувала потребу взятися за цю роботу?

Немає великої таємниці в тому, що значна кількість експертів, які врешті увійшли до складу ЕРМІП, були проти самого створення цього міністерства. Це обумовлювалося різними причинами та обставинами, однак коли постало питання про нагальність підготовки зазначеного документа, кожен експерт для себе сам приймав рішення: чи хоче він і надалі бути стороннім спостерігачем за безпорадністю нашої держави перед зовнішньою інформаційною агресією, чи готовий допомагати відповідно до свого фахового рівня та знань. Зокрема тим, що докладе зусиль до розробки справді стратегічного документа, який визначить основні напрями державної інформаційної політики й дасть ключову відповідь — яку саме, в інформаційному сенсі, державу ми будуємо.

Тож у стислі строки було підготовлено проект Концепції інформаційної безпеки України. Зауважу, що в документі відобразився виключно експертний погляд на цю проблему. Вийшло так, що держава звернулася до експертного товариства з проханням напрацювати підходи, за якими вона — держава — надалі могли б діяти в інформаційній сфері.

Ключовою проблемою, яка постала перед нами, стало — чи маємо ми розробити документ на «сьогодні», а точніше — на «вчора», де суто технологічно описати, кого, що і як ми маємо закривати та банити. Останнє — це традиційний пострадянський підхід, який і в Україні кочує з одного документа в інший. Його суть — максимально все втаємничити, все, що можна, заборонити, а найліпше — побудувати таку собі «інформаційну маленьку Росію», де все контрольовано і передбачувано.

Ми для себе вирішили, що це не той підхід — ретранслювати смисли й концепції середини (а то й початку) попереднього століття, а наше завдання — закласти стратегічний дороговказ для розвитку національного інформаційного простору. Причому розвитку до такого рівня, коли зовнішні агресивні інформаційні впливи втратять здатність становити реальну небезпеку для громадян та суспільства, національних інтересів нашої держави. Саме тому цей принцип (позитивістського розвитку) й було закладено в документ. Тож ідея забезпечення сталого розвитку інформаційного простору — ключовий меседж усієї Концепції, й саме через його призму слід розглядати всі основні новели цього документа.

Які ще позиції Концепції ваші колеги відносять, як ви сказали, до новел?

На наш погляд, окрім ідеї про сталий розвиток, ще й активна участь громадянина, нарівні із суспільством та державою, як рівноправного суб’єкта у формуванні інформаційної безпеки країни. Крім того, розробка концепту «стратегічний контент» та порушення питання про нагальність його імплементації у практику інформаційної діяльності відповідних установ. Додам до цього переліку також положення про необхідність налагодити ефективну діяльність відповідного координаційного органу у сфері державної інформаційної політики. Хоч як би той орган у майбутньому не називався — важливі, на наш погляд, його функціональні завдання. В Концепції відбито й ідею про належний громадський контроль та участь експертного середовища в роботі координаційного державного органу.

Радше за все ця дискусія ще не завершена, однак ми вже зараз пропонуємо ввести в обіг поняття, яке тривалий час залишалось предметом виключно наукових досліджень: стратегічний контент, національний інформаційний продукт, державна інформаційна політика, національний інформаційний простір (кіберпростір, кібербезпека) тощо.

Як проходило обговорення?

Очікувано гостро й строкато! Спектр думок був від «викиньте й забудьте» через «мені забракло часу вивчити текст проекту, але в мене є вкрай важлива рекомендація» і до конструктивних зауважень та рекомендацій, які згодом у той чи інший спосіб було відбито в тексті. Були навіть закиди на нашу адресу, що ми, мовляв, є «агентами Суркова».

Попри все варто зазначити, що наша команда застосувала всі наявні інструменти для максимально широкого залучення фахівців до обговорення пропонованого тексту: від можливості надіслати розробникам свою редакцію того чи іншого положення документа до нагоди вільно висловитися під час зустрічі з членами ЕРМІП і взяти участь у засіданнях редакційних груп. Так, відбулися зустрічі з членами громадської ради при МІП, представниками профільних ГО, зокрема й «Телекритики» та Інституту медіа права. Проте, як уже було сказано, протягом кількох місяців публічних обговорень цілісного альтернативного тексту на адресу Експертної ради так і не надійшло. Хоча було вдосталь критичних публікацій.

Зазначу те, про що завжди казав під час наших чисельних регіональних дебатів: жодним чином розробники Концепції не розглядали факту проведення публічних дискусій як інструмент легалізації нашого тексту. Підтвердженням є те, що проект Концепції в новій редакції увібрав у себе значний масив опрацьованих рекомендацій та зауважень наших колег як із України, і з зарубіжжя. Ба більше, деякі положення проекту були вилученні як такі, що викликали найбільше обґрунтованої критики учасників круглих столів. Зокрема, це стосується того пункту, де йшлося про, скажімо так, «дискредитацію влади».

Чи прореагували розробники на правовий аналіз документа, зроблений за ініціативи ОБСЄ європейським експертом? Чи були принципові розбіжності?

Активна участь ОБСЄ в роботі над просуванням документа, безсумнівно, сприяла його популяризації та вдосконаленню. Перш за все це стосується питань суворого дотримання таких базових цінностей, як свобода слова та незалежність медіа, з одного боку, а з іншого — ефективна та рішуча протидія зовнішній інформаційні агресії.

Представник ОБСЄ в Україні Джеффрі Ерліх позитивно відгукнувся про роботу Експертної ради, зокрема регіональні дебати й широке обговорення проекту Концепції в суспільстві, яке назвав «новим днем у демократії».

Під час роботи над рекомендаціями ми провели за сприяння ОБСЄ робочу зустріч із Кетрін Меткалф, авторкою правового аналізу проекту Концепції. За результатами двогодинної дискусії сторони констатували, що вже не мають суттєвих розбіжностей ані щодо змістовної частини, ані щодо майбутнього правого статусу документа. Зауважу, що рекомендації нашого європейського колеги були враховані в тілі Концепції.

Якого статусу набуде напрацьований вами документ?

На наш погляд, він має характер суспільно-політичного договору, оскільки його положення за цей час дістали безпрецедентно широке громадське обговорення та експертної корекції. Річ у тім, що ми вважаємо Концепцію майданчиком, який дає можливість експертному середовищу домовитися про загальні підходи до означеної проблеми. На його основі вже ближчим часом буде підготовлено Доктрину інформаційної політики України, що має бути розглянута та схвалена РНБО, також напрацьовано Державну програму розвитку інформаційного простору України. До того ж Концепція стане політичною основою для підготовки окремого правового акта — проекту Закону «Про інформаційну безпеку України».

А чому в Концепції так мало конкретики й практики? Де питання про окуповані території, де питання про російські канали, про Крим?

Оскільки Концепція запропонована як суспільний договір, у якому ми поєднуємо потреби громадськості та компетенції держави в інформаційній сфері, це дає нам можливість спільно визначити, що буде позитивним для громадянина, суспільства й держави, а що унеможливлює поступ.

Наприклад, минулого року судовими рішеннями було заборонено трансляцію певного російського контенту. Ми повинні принципово для себе вирішити — чи будемо ми й далі йти шляхом заборон, напрацювавши для цього досконаліші правові механізми, чи змінимо підхід і працюватимемо виключно на розвиток свого контенту, який замінить чужоземний?

Очевидно, що слід підходити комплексно й використовувати всі доступні методи, але в суспільстві потрібно визначити ключові напрями. Тому наступні документи, створені на основі положень Концепції, вже міститимуть прикладні аспекти та рішення. Якими будуть ці документи, згадано вище.

А що стосується роботи стосовно окупованих територій та Криму — то вона ведеться постійно. Однак у документі такого високого рівня узагальнення, яким є Концепція, йдеться про розвиток інформаційної сфери в цілому і про захист усіх громадян України, якими для нас є й мешканці Луганської й Донецької областей та Криму.

 

Марта Гнатишин, студентка ІМВ КНУ імені Тараса Шевченка

comments powered by Disqus