Як отримати доступ до декларацій суддів: майстер-клас від журналіста

Рівень корумпованості будь-якого службовця можна грубо заміряти деклараціями про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру. Маючи на руках ці декларації, можна приблизно відповісти, чи відповідає спосіб життя судді задекларованим статкам. Аби з’ясувати це, я надіслав інформаційний запит до Шосткинського міськрайонного суду.

Переглянути декларації суддів мене спонукали коментарі під статтею про те, як суддя Михайло Свиненко заборонив журналістові здійснювати аудіозапис під час відкритого судового засідання. Читачі видання чубилися, чи справді шосткинські судді беруть хабарі за своє «кривосуддя».

Як би там не було, але такі дискусії не виникають на порожньому місці. Представлені 12 лютого цього року Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва результати соцопитувань свідчать, що 94% українців переконані: в судах процвітає корупція.

Українці також вірять у залежність суддів від політиків (80,5%), від олігархів (80%), ухвалення замовних рішень (77%), в кругову поруку в системі правосуддя (73%), низький рівень моральності більшості суддів (66%), незрозумілість і закритість судових процесів для пересічної людини (52%) та у складність і заплутаність судової системи (50,5%).

Цинічна відмова

Однак у відповідь на свій інформаційний запит я отримав відмову голови суду Миколи Литовки. У своєму листі він, посилаючись на рішення Конституційного Суду, зазначив, що запитувана інформація є конфіденційною, та вказав, що «збирання, зберігання, використання та поширення такої інформації юридичними або фізичними особами є втручанням в особисте життя суддів. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом...».

«Так таке ж втручання і так передбачено Законом. Невже голова суду вважає своїх колег непрофесійними суддями?» — думав я, перечитуючи відповідь.

Річ у тому, що в ст. 4 Закону «Про засади запобігання та протидії корупції» чітко вказано суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення, відповідно й суб’єктів декларування. Серед них є «інші професійні судді». А ст. 6 Закону «Про доступ до публічної інформації» зазначає, що «не належить до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені в декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, оформленої за формою і в порядку, що встановлені Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції”, крім відомостей, визначених в абзаці 2 частини 2 ст. 12 цього Закону».

«Всі суб’єкти декларування, які заповнюють декларації, повинні розуміти, що ця декларація може бути кому завгодно надана за запитом на інформацію і, відповідно, опублікована. Немає різниці, чи це судді районного, чи апеляційного суду. Судді міськрайонного суду нічим не відрізняються від інших службовців», — стверджує медіаюрист Інституту розвитку регіональної преси (ІРРП) Олександр Бурмагін.

Експерт переконаний, що озвучені раніше статті 1, 4, 12 Закону «Про засади запобігання та протидії корупції» і ч. 5 ст. 6 Закону «Про доступ до публічної інформації» у сукупності гармонійно поєднуються й не суперечать одна одній.

«Вони чітко передбачають, що декларації (окрім відомостей щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта, а також реєстрації місця проживання, дати народження, місцезнаходження об’єктів, які наводяться в декларації), є з відкритим доступом. Навіть від керівників комунальних підприємств можна вимагати декларацій. Судді — такі самі посадовці, які заповнюють декларації, і вони нічим не відрізняються від інших службовців», — каже медіаюрист.

А як же довіра до суду?

Тож у своєму повторному запиті я юридично обґрунтував, чому суд має надати декларації, зокрема наголосив, що надається інформація, доступ до якої необмежений. Це означає, що розпорядник інформації має заретушувати конфіденційні дані й надати документи.

Більше того, чомусь Микола Литовка вирішив не зважати на пасаж у рішенні Конституційного Суду, на яке він посилається у відмові, що публічний характер посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації. Це все необхідно для формування громадської думки про довіру до влади та підтримки її авторитету в суспільстві.

«Вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім’ї, Конституційний Суд України виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов’язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів — суб’єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві», — йдеться в рішенні Конституційного Суду.

У своїх аргументах для повторного запиту до суду я також посилався на практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Але це все було марним. Шосткинський суд надіслав ідентичну відмову в доступі до інформації.

Закон? Ні не чули!

Так і не отримавши декларації, я подав позовну заяву в Сумський окружний адміністративний суд.

Під час судового провадження з’ясувалося, що Шосткинський суд двічі збирався обговорити інформаційні запити. Протоколи оперативних нарад свідчать про обізнаність суддів в інформаційному законодавстві.

«Даний запит до суду надійшов електронною поштою. Підлягає великому сумніву, чи дійсно інформаційний лист написано Іващенком М.», — виступив суддя Олександр Сидорчук.

«В цьому запиті не зазначено, з якою метою йому необхідна інформація», — висловив свою думку переведений у листопаді 2014 року в Господарський суд Сумської області Василь Яковенко.

Шосткинські судді спілкуються з представниками місцевої «самооборони».

Фото: samooborona.sumy.ua

Як з’ясувалося, в травні минулого року роботу суду блокували люди, які називалися місцевою самообороною і вимагали люстрації суддів. Прокуратура порушила кримінальне провадження щодо втручання в роботу суду, тому Василь Яковенко вважав «недоцільним давати невизначеній особі копії декларацій суддів».

А голова суду Микола Литовка свою відмову пов’язав «із убезпеченням самих суддів у зв’язку з блокуванням роботи суду», зазначивши, що я не додав посвідчення особи чи журналістське посвідчення. Проте протягом судового провадження Шосткинський суд все ж таки надіслав копії декларацій суддів (окрім судді Василя Яковенка).

 

Очільник суду в Шостці заявив у своєму поясненні, оскільки копії декларацій опубліковані на сторінці суду 3 грудня на вимогу Закону «Про очищення влади», і мені надіслали копії декларацій, то тепер предмет спору відсутній. Він попросив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Кома замість крапки

Справді, маючи для аналізу декларації на руках, що ще треба? У цій справі можна було би поставити крапку. Але цинічні обґрунтування відмови змусили мене поставити кому.

П. 5 ст. 19 Закону «Про доступ до публічної інформації» чітко встановлює вичерпні вимоги до запиту на інформацію, щоби отримати відповідь:

1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Жодна норма цього Закону не зобов'язує додавати до запитів копії документів, що посвідчують особу, або інші документи, які свідчать про професійну діяльність запитувача.

Згідно з п. 2 ст. 19 Закону, запитувач має право звертатися до розпорядника інформації із запитом незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

А блокування і втручання в роботу суду людьми, які ідентифікують себе як самооборону, жодним чином не стосується предмету адміністративної справи, в якій ідеться саме про доступ до публічної інформації.

На мою думку, інцидент із самообороною в жодному випадку не може бути приводом для звуження прав і свобод громадян у контексті доступу до інформації.

А «майже дискримінаційні» за ознакою професійної діяльності рамки, які суд застосовує до запитувача, взагалі вражають. За логікою суду, якщо ти журналіст — тоді тобі можна надавати декларації, а якщо звичайний громадянин — то ні.

Тут постає риторичне запитання, а навіщо журналісту декларації? Щоб милуватися? Звісно, він їх оприлюднить. То який сенс обмежувати зайнятих чи безробітних фізичних осіб у доступі?

Рішення окружного адмінсуду

У своїй постанові від 12 січня суддя Сумського окружного адмінсуду Микола Шаповал визнав протиправними дії голови Шосткинського міськрайонного суду Миколи Литовки щодо відмови в наданні інформації на запити.

Суд зауважив, що згідно із Законом «Про захист персональних даних», об’єктами захисту є персональні дані. Однак не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка обіймає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Тож декларації суддів не належать до інформації з обмеженим доступом.

Суд також зазначив, що «доводи відповідача щодо надання на день розгляду справи запитуваної позивачем інформації не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову або для закриття провадження по справі, оскільки позивач не відмовився від своїх вимог після отримання декларацій. На період надання запитів до відповідача він отримував відмову, і саме ці відмови оскаржив до суду, і вони є предметом судового розгляду».

Відповідач — Шосткинський міськрайонний суд — вдруге надіслав мені декларації суддів. Апеляційної скарги не надсилав.

«Білоруські методи»

Позитивом у цій справі є те, що Шосткинський суд став прозорішим. Найближчим часом буде готовий аналіз декларацій суддів. Тепер мешканці району уявлятимуть статки своїх суддів. Така підзвітність людям, можливо, сприятиме більшій довірі до суду.

Негативом став неправомірний збір моєї персональної інформації місцевими міліціонерами. Після того, як суд у Сумах відкрив провадження у моїй справі, двоє працівників МВС вирішили попрактикувати «білоруські методи». Вони завітали до мого батька додому й без мого відома збирали персональну інформацію про мене. За словами одного з міліціонерів, це їм наказав зробити начальник Шосткинського міського відділу УМВС України в Сумській області.

Це не перший випадок, коли шосткинська міліція неправомірно збирає персональні дані. 27 вересня 2012 року я на власні очі бачив, як співробітник МВС вимагав у відвідувачів міліції сім-картки, аби скинути номери телефонів із них у якусь базу даних.

Другий негативний момент — ця справа наочно показала, що суддівський корпус не спромігся уважно прочитати кілька ключових законів, навіть коли справа стосується їх особисто. Тож питання, наскільки компетентно суд у Шостці може захищати передбачену в ст. 10 Конвенції про захист прав людини свободу вираження поглядів українців, залишається відкритим.

Андрій Лохматов проти України

Схожий випадок буде розглядатися Європейським судом із прав людини (ЄСПЛ) у Страсбурзі.

Апеляційна та касаційні інстанції в Україні не знайшли підстав зобов’язати Заводський районний суд Миколаєва надати журналісту Андрію Лохматову декларації суддів за 2012 рік.

Уже покійний голова цього суду Олександр Рудяк відмовив журналісту в доступі до декларацій, зазначивши, що «судді не дали згоди на отримання вами цієї інформації».

Врешті-решт журналіст інтернет-видання «Преступности.Нет» звернувся до Європейського суду з прав людини й отримав від юридичного секретаря цього суду Тараса Пашука повідомлення про прийняття заяви, а також що «суд розгляне справу, як тільки це буде можливо».

Андрій Лохматов вважає абсурдною ситуацію, коли доводиться позиватися проти суддів — людей, покликаних неупереджено судити інших, але які ставляться до законів із такою зневагою.

Микола Іващенко, Центр інформації про права людини спеціально для «Телекритики»

comments powered by Disqus