Закон про прозорість медіавласності: чи дізнаємося, «хто кому Рабінович»

Фото: newmediawarrior.net

Третього вересня Верховна Рада України ухвалила у другому читанні та в цілому законопроект №1831«Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації, а також реалізації принципів державної політики в сфері телебачення і радіомовлення», поданий народними депутатами Миколою Княжицький і Вадимом Денисенком та істотно доопрацьований робочою групою при Комітеті. Комітет до другого читання розглянув 153 поправки, але навіть не всі схвалені Комітетом пройшли голосування в сесійній залі. Наразі очікується підписання закону Президентом України.

На думку юриста ІМІ Романа Головенка, для того щоб закон запрацював, потрібна буде як політична воля, так і громадський тиск, оскільки при перевірці інформації про структуру власності має бути скрупульозний підхід. «Необхідно буде ретельно перевіряти можливість концентрації корпоративних прав у пов'язаних осіб, оформлення їх на підставних осіб та ін. Чимало інформації доведеться витребовувати з-за кордону, тому все буде залежати від ефективності роботи Нацради», — вважає він. За його словами, ухвалений закон передбачає, що:

- громадяни зможуть дізнатися про справжніх власників телеканалу або радіо (тих, кому належить принаймні 10 % у юридичній особі — ЗМІ);

- достовірність даних буде контролювати Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. За подання недостовірних даних передбачено високий штраф (5 % від ліцензійного збору);

- забороняється засновувати та володіти телерадіоорганізаціями резидентам країни-агресора або офшору;

- буде відкрито інформацію про всіх власників у ланцюгу володіння, якщо немає бенефіціарів (відсутня концентрація більше 10 % корпоративних прав);

- введено поняття публічної компанії (акції якої торгуються на біржі), ланцюга володіння корпоративними правами;

- запроваджується обов'язок юридичного і фактологічного обґрунтування Нацрадою своїх рішень;

- Нацрада прийматиме регуляторні акти лише в передбачених законом випадках;

- Нацраді забороняється створювати списки іноземних каналів, дозволених до ретрансляції в Україні (простіше створити списки заборонених).

Дізнатися, хто є власником телеканалу або радіо, можна буде на сайті Нацради та на сайтах самих телерадіоорганізацій. Нагадаємо, соціологічне опитування, нещодавно здійснене КМІС на замовлення ГО «Телекритика», показало, що більшість українців не знають, хто володіє українськими телеканалами.

«Телекритика» поцікавилася у членів парламентського Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, чи насправді Закон зобов'яже суб'єктів інформаційної діяльності розкривати та оприлюднювати інформацію про свою структуру власності та відомості про кінцевих вигодоодержувачів і чи призведе це до змін на медіаринку України. Також чому не пройшла підтримана Комітетом свободи слова поправка, що передбачала заборону створювати ТРК органам державної влади, місцевого самоврядування, їхнім посадовим особам і пов'язаним із ними особам.

Те, що закон ухвалено, — добре, кажуть народні депутати, але чи захочуть власники ЗМІ вийти з тіні — питання. Й тут імплементація закону залежить не тільки від дієвості Нацради, а й від бажання народних обранців, державних органів та громадських організацій контролювати виконання цього закону.

«Телекритика» поставила такі запитання:

1. Чи справді закон про прозорість медіавласності зобов’яже суб’єктів інформаційної діяльності (ТРК та провайдерів програмної послуги) розкривати та оприлюднювати інформацію про свою структуру власності та відомості про кінцевих вигодоодержувачів? Чи призведе це до змін на медіаринку?

2. Парламент, об’єднавши кілька пропозицій, заборонив юридичним особам та фізичним особам — підприємцям, зареєстрованим в офшорних зонах, перелік яких затверджено Кабміном, а також особам без громадянства та резидентам країни-агресора тощо бути власниками українських медіа. Чи доцільно додати до цього переліку Кіпр, через який проходить структура власності більшості українських загальних телеканалів, і вона не є прозорою?

3. Чому, на ваш погляд, було відхилено підтриману Комітетом свободи слова поправку, що передбачала заборону створювати ТРК органам державної влади, місцевого самоврядування, їхнім посадовим особам і пов'язаним з ними особам?

4. Чи не плануєте ви ініціювати зміни щодо прозорості фінансування ТРК іпровайдерів програмної послуги?

5. З чим ви пов’язуєте позицію народного депутата Юрія Морока (фракція «Опозиційний блок»), який наполягав на недоцільності ухвалення закону, назвавши його «політичним, кон’юнктурним і корпоративним»?

На запитання відповідають Вікторія Сюмар, Ольга Червакова, Дмитро Стеценко, Олександ Опанасенко, Олена Кондратюк, Юрій Павленко.

Вікторія Сюмар, голова Комітету, фракція «Народний фронт»:

1. Так, справді, оскільки закон містить положення, які дійсно дозволяють це зробити. Чи призведе це до змін на медіаринку? Очевидно, що так, за умови, що регулятор належним чином виконуватиме свої функції.

2. Залишила без відповіді.

3. Це було компромісне рішення, оскільки в залі були окремі представники політичних сил, для яких прийняття цієї правки було неприйнятним та невигідним. Фактично це був компроміс у сесійній залі.

4. Так, це є наступним кроком реформи. Але оскільки більшість ЗМІ в Україні є дотаційними, це викличе величезний спротив. Однак це потрібно робити.

5. Один із власників фракції «Опозиційний блок» одночасно є власником потужного медіаресурсу, якому жодним чином не є вигідне прийняття цього закону. Тому Юрій Мороко, як представник «Опозиційного блоку», намагався своїми поправками нівелювати суть закону.

Ольга Червакова, перший заступник голови, фракція «Блок Петра Порошенка»:

1. Сам закон це передбачає. А як його буде імплементовано — це інше питання, бо існує купа бюрократичних перешкод. Пам'ятаєте, як довго шукали кінцевого власника ТВі? Тоді замість Костянтина Кагаловського інвестором було названо американського бізнесмена Олександра Альтмана, він сказав, що акції належать йому, а суд Лондона сказав, що не йому. Навіть при тому, що спір вирішувався з залученням Феміди з країн західної демократії, ми так і не дізналися в цій історії «хто кому Рабінович».

Є інші приклади — той же канал «112 Україна» чи холдинг «Вести». Про один написано, що його власник — нікому невідомий Андрій Подщипков, про інший — що кінцевий вигодоодержувач — Ігор Гужва, причому це була реальна оборудка на ринку. Все залежить не від того, чи буде закон (хоча він потрібен), а від того, чи захочуть власники ЗМІ вийти з тіні.

Влітку цього року Центром дослідження корупції та організованої злочинності спільно з «Радіо Свобода» оприлюднено інформацію, що лише 20 % українських ЗМІ розкрили свою власність у відповідності до закону, який зобов'язав це зробити всі суб'єкти господарювання з 25 травня. Це означає, що і в подальшому вони можуть вживати заходів для ухилення від розкриття структури власності. Наприклад, телеканал «Еспресо TV», який пов'язують із Миколою Княжицьким, у формі 4 — «Дані про юридичну особу» в графі про кінцевого бенефіціара поставив прочерк, тобто кінцевого бенефіціара у нього немає. І статутний фонд складає 0! Нагадаю, Микола Княжицький є автором закону про прозорість медіавласності, і сам так відверто нехтує самою ідеєю прозорості.

2. Перелік офшорів затверджується Кабміном, отже, додати туди Кіпр чи будь-яку іншу країну — це питання одного дня. Теоретично. А практично це неможливо протягом багатьох років, тому що ми знаємо, який лобістський спротив цьому чиниться. І не лише тому, що це вигідно лише олігархам. В офшори тікають всі, хто може, і це говорить про глибоку хворобу державного управління, про те, що бізнес живе в умовах ризиків рейдерських захоплень. І, зокрема, медіабізнес.

А про країну-агресора — вже неактуально. Таких засновників нема на ринку. Був «Інтер», але вони перереєструвалися. Тому весь революційний запал тих, хто вимагав додати це до тексту, насправді був спрямований на вилучення абзацу про заборону тримати медіавласність в офшорних зонах.

3. Це погана новина. Вилучення цієї поправки насправді значно вихолостило закон. Ця поправка робила закон на голову вищим. Я за це не голосувала, бо не розумію логіки. Ми говоримо, що не повинно бути державних ЗМІ, і водночас дозволяємо ось такі впливи державних осіб. Державні особи у власниках ЗМІ — це Росія Путіна, Білорусь Лукашенка, Італія Берлусконі. Ні до чого доброго це не призводило.

4. Подивимось, як працюватимуть чинні норми, і чи працюватимуть. Якщо ні — обов'язково. Але такі зміни швидко прийняті не будуть. Повернутися до цієї теми ми зможемо не раніше, ніж за 3-4 місяці.

5. В законі справді були ознаки політичного підходу до врегулювання певних питань, але при підготовці до другого читання Комітет усі такі речі вичистив. Депутат від «Опозиційного блоку» посилався на висновки ГНЕУ, які говорять про те, що не може бути окремого правового регулювання для окремої галузі. Нагадаю, в Україні вже діє закон, прийнятий торік у листопаді, який зобов'язує всі суб'єкти господарювання розкривати власників. Але на прикладі «Еспресо TV» ми бачимо, що по ЗМІ він кульгає. Телебачення — це соціально відповідальний бізнес, і наш Комітет виходив із того, що мусимо створити максимум умов для його реформування.

Дмитро Стеценко, голова підкомітету з питань телебачення і радіомовлення, друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та інтернету, фракція «Народний фронт»:

1. Ми прагнули зробити закон та внести відповідні зміни для суб’єктів інформаційної діяльності не заради змін, а заради того, щоби законодавче медіаполе привести до європейських норм, а найголовніше — гарантувати інформаційну безпеку держави і забезпечити повну прозорість медіаринку. Зважаючи на те, що частоти, на які отримують ліцензії мовники, належать не приватній особі, — це власність держави. Тому досить алогічно віддавати державну власність тим фізичним чи юридичним особам, які формуватимуть інформаційну політику проти України чи в інтересах інших держав. Саме тому й було відпрацьовано всі нюанси, щоби в цьому законодавчому акті не було жодних шпаринок для проведення ідеологічних диверсій через українські ЗМІ. Відтепер медіа таки розкриють інформацію про свою структуру власності та нададуть інформацію про кінцевих бенефіціарів. Відповідно до положень закону, всі ЗМІ, в першу чергу електронні, тобто телебачення та радіомовлення, що отримують ліцензії від держави, протягом трьох місяців після набуття чинності цим законодавчим актом повинні подати такі відомості до Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, а також оприлюднити цю інформацію на своїх сайтах.

У законі міститься норма, яка забороняє офшорним компаніям володіти українськими медіаресурсами, а також заборона заснування засобів масової інформації юридичними та фізичними особами, що належать до країни-агресора, якою на сьогоднішній день є Російська Федерація.

Зазначений закон не має жодних заборон та жодним чином не обмежує свободи слова.

Закон захищає права глядачів та слухачів, які повинні знати, хто стоїть за тим чи іншим медіаресурсом та впливає на його інформаційну політику. Держава ж захищає права споживачів, які йдуть до супермаркету, щоби придбати якийсь товар. Споживач може з’ясувати, хто є виробником товару, який його склад тощо. Чому глядачі та слухачі, які є своєрідними споживачами інформаційної продукції, не повинні про це знати? Зазначу, що проводилися відповідні соціологічні опитування, в результаті яких 80 відсотків громадян зазначили, що хотіли би знати, хто є кінцевим власником засобу масової інформації.

2. Упевнений у тому, що закон якнайшвидше повинен набути чинності. А до переліку офшорних необхідно включити і Кіпр, хоча ця країна вже не є головною «пральною машинкою» чи офшорною зоною для наших або закордонних бізнесменів. Нині такі операції набувають поширення, скажімо, через Вірджинські острови, Нідерланди тощо. Втім, держава не повинна залишати будь-яких шпарин для осіб, які захочуть загнати в офшори свої медіаресурси.

3. Ключовою засадою здійснення європейської демократії є заборона пропаганди органами державної влади через ними ж створені медіа для власного народу. Як максимум — статистичні дані. На сьогодні парламент відхилив поправку, проте, я впевнений, наступні прийняті зміни до цього закону будуть містити зазначену норму.

4. Ми будемо відстежувати, наскільки ефективно працюватиме цей закон. Звичайно, після відповідного аналізу до нього можуть бути внесені зміни, в тому числі й щодо прозорості фінансування провайдерів програмної послуги. Як кажуть, життя покаже.

5. Дивує те, що, здавалося б, у зовсім неполітичному питанні «Опозиційний блок» чинить такий супротив. Скажіть, будь ласка, яка може бути політика в тому, що люди хочуть знати, хто є справжнім власником ЗМІ, хто їм може нав’язати свою позицію? Як можна назвати корпоративним закон, що зачіпає інтереси десятків мільйонів наших співвітчизників? Принаймні, щонайменше 80 відсотків громадян України отримують інформацію зі ЗМІ або регулярно читають газети, інтернет-ресурси, дивляться телебачення та слухають радіо. Тож я би радив деяким політикам не лобіювати інтересів кількох осіб, які, можливо, прагнуть приховати свої права та вплив на медіаактиви, а подумати про інтереси пересічного глядача, слухача й читача, замислитися про інформаційну безпеку держави. Зрештою, навести лад у законодавстві, що регулює медіадіяльність, та привести відповідне законодавство до європейських стандартів. А такі норми, як оприлюднення інформації про медіавласників, давно притаманні демократичному суспільству. Скажімо, в Австрії, Норвегії, Швейцарії чи Великобританії інформація про кінцевих власників медіаресурсів надається до відома регулятора щопівроку.

Олександр Опанасенко, заступник голови Комітету, фракція «Самопоміч»:

1.Звісно ж, закон про прозорість медіавласності містить дієвий механізм, який дозволить розкрити й оприлюднити інформацію про структуру власності суб’єктів інформаційної діяльності та відомості про їх кінцевих вигодоодержувачів. Наразі законопроектом передбачено, зокрема:

-  можливість громадян дізнатися про справжніх власників телеканалу або радіо (тих, кому належить принаймні 10 % у юридичній особі — ЗМІ). При цьому відкриттю підлягає інформація про всіх власників у ланцюгу володіння, якщо немає бенефіціарів (відсутня концентрація більше 10 % корпоративних прав),

-  обов’язковий контроль за достовірністю даних Національної ради з питань телебачення і радіомовлення,

-  заборона заснування та володіння телерадіоорганізаціями резидентам країни-агресора або офшору,

-   запровадження обов’язку юридичного і фактологічного обґрунтування Нацрадою своїх рішень,

-  та найважливіша можливість для пересічного громадянина — дізнатися, хто є власником телеканалу або радіо, можна буде на сайті Нацради та на сайтах самих телерадіоорганізацій.

З прийняттям закону всі засоби масової інформації, які отримують від держави ліцензії, впродовж півроку повинні подати документи про структуру медіавласності й кінцевих бенефіціарів до Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, а також оприлюднити цю інформацію на своїх сайтах.

Цей закон, з одного боку дозволить кожному громадянинові дізнатися, хто є власником того чи іншого телеканалу та впливає на його редакційну політику, а з іншого — створить умови запобігання монополізації медіаринку, бо, не маючи в законі вимоги щодо розкриття кінцевого власника, неможливо визначити, чи склалася монополія на ринку.

2.Відповідаючи на це питання, доцільно спочатку визначити — що ж є офшором? Основною характерною ознакою офшору є можливість зареєструвати компанію, яка звільняється від оподаткування в обмін на заборону ведення діяльності в країні реєстрації. Таке звільнення від оподаткування супроводжується і відсутністю вимоги подачі бухгалтерської та фінансової звітності в державні та податкові органи країни реєстрації компанії.

Насправді Кіпр не є офшором у класичному розуміння. Просто податкове законодавство Кіпру є одним із найліберальніших у ЄС — усі кіпрські компанії підлягають оподаткуванню на Кіпрі за ставкою корпоративного податку 10 % (є однією з найнижчих у Європі). Таку ж ставку корпоративного податку має й Болгарія, однак ми ж не вважаємо Болгарію офшором? Віднесення тієї чи іншої країни до офшорів це питання, радше, можливості уникнення оподаткування, а не можливості визначення кінцевих власників.

3.Статтею 4 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» встановлено основні принципи державної політики у сфері телебачення і радіомовлення. Зокрема, встановлення дієвих обмежень щодо монополізації телерадіоорганізацій промислово-фінансовими, політичними та іншими групами чи окремими особами, а також гарантування захисту телерадіоорганізацій від фінансового і політичного тиску з боку фінансово-політичних груп та органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Ключовим тут є прагнення створити такі умови діяльності ЗМІ, при яких виключається жодний сторонній вплив як з боку держави, так і інших інституцій на їхню діяльність. Очевидно, що наразі в Україні немає достатньо сильної політичної волі для створення реально незалежних ЗМІ.

4.Так, розробка та внесення таких змін є в планах на майбутнє. Такі зміни будуть спрямовані не тільки на забезпечення прозорості фінансування та звітності ТРК й провайдерів, а й на контроль над концентрацією.

5.Наразі всі мають усвідомити, що ЗМІ є соціально відповідальним бізнесом і люди мають право знати, хто є власником того чи іншого телеканалу і, як наслідок, впливати на редакційну політику українських телеканалів. Очевидно, що прийняття цього закону зачіпатиме інтереси «найбагатших і найвпливовіших». Стосовно висловлювання, я гадаю, треба запитати в автора.

Олена Кондратюк, секретар Комітету, фракція ВО «Батьківщина»:

1. Для мене цілком природно, що люди мають знати власників медіа. Наш закон дозволить людям зіставляти інформацію, яку вони отримують, із особою власника — а не зі словосполученнями, за якими вони ховались. Але це тільки половина значення прозорості; інша частина справи — прозорість має зробити більш виваженою роботу органів, які здійснюють ліцензування — й ганебні випадки, коли директор компанії не може назвати власників чи все суспільство фантазує на тему, кому належить єдиний провайдер цифрового телебачення, залишаться в минулому.

2. Я прихильниця відповідального ставлення до заснування медіа — і я переконана, що в цьому питанні не може бути компромісів — це точно той випадок, коли немає жодної причини ховати своє обличчя. Водночас Кіпр — це точно така сама країна Європейського Союзу, як Німеччина чи Франція, тому було би більш ніж дивно щось забороняти для компаній, зареєстрованих у цій країні.

3. На жаль, частина депутатів, які голосували проти, ще не готові остаточно попрощатися з можливістю впливати на медіа — і ще не до кінця розуміють, що таке незалежність журналістів.

4. Без сумніву, це наступний крок, і ми обговорюємо різні варіанти законодавчого рішення цього питання. Тіньова економіка дозволяє маніпулювати журналістами з одного боку, рівно як і фінансування глибоко збиткових медіа має не бізнес-мету, а це пряма ознака політичної корупції.

Зауважу, що мені довелося наполягати, аби в тексті прийнятого Закону було чітко дотримано принципів рівності законодавчих вимог стосовно забезпечення відкритості як щодо телерадіоорганізацій, так і щодо провайдерів програмної послуги. Далі ми приймемо рішення щодо друкованих та інших електронних ЗМІ. Це все потрібні рішення, без яких медіа будуть залишатися інструментом можливої маніпуляції.

5. Я не хочу коментувати позицію колишніх регіоналів — свої уявлення про свободу слова вони продемонстрували більш ніж достатньо....

Юрій Павленко, член Комітету, фракція «Опозиційний блок»:

1. Щодо концепції даного Закону в Комітеті з питань свободи слова та інформаційної політики досить тривалий час точилися гострі дискусії. Пропозиції були найрізноманітнішими. При цьому неодноразово пропонувалося включити до законопроекту такі норми, які не стільки були спрямовані на розкриття реальних власників ЗМІ, скільки фактично перетворили б цей Закон на інструмент політичного тиску й переслідування мовників. Завдяки активній участі народних депутатів України, громадськості та медіаекспертів вдалося прибрати цілу низку дискримінаційних норм. Разом із цим, усе одно в Законі залишилося багато положень, які влада при бажанні може використати для встановлення цензури.

Нещодавно прийнятий Закон України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації передбачає ряд положень, які встановлюють прямий обов’язок ліцензіатів розкривати свою структуру корпоративної власності. При цьому важливо, що Законом передбачаються штрафні санкції за невиконання вказаного обов’язку ТРК та провайдерів програмної послуги. Слід зазначити, що при розробці цього Закону використовувалися напрацювання й досвід у сфері банківського законодавства і вкрай важливе становище з цього питання свого часу відіграв і наразі відіграє Національний банк України. Тому те, як триватиме процес розкриття реальних власників ТРК та провайдерів програмної послуги, буде залежати в першу чергу від Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, якому парламентом були надано всі ключові повноваження в цій сфері.

При цьому, на жаль, у тексті Закону залишилося достатньо сумнівних, із погляду доцільності, норм, за допомогою яких влада фактично матиме вплив на засоби масової інформації, зможе завуальовано диктувати своє бачення щодо формування їхньої інформаційної політики. Це несе в собі великий ризик встановлення цензури засобів масової інформації з боку влади. Такі побоювання підкріплювалися ще й численними порушеннями регламентних процедур під час підготовки та розгляду законопроекту в Комітеті свободи слова та Верховній Раді України. Відбувалася маніпуляція нормами регламенту Верховної Ради України щодо строків попереднього розгляду проекту, строків внесення в порядок денний сесії тощо з тим, щоби перешкодити появі альтернативних законопроектів, не дати можливості народним депутатам уважно й детально ознайомитися з запропонованим для голосування проектом Закону. Хочу підкреслити, що тільки мною до Комітету свободи слова було подано 53 детально обґрунтовані пропозиції до цього законопроекту, переважна більшість із яких не була врахована саме з політичних міркувань.

Крім цього, занепокоєння викликає той факт, що ми досі не бачили офіційного тексту прийнятого Закону. Це несе в собі великий ризик можливості маніпуляцій із формулюваннями окремих положень і норм.

На жаль, зараз важко спрогнозувати, чи справді будуть якісь кардинальні зміни на українському медіаринку. Проте сподіваємося, що прийнятий Закон буде неухильно виконуватися і, як мінімум, у громадян з’явиться можливість дізнатися імена реальних власників засобів масової інформації.

2. Включення до цього переліку Республіки Кіпр неодноразово розглядалося при розробці зазначеного законопроекту. Та при вирішенні цієї проблеми необхідно виходити з того, що юрисдикція Кіпру не єдина у світі, яка надає можливості для приховання імен реальних власників компаній. Тому вважаю, що для вирішення даної проблеми потрібно відходити від практики заборон та включень до списків, а вирішувати ці питання необхідно шляхом розроблення нових дієвих механізмів, які можуть бути в подальшому відображені у відповідних змінах до законодавства. Потрібно також враховувати, що якщо реальні власники телерадіокомпаній та провайдерів програмної послуги вирішать будь-якою ціною приховати свій зв'язок із відповідним ліцензіатом, їм це вдасться, навіть незважаючи на приписи Закону.

Крім того, варто зазначити, що намагання вирішити проблеми офшорних юрисдикцій аж ніяк не вирішує проблеми оформлення правовстановчих документів компаній на «підставних осіб» (дальніх родичів, охоронців, водіїв, кухарів та ін.).

3. Очевидно, що такі телерадіокомпанії використовуються відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування для висвітлення своєї роботи виключно з позитивного погляду, як наслідок, доносячи до громадян не зовсім об’єктивну та правдиву інформацію. Приміром, у нинішній ситуації уряд опинився в положенні, коли йому вкрай необхідно переконувати громадськість в ефективності своєї роботи та проведенні реформ, хоча насправді діяльність органів виконавчої влади та уряду не витримує жодної критики. Тож використання таких «підконтрольних» ЗМІ для високопосадовців є рятівною паличкою, і вони нізащо не відмовляться від такого важеля впливу на свідомість громадян, що й було продемонстровано в парламенті.

Таким чином, із приводу цього питання очевидно, що народним депутатам просто не вистачило політичної волі для створення незалежних від органів державної влади та місцевого самоврядування засобів масової інформації.

4. Безперечно, вирішення питання щодо прозорості фінансування ТРК та провайдерів програмної послуги є однім із кроків до повноцінного розкриття кінцевих бенефіціарних власників ліцензіатів. Забезпечення прозорості фінансування мовників також дозволить вирішити одну з ключових проблем цієї сфери, про яку було зазначено вище — оформлення правовстановчих документів компаній на «підставних осіб» (дальніх родичів, охоронців, водіїв, кухарів та ін.).

Цього питання торкалися під час обговорення законопроекту в Комітеті, й наразі було вирішено проводити цю реформу поетапно, що не виключає можливості подання відповідних змін до законодавства в майбутньому, зокрема й з боку членів Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики.

5. Юрій Миколайович брав активну участь у підготовціпроекту закону про прозорість медіавласності до його розгляду в Комітеті свободи слова та Верховній Раді України. Ним було зроблено професійний аналіз кожного положення законопроекту та, на його основі, підготовлено численні пропозиції. На жаль, ці пропозиції не були враховані саме тому, що народний депутат Юрій Мороко є членом фракції «Опозиційного блоку». Його позиція щодо остаточної редакції законопроекту викликана загрозою встановлення цензури в Україні саме через використання владою інструментів, передбачених у його нормах і положеннях.

comments powered by Disqus