Свавілля та цензура під виглядом боротьби за мораль

18 жовтня Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект №7132 «Про внесення змін до Закону України “Про захист суспільної моралі”». За нього проголосувало 276 народних депутатів. Проект передбачає нову редакцію закону, а також внесення низки змін до профільних медійних законів.

Зміни в законопроекті накладають нові суттєві обмеження на інтернет – у ст. 11 зазначено, що провайдерів буде зобов’язано протягом доби видаляти з сайтів зміст, який «завдає шкоди суспільній моралі», зокрема йдеться про дитячу порнографію. Якщо такий контент буде знайдено на іноземних сайтах, їх блокуватимуть.

Яка саме продукція може зашкодити суспільній моралі, детально описано в ст. 10, зокрема це матеріали порнографічного характеру, а також такі, в яких ужито «нецензурні лайливі і брутальні слова» і які пропагують «уживання токсичних, наркотичних, психотропних речовин, алкогольних напоїв, тютюнопаління». На телебаченні та радіо планується заборонити з 6:00 до 23:00 демонстрацію «тіл померлих чи важко поранених людей, сцен, в тому числі кривавих, що викликають страх чи жах, заохочують каліцтво чи самогубство, актів вандалізму» (ст. 23), а також уживання лайливої лексики та продукцію порнографічного характеру. За порушення передбачено позбавлення ліцензії теле- чи радіокомпаній, а також організацій, що розповсюджують чи публічно демонструють кіно-, аудіо- та відеопродукцію з елементами насильства та жорстокості.

Стежити за утвердженням моралі повинен спеціальний державний орган – Національна комісія України з питань захисту суспільної моралі.

«Телекритика» поставила такі запитання:

  1. Як ви оцінюєте законопроект про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі»?
  1. Як слід діяти журналістам та суспільству, щоб нівелювати можливі небезпеки Закону?

Відповідали Вікторія Сюмар, Тарас Шевченко, Катерина М’ясникова, Аксиня Куріна, Олена Бондаренко, Ірина Геращенко, Андрій Шевченко.

Вікторія Сюмар, медіаексперт, виконавчий директор Інституту масової інформації:

1. Новий законопроект – це надзвичайно потужний інструмент цензури, він установлює суттєві обмеження в медійній сфері, ще й передбачає закриття ЗМІ за порушення. Головне – що ці обмеження можна трактувати надзвичайно довільно, там дуже далеко до чітких критеріїв та визначень. Це, фактично, загроза для всіх ЗМІ, особливо інтернету й телеканалів. Ось, наприклад, різниця між порнографією та еротикою – я думаю, світове кіномистецтво давно вже вийшло за межі розуміння проекту цього закону й того, що є припустимим у сфері мистецтва. Можливо, в законі є деякі позитивні речі, але вони тонуть у негативі та неадекватності.

2. Щоб запобігти небезпеці, слід закликати депутатів не голосувати за цей проект у другому читанні. Журналісти і громадськість мають звертатися до авторів законопроекту, щоб ті відкликали його; мають також звертатися до депутатів і пояснювати їм, які є технології, що можна контролювати, а що ні. Бо це вже не філософські розмови про мораль та етику, а конкретні технології цензури.

Тарас Шевченко, директор Інституту медіаправа:

1. Нова редакція Закону «Про захист суспільної моралі», на жаль, не покращує, а погіршує регулювання в цій сфері. Притому що нині закон і так установлює багато правил, спосіб виконання яких незрозумілий, але санкції можуть бути достатньо великими. У новому законі ще чіткіше передбачено можливості для закриття ЗМІ за порушення правил суспільної моралі. Одна з найбільших загроз – це повноваження Комісії з питань захисту суспільної моралі блокувати доступ до будь-яких матеріалів, розташованих в інтернеті, зокрема надсилати вимоги до провайдерів – їх буде зобов’язано в одноденний термін зняти і заблокувати будь-яку інформацію, яку комісія вважатиме такою, що порушує закон.

2. Ухвалення нового закону становить серйозну загрозу для свободи слова в Україні. Журналісти повинні максимально привертати увагу до цієї проблеми і вимагати або не ухвалювати цього закону, або ухвалити його у значно м’якшій редакції.

Катерина М’ясникова, медіаюрист, виконавчий директор Незалежної асоціації телерадіомовників:

1. Це, безумовно, негативна пропозиція і ще один засіб цензури для телекомунікацій. Я не думаю, що в законі взагалі є щось позитивне. Можливо, така позиція радикальна, але вона базується на принципах теорії права, які вивчаються на першому курсі університету: право і мораль – це паралельні  системи суспільства. Ми вважаємо, що загалом регулювання правом моралі неможливе. Ще коли розглядалася перша редакція закону, ми казали, що в демократичному суспільстві такий закон не можна приймати.

2. Нині всі медіа та медійні організації мають об’єднатися, робити все, щоб цього законопроекту не ухвалювали, ми вже обговорюємо зі своїми колегами подальші кроки в цьому напрямі. Я дуже сподіваюся, що закон не буде ухвалено. В іншому випадку, якщо казати про інтернет – без сумніву, будь-який сайт може бути закрито. Візьмімо, до прикладу, пункт законопроекту стосовно нецензурних слів: річ у тім, що ми не маємо нормативного визначення лайливої лексики, і з точки зору кожної родини нецензурна лексика може бути різна. Тому я вважаю, це буде абсолютне свавілля державних органів, які займатимуться реалізацією закону.

Аксинія Куріна, кінокритик і режисер:

1. Цей законопроект – чергова дурниця. Він порушує конституційні права громадян. Це правове свавілля відносно ЗМІ та окремих журналістів. Моральна комісія може заборонити значну частину світової кінокласики. Навряд чи це вплине на поетику нового українського кіно, воно завжди було консервативним, сучасні молоді режисери не виняток. Неприємності радше чекають українських художників, письменників та блогерів.

2. Очевидно, що громадянам, які цінують свої права та свободу, необхідно об’єднуватися. Журналісти могли би стати каталізатором цього процесу. Думаю, крім протестних акцій потрібно думати про те, як у доступній формі пояснити свою позицію, це важливо тому, що інформаційну війну проти «моралістів» лібертаріанці програли. Необхідно також розуміти: нині така ситуація, що медіаіндустрія й кінодистрибутори не виробили адекватних правил. Тобто я впевнена, що створювати експертні ради, розробляти вікові рейтинги – це їхня зона відповідальності, а не держави.

Олена Бондаренко, народний депутат України від Партії регіонів:

У будь-якому випадку, такого варіанту, як прийнятий у першому читанні, у другому вже не буде – це все, що я можу сказати з цього приводу. Наразі комітет збирає всі поправки до даного законопроекту. Що стосується можливих зловживань, то будь-який закон може бути використано для зловживань, для цього в нашому Кримінальному кодексі є 365-та стаття. У комітеті триватиме робота, тільки після її завершення я зможу щось обговорювати.

Ірина Геращенко, народний депутат України від НУНС:

1. Я за цей законопроект не голосувала і не буду його підтримувати категорично. Під такою собі правильною маскою захисту норм приховуються цензурні моменти, тиск на медіа. Політикам, до речі, варто подумати в контексті захисту моралі про свою поведінку в ефірі, що вони іноді кажуть та роблять. Цей закон схожий на фарисейство.

У законі є велика небезпека для інтернету, і це вже не перша спроба в той чи інший спосіб приборкати український інтернет. Звісно, веб-середовище потребує уважнішого ставлення з боку користувачів та засновників сайтів. Є проблема з вільним доступом дітей до матеріалів, які містять порнографію. Це взагалі дуже актуальне питання і для України, і для багатьох країн світу. Наприклад, нині ОБСЄ, Європарламент, Рада Європи активно вивчають проблему доступу школярської аудиторії до жовтих сайтів, способи блокування таких ресурсів. У нас в Україні гостро стоїть питання боротьби з дитячою порнографією, потрібно, щоби правоохоронні органи активно працювали в цьому напрямі, тему слід постійно тримати на суспільній увазі. Але річ у тім, що новий законопроект не вирішує проблеми, він не ставить заборони відносно того, що хтось буде клікати на такі лінки. Натомість закон може бути застосовано проти абсолютно інших речей. Фактично, створюємо ще один регулятор.

Комісія суспільної моралі й раніше викликала багато нарікань, оскільки займалась обговоренням художніх творів: що можна писати, а чого не можна; але чомусь не звертала уваги на телеекрани – коли в денний час на українських каналах показували так звані фільми для дорослих, що взагалі є неприпустимим. Я боюся, що законопроект для когось може стати годівницею, комісія буде використовувати свої повноваження, щоб боротися з усенародними письменниками, і не порушуватиме справді актуальних тем.

2. Звісно, журналісти і громадськість мають звернути увагу на цю проблему. Цікавий момент: хоча з боку медіа й було багато нарікань на комісію Костицького, під час голосування медійників у Верховній Раді не було. Про голосування в першому читанні написали лише сайт «Телекритика» і ще, можливо, пара профільних сайтів. Тому в першу чергу до цієї теми потрібно привернути увагу напередодні другого читання, а не після того, коли вже буде пізно.

Андрій Шевченко, народний депутат України від БЮТ:

1. Завдання закону – зберегти Національну комісію з питань захисту суспільної моралі й розширити її повноваження. Я думаю, що абсолютна більшість депутатів, які голосували за цей закон, не заглиблювалися в нього. Значення закону для мас-медіа – це, фактично, узаконення приспаного елементу цензури. Приспаного – бо протягом останнього року, після указу президента про ліквідацію комісії, вона особливої активності не виявляла. В мене немає жодних сумнівів: якщо комісія почне працювати повною мірою, її буде використано як елемент цензури. Хочу нагадати, що у жодній країні Європи немає окремого органу, який би займався відстеженням моралі, також немає законів, присвячених захисту суспільної моралі. В цьому сенсі ми залишаємося неадекватною та неєвропейською країною.

Майбутнє закону від великим питанням, мені здається, на цей момент ані президент, який збирався ліквідувати комісію, ані уряд до кінця не розібралися, що ж відбувається. Абсолютна більшість норм закону дублює інші закони, а новації відкидають Україну назад. Якби я запускав кінотрейлери, я би назвав це «Повсталі з пекла». Думаю, цей фільм жахів має закінчитися. Ми могли би по-різному дивитися на існування комісії і на інструменти цензури, які будуть у її руках, якби жили в іншій країні. Але нині, коли триває згортання громадянських прав і свобод, коли є очевидні ризики, пов’язані з цензурою, давати владі ще один такий елемент цензурування – нелогічно; та це й не те, що нині потрібно країні.

2. Я впевнений, багато залежатиме від позиції мас-медіа та громадськості. Нагадаю, десь рік тому між журналістськими організаціями і в експертному середовищі громадських організацій був консенсус із цього питання. Була спільна заява Національної спілки журналістів України, Спілки письменників України, незалежних медіапрофспілок, Індустріального телевізійного комітету, Незалежної асоціації телерадіомовників, багатьох правозахисних організацій. Тоді була абсолютно консолідована позиція: в Україні не повинно бути Комісії суспільної моралі, а з законодавства слід вичистити все, що не відповідає європейським підходам. Думаю, тоді цілісна позиція допомогла вийти на початок ліквідації комісії. Тепер усім, хто боровся за цю справу, треба поновити позицію, бо тільки активна громадська позиція зможе зупинити новий закон.

comments powered by Disqus