Лише 20 факультетів журналістики в Україні мають власні сайти - Володимир Литвиненко

Володимир Литвиненко

«На сьогодні існує 43 виші, які займаються викладанням суто журналістики. Ми хотіли дослідити 39 вишів, на наш запит відповіли лише 19. З запитами, на мою думку, склалася дуже дивна ситуація. Адже ми надсилали офіційні інформаційні запити. Відповідно до ЗУ «Про доступ до публічної інформації» не відповісти на цей запит - порушення закону», - зауважив кандидат наук із соціальних комунікацій та член експертної групи Володимир Литвиненко у рамках сесії «Зміст журналістської освіти в Україні: вимоги часу» під час конференції «Журналістська освіта в Україні: що маємо і куди рухаємось?», яку організувала ГО «Детектор медіа» за підтримки Міністерства закордонних прав Чехії. 

Під час заходу відбулося обговорення дослідження «Стан журналістської освіти на факультетах журналістики в Україні», результати якого нещодавно були оприлюднені «Детектором медіа». 

Так, з 19 вишів бакалаврську програму мають 17 університетів,  магістерську програму – 14 університетів, при цьому 2 виші мають виключно магістерку.

За його словами, відповідно до основних критеріїв, за якими здійснювався аналіз якості журналістської освіти на факультетах, члени експертної групи зважали на наявність професійно-орієнтованих дисциплін (які забезпечують студента практичними навичками), впровадження інноваційних курсів у навчальні програми, викладацький склад, викладацьку мобільність, можливість стажування та практики з відривом від навчання, виробництво та публікацію контенту під час навчання, технічне забезпечення, партнерство зі ЗМІ, залученість представників ЗМІ до навчального процесу, партнерство із закордонними університетами, участь у грантових програмах та на ряд інших показників.

Результати за кожним з критеріїв подані нижче у візуалізаціях.

Навчальні плани, за якими здійснюється підготовка майбутніх журналістів, за формальними ознаками є переважно досить збалансованими в сенсі співвідношення практичних та теоретичних курсів. Утім, зміст навчальних курсів викликає багато питань та критики з боку випускників та представників медіаіндустрії. Переважна більшість опитаних незадоволені наповненням курсів, недостатньою увагою до практичних навичок та якістю викладання загалом.

Значною мірою підхід до викладання журналістики в українських ВНЗ визначений спадком філологічної традиції, адже чимало кафедр журналістики були створені на базі факультетів філології. Такий спадок перетворився на своєрідний тягар, оскільки, по-перше, навчальні плани часто перенасичені дисциплінами, пов’язаними з філологією; по-друге, сама філософія підготовки журналіста визначена філологічною традицією.

За формальними критеріями, викладацький склад переважної більшості кафедр представлений як науковцями, так і практиками, однак у значній кількості випадків практичний журналістський досвід викладачів є доволі скромним. Фокус-групи з випускниками журналістських факультетів також засвідчили, що студенти часто незадоволені якістю викладання та рівнем компетентності викладачів.

Технічне забезпечення факультетів журналістики є нерівномірним: лише декілька ВНЗ мають добре обладнані студії для виробництва аудіовізуального контенту, ньюзруми та мультимедійні аудиторії, тоді як переважна більшість факультетів мають лише комп’ютерні класи та деяку фото- і відеотехніку. Найбільшою проблемою, як продемонстрували фокус-групові обговорення з випускниками, є не лише слабка технічна база факультетів, а те, що на практиці доступ навіть до існуючої техніки є обмеженим на багатьох факультетах.

Брак зв’язку з медіаіндустрією є однією з найсерйозніших проблем, на яку вказують представники журналістської спільноти та випускники. Одним з індикаторів проблеми, зокрема, є те, що, як показало опитування представників медіа, дуже багато працівників редакцій не мають журналістської освіти та не відчувають її нестачі. Разом з тим, аналіз діяльності факультетів та кафедр журналістики свідчить про позитивну тенденцію поширення таких форматів залучення медіапрактиків, як майстер-класи та гостьові лекції. Утім, взаємодія факультетів журналістики з медіа, схоже, обмежується такими контактами  та співпрацею у рамках проходження студентами практик; натомість, змістовних проектів співпраці (наприклад, спільних медіапродуктів, літніх шкіл тощо) практично немає.

Аналіз діяльності факультетів та кафедр журналістики показав, що вони є слабко інтегровані у міжнародний контекст. Переважна більшість опитаних кафедр має лише декілька проектів співпраці із закордонними партнерами, часто ці проекти не мають безпосереднього журналістського спрямування. Лише у чотирьох ВНЗ з тих, що надали відповіді, є гостьові курси, які викладають фахівці з-за кордону. Факультетам також бракує ініціативності у розробці проектів та залученні грантів. Украй низьким залишається рівень міжнародної мобільності студентів, попри збільшення можливостей, які пропонують міжнародні програми.

Симптоматичною також є проблема з комунікацією кафедр та факультетів із зовнішньою аудиторією. Із 39 факультетів та кафедр, які готують майбутніх журналістів, лише 20 мають окремий сайт. З цих 20 сайтів тільки 2 містять вичерпну інформацію про викладачів, студентів, випускників, навчальний процес, розклад, діяльність факультету/кафедри і т.ін. Переважна більшість сайтів містить неповну інформацію та рідко оновлюються. Схожою є ситуація з представництвом факультетів/кафедр журналістики у соцмережах: сторінки не є динамічними, у контенті переважають анонси подій, мало змістовної інформації, яка би сприяла професійному розвитку студентів. Відсутність відповідей значної частини факультетів/кафедр журналістики на запити, які були надіслані в рамках цього дослідження, також засвідчила брак відкритості навчальних інституцій у комунікації з середовищем.

Раніше MediaSapiens писав, що на думку керівника Школи журналістики УКУ Ігоря Балинського, якщо в Україні буде кілька типів можливої журналістської освіти, а не один (бакалаврат-магістратура), це позитивно вплине на ринок і сприятиме відходу від радянської спадщини. 

MediaSapiens вже писав про проблеми журналістської освіти в Україні. Одна з них полягає в тому, що реальної імплементації Болонського процесу в Україні не відбулося. Натомість, за невеликим винятком, відбулися лише поверхові та бюрократичні зміни у вищій освіті. Також про віднайдення шляхів вирішення цих проблем MediaSapiens поспілкувався і з екс-міністром освіти Сергієм Квітом. 

Окрему дискусію про підготовку журналістів викликало інтерв'ю з директором Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка Володимиром Різуном. У ньому він окрім іншого, заявив, що «медіаіндустрія не робить запиту освіті щодо того, яких фахівців вона потребує». Тож, за його словами, єдине, що лишається Інституту журналістики в такій ситуації - орієнтуватися на західні стандарти та спиратися на традицію, сформовану за часів СРСР. 

Такі заяви викликали хвилю обурення у журналістів та, зокрема, медіахолдингу «1+1 медіа». У відповідь на його висловлювання медіахолдинг опублікував свою позицію, зазначивши, що освітяни і не намагаються спілкуватися із журналістами-практиками, аби зрозуміти запит від медіаіндустрії. «Однозначно можемо сказати: він не диктуватиме медійникам, що і як потрібно робити», - йдеться уповідомленні на сторінці «1+1 медіа» у Facebook. Медіахолдинг також ініціюював на сайтах соцмереж флешмоб #за_якісну_освіту.

comments powered by Disqus