Матс Вікман: Сторітелінг — це як складання конструктора

Фото: wersm.com

«Чому люди мають читати мою історію?» — ось головне запитання, яке має ставити собі журналіст. Так вважає Матс Вікман, експерт із новітніх технологій шведського Медіаінституту Fojo. Спеціаліст зі оповідування (сторітелінгу) каже, що зацікавити читачів онлайн-видання набагато важче, ніж читачів газети. Поради, як це робити, Вікман давав на майстер-класі під час Третього Львівського медіафоруму.

Перший абзац у тексті дуже важливий. У ньому треба пояснити, про що текст та чому його варто читати.

Читаючи, людина наче летить на гелікоптері. У тексті слід робити шматки землі, де вона може сісти — підзаголовки, виділені слова, «повітря» між абзацами. Одна думка — один абзац. Не робіть великих абзаців, інакше читачі відразу підуть.

Кількість переглядів публікації. Люди хочуть знати, про що говорять інші, бо хочуть бути частиною дискусії. Але показувати кількість переглядів — не завжди добра ідея, адже якщо цифра невелика, читач замислиться: «Чому я маю це знати, якщо тільки десятеро людей переходили за цим посиланням?».

Не забувайте робити посилання на інші історії. 40 % відвідувачів будь-якого видання не бачить головної сторінки, заходячи з соціальних мереж — і цей відсоток зростає. Це небезпечно, адже відвідувачі цікавляться певною темою, а не сайтом. Якщо ви не влучили з темою, людина піде; якщо ж дасте посилання на матеріал із подібної теми, людина залишиться, принаймні, ще на якийсь час.

Виправляйте фактологічні помилки прямо в матеріалі. Можете навіть виділити помилку просто в тексті й написати: «Це було неправильно, а ось як насправді».

 Сторітелінг схожий на складання конструктора

 Деталі конструктора — відео, звук, текст, заголовок, які читач складає докупи. Завдання журналіста — підготувати правильні шматки так, щоби конструктор можна було легко скласти.

Можна ділити матеріал. Замість розлогої історії про те, як поїзд в’їхав у будинок, одне шведське видання видало кілька частин: в одній — останні новини про цю подію, у другій — бекґраунд, у третій — коментарі. Читач міг сам обирати, що йому найцікавіше.

Слайд-шоу — не завжди добре рішення. Використання слайд-шоу чи фотогалереї означає, що ви не можете вибрати з багатьох фотографій саме ті, які потрібні. Хоча інколи історію можна розповісти самим лише слайд-шоу. До нього можна додати звук — це створює емоційний фон, особливо якщо фото змінюються відповідно до музичного ритму. Ось хороший приклад. Слайд-шоу можна поєднувати з відео та музикою. Це добре зробив Пол Гансен в історії про ув'язнених американок.

Chain Gang from Paul Hansen on Vimeo.

Футболіст Златан Ібрагімовіч має багато татуювань. Шведське видання Sport Bladet опублікувало зображення його тіла, на якому можна збільшувати окремі татуювання, навівши на них курсор. Аудиторії було цікаво читати, що написано на тілі футболіста. Це значно цікавіше, ніж слайд-шоу з окремими татуюваннями.

 Головне у відео — заголовок.

 Якщо заголовок  поганий, ніхто не буде дивитися відео. І ще — ваша відеоісторія повинна бути зрозумілою без звуку.

Шукайте цікаві ракурси. Наприклад, зараз багато хто знімає на GoPro. Ось, наприклад, водій із Мальмо прикрутив камеру до своєї машини. Прикріпивши GoPro до дрона або просто вилізши кудись на гору, можна зняти панораму, яка створює відчуття присутності. Панораму можна також склеїти з багатьох фото, використавши програму Image Composite Editor. Наприклад, панораму Лондона можна наблизити так, що видно кожен листок на дереві.

Панораму можна поєднати зі звуком і текстом. Наприклад, коли ти наводиш мишку на певне місце, з’являється інформація. Так зробив шведський фотограф Мартін Едстрем у панорамі табору біженців у Сирії.

Робіть онлайн-трансляції. Для цього зручно використовувати програму Bambuster — вона безкоштовна, працює з мобільних пристроїв і ноутбука. Відео, яке ви транслюєте, зберігається автоматично, і його можна передивитися пізніше. Цей сервіс був дуже запитаний під час Арабської весни.

Історія може бути в самій лише карті. Торік The New York Times зробила карту з позначками місць, де відбувалися зіткнення в Україні.

А ось приклад карти, що показує, як поліція контролює рух у місті — багато хто хоче про це знати. До роботи над картою можна залучати ваших читачів. Прикладом є мапа кохання: напередодні Дня Святого Валентина люди ставили позначки на місцях, де зустріли своє кохання. Так на одній мапі зібралися сотні історій.

Таймлайн, або ж шкала часу — це можливість колекціонувати події. Його зручно використовувати, коли історія складається з безлічі подій і вони швидко змінюються. Для створення таймлайнів, які потім можна вставити на свій сайт, є безкоштовний сервіс із безліччю шаблонів.

Вставляти можна й записи із соцмереж: для цього зручно використовувати Storify. Крім того, ви можете створити чат за допомогою спеціального сервісу і вставити в матеріал для спілкування аудиторії з журналістом або героєм історії.

Тести — також інструмент оповідування. І для них також є спеціальний сервіс. Наприклад, матеріал про охорону природи доречно доповнити тестом про те, наскільки людина піклується про довкілля. А в одному зі шведських видань був тест «Чи знаєте ви імена всіх міністрів?». Виявилося, що люди здебільшого знають від одного до трьох імен.

Якщо в матеріалі багато цифр, робіть графіки. Хороший приклад — матеріал The New York Times про те, як пришвидшилися переможці олімпіад за останнє століття. Іще один — про атаку на Всесвітній торговельний центр.

Існує багато сервісів для створення інфографіки, наприклад, Infogram та Piktochart.

Фото Аліни Смутко

Довідка: Матс Вікман — спеціаліст зі сторітелінгу та використання цифрових технологій у журналістиці. Цифровий журналіст, експерт із новітніх технологій Медіаінституту Fojo. У 1995 році створив один із перших у Швеції веб-сайтів газети vlt.se. Викладає сторітелінг та роботу з соціальними мережами в Інституті додаткової освіти журналістів Fojo. Займається розробкою бізнес-моделей електронної комерції для місцевих газет.

 

comments powered by Disqus