Як я отримала сертифікат експертки з гендеру

Фото: irishtimes.com, Sorbetto

Якось мені треба було сконтактуватися з незнайомою редакторкою. Я написала їй повідомлення у Фейсбуку, виклала суть справи, ввічливо подякувала і з гордістю за викреслений пункт у списку справ пішла робити чай. Відповіді не довелося чекати довго — ось вона вже уточнює організаційні моменти, дякує за пропозицію, хвалить ідею, домовляється про зустріч. І наприкінці додає: от тільки журналістці було би добре знати слово редакторКА.

Що було далі, я пам’ятаю погано. Здається, я спершу перечитала своє повідомлення, знайшла там дві орфографічні помилки й зайву кому. І редактора без потрібного закінчення.

Тоді мені перед затуманеними очима з’явилася сестра, яка фанатіє від гендерної соціології. Вона дивиться на мене так, ніби більше не хоче мати таку родичку, зневажливо кидає в мене посібник «Гендер для медій», який я штудіювала на третьому курсі, і тегає в ганебному пості, після якого я остаточно втрачаю зародки репутації. Словом, запалена фантазія соромила мене, як могла. Хоча цього недописаного -ка немає навіть у словнику.

Але за цю редакторку було справді образливо. Це був прецедент і іронія. Через фотографиню, політологиню, дослідницю, експертку й лікарку я неодноразово сварилася десь у коментарях, привселюдно захищала їхню репутацію і вивалювала аргументи на користь фемінітивів. Ну а потім сталося те, що сталося.

Це була коротка передісторія про те, чому я вирішила пройти онлайн-курс на Prometheus із патетичною назвою «Жінки та чоловіки: гендер для всіх». І я його пройшла.

Як це працює

Курс розрахований на п’ять тижнів і має два рівні: базовий — цікавий всім, та експертний — для охочих стати фахівцями чи фахівчинями в гендерних питаннях.

Система працює таким чином, що не обов’язково мусиш одразу вирішувати, який рівень тобі під силу. Кожну тему розбирають на обох рівнях, матеріали не повторюються, тому не йдеться про те, що базовий рівень — це спрощений експертний. Чи навпаки. Вони взаємодоповнювані. Хоча, звісно, якщо ти писав/ла дипломну роботу про сексуальну освіту в середній школі, то як мінімум лекції першого рівня можна сміливо пропускати.

Я проходила обидва рівні паралельно. Це непоганий варіант — спершу в’їжджаєш у тему, згадуєш базові поняття, терміни, вчишся бачити причини й наслідки. А потім, в експертному, розбираєш конкретні кейси, вчиш закони, розбираєш гендер на мікро- й макрорівнях, проводиш гендерні експертизи та навіть розбираєш соціально-гендерний вплив агропромислових об’єктів на сільські громади в Україні. І дізнаєшся, наприклад, що найбільш дискримінованою етнічною групою в Європі та Україні зокрема є роми. Згідно з соціологічним дослідженням ксенофобії та антисемітизму в Україні, лише 5 % українців готові бачити циган як своїх сусідів. А ще 17 — як жителів України взагалі.

Курс гендер читає Тамара Марценюк. Це викладачка Києво-Могилянської академії, яка займається гендерною тематикою, читала курси в університетах Німеччини, Швеції та Шотландії. Вона розробляла програму і була авторкою лекцій. Але важливо, що це не курс однієї людини — ще є шість запрошених експертів та експерток із різних сфер. Серед них журналістка Ірина Славінська, соціологиня Олена Богданова, експертка з прав людини Ольга Веснянка, літературознавець Ростислав Семків та інші. Ці додаткові лекції йдуть у блоці «Думка експертів».

Кожен тиждень курсу (а їх п’ять) має дві-три теми. Кожна тема — від однієї до восьми коротких лекцій. Їхня тривалість різна, але не більше п'ятнадцяти хвилин. Переважно менше. Слухати не нудно, бо недовго, і періодично можна розглядати інфографіки, візуалізації і вчитуватися в цитати. А ще є безцінна опція — збільшити чи зменшити швидкість програвання відео. Це якщо темп лектора для вас заповільний чи зашвидкий. Я ставила на максимум і слухала вдвічі швидше. Суцільне задоволення. Жодних довгих пауз. Менше «еее», «нууу». А ще ніхто з оточення не розуміє, що відбувається. Люди, яким траплялася нагода побачити мене за процесом слухання лекцій, обирали стратегію нічого не питати. Мабуть, боялися, що я заговорю, як гоблінський перекладач. Це мене влаштовувало.

Після кожної маленької лекції є одне тестове запитання. Відповісти на нього можна з трьох спроб, оцінки немає. Це потрібно для того, щоби перевірити, чи ви взагалі слухали. Хороший спосіб самоконтролю.

Крім відеолекцій на базовому рівні можна завантажити конспекти. По суті, там усе, що й у відео. Дуже зручно, якщо не сприймаєш на слух або хочеш ще раз перевірити якісь моменти. У відео, на відміну від текстового файлу, немає пошуку. Експертний рівень надає таку опцію не завжди — конспекти є лише в останніх тижнях.

Окремим розділом у кожній темі є список ресурсів, де можна дізнатися більше. Цінно, що це не підручник 1952 року, який існує в одному екземплярі в бібліотеці Вернадського. Переважно додаткові джерела — це статті сучасних дослідників і дослідниць, посилання на журналістські матеріали, спеціалізовані сайти чи проекти з усього світу. Фактично разом із курсом отримуєш список контактів, кількадесят ресурсів, де можна знайти ці контакти і ще більше потенційних ідей для майбутніх матеріалів.

Ще курс має святий блок. Рекомендовані фільми для перегляду. Це історія про те, як прокрастинувати легально, з користю, задоволенням і гордістю, що дивишся кіно, яке ЗАДАЛИ. Коли б іще в мене дійшли руки до фільму про британських геїв та лесбійок, які об’єдналися на підтримку шахтарів у 1980-х. Або про те, в чому був сенс вищої освіти для жінок у США в середині минулого століття. Суцільні відкриття.

Фільми, як і все решта, тематично розподілені по курсу. До кожного тут є коротке пояснення, що це і яким чином стосується теми цього тижня. Тобто немає страхітливого списку в сорок позицій наприкінці, як у методичці.

А тепер про оцінки. Їх ставлять за виконані завдання. Тобто за тести після кожного тижня. Всі питання по лекціях. Я ще не вирішила, як до цього ставитися. З одного боку — добре, перевіряють основне. З іншого — це не мотивує читати додаткову літературу. Хоча, звісно, мотивувати має не оцінка — цей курс узагалі не впливає на те, чи виженуть вас із університету. Зрештою, ніхто навіть не дізнається, якщо ви заб'єте на курс після першої лекції. Все добровільно. Але оцінки є й вони потрібні для сертифікату. Їх два види: базовий та експертний. Я набрала 99 балів зі 100, тож отримала другий. Статті зі списку рекомендованої літератури читала дуже вибірково.

Є форум. Там можна дискутувати, обмінюватися думками і презентувати свої творчі завдання. Але це якщо проходити курс тоді, коли він офіційно триває. Тобто коли він живий і там справді можна поспілкуватися в режимі реального часу. Я долучилася за півтора роки після його появи на платформі. Тобто всі матеріали, дискусії, лекції й тести були для мене доступні, а от за живим спілкуванням треба було приходити раніше. Хоча я могла залишати свої коментарі й підтримувати життя на колись активному форумі. Чого я успішно не робила.

І це потішить інтровертів — участь у дискусіях добровільна і не впливає на успішність.

Про що все це

Насправді цей курс більше стосується прав людини загалом, аніж гендерних проблем зокрема. Він не зациклений. Тобто це зовсім не розмусолювання фемінізму та сексизму. Гендерні питання тут поміщають у ширші контексти. Скажімо, у сферу релігії. Є змога розібратися, як питання гендерної рівності прописані в християнстві та чи дискримінує насправді жінок іслам.

Або звідки взявся дозвіл мати кілька дружин в ісламі, якщо шлюб пророка Мохамеда був моногамним. Спойлер: ця традиція з’явилася пізніше — після того, як багато чоловіків загинуло у війнах. Тоді ця практика була виправданою — звісно, якщо всі попередні дружини згодні, а умови для всіх однакові. Серед сучасних мусульман полігінія вже не є такою поширеною. Крім того, її частіше не вважають прийнятною в умовах миру.

А ще в Корані не йдеться про те, як мають одягатися жінки. Точніше, там є вказівки про скромність — але ті стосуються й чоловіків. Звичай покривати голову й тіло існував ще до появи ісламу. І він відбиває місцеві традиції — тому вигляд жіночого одягу так відрізняється в різних мусульманських країнах. Але, вочевидь, не варто забувати про те, що існує міцний зв’язок між культурними традиціями та релігією. Тому більшість мусульманок упевнено стверджуватимуть, що вбрання — це символ віри.

Гендерним питанням у медіа присвячено окрему тему. Зокрема, розбирають кейси сексизму в рекламі, роблять гендерний моніторинг ЗМІ та аналізують окремі медійні проекти. Рекомендую переглянути ось цю інфографіку Інституту світової політикияка візуалізує ситуацію гендерних відносин в Україні у світовому та в європейському контексті.

Ще один тиждень присвячено соціальним нерівностям, ксенофобії та дискримінації. Або становищу ромських громад в Україні. І, що цінно, в кожній темі посилаються на організації, соціальні акції й кампанії, статті українських та міжнародних законів, вказують номери гарячих ліній. Мати список яких ніколи не зайве.

І варто пам’ятати, що за українським законодавствам жінкам заборонено бути водійками автобуса з кількістю місць понад чотирнадцять. І машиністками поїздів метро. А стаття 175 Кодексу Законів про працю забороняє жінкам працювати вночі. Через це, як згадується у курсі, якось на Львівщині звільнили всіх працівниць фірми, яка робила щось із поліетилену. Цікаво, чи десь узагалі цей закон працює крім тієї поліетиленової фірми. У журналістиці точно ні.

Мабуть, саме ця міждисциплінарність мене найбільше й зачепила. Бо якщо розглядати, скажімо, релігію з погляду гендерного підходу, то бачиш проблему з кардинально іншого боку. З неочевидного боку. Це може виявитися зовсім не проблемою. І не всесвітньою змовою проти жінок, а набором штампів, які склалися внаслідок певних історичних причин. І зміна яких — теж логічний наслідок. У принципі, те ж стосується й медійного простору. Здається, мені додалося трохи розуміння контексту, якого бракувало. От знала я, наприклад, що фемінітиви — це не страшно. А як це пов'язано з правом на освіту — не знала. А тепер знаю. Знала, що дитячі шлюби в ромів — це звична справа. А чому так сталося і як цьому можна зарадити — ні. А тепер мені розказали.

Словом, багато відповідей на запитання чому? як? і що робити? А це одні з найважливіших запитань. І не менш важливих відповідей.

Перший експеримент, здається, вдався. Урочисто заявляю, що онлайн-курс із гендеру має сенс. Відповіді на тестові питання не просіть, на мені висить тягар нерозголошення. Публічно обіцяю не використовувати експертного сертифіката з метою психологічного тиску і маніпуляцій.

comments powered by Disqus