Як журналістському розслідуванню змагатися з «Грою престолів»? Феномен проекту SERIAL

Фото: HBO

Коротка відповідь — якісний сторітелінг. У 2014-му в iTunes увірвався подкаст із журналістськими розслідуваннями SERIAL. Він швидко став суперпопулярним у США. Цього року автори обіцяють уже третій сезон. У часи, коли пророкують тотальну відеофікацію контенту, популярний радіоподкаст, та ще й з розслідуванням, видається чимось неймовірним. Спробуймо розібратися, чим він настільки сподобався людям, що перші два сезони SERIAL скачали 267 мільйонів разів. Чому The New York Times назвав SERIAL «першим проривним подкаст-хітом», а The Guardian охрестив «новим жанром в аудіосторітелінгу»? Чи можна просто повторити цей успіх?

Коли ви відкриєте для себе спін-оф проекту This American Life (саме ним є SERIAL), одразу все стане на свої місця: відірватися буде важко. Автори та продюсери Сара Кеніг (Sarah Koenig) і Джулі Снайдер (Julie Snyder) неодноразово наголошували, що вони хотіли зробити продукт не гіршим за серіали Netflix. А коли усвідомлюєш, що це реальні історії, які зачіпають життя конкретних людей, інтерес розпалюється ще дужче.

Перший сезон:

чи справедливо засудили за вбивство чоловіка з Балтімора?

У першому сезоні (2014 рік), що складається з 12 епізодів, ведуча Сара Кеніг розповідає про вбивство 18-річної Хе Мінь Лі. Дівчина вчилася в середній школі Балтімора, США. Її мертве тіло виявили 9 лютого 1999 року в парку Лейкін. Дуже швидко справу назвали умисним вбивством, а вбивцею визначили екс-бойфренда Хе — Аднана Масуда Сейда. Хлопця засудили до довічного ув’язнення. Справа базувалася переважно на словах товариша Аднана Джея, який нібито допомагав закопувати тіло вбитої дівчини. Також поліція перевірила телефонні розмови, але справа мала багато неточностей. Приміром, була свідкиня — знайома Аднана — яка бачила його в бібліотеці в той час, коли, ймовірно, скоїли вбивство. Проте потім дівчина відмовилася від цих свідчень.

Для Кеніг це розслідування почалося зі звернення Рабії Чадрі, яка добре знала Аднана. Її молодший брат Сад — найкращий друг Аднана, і вони переконані, що хлопець невинний. «Рабія написала мені, тому що побачила мої матеріали з часів, коли я була репортеркою Baltimore Sun. Вона знайшла кілька моїх історій про відому в Балтіморі адвокатесу, яку позбавили цього звання через неправильне поводження з грішми клієнта. Ця жінка свого часу захищала й Аднана, це було її останнє велике судочинство… Рабія запитала, чи не хотіла б я просто подивитися на справу Аднана. Я не отримую таких листів кожного дня, тож я думала: звісно, чому б і ні?» — здається, що це інтерв’ю з Сарою Кеніг, але ні, це початок першого сезону SERIAL.

Все розслідування подається в такій манері: автор є водночас оповідачем та учасником історії. Сара переживає події разом зі своїми слухачами, приправляє розслідування своїми враженнями, ставить риторичні запитання та розкидає по подкасту короткі записи свідків.

Приміром, отак вона розповідає про свою зустріч із засудженим: «Коли я вперше зустріла Аднана, два аспекти вразили мене. Він був значно більшим, ніж я очікувала, — широкоплечий і високий. На фотографіях, які я бачила, він іще був підлітком із пушком на обличчі і в джинсах, що висіли. Зараз йому вже було 32. Він прожив майже половину свого життя у в’язниці, ставши більшим і геть бородатим. І ще одна річ, про яку не можна не сказати щодо Аднана, — те, що він має гігантські карі очі дійної корови. І я мала дуже ідіотське запитання: чи може хтось, хто так виглядає, справді вбити свою дівчину? Це ідіотське питання, я знаю».

Команда SERIAL знаходить свідків дня вбивства; вони намагаються відтворити ймовірний маршрут убивці й перевіряють, чи справді б він устиг скоїти злочин у проміжок часу, про який заявила поліція. Зрештою вони піддають сумнівам слова головного свідка справи. На додачу вони ставлять питання, чи не вплинули на присяжних антимусульманські настрої? Приміром, обвинувачення стверджувало, що спільнота Сейда допоможе йому втекти до Пакистану, якби йому було надано можливість вийти під заставу, а можливою причиною вбивства називали «честь сім’ї» — стереотип.

Хоча розслідування ставить більше питань, ніж дає відповідей, по завершенню першого сезону програми в 2015 році суд вирішив переглянути справу Аднана. Суддя визнав, що адвокатеса припустилася багатьох помилок. Новий розгляд справи триває.

«Ми записували подкаст у підвалі мого дому,

бо це було найтихіше місце»

Сара Кеніг каже, що вони не очікували такої популярності SERIAL: «Ми записували його в підвалі мого дому, бо це було найтихіше місце. Знаєте, коли подкаст почав виходити, я просто жила в підвалі. Здавалося, наче я троль. А потім з’явилося світло, і всі ці люди [слухачі] дивилися на мене. І я не розуміла, що відбувається. Я ж просто була у своєму підвалі».Чому вони з Джулі Снайдер вирішили робити «радіосеріал»? Тому що побачили, що більше ніхто цього не робить: чому б не спробувати?Це був експеримент, який виявився вдалим.

Співпродюсери шоу Сара Кеніг (зліва) та Джулі Снайдер (справа) з ведучим ThisAmericanLifeАйрою Глассом. Автор фото Мередит Хейєр. Джерело: Mother Jones

Кеніг закінчила Чиказький університет у 1990 році, пізніше працювала репортеркою для The East Hampton Star. Потім вона писала в Росії для ABC News, а згодом для The New York Times. Після цього працювала у Concord Monitor та Baltimore Sun. У 2014-му стала продюсеркою This American Life — це щотижнева радіопередача, що транслюється на більш ніж 500 станціях (приблизно 2,2 млн слухачів). Із2006-го є також телевізійна версія передачі.

У This American Life співавторка подкасту Джулі Снайдер працює редакторкою. До цього вона була репортеркою радіо WGN в Чикаго, а також директоркою новин KZSC — суспільної радіостанції в Санта-Крусі. А взагалі її журналістська кар’єра починалася в університетському містечку UC-Santa Cruz, де вона обрала курс із радіожурналістики. Особливий інтерес у Джулі цей вид медіа викликав через його здатність інтуїтивно розповідати історії. «Я розуміла, як треба будувати сюжет, тримати напругу, подавати ідею і роздуми наприкінці», — каже вона.

Тому в 2014-му на Сару та Джулі таки не зійшло провидіння, яке сказало: роби подкаст із розслідуваннями й назви його SERIAL. До цього журналісти йшли, як ви бачите, доволі довго.

Сара ще до того, як стала мейнстримом, працювала в цьому напрямі в 2002–2013 роках. Серед її історій — «Диявол у янгольській подобі, чи навпаки?» (Devil In Angel's Clothing, Or Is It The Other Way Around?/2002). Це була дещо подібна історія до першого сезону SERIAL: розповідь про чоловіка, який вчинив убивство в підлітковому віці. Він нікому про це не розповідав, проте через 20 років, коли його впіймали на зберіганні наркотиків, він зізнався поліції ще й у вбивстві. Тоді Сара поговорила з ним у в’язниці про те, як це: зізнатися через кількадесят років у вбивстві й навіть не пам’ятати як і чому.

У квітні 2015-го SERIAL здобув нагороду Peabody за те, що він зробив подкаст культурним мейнстримом. Цього ж року журнал TIME вніс Сару Кеніг у список «100 найвпливовіших людей».

Джерело: NYT

Проте бути відвертою в розслідуванні непросто: «Люди думають, що знають мене, через мою манеру говорити. — каже Сара, — І певним чином так і є… Я “прозора”. Але коли бачу, як люди говорять про мене особисто, це вражає мої почуття. Проте я повністю розкриваюсь там, і їхня реакція зрозуміла. Це так працює».

Другий сезон:

Чому американського сержанта звинуватили в дезертирстві

Коли Сара разом із Джулі Снайдер починали, вони особливо не замислювалися над фінансуванням. Перші епізоди зробили за рахунок This American Life, далі вже почали генерувати власний дохід. «Всі казали: “Це ж подкаст! Це інтернет! Звісно, тут десь будуть гроші”», — розповідала Джулі. Другий сезон (2015–2016 рр.) вдалося навіть профінансовувати за рахунок слухачів, тобто краудфандингу. Він називається DUSTWUN.

DUSTWUN — це військовий термін, що означає втраченого бійця, щось на кшталт «людини за бортом». Друга історія від SERIAL має геть відмінний від першого сюжет: вона про американського сержанта Боу Бергдала (Bowe Bergdahl), котрого у 2014-му з помпою звільнили з п’ятирічного полону «Талібану», а в 2015-му інкримінували дезертирство й хибне поводження з ворогом (misbehaviour before the enemy). Обвинувачення може призвести до довічного позбавлення волі.

Боу не давав інтерв’ю журналістам, але в авторів проекту був план — сценарист і продюсер Марк Боал (Mark Boal). Він збирався знімати фільм про Бергдала, тому записав із ним більше 25 годин розмови. Так Марк із командою стали співавторами другого сезону SERIAL. Завдяки цим записам журналісти в деталях дізнаються історію військового: як він був обурений умовами роботи в місті Месті, що у східному Афганістані. Зокрема, його не влаштовували дії командирів. Боу не придумав нічого кращого, як вдатися до DUSTWUN, щоби привернути увагу вищого керівництва до проблеми. Він полишає свій пост, складає в купку речі й подається в подорож. Він каже, що уявляв себе персонажем книжки. Але життя не книжка, тому його план провалився, після кількох днів блукань його взяв у полон «Талібан». Хоча, звісно, Сара піддає сумнівам цю історію й нагадує, що Боу міг її вигадати.

Команда SERIAL спілкується з колегами Боу, бойовиком «Талібану», афганським журналістом. Вони ознайомились із 380-сторінковою доповіддю генерала у справі Боу, дізналися про психічні розлади сержанта. Виявилося, ще в 2006-му психолог сказав, що Бергдал має схильність до ситуативної тривоги, через що його навіть виключили з берегової охорони. Тим не менш, в армію він потрапив, проте з таким діагнозом історія Боу стає більш правдоподібною.

Зрештою, журналісти намагаються точно відтворити події дня, коли сержант пішов із посту. Вони дізнаються, чи були жертви під час операції з пошуку Бергдала, та навіть розкопують історію про неузгодженість дій Міністерства оборони з Конгресом США у справі звільнення заручників.

Цей сезон не менш захопливий, проте в ньому значно менше особистісного. Сара Кеніг дозволяє собі лише акуратні ремарки, приміром: «Коли я уявляю, як він стоїть там, я бачу вільного астронавта, що не має заспокійливої прив’язки до космічного корабля. Думки перехрещуються в голові Боу: чи повинен він піти назад на наглядовий пост? Але він не впевнений, що може повернутись. Адже хлопці спостерігають за людьми, що йдуть до них, і в них є великі кулемети. Його можуть підстрелити».

То які ж секрети хорошого сторітелінгу?

Поради Курт Воннеґута і творців SERIAL

Та повернімося до того, як SERIAL вдалося стати настільки популярними, адже епітетів і власних роздумів недостатньо, щоби зробити революцію в подкастах. Коли Сару запитали, які елементи сторітелінгу, напрацьовані у ThisAmericanLife, використовуються у SERIAL, вона відповіла: всі. «Треба бути трохи “задротом” (dorky) у цьому. Думаю, річ, що робить ThisAmericanLifeсправді унікальною — хоч, певно, далекі від цього люди не зовсім усвідомлюють, як це робиться, — це те, наскільки прискіпливо ми структуруємо історії. У якому порядку ми подаватимемо вам інформацію — це насправді мистецтво. І це саме те, чим ми займаємося довгі місяці, це величезний структурований пазл», — каже Кеніг.

SERIAL переосмислює вже забуті таємничі радіоісторії, радіоп’єси, додаючи їхні прийоми в розслідування. Як кажуть автори: люди зазвичай не можуть встояти перед таємницею вбивства.

Завдяки шведському журналісту Йоакіму Дайфемаку (інтерв’ю MediaSapiens із ним читайте тут) я звернув увагу на теорію сторітелінгу, а саме на будову розповіді. І, мабуть, саме цей графік найкраще показує стиль оповіді у SERIAL.

Знайомі всім початок, експозиція, зав’язка, кульмінація, розв’язка. Проте оці сходинки «криз» — вони не дають слухачам сумувати, тримають у напруженні й поступово ведуть до кульмінації. Це добре видно в першому сезоні, саме вони часто відбиваються діалогами. Але в чому невеликий секрет, про який часто згадують сценаристи: такі міні-сцени мають також бути завершеними, вони не повинні перериватися іншими важливими деталями, фактами. Ті, хто хоч раз намагався побудувати історію за такими канонами, знають, як це нелегко. А у випадку із SERIAL є реальні люди, реальні факти, які треба подати у вигляді художньої історії з головними, другорядними героями. Це складно, можливо, справді таку роботу можна прирівняти до мистецтва. І, мабуть, у цьому і є секрет успіху проекту. Хоча, звісно, не останню роль зіграло поширення таких потокових аудіосервісів, як iTunes чи Spotify. Джулі нагадує, що аудіо/радіо також найбільше породжує емпатію, тому що створює маленьке й інтимне середовище.

Свого часу американський письменник Курт Воннеґут був щедрий на поради письменникам. Приміром, він пропонував давати читачеві принаймні одного персонажа, за яким він або вона зможуть стежити. Також кожен персонаж повинен щось хотіти, навіть якщо це буде лише склянка води. Варто починати історію якомога ближче до кінця та бути садистами: незалежно від того, наскільки добрі чи невинні ваші провідні персонажі, з ними трапляються жахливі речі — щоби читач міг побачити, з чого ті персонажі «зроблені». Курт радив писати для задоволення лише однієї людини, адже «якщо ви, образно кажучи, розкриєте вікно і займетеся любов'ю з усім світом відразу, ваша розповідь ризикує підхопити пневмонію». А також варто давати читачам максимум інформації — і по можливості відразу: «Не треба тримати їх у незнанні. Читач не повинен губитися у здогадах. Він повинен відразу зрозуміти, що відбувається, де, коли і чому — щоб він зміг самостійно закінчити розповідь, якщо навіть таргани зжеруть останні сторінки».

Що ж до порад сторітелінгу від творців SERIAL, можна виокремити такі:

1) «Я обираю розповідь, яку я вам розкажу», ‒ каже Снайдер. Вибір журналістом історії вже несе певний меседж. Ці розповіді мають допомогти перш за все вам пізнати світ якомога краще.

2) Знайдіть героя, завдяки якому ви зможете розказати історію. Приміром, коли Джулі Снайдер описувала наслідки після урагану Катріна, вона записала розмову з жінкою в Новому Орлеані, яка зробила фатальну помилку: повернулася до дому за цигарками в момент, коли вдарив ураган та поламалися дамби.

3) Пишіть кілька різних структур свого матеріалу, але не робіть їх непохитними. Ось як Сара розповідає про їхню роботу над першим сезоном: «Ми з Джулі створили дві чи три структури всього сезону, де ми, наприклад, розміщували епізоди з першого по дванадцятий. І ми розривали їх чи взагалі стирали по одному після кількох діб чи тижнів роботи над ними. Це відбувалося щоразу, як ми усвідомлювали: Стоп, ця історія зараз робить крутий поворот. Ми не можемо робити те, що задумали. Це насторожує, але водночас це чудово, тому що такий формат дозволяє нам бути дуже гнучкими і сприйнятливими до нової інформації, як тільки ми її отримуємо».

4)  Надихайтеся вже готовими форматами. Для авторів SERAL це були книги Чарльза Діккенса, серіали Netflix, документальна стрічка «Сходи» (The Staircase, 2004), у якій були цікава «розбивка» на серіалізовані партії, коли все рухалося вперед і змінювалося в міру продовження історії.

5) «Якщо це цікаво для нас, ми вважаємо, що це цікаво і для вас», — так прокоментувала Сара те, що у SERIAL часто подаються не до кінця розслідувані ​/ перевірені факти, які, можливо, будуть розкриті в наступних епізодах.

6) Не соромтеся додати жартів, якщо справді хочете це зробити. Навіть якщо ці жарти не надто доречні, — це місця, де слухач може передихнути.

7) Дайте слухачам насолодитися процесом розповіді, розкрийте героїв із різних боків. Часто аудиторії цікавіше стежити за процесом розслідування, ніж дізнатися, хто вчинив злочин.

8) Майте більше двох епізодів перед тим, як починати. У Сари і Джулі було два, вони радять не повторювати їхньої помилки.

А що ж із третім сезоном? Він мав вийти цього літа, але поки що це малоймовірно. Автори SERIAL та команда This American Life були дуже заклопотані підготовкою ще одного проекту. Його просять не називати третім сезоном SERIAL, тому що він зроблений дещо в іншому форматі і в нього інший ведучий — Браян Рід (Brian Reed). Усі частини цього проекту були одразу опубліковані й побудовані більше як твір, де вони вже називаються не епізодами, як у «серіалі», а главами. Назва проекту — «S-town» (2017 р.), тобто Shittown, тобто дуже погане місто в Алабамі. До журналістів звернувся Джон, який зневажає те місто і просить розслідувати беззаконня. Слухайте. Це того варте.

comments powered by Disqus