ГО «Детектор медіа» створила перший в Україні онлайн-посібник з медіаграмотності для підлітків

«МедіаДрайвер» є інноваційним освітнім проектом, основна мета якого − навчити підлітків орієнтуватися у світі медіа та критично сприймати інформацію, яку вони отримують з різних медіаканалів. Інтерактивний посібник складається з 16 мультимедійних тематичних розділів з елементами гейміфікації. Кожний розділ супроводжується тестом для оцінки засвоєних знань. 

Авторський колектив«МедіаДрайверу» включає 16 авторів, котрі є відомими журналістами та експертами. Серед них: Андрій Кокотюха, Лариса Денисенко, Ірина Славінська, Олексій Фурман, Діана Дуцик, Роман Шутов, Михайло Кольцов, Віталій Мороз, Любов Найдьонова, Артем Бабак, Марія Жданова, Тарас Назарук, Ярослава Куцай, Володимир Малинка, Андрій Приймаченко, Марія Тетерюк. 

ГО «Детектор медіа» реалізувала проект за підтримки Міністерства закордонних справ Республіки Чехія. 

Наталя Лигачова, голова організації «Детектор медіа»:

Коли ми вже протягом десяти років акцентували увагу на тому, що медіаграмотність необхідна, нам закидали, що, мовляв, вона може взагалі призвести до зниження довіри суспільства до медіа. Але зараз ми бачимо ситуацію, коли і медіаграмотність низька, і рівень довіри останнім часом знизився. Тож, напевне, треба допомогти аудиторії відрізняти якісну інформацію від неякісної, тоді й довіра до відповідальних ЗМІ зросте. Наша організація у своїх проектах в першу чергу концентрується на дорослому населенні, але на мою думку, ефективніше розпочинати медіаосвіту з юного віку. Цей продукт якраз для тінейджерів.

Зденька Цейсова, другий секретар Посольства: 

Уряд Чехії і наше посольство в Україні вже довгі роки підтримує три пріоритетні напрямки: громадське суспільство, освіту та сферу медіа. У цьому ж проекті поєдналися вони всі. Сфера медіаграмотності була дуже актуальною і у Чеській Республіці, де ще  років десять тому цим  теж почала займатися неурядова організація «Людина у скруті». Вони зробили дослідження, яке виявило, що молоді люди, тінейджери мають некоректне ставлення до нацменшин, ромів, гомосексуалів через те, що у медіа є некоректна щодо цього інформація. Тобто вони почали звертати увагу на це і будувати на цьому програму медіаосвіти, медіаграмотності. Зараз у них навіть є своя мережа шкіл по всій Чехії. І коли ви зіштовхнулись два роки тому з російською пропагандою, постало питання теж у просвіті – що така пропаганда взагалі є.

Діана Дуцик, редакторка посібника та виконавча директорка ГО «Детектор медіа»:

«МедіаДрайвер» - це не тільки про те, як виявляти фейки, маніпуляції та протистояти їм. Ми не ставили собі за мету написати цей посібник лише з прикладами в контексті інформаційної війни (хоча їх тут чимало). Адже вважаємо, що такий підхід звужує розуміння природи медіа. «МедіаДрайвер» - це про світ медіа, про те, як він розвивався, яким він є сьогодні, що його чекає в майбутньому. А також про те, по-перше, як навчитися використовувати його можливості в повсякденному житті та у роботі, по-друге, як навчитися критично сприймати все, що пропонують медіа. 

Марина Дорош, редакторка посібника та сайту MediaSapiens:

Ми хочемо, щоби молода людина могла взяти максимум користі від медіа з мінімальними ризиками. Тобто мета цього проекту і медіаграмотності загалом - це формування активного користувача медіа, який замислюється над тим, що він бачить у новинах, що він бачить у своїй Facebook-стрічці, чи «Вконтакте», оскільки ми знаємо, що підлітки, на жаль, багато сидять в цій соціальній мережі. Ми також робили акцент на тому, щоби підліток відчував відповідальність за медіаконтент, який він створює: чи то фотографії, чи то маленькі відео, чи дописи на сайтах соцмереж. Ми не будуємо ілюзій, що підручник зможе позбавити від усіх медівпливів, адже медіа впливають і на те, що ми купуємо, з ким дружимо, за кого голосуємо, але, принаймні, це буде один із тих продуктів, які стимулюватимуть мислення. 

Володимир Малинка, креативний редактор посібника:

Ми ставили перед собою завдання, щоби підлітки не лише клікали на розділи, а й дочитували їх до кінця. Тому вигадали такий хід, як досягнення, щоб користувачі мали стимул до прочитання розділів і проходження тестів. За прочитання відзнака стане чорно-білою, за пройдений тест - кольоровою. І якщо підліток пройде всі тести на відмінно, то отримає посвідчення медіадрайвера. Наш слоган: «Медіадрайвер - твій навігатор у світі медіа». Тож користувач ніби подорожує по цьому світу медіа, а кожен розділ - це свого роду локація.

Любов Найдьонова, консультант-педагог, завідувачка лабораторії масової комунікації та медіаосвіти: 

Це перший підручник з медіаграмотності, який створений інтерактивним, креативним та цікавим. Він зроблений таким, яким би його хотіли бачити діти. У медіаосвіті найголовніше те, що цей напрямок педагогічної діяльності є дуже цікавий дітям. Якщо на інших курсах педагоги постійно зіштовхуються з проблемою мотивації, то тут процес навчання фактично затягує як педагогів, так і школярів. Зараз ми дуже раді цьому підручнику, тому що з наступного року починається етап масового впровадження медіаосвіти в Україні.

Сергій Горбачов, журналіст, редактор та викладач; директор спеціалізованої школи № 148 імені Івана Багряного з поглибленим вивченням української мови та літератури м. Києва: 

Так склалося, що останніми місяцями я брав участь у декількох проектах, пов’язаних з медіаосвітою, і ось цей проект - консультування «МедіаДрайверу» - виявився напрочуд цікавим саме через те, що я побачив, як можна інакше дивитися на ті речі, які я вже давно знаю, які, як журналіст, як педагог, неодноразово бачив та використовував. Мене попросили поглянути на написане авторами з точки зору практичного використання у школі. Маю сказати, що це дуже корисна і практична річ. Він дуже цікавий, зроблений якісно з використанням сучасних інтерактивних методів та з метою поглибити розуміння того, що нас оточує, як це на нас впливає, і як, за потреби, можливо захиститися від упливів. Взагалі підручники завжди будуться за програмою. Програми, як такої, під цей посібник не було. Було лише розуміння як і що потрібно робити. «МедіаДрайвер» потужно реалізований якісною командою людей. Це є частиною загального розвитку процесу медіаосвіти в Україні, і, мені видається, це буде використовуватися практиками у школах, ба навіть вишах. Бо це саме те, що нам наразі потрібно. Але робота, звичайно, буде продовжуватися. 

Валерія Бєляєва, бренд-директор веб-студії «Єдинка»:

Взагалі «Єдинка» розпочиналася як студія соціальних проектів, а вже потім розвинулася до діджитал-агенції повного циклу. Але й досі соціальні проекти є нашим приорітетом, улюбленим напрямком, і ми завжди дуже радо підтримуємо такі соціальні ініціативи. Підлітки, для яких це розроблялося, є дуже цікавою аудиторією, бо вони, по-перше, досить вразливі, постійно потребують суспільної уваги, з іншого боку, вони є дуже вибагливими і прискіпливими. Дуже важливо було підібрати такий формат подачі матеріалу, щоби він їх зацікавив, зачепив, змусив думати, читати далі, навчатися, шукати літературу. Тож дуже багато часу і зусиль було витрачено на UNIX сайту, на пропрацювання адмінпанелі, інтерактиву, анімації, структури сайту, елементів гейміфікації, щоби дитина могла не лише прочитати, а й певним чином засвідчити свої знання, поділитися ними з друзями, заохотити читати друзів. 

Марія Тетерюк, старша викладачка Могилянської школи журналістики, PhD-кандидатка в галузі масових комунікацій:

У цьому матеріалі («Сексуальність та гендер у медіа», - MS) я намагалася показати, якою є  роль медіа у формуванні і підтриманні соціальних норм загалом. Відповідно те, що я пишу в цьому розділі про гендер і сексуальність, можна екстраполювати і на інші теми, на інші типи уявлень, які медіа культивують в аудиторії, зокрема, у підлітків. Цей розділ починається з дещо типового теоретичного вступу про те, що таке гендер і що таке сексуальна орієнтація, які негативні наслідки для окремих людей і суспільства загалом мають гендерна нерівність і дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації. Далі я на прикладі таких тем, як представлення жінок і чоловіків у новинах/рекламі, представлення ЛГБТ-людей, представлення сценаріїв романтичного кохання, і представлення випадків гендерованого насильства в медіа показую, яким чином та за допомогою яких інструментів медіа можуть формувати суспільну думку щодо гендеру і сексуальності. Звичайно не всі теми стосуються гендеру і сексуальності, але я зосередилася на цих чотирьох. Власне, ідея цього розділу полягала не в тому, щоби просто дати якісь догматичні списки, на кшталт, так можна писати про гендер і сексуальність, а так не можна, а показати яким чином медіа долучаються до конструювання соціальної реальності. Для цього, з одного боку, я пропоную створити критичну дистанцію щодо соціальних норм загалом, тобто показую, що вони є історичними культурними конструктами, і пропоную аудиторії завжди думати про те, які суспільні наслідки мають певні домінуючі представлення в суспільстві, та наскільки їхні власні уявлення про справедливість збігаються з цими домінуючими представленнями. І, з іншого боку, я їм показую у спрощеному вигляді, як працює ідеологія медіа за допомогою операції виключення і оцінки. Я сподіваюся, що цей розділ зробить внесок не тільки в розуміння того, як медіа пишуть про гендер і сексуальність, того, як медіа формують наші уявлення про світ в цілому, яким чином можна рефлексувати, помічати ідеологічну роботу медіа, та як можна дистанціюватися від неї. 

Андрій Кокотюха, сучасний письменник, сценарист, публіцист:

Тут прозвучало, що я ліпше від усіх можу розповістипро кіно, проте це неправда. Є дуже багато людей, які краще за мене розкажуть і про українське кіно, і про світове. Але просто так збіглося, що в мене спеціальність «206» - журналістика. Розповідати доступно про те, що я знаю, або дізнався - моя професія. А оскільки я 18 років, крім всього іншого, працюю в кіно, то знаю, як влаштоване зсередини. Звичайно, що все там не сказано. Очевидно, що в тих, хто читатиме, будуть якісь запитання, але я сам для себе зробив відкриття: я дізнався, що українське кіно зародилося одночасно з Голівудом і раніше від російського. Спочатку був усім відомий показ братів Люм’єр у Франції на Бульварі Капуцинок, потім в Індії почався болівуд, а тоді під Катеринославом (сучасне місто Дніпро, - MS) створили приватну кіностудію, де знімали блокбастери. Ця вся інформація є у відкритому доступі, але, очевидно, тут проявилася моя журналістська мастерність порівняти дати. В Росії кіно зародилося пізніше. Навіть пізніше, ніж на Одеській кінофабриці. 

Роман Шутов, програмний директор ГО «Детектор медіа», експерт з моніторингу російської пропаганди: 

У мене в цьому проекті подвійнароль. Тому що з одного боку, я, як програмний директор, був долучений до управління процесом, а з іншого, як автор, писав текст. Тож скажу про свої враження від обох амплуа. Коли Діана озвучила мені ідею, я подумав, Господи, це ж такий величезний шмат роботи, величезна команда, настільки величезний комітмент, що я навіть не знав, як до нього підступитися! […] А ось друге відчуття було взагалі фантастичне: коли ти сидиш на зустрічі з донаром, і він каже: «Давайте!». За оце відчуття, що в твою ідею повірили, я, мабуть, найбільше вдячний чеському посольству. […] Ми організовували зустрічі. Для мене це навіть були не просто фокус-групи, а експертні фокус-групи. Люди, які є носіями підліткової психології приходили до нас і починали розповідати, як має виглядати «МедіаДрайвер». І це були справді інсайти, тому що ми до цього підходимо з зовсім інших позицій, у нас зовсім інше бачення, що в них у голові. Вони не діти, я був шокований, вони все розуміють! (приголомшено і пошепки, - MS) І^ причому, вони так класно можуть це сформулювати. Те, про що я би написав 20 000 знаків, дитина мені розповіла на пальцях за 3 хвилини. 

Як автор я натерпівся. Я був серед тих, хто переписував свій розділ декілька разів, бо було бажання дати людям системне розуміння речей. Щоб вони збагнули драйвер, який лежить в основі маніпуляцій, щоб вони справді розуміли весь цей механізм. 

Фото Надії Федорової 

comments powered by Disqus