Як ЗМІ популяризують «групи смерті» й залякують батьків

Фото: kor.ill.in.ua

Наприкінці 2015 року в Росії почали набувати популярності так звані групи смерті —  спільноти в соцмережах «Вконтакте» та Instagram, що схиляли дітей до самогубства. Алгоритм роботи подібних груп був доволі простим: дитина ставала частиною «гри», і щодня їй необхідно було виконувати завдання, які надсилав «куратор». Зазвичай спочатку це були малюнки на тілі, потім порізи, останнім завданням завжди було самогубство. Жертви мали надавати фото чи відеодокази вчинків, а самогубство бажано було транслювати онлайн. У результаті з листопада 2015 року по квітень 2016-го із життям покінчили понад півтори сотні дітей.

У грудні 2016 року про такі групи заговорили і в Україні, після того як 16-річна дівчинка вистрибнула з вікна багатоповерхівки в Маріуполі, виконуючи завдання квесту. Заговорили, варто зазначити, не дуже вдало. Як заявляють у ГО «Ла Страда-Україна» (організації, що займається, зокрема, захистом прав дітей), після повідомлення про це в ЗМІ зросла кількість дзвінків на гарячу лінію від потенційних самогубців та їхніх друзів. Новий бум розмов про «групи смерті» припав на середину лютого 2017-го, коли членів спільнот урятували від смерті на Івано-Франківщині, а потім на Херсонщині та в Києві. 25 лютого стало відомо, що кураторами «суїцидальних груп» (принаймні, деяких із них) виявилися студенти-медики.

ЗМІ широко висвітлювали ситуацію, і психологи почали бити на сполох, адже подекуди інформування настільки неякісне, що журналісти примудряються давати чіткі інструкції, як потрапити в такі спільноти, а також провокувати потенційні проблеми між батьками й дітьми і, що найгірше, — фактично рекламувати «групи смерті».

Інструктування

Здебільшого групи смерті — це закриті спільноти в соціальних мережах. Щоби потрапити до них чи приєднатися до «гри» в інший спосіб, дитина має здійснити певний перелік шаблонних дій. І журналісти детально пояснюють, яких саме. Видання «ТелеграфЪ» описує їх покроково, — це фактично гайд по «грі». «Еспресо» чітко пояснює, що треба зробити, аби з тобою зв’язалися так звані куратори. Телеканал «Україна» описує правила таких спільнот, показуючи при цьому їхні назви та аватари в соціальних мережах.

Очевидно, що журналісти не мають надавати стільки інформації про подібні групи, адже таким чином фактично допомагають дітям приєднатися до них. Тим не менше, у ЗМІ можна знайти інформацію про те, до яких груп звертатися, які хештеги ставити й навіть яким чином можна себе вбити.

«Медіа дуже хибують інструктивним відеорядом, коли реально показують те, що може зробити людина, аби себе вбити. У сюжеті на “1+1” показали дитячу шию з приставленим лезом, колеса потяга, що проносяться перед очима, і потім труп біля колії. Все це є інструктивними речами, — те, що може зробити конкретна людина. Як правило, ми ніколи не знаємо, чому людина накладає на себе руки. І подібний відеоряд може стати останньою крапелькою, яка мотивує її таке повторити», — каже Любов Найдьонова, заступниця директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, завідувачка лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти.

Залякування батьків

Не до кінця розібравшись у суті проблеми, ЗМІ роблять хибні висновки про її причини, а отже й винних у ній. Видання «Сьогодні» подає заголовок: «Дитячі “групи смерті” в соціальних мережах: заманюють грою і “синіми китами”». Видання «ВСІМ» заявляє, що«Діти “ведуться” на романтичні назви спільнот і активно долучаються». У «ТСН» розповідають: «Деяких дітей на такі вчинки штовхають заборони батьків грати в комп’ютерні ігри, а деяких — навпаки — надмірна активість в соцмережах». «Факти» взагалі стверджують: «Если ваш ребенок имеет доступ к интернету — он уже может быть в опасности». Проте це все — лише залякування інтернетом і підміна причин наслідками. Директорка департаменту Національних гарячих ліній ГО «Ла Страда-Україна» Альона Кривуляк пояснювала, що спочатку в дітей виникають проблеми й лише потім вони шукають їх вирішення в подібних групах: «Чому ці діти реєструються в таких групах, чому обирають самогубство за шлях? Це означає, що на даний момент їх не все влаштовує, й коли вони кажуть, що впевнені, що після смерті в них буде все класно, то справді в це вірять». Себто проблема полягає не в тому, що в дитини є інтернет чи що у спільнот романтичні назви. Проблема криється у стані самої дитини, й саме він має насторожувати батьків.

Подібні публікації-лякалки тільки завдають шкоди сім’ям: «Чому питання кібервпливів і кіберагресій такі важкі, чому діти так мало звертаються до батьків? Тому що коли діти звертаються до батьків — їхня перша реакція виключити комп’ютер і забрати це віртуальне життя в дитини. Це подвійний негативний вплив, повторне покарання. Коли батьки чують, що соціальні мережі вбивають і так далі, вони схиляються до радикальних дій, які насправді погіршують стан дитини, що й так перебуває у складному психологічному віці. Були ініціативи заборонити “Вконтакте” і тому подібне. Але мені дуже подобається вислів: “Дитину не можна навчити того, що вогонь — це небезпечно, поки вона не відчує, що він гарячий”. Навчити безпеки в інтернеті, так само як і безпеки в користуванні вогнем, не можна, якщо ним не користуватися. Батькам треба розуміти важливість інтернету для дитини. Безапеляційно забирати в дитині інтернет — це порушувати довіру, яка й так у підлітковому віці страждає. Треба розказувати, що я як тато чи мама відповідаю за твою безпеку, зокрема й кібербезпеку. І ти колись так само відповідатимеш за безпеку своїх дітей. Апелювати треба як до дорослої людини», — пояснює Любов Найдьонова. Детальніше про це ви можете прочитати в її публікації.

Розкриття особистих даних

Ще одна річ, на яку постійно хибують журналісти, — це показ імен, облич та родичів фігурантів подібних історій. В уже згаданому сюжеті на телеканалі «Україна» врятована дівчина коментує події спиною до камери. Але перед цим ми бачимо її матір та сестру — тож їхні знайомі та сусіди легко встановлять, кого саме стосувався сюжет. Дівчину називають по імені, а в титрі матері фігурує прізвище сім’ї, — тож і повне ім’я постраждалої може скласти будь-хто охочий. Хоча йому не доведеться цього робити, бо телеканал сам показує незаретушовану сторінку дівчини в соцмережі, де видно її ім’я та аватар. «Українські сенсації» на «1+1» теж не приховують у соціальних мережах ані імен жертв, ані імен кураторів із «груп смерті». У «ТСН» заретушували ім’я дівчини біля її аватару, але чомусь лишили його біля записів на стіні.

«Я вважаю, що порушувати приватність людей у таких випадках неприпустимо. Мають бути виробничі стандарти, редакційні стандарти, які мають чітко прописувати заборону й передбачати якісь санкції за це. Щоби люди відчували відповідальність. Адже після подібного розголошення життя цих дітей може змінитися, і не на краще. Люди, які вчинили спробу самогубства, зазвичай приховують це, адже очікують негативного до себе ставлення», — каже психолог Любов Найдьонова.

У грудні ми говорили про це з Антоніною Муштенко, членкинею правління Асоціації психологів України. Тоді вона заявляла, що подібні заборони вже існують: «Існує багато конвенцій на цю тему. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення спільно з “Ла Страдою”, Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України, АПУ та іншими організаціями зараз розробляють черговий спільний документ, який регулюватиме питання захисту дітей на телебаченні. Найбільші канали країни беруть участь у цих засіданнях, але до застосування вдумливого ставлення до висвітлення подій , що стосуються дітей, поки справа не дійшла. На жаль».

Реклама

Американський дослідник Бернард Коен у 1963 році сказав: «Пресі погано вдається сказати людям, як думати, але добре вдається сказати, про що думати». У нашій ситуації це означає серйозну проблему, відому в психології як «зараження». Чим більше журналісти говорять про, скажімо, «групи смерті», тим більшої актуальності й популярності останні набувають. Досить поглянути лише на динаміку запитів у Google із назвами найпопулярніших спільнот для самогубців — за останній місяць кількість запитів зросла у сто разів і продовжує збільшуватися. Наразі пошукова система видає понад 2,6 мільйона тематичних результатів із назвами спільнот. Це більше ніж у «Євробачення» (2,3 млн), «Блокада Донбасу» (1,1 млн) та простого запиту «Самогубство» (419 тис.).

Далі діє замкнене коло: історія у тренді, тому журналісти продовжують про неї писати. Ці тексти популярні серед читачів, адже стосуються смерті й небезпеки, вражають, лякають і взагалі лоскочуть нерви своєю містичністю (таємничі куратори, закриті спільноти й так далі). Тож журналісти пишуть ще більше. Про це дізнається більше людей, а отже зростає й кількість потенційних жертв такого захоплення. Більше дітей і дорослих хочуть спробувати зв’язатися з такими кураторами з цікавості. З іншого боку — більше людей розуміють, що можуть стати такими кураторами. Таким чином, «зараження» провокує все більше й більше самогубств.

«Висвітлювати подібні теми у ЗМІ варто, адже вони є соціально важливими. Але потрібно вводити певні правила, які би зменшували ефект зараження. Адже те, що висвітлення суїцидів викликає ланцюгову реакцію повторення, доведено вже дуже давно. Фактично є канадський досвід, який показує, що якщо використовувати певні правила висвітлення самогубств, це може зменшити вплив ланцюгової реакції на 7080 %», — стверджує психолог.

Отже, які правила, за словами Любов Найдьонової, пропонує Opening Minds initiative of the Mental Health Commission of Canada:

1. Новини про суїцид варто висвітлювати лише тоді, коли ризики для соціуму переважають негативи від таких повідомлень.

2. Обов’язково слід шукати зв’язок самогубств із широкими соціальними питаннями: соціальними захворюваннями чи, як у даному контексті, — іграми в соціальних мережах.

3. Слід поважати приватність людини, яка загинула, та її родичів.

4. Обов’язково потрібно говорити про страждання рідних та близьких людини, яка скоїла самогубство.

5. Обов’язково включати в подібні новини інформацію про те, де потенційні самогубці можуть отримувати допомогу. Наприклад, вказувати номери гарячих ліній.

6. Не романтизувати самогубство, пов’язуючи його з коханням чи, наприклад, героїзмом.

7. Не поспішати з висновками про особисті причини самогубства. Воно завжди має багато факторів, не варто їх спрощувати до поверхового висвітлення.

8. Не подавати у своїх матеріалах інструкцій.

9. Не вживати слів, які викликають стигматизацію людини, що здійснила спробу самогубства.

Психолог додає, що журналісти мають чітко визначати діяльність подібних груп як злочинну: «Потрібно дуже чітко давати кваліфікації — що це є злочинна поведінка. Не треба додатково емоційно підкреслювати це. Це має бути абсолютно раціональна, адекватна оцінка, яка кваліфікує, що це є зло, що є злочин проти особистості. Це не просто забавка, а злочинні дії».

Якщо ми хочемо, щоби черговий пік існування «груп смерті» минув, маємо змінити риторику розповідей про них. Перестати популяризувати їхні назви та символіку, не інструктувати, як до них вступити і як можна покінчити життя самогубством. Припинити звинувачувати інтернет у всіх гріхах і залякувати ним батьків. Почати користуватися вищевказаними порадами з висвітлення самогубств. І в жодному разі не продукувати теорій змови, містифікацій та нових загадок навколо цієї теми. Як стверджують численні розслідування, кураторами подібних спільнот найчастіше виступають звичайні підлітки: їм цікаво бавитися у щось, позиційоване в медіа як популярна небезпечна гра, сповнена загадкових символів. Але щойно ми змінимо ставлення до цього на «вбивство, що загрожує 15 роками тюрми» — їхній інтерес одразу мине.

comments powered by Disqus