Андрій Куликов: «В умовах війни ми малюємо образ ворога або образ недоукраїнця»

Андрій Куликов — ведучий «Свободи слова» на ICTV, «Пори року» на «Радіо Ера FM» та «Громадської хвилі» на «Громадському радіо». 19 лютого він провів майстер-клас в Школі журналістики Українського католицького університету на тему журналістських стандартів у воєнний час. MediaSapiens публікує найцікавіші тези з його виступу.

На якій стороні живуть янголи

Дотримання журналістських стандартів зараз навіть важливіше, ніж у мирний час. Під час Майдану постало питання: «В чому виявляється громадянська позиція журналіста?». Я вважаю, що як тоді, так і зараз — ця позиція полягає в тому, щоб дотримуватися професійних журналістських стандартів. Тільки так ми можемо зробити послугу суспільству.

Зараз треба казати тільки правду. Треба визнати не лише помилки, але й злочинну недбалість всередині української журналістської гільдії, яка засумнівалася в стандартах української журналістської професії. Ми маємо не тільки не щадити своїх, але й бачити людей у тих, хто стоїть проти нас. Ми не маємо думати, що з нашого боку янголи, а по інший бік — чорти. Ми багато чого не передбачили й малюємо ту частину українців, яка не згодна з нами, як зловісних людей. Мене страшенно бентежить, коли ми не готові говорити з людьми через те, що називаємо наші наміри шляхетними, а їхні — підлими.

Під часу Євромайдану на «Громадському радіо» ми зробили серію «Голоси Майдану»: записували десять-двадцять людей на Майдані й завантажували в інтернет. І тоді я подумав — а чому б не сходити на Антимайдан? Там я записав за формою те саме. Половина людей на Антимайдані щиро вірили в те, за що вони там стоять. Аудиторія радіо — переважно прихильники Майдану, але вони почули це й цікавилася голосами Антимайдану. Треба було дати повну картину.

Були перешкоди й для роботи журналістів на Майдані. Десь не пускали, десь вимагали офіційну акредитацію. Ми в умовах війни малюємо образ ворога або образ недоукраїнця. Це легко і зручно. Ми створюємо мішень, на яку спрямовуємо свій праведний гнів. Навіть від переселенців із Донбасу доводиться чути, що «всі наші звідти виїхали, а тих, хто залишився треба або покарати, або забути про них».

Голоси Донеччини

Довіра до журналістської професії зараз падає. Ми не програли інформаційну війну, але зазнали істотних поразок. Без аналізу цих поразок не буде остаточної перемоги. Згадаймо Іловайськ: люди, які аналізували інформаційні повідомлення, розуміли, що противник готується до наступу. А ми готували «парад перемоги», захоплювалися новою технікою.

Ми постійно переймаємося тим, що відбувається насправді, наскільки ми можемо довіряти тому, що чуємо в повідомленнях ЗМІ. У травні я був на Донеччині й відчував на собі стіну небажання порозумітися. Всім було байдуже, на якому каналі ти працюєш. Для них людина, яка працює на українському телебаченні — вже ворог. На площі Леніна я почув таке звинувачення: «Чому українське телебачення розповідає про Небесну сотню, але мовчить про загибель людей у шахтах». Але я бачив сюжети про аварії в шахтах і назвав їм конкретні випуски, канали. Багато людей цього не бачили і їм нав’язали думку, що для українського телебачення важливіше життя людей із Центральної та Західної України та  начхати на життя тих, хто зі сходу. Незважаючи на атмосферу ненависті — вони дослухалися. Це не змінило настрою, але мені здалося, що я побачив в очах кількох людей усвідомлення того, що, можливо, реальність не така, як їм казали. Інша претензія людей — чому з шахтарів знімають 10% заробітної плати на відновлення Майдану. Люди в це вірили, але коли я спитав, хто з шахти,  виявилося, що шахтарів серед них не було. Наші ЗМІ вчасно не зреагували на цю брехливу тезу.

В жорстокому бою при напруженій обстановці жертв не було

Треба навчитись аналізувати офіційні повідомлення. Військовою мовою «контролюють» означає, що територія прострілюється. «Жорстокий бій» — коли доходить до рукопашної. «Запеклий бій» — коли жорстокий бій триває кілька годин, але є ймовірність відступу. «Складна обстановка» — обидві сторони діють окремими групами з мінливим успіхом. «Напружена обстановка» — коли противник застосовує окрім обстрілів активні бойові дії.  Це треба розтлумачувати, пояснити аудиторії, що це означає. Таких слів, як «всі» й «ніхто», не повинно існувати. Є принцип, що «ми поставимо себе на службу Україні й не будемо розповідати про все негативне». Але сенс цієї служби в тому, щоб читач і слухач мав достатньо інформації для власних висновків.

Помилка на Донбасі й у Криму була в тому, що люди були недостатньо проінформовані про життя в Україні або в Росії. Якщо будемо показувати тільки речників АТО, які розповідають, що українська армія ніколи не стріляла по українських кварталах — я не думаю, що це правильно і правдиво.

Декому вигідно сформувати образ ворога. Найнебезпечніше — знаходити образ ворога всередині своєї країни. Не може бути, щоб людина, яка прожила 30 чи 50 років в Україні, була зовсім чужа цій країні. Існує погляд, що на Донбасі було найменше прихильників єдиної України, що там були найбільші проросійські настрої. Інша сторона питання, що там був і є потужний проукраїнський рух. Вони не говорять українською, але усвідомлюють себе українцями. Ситуацію можна трактувати в абсолютно різний спосіб — потрібна реальна картина.

Про російське мовлення в Маріуполі й Харкові

Були заклики введення цензури на воєнний час. Але цензура контрпродуктивна. Є приклади, коли цензура призводила тільки до спалаху інтересу. Я не вважаю правильним рішення про вимкнення російських каналів. По-перше, ті, хто не може без них — заходять в інтернет. По-друге, противник каже, що начебто нам немає чого протиставити, а вони насправді несуть правду.

Заборона повідомляти про маршрути військ, озброєння виправдана, оскільки йдеться про  військову безпеку. Але заборона російських каналів — ознака слабкості й рішення, яке не усуває проблеми. Наскільки дієва заборона каналів у Харкові або Маріуполі? Замість  пропонувати якісний український продукт, ми забороняємо.

Кілька місяців тому я подивився в інтернеті ролик із російського каналу. В ньому розповідають історію, що з шолому нацгвардійця знято флешку з певним записом. Далі йде коментар про те, як «каратєлі» стріляють по мирних жителях. Емоційно і професійно підібрані слова — все відповідає тому, що показують. Але що буде, коли вам покажуть цей сюжет без звукового супроводу? Я написав свій, кардинально відмінний від оригінального, текст і його можна було, окрім кількох моментів, повністю покласти на це відео.

У лютому минулого року я подивився сюжети російських телеканалів про Майдан. У всіх був кореспондент у кадрі. Його було більше, ніж самого відео. Це робляться тоді, коли немає доказів, у стилі «ми не зняли, що українська артилерія обстрілює українські поселення, але розповімо про це». На жаль, часто ми робимо те саме. Не можна діяти методами ворога. Ведеться дискусія — чи можна давати терористам, сепаратистам, росіянам слово в українському ефірі. Я думаю, що варто. Аргументація «уявіть собі, щоб в СРСР давали ефір Геббельсу?» тут не діє, бо це була тоталітарна держава.

Будь-яка брехня, неточність, замовчування вибиває з лав тих, хто відстоює незалежність, свободу. І це не залежить від того, які негайні вигоди матиме брехня. Такі речі можуть вибити одну людину, двох, двадцять тисяч, а потім, можливо, й мільйони.

Лекцію проведено за підтримки проекту MYMEDIA та Міністерства закордонних справ Данії (DANIDA).

 Фото Аліни Смутко

comments powered by Disqus