Редактор Focus.ua: чому жанр лонгріду скомпрометовано

Pixabay

Михайло Крігель розповів на майстер-класі в УКУ, як за чотири роки існування формату змінилось його розуміння, чому для редакторів це переважно головний біль і як вибрати виграшну тему. А ще – чому перегляди та закони цифр – неправильний критерій оцінювання матеріалу.

Про перший мультимедійний лонгрід

У грудні 2012 року у світі медіа відбулась революція. До головного редактора New York Times прийшли журналісти й редактори та запропонували зробити незвичний матеріал. Ішлося про інтерактивний матеріал на сайті про те, як гірськолижники під час снігової лавини загинули під снігом. Це мав бути не просто викладений на сайт текст із фотографіями, які вже було опубліковано в журналі. Ішлося про абсолютно новаторський підхід: збагатити матеріал відео, додати 3d-модель гір, тобто інтерактивну інфографіку та звукові ефекти й таким чином створити повний ефект присутності. Так з’явився Snow Fall. За тиждень після публікації ця стаття набрала близько 3 млн переглядів. Одночасно її читало до 22 тис. людей. На перегляд цього тексту читачі витрачали в середньому 12 хвилин. Це надзвичайно багато для середньостатистичного матеріалу, на який іде 810 секунд, але мало для такого масиву інформації.

Із часу, коли вийшов цей перший мультимедійний лонгрід, минуло тільки чотири роки, але за цей час жанр не лише став трендом, а й сам себе скомпрометував.

Як тексту стати лонгрідом

Таке враження, що нині лонгрідом уважають усе, що більше за дві тисячі знаків. А ще – коли там є кілька фотографій. Коли є відео, то це взагалі мегалонгрід. Існує підхід, за яким лонгрідом уважають текст, що повинен містити обов’язкові елементи, на кшталт інтерактиву, аудіо, відео, анімації, карт, елементів програмування.

Я вважаю, що текст стає лонгрідом не тоді, коли має певну кількість знаків чи ілюстративного матеріалу, а коли має певну кількість смислів. Якщо у вас викристилізувався стержень тексту, то це означає, що все вийде. Коли є фактаж, 120 годин аудіозаписів інтерв’ю, але немає, на що нанизати нескінченні розмови, то текст розпадеться на окремі розділи. Урешті-решт і ви, і читач залишитеся розгубленими й не розумітимете, навіщо все це було. 

Не можна дозволяти зібраному фактажу відправити ваш текст на дно й перевантажити його. Деталі, подробиці дуже важливі, але тільки тоді, коли вони працюють на вашу ідею й концепцію. Ви інтерпретатор. Кожна деталь має працювати.

У кожному тексті, на мою думку, має бути ключова метафора. Вона триматиме текст і не дасть йому розпастися на фрагменти. Ця метафора виникає несподівано. Спершу є тільки історія, яка захоплює. 

Довше за напис на паркані. Лонгрід для читача

З погляду читача, лонгрід – це те, що довще за напис на паркані. Для інших лонгрід – це те, що довше за «Іліаду» Гомера. Їм важливий сам процес читання тексту. Чим більше тексту, тим краще. Жоден із цих підходів не можна назвати неправильним. Це просто різні форми сприйняття.

Головний біль. Лонгрід для автора

Для автора лонгрід – то часто головний біль, бо потребує значно більше зусиль і часу, як інший текст. Для редактора це може бути ще більшим головним болем. До того ж із тих самих причин, що й для автора. В інтернет-форматі працювати довго над одним матеріалом – то часто неприпустима розкіш. За час, поки автор робить лонгрід на 30 тис. знаків, він би вже зробив 30 заміток по тисячі знаків. І ці тридцять заміток наберуть більше переглядів, аніж один лонгрід. Відповідно це головний біль із малопередбачуваним результатом. 

Рай. Лонгрід для маркетологів

Якщо в когось і з’являється нездоровий зелений вогник в очах, коли звучить слово «лонгрід», то це маркетологи. Для них лонгрід – це майданчик, який потенційно можна продати рекламодавцю. Матеріал про снігові лавини можна забрендувати навіть рекламою посуду. Завдання редактора – зрозуміти, що робити із цим зеленим вогником. Чи розпалювати його далі, чи терміново загасити.

Мало переглядів. Про закони цифр, які не працюють

Лонгріди в класичному розумінні – це тексти, цікавість до яких хвилеподібна. Тобто ви можете випустити лонгрід сьогодні, і за два дні або тиждень цікавість до нього зникне. А за півроку топ-блогер запостить цей текст знову, його розшерять, і цікавість знову виникне. Ви ніколи не знаєте, коли лонгрід вистрілить наступного разу.

Перегляди – то не абсолютний критерій. Є матеріали, які прочитали 500 людей. З точки зору рентабельності й виробництва це абсолютно нерентабельно. Але мене зовсім не бентежить, що текст прочитало 500 людей, а не 50 тисяч. Бо цей текст мав існувати незалежно від кількості прочитань.

Інколи бувають тексти для переглядів, а інколи – для душі. Чудово, коли тексти для переглядів збігаються з текстами для душі. Але навіть однієї із цих умов достатньо, щоб не шкодувати про те, що цей текст вийшов. Може, із цих 300 людей, які його прочитали, у 52 він щось змінить. Тут не працюють закони цифр.

Про все писали. Як не написати безглуздий текст

Виграшні теми для лонгріда – це історія людини, актуальна подія, історична подія, яку ми намагаємося вплести в актуальне на сьогодні. І есеїстичний жанр, пропущений крізь особистий досвід автора.

В ідеалі можна писати про те, про що до вас більше ніхто не писав. Це малоймовірно, але трапляється. Якщо такий матеріал не йде в руки і ви пишете про те, про що вже багаторазово писали, то слід шукати таку ідею, яку ніхто не знаходив. Навіть якщо ви беретеся за розкручену медійну персону, то дайте відповідь на головне питання: що нового ви хочете про неї додати, чого немає в попередніх інтерв’ю? Що ви в ньому побачили та що хочете розповісти? Інакше ваш текст просто ляже на дно безглуздих текстів.

Як відправити текст на дно

Для мене найбільша помилка й спосіб провалити текст, над яким працюю, – це йти до людини навмання. Тобто розраховувати, що під час розмови мені на думку спаде геніальна ідея, і я знайду той стрижень, на який зможу нанизати весь фактаж. Таке, звісно, буває. Але на це не варто розраховувати. До першої зустрічі з героєм я намагаюсь дізнатися про нього абсолютно все, що можна знайти через інтернет, знайомих. В іншому разі працювати важче.

Щоб відправити текст на дно, достатньо цитувати ті речі, які цитувати необов’язково.

Цитата доречна у двох випадках. Перший – коли мовлення персонажа настільки яскраве та образне, що без нього текст збідніє. Другий – коли ви хочете убезпечити себе й видання від судових позовів. 

Як не провалити все наприкінці

Закони сприйняття побудовано так, що ми спершу тільки проглядаємо матеріал. Спочатку ми звертаємо увагу на заголовок, підзаголовок, виноси, фотографії, візуальний ряд. І залежно від того, наскільки якісно та змістовно це зроблено, залежить те, чи захопить текст читача. Коли так, то він прочитає все, що ви йому запропонуєте. Якщо, звісно, ваш матеріал зрезонує. Не думайте, що ви здали свій текст, а те, що відбуватиметься далі –справа арт-директора чи дизайнера. Коли ви зацікавлені в кінцевому результаті, то берете участь у підготовці лонгріду на кожному етапі. 

comments powered by Disqus