Сергій Тахмазов: «Показувати війну в її буденності — найскладніше»

Фото: Влад Рудий

Українське військо, як і українських журналістів, до війни не готували. Так само, як армія тривалий час розкладалася під впливом корупції, журналісти працювали в суперечливих умовах власників-олігархів. Сергій Тахмазов — оператор кіно й телебачення, медіатренер із питань безпеки роботи ЗМІ у збройних конфліктах — він один із тих, хто бачив війну задовго до її початку в Україні. Війна на сході — вже шоста, яку він знімає, нині Сергій є волонтером у зоні воєнних дій на сході.

Сергій виступив на Міжнародному студентському медіасимпозиумі «Медіа в умовах конфліктів: зміни і виклики», що відбувся в Українському католицькому університеті у Львові. «Називаймо речі своїми іменами — в Україні війна, яка ще не починалася по-справжньому. Хто думає, що зможе її уникнути, помиляється», — каже Сергій. У своєму виступі він розповідав про візуальний дискурс конфліктів та журналістські стандарти під час війни. Ми записали його основні тези.

Акредитація

Акредитуватися в зону АТО непросто, але це ускладнюється тим, що прес-карти не діють. Із власного досвіду Сергій каже: навіть із прес-картою немає гарантій, що ти потрапиш куди треба чи зможеш відзняти те, що треба. Вертикальна інтеграція не працює, все залежить від командирів на місцях — чи дозволять вони їхати з батальйоном, знімати і співпрацювати: «Ідіотська практика — ти маєш написати мейл, куди їдеш знімати завтра. Але все може змінитися за день. Наприклад, розпочнуться обстріли в якомусь місті, а немає дозволу туди їхати. Невідомо, як із цим боротися».

Бізнес

Медіавласники впливають на висвітлення війни, переконаний Сергій, і результатом стає поверхове її зображення. «Для власників їхні медіа — це не бізнес, а насамперед засоби політичного впливу. Тому є проблема, як ми показуємо війну», — каже пан Тахмазов. Проблема в тому, що журналісти не можуть дійти спільної мови щодо емоційності зображення та певних етичних стандартів.

Інша проблема — це гонитва за рейтингами, які й визначають, що бачить і чого не бачить український глядач. Часто йому показують нібито рейтингову картину коштом війни. Сергій додає: «Рейтинги телекомпаній — гра з рекламодавцями, бо топ-менеджери свідомі того, що грають в ігри». Оскільки контент і фінанси залежать від власників, рейтинги часто використовують як пояснення, чому телеканали уникають важливих тем.

Війна й візуалізація

«Війна  — це тяжка і брудна робота, бо завжди чогось не вистачає. Бракує техніки. Є парадні новини — про те, як війську щось передали чи подарували. Але цього завжди мало. Показувати війну в її буденності — найскладніше», — каже Сергій Тахмазов.

Наразі цим займаються волонтери, які знімають відео й намагаються нагадати українцям, що в країні триває війна. Держава поки що цього не робить, однак візуалізувати війну треба, впевнений Сергій, аби суспільство було до неї більш підготовленим.

Діти на війні

«Що найбільше дивує, то це діти, які живуть в АТО. Більше проукраїнських дітей, ніж там, я не бачив дуже давно, хоча вони переживають усю цю війну. Діти вибігають назустріч, ховають українські прапорці на грудях. Вони питають, де українська армія, бо хочуть жити в Україні. На дітях — уся надія того краю». Деяким дітям доводиться ходити в школу на підконтрольній Україні території, хоча самі живуть у сепаратистській.

Журналісти

«Серед нинішніх досягнень — надія на появу потужної хвилі журналістів. Люди, в яких війна забрала домівки, почали писати, й роблять це класно. Вони мали іншу освіту й заняття, а нині стають журналістами. Тож є надія, що матимемо нормальну журналістику, яка зможе конкурувати на нормальному рівні».

Зрада

«Українська армія ніколи не висловлювала своїх політичних поглядів. Військові не дуже сприймають політичні новини з Києва. Хоча я, бувало, чув таке: “Зрада! Їдемо на Київ!”. Цікаво, що чув це, коли арештували Корбана, й люди запитували себе, що вони взагалі роблять на війні. Або коли мобілізованих третьої хвилі затримали в АТО на два місяці».

Комунікація

«Військових привчали 20 років, що в нас усе гаразд, і з журналістами спілкуватися не варто, бо вони просто “рознюхують”. Тому журналістам доводиться шукати шпарини в Нацгвардії аби вийти з цієї ситуації», — пояснює Сергій, як складно журналістам комунікувати з військовими. Солдатів не вчили спілкуватися з медіа, й журналістським матеріалам часто бракує реакцій воєнних.

Коментарі та спілкування з журналістами залежить від особистих стосунків: чи вдасться медійникам розговорити солдатів, знайти тих, хто хоче говорити, та якось обійти бюрократію, яка й визначає роботу в зоні АТО. Журналістам часто забороняють їхати кудись знімати, солдати можуть їх уникати, тому робота базується на особистісній довірі між медійниками та військовими, а також на вмінні журналістів обійти бюрократичні вимоги.

Ми й Майбутнє

«Історія із Савченко стала флагманом, хоча про інших бранців усі забули. Це лише початок тривалого шляху, бо росіяни просто так від нас не відчепляться. Вони вважають нас такими, як вони, тільки зіпсутими, переінакшеними росіянами. Навіть якщо завтра Путін зникне, то 86 % росіян, які його підтримують, не зміняться. І нам треба бути сильними, щоб “винести” їх усіх зі своєї землі. Хоча я вірю, що сама Росія посиплеться в тих кордонах, що має зараз».

Окупанти

«В Донецьку й Луганську вже оперують росіяни, але не знаю, чому про це в нас не кажуть», — дивується Сергій. За його словами, міста контролюють російські офіцери, однак медіа уникають цієї теми. Місцеве населення не відіграє там великої ролі, однак про це не чути у вітчизняних ЗМІ. «Ми досі говоримо про сепаратистів та окремих російських солдат, однак немає інформації про керівництво міст, яке, по суті, є присланим із Росії».

Сергій також зауважує сумний стан інформаційної політики України, яка не дає раду фейкам та потужній роботі російських ЗМІ. «Ми навіть не починали протидію російській пропаганді, бо державні спроби смішні. Те, що робиться, робиться поза державою волонтерами».

Пережити

«Навіть якщо війна закінчиться, нам доведеться жити з людьми, які воювали. Ми ще навіть не встигли відчути цього синдрому, який посилиться згодом». Сергій переконаний — наслідків війни з часом побільшає: «Якщо рани можуть загоїтися, то внутрішній біль — на все життя. І тут велика відповідальність на журналістах».

Реклама

«Ефективна соціальна реклама не потребує багатьох ресурсів. Це може бути коротенька серія про людей, які воюють — бо армія в нас справді народна. Я сам би цим зайнявся, але спершу треба дійти згоди з Міноборони. Їхати на передову, жити з цими людьми, бути з ними в різних ситуаціях. А коли вони звикнуть до тебе — знімати їх», — Сергій розповідає про проект, який можна створити — відеоролики з героями на передовій. Він дозволить розповісти про військових решті населення й нагадати: війна триває.

Сіра зона

«Мирні люди живуть у сірій зоні, й бувають дикі випадки, коли їм щодня доводиться перетинати кордони. Люди настільки налякані, що їм начхати, хто контролюватиме цю територію. Не знаю, чому про це не пишуть наші ЗМІ, — дивується Сергій Тахмазов. — Бували випадки, коли волонтери пробували забрати людей із зони АТО, а ті відмовлялися — мовляв, у них господарство. Потім були обстріли, й ці люди гинули. Із цим доводиться жити».

Фото - Роман Скрипник

comments powered by Disqus