Тревел-блогерство: коли божевільні ідеї мають право на життя

Фото: wallpaperup.com

Якуб Ґурніцький — один із найвпливовіших блогерів Польщі, координатор Personal Democracy Forum: СЕЕ та фестивалю Wachlarz, репортер та медіаконсультант. Він працює з виданнями Грузії, Туреччини та Західної Африки і є у списку New Europe 100 Challengers (лідери у своїх регіонах, які придумують цифрові інноваційні проекти). Разом зі своєю дружиною Анною веде блоґ Podróżniccy.

На ІV Львівському медіафорумі Якуб Ґурніцький розповів, із чого варто починати проект, про що не можна забувати й де знайти гроші, якщо ви не блогер, якого впізнають на вулицях. А ще — чому просування проекту необхідне навіть тоді, коли здається, що він геніальний і закохає в себе аудиторію без реклами.

Блогерство було для Якуба Ґурніцького певною альтернативою журналістики. Журналісти неодноразово закидали блогерам низький рівень якості та відсутність відповідальності перед громадськістю. Тож Ґурніцький обрав стратегію говорити про спільне. Всі створені ним проекти тісно пов’язані з вебсайтами, відеокамерами і пристроями, які переважно використовують блогери: «Це дозволяє робити божевільні речі. Медіапроекти насправді може створити кожна людина. У медіа є багато різних форм, якими можна скористатися для початку. Це і фейсбук, і снепчат, і купа інших речей».

Але перш ніж взятися за творення божевільного й шаленого, каже Ґурніцький, треба поставити собі найважливіше запитання: для чого і чому ви це робите?

«Я не мав поняття, навіщо мені все це, коли починав, — каже він. — Просто була пристрасть, і я йшов за покликом цієї пристрасті. Тільки за рік чи два до мене прийшло це питання, і згодом відповідь. Я хотів показувати людям світ. Це було метафоричне, але правильне пояснення, для чого мені все це».

Ми підготували добірку з кількох найяскравіших проектів Якуба Ґурніцького, щоби показати, до чого привела його пристрасть.

Проект «Танґо сторі»

Якщо коротко, то це історія танго, історія про ритм та історія про те, де і як танцювати.

А якщо не обмежуватися одним реченням, то це кількарічна історія про пошук танцю по всьому світу. Блогери відвідали кілька країн, назбирали матеріалу для 25 записів із фотографіями, музикою, історіями та відео. «Для танго потрібні двоє», — загадково написали в першому пості й рушили не просто дивитися на танго і вчити його історію, а дізнаватися всі нюанси зсередини. На допомогу прийшли практичні уроки. Традиційно знайшли спонсорів і весь проект був під патронатом Посольства Аргентини в Польщі.

Коли ідея лише зароджується, потрібно бути готовим до низької кількості переглядів, розповідає Ґурніцький. Популярність прийде з часом. До того ж нині є більше можливостей просувати свою роботу, хоча й конкуренція більша. На відміну від 2008 року, коли блоги просто були пов’язані один з одним, нині є соціальні медіа і все поширюється миттєво. Варто лише докласти до цього зусиль та не розраховувати на магію.

«Ми рік працювали над однією роботою, були в піднесенні та думали, що це геніально та шедеврально. Лишилося тільки опублікувати — і світ одразу буде в захопленні. На превеликий жаль, це не так. Треба допомогти світові. Дистрибуція — це не більше, ніж промоція. Це ніби війна, в якій ми маємо виграти. Ми кричимо: “Виберіть мене!”. Якщо про це не пам’ятати, можна багато часу витратити на роботу з хорошими речами, а потім бути розчарованим. А це найбільша катастрофа: коли ніхто не читає і не бачить вашу роботу», — застерігає Ґурніцький.

Проект «Життя інших»

Робота над проектом «Життя інших» тривала сім місяців. Хотіли показати життя людей, які рятують життя інших. Словом, це був проект про людей, для яких порятунок — щоденна робота, покликання та вибір. Йшлося і про рятувальників у горах, і на воді, й працівників невідкладної медичної допомоги. Назбиралося десять історій, які вийшли в форматі інтерв’ю. Героїв шукали по всій Польщі, проводили з ними кілька днів, спостерігали за щоденною роботою, спали з ними на одній базі, говорили годинами і слухали їхні розповіді. Справжнім випробуванням, розповідають Анна і Якуб, стала ледь не щоденна дотичність до смерті: «Ми ніколи не були так близько до смерті. Не тільки тому, що в горах або на воді трапляються нещасні випадки, а й через рятувальників, які йдуть на завдання і не знають, чи повернуться».

Для того, щоб мати змогу довести проект до кінця, блогерам, очевидно, потрібні були гроші. Тож вони шукали спонсорські компанії, які могли би бути зацікавленими у вкладенні своїх ресурсів. Так знайшли польську страхову компанію PZU, яка стала партнером проекту.

Згодом зробили фотовиставку у Варшаві. Попри купу організаційних нюансів і складностей, найважчим був перший етап — переконати людину розкритися і бодай дозволити себе фотографувати: «Люди не хотіли публічності. Тож коли мені вдавалося зробити першу фотографію, щастю не було меж».

Просування проекту відбувалося в кілька етапів. Важливо було визначитися з платформою, формою дистрибуції та бюджетом: «Що в нас було? Низка фотографій, які я хочу показати наживо. Якщо я просуваю їх у Фейсбуку, то змушений платити. Зрештою, Фейсбук постійно змушує нас платити за все, за що тільки можна. Це впливає на бюджет». Важливо, розповідає Якуб, прив’язати свій проект до того форуму, який йому найбільше підходить. Тобто фото, відео, тексти та інші формати вимагають різних платформ для просування. Наймасовішим є, звісно, Фейсбук, але він абсолютно не підходить для просування відео.

Просування, щоправда, тісно пов’язане з аудиторією. Її варто чітко визначити ще на початку — разом з ідеєю та ціллю: «Потрібно знати, до кого ви намагаєтеся промовляти. Тож питання “для чого ми це робимо?” тісно пов’язане із “для кого ми це робимо?” Аудиторія дуже важлива».

Крім того, Ґурніцький радить знайти людей, які займаються схожими речами й навіть знаються на них краще. До них можна звернутися за порадою і попросити критики: «Варто тільки дати запит. Мені завжди допомагають, коли я про це прошу. А коли не прошу, то не допомагають і не оцінюють. Користь у тому, щоб учитися».

Проект «Телефон навколо світу»

Проект «Телефон навколо світу» — один із тих, які не мали вийти за межі Польщі, однак поширилися на всі континенти. Ідея була така: відправити телефон у навколосвітню подорож і спостерігати за його життям. Він переходив від людей до людей і обігнув земну кулю, побував у Тбілісі, Баку, Дубаї, Австралії, Нью-Йорку, Малайзії, Нідерландах, Камбоджі, Таїланді, США та ще в кількох десятків країн.

«Ми не знали нікого, крім перших двох людей, яким передали телефон. А тепер з багатьма людьми товаришуємо і тримаємо зв’язок. Участь у божевільному проекті справді об’єднує», — розповідають блогери.

Відправити телефон у подорож вдалося завдяки підтримці відомої мобільної компанії. По суті, весь проект був зроблений за допомогою її телефону. «Це була автоматична промоція, за яку мені платила компанія», — каже Якуб Ґурніцький. Таке фінансування є одним із варіантів успішного спонсорства: можна звертатися безпосередньо до компаній. Інша справа, ділиться блогер, що більше шансів у розкручених авторів, які вже мають достатньо велику аудиторію та популярність.

Формат проекту передбачав непередбачуваності. Єдине, на що розраховували блогери, — це те, що люди передаватимуть телефон із рук у руки. Конкретних вказівок, що мають фотографувати чи знімати ці тимчасові власники, автори не давали. Тому кожен робив це по-різному:

«Ми не хотіли тиснути на людей чи змушувати їх робити щось кожного дня. Деякі робили фотографії в Instagram, дехто знімав кількагодинні фільми. Це було здорово, ми були щасливі, коли хтось робив непередбачуване. Одного разу навіть зняли відеоблог про життя Камбоджі та Малайзії», — розповідають експериментатори. Були й неприємні сюрпризи. Скажімо, коли зламався акумулятор. Довелося налаштовувати його віддалено, вирішувати проблему кілька місяців, надсилати деталі на інший кінець світу.

Врешті все закінчилося в Канаді, коли телефон остаточно помер. Спроби ремонту не виправдали себе, тож автори вирішили, що це буде вдалий момент для завершення проекту, який проіснував більш ніж півтора року.

Досвід кількох проектів, каже Ґурніцький, підтвердив секрет успішного блогу: сфокусуватися на одній темі: «Нині так багато креаторів, і ви будете набагато сильніші, якщо будете конкретні та зосереджені на чомусь одному».

 

Фото Аліни Смутко

comments powered by Disqus