Як писати про патенти на ліки й не знудити читача – поради журналіста Le Monde

Розуміти складну технічну складову в темі медичних патентів це половина справи. Адже для того, щоб вдало розкрити її, потрібно підкріплювати матеріал фактами, а факти  історіями людей.

Про це під час майстер-класу, який організувала мережа ЛЖВ, розповів Поль Бенкемон, журналіст французької газети Le Monde. Пан Бенкемон має 18-річний досвід роботи з темами доступу до ліків та видачі лікарських патентів, він також написав кілька книжок на ці теми, серед яких «Смерть без рецепта» (2002).

«Коли я вперше прийшов до редактора з ідеєю написати про нерівномірний доступ до ліків у світі, то бачив, як із кожним моїм словом його увага спадала. Він просто засинав! Очевидно, що я погано презентував свою тему», – розповів він. Тому перш ніж пропонувати свою тему, Поль Бенкемон радить підготуватися, зробити попереднє дослідження.

«У моєму випадку проблема полягала не в тому, що тема про патенти була нудною,це я нудно про неї розповідав. Тому слід пропонувати редакторові не абстрактні ідеї. Наприклад, якщо вести мову про Україну, то існує проблема з доступом до ліків проти гепатиту С. Перегляньте статистику, скільки людей хворіє на гепатит, скільки вилікувалося. Скільки коштує курс лікування. Знайдіть героя –людину, яка живе із цією хворобою. І поміркуйте, чого ліки на ринку коштують стільки», – порадив журналіст.

Патент на ліки – документ, що засвідчує право на винахід у фармацевтичній індустрії. Він захищає право компанії на винахід нових ліків та їх виготовлення протягом певного періоду. В Україні термін дії стандартного патенту становить 20 років.
Після того як термін дії патенту закінчується, інші фармацевтичні компанії можуть відтворювати формулу й випускати власні ліки – так звані генерики, або генеричні препарати. Випуск генериків зазвичай дуже знижує ціну на оригінальні ліки.

Ми публікуємо найважливіші тези з майстер-класу Поля Бенкемона. 

Скільки часу займає підготовка матеріалу

Це залежить від конкретного випадку. Слід подбати про джерела. Знайти відповідну статистику. Поспілкуватися з героями. Відомий світовий прецедент – судова справа в Преторії (столиця ПАР). Ситуація з доступом до ліків для людей із ВІЛ та СНІД у країні була катастрофічною, тому тодішній президент Нельсон Мандела дозволив місцевим компаніям, по суті, копіювати відомі ліки. Як результат 39 фармацевтичних компаній подали на нього в суд. Це сталося 18 лютого 1998 року. Справа тривала роками, але зрештою компанії відкликали свій позов. Світ дедалі більше хвилювався через поширення ВІЛ і СНІДу. Тому ігнорувати ситуацію з доступом до ліків у країнах із низькими доходами більше було неможливо.

У цій історії показово і те, що це глобальна тема, яку висвітлювали багато медіа, і те, що наявний харизматичний герой – Нельсон Мандела. Багато медіа звертались не тільки до писемних жанрів, а й до коміксів. Звісно, Мандела, як головний герой, значно полегшує справу, але це необов’язково для того, щоб почати писати про такі проблеми.

Журналістам треба бути уважними: недостатньо опублікувати комікс і показати, що «в цій ситуації винні ось ці хлопці». Адже фармацевтичні компанії вміють казати, мовляв, ми тут не мали рації, і ми виправимося.

Звертайтеся по допомогу колег

Якщо ви пишете про патенти на ліки, то пишіть про них, але не треба подавати своїм читачам або глядачам лекцію з хімії. Якось я провів цілий день, спілкуючись із розробниками ліків. Вони розповідали мені дуже складні речі. Але зрештою я написав тільки підсумок із цього. Тема патентів багаторівнева. Це й питання прав людини, етики, політики та геополітики. Вона дуже захоплива, але через багатовимірність вона складна для висвітлення.

Одну пораду можу дати журналістам із будь-яких країн: користуйтеся допомогою та порадами ваших колег, які працюють в інших відділеннях. Наприклад, у Le Monde, на щастя, було четверо журналістів, які працювали над темами здоров’я. Ми могли сказати колегам із відділу економіки, які теми вони потенційно можуть висвітлити або над якими ми могли б працювати разом.

Утім, парадигма спільна вже багато років: це співвідношення здоров’я людей із тим, скільки грошей заробляють фармацевтичні компанії.

Підкріплюйте факти історіями людей

Для того щоб написати якісний матеріал, журналістові треба йти та працювати «в полі». Саме там ваша історія обросте плоттю. Наприклад, на 13-й Міжнародній конференції зі СНІДу виступив11-річний Нкозі Джонсон, хлопчик із Південної Африки, народжений із ВІЛ. Його виступ був дуже зворушливим і запам’ятався всім.

Нкозі Джонсона цитували багато разів. На наступній конференції, майже рік по тому, виступив Едвін Камерон, суддя Конституційного суду, який часто виступав за поліпшення доступу до ліків у ПАР. Камерон звернув увагу на контраст, який існує в суспільстві, зазначивши, що він – забезпечений білий чоловік, який відкрито визнає себе гомосексуалом та людиною з ВІЛ і який спроможний сам оплачувати свої ретровірусні препарати, чого не може зробити маленький чорношкірий хлопчик. (На час виступу судді Камерона Нкозі Джонсон помер. – MS). Як бачите, ці два герої можуть показати весь контраст ситуації, вони можуть змінити те, як ви бачите свій матеріал. Не треба писати про ці проблеми автоматично, так, як вас навчали в університетах.

Twitter та неурядові організації в поміч

Що стосується збирання даних, пошуку інформації, то останнім часом у цьому зростає роль соціальних медіа.

Я б радив починати з невеликого кола акаунтів у Twitter, наприклад, яким ви можете довіряти на всі 100%. Не варто переоцінювати власну силу, тому що вас можуть обманути або маніпулювати вами. Це можуть бути «Лікарі без кордонів»Health Action InternationalTreatment Action CampaignUNAIDS. Якщо в них з’являються цікаві дані або результати дослідження, то ви про них оперативно дізнаєтеся. Нереально прочитати всю профільну літературу за темою, яка вас зацікавить. Але натомість можна побудувати своєрідний фільтр, який не пропустить недоречну інформацію, і крок за кроком ця база контактів розширюватиметься.

Доступ до лікування – це тема, яка нічим не відрізняється від інших тем, котрі ви можете знайти в інтернеті. Я маю на увазі, що ви можете знайти як достовірну та корисну інформацію, так і мотлох. Можна знайти матеріали, які лобіюють чиїсь інтереси, хоча вони такими не видаються на перший погляд. Єдиний вихід тут – учитися відділяти зерно від полови. Теми, пов’язані з медициною та ліками, – це не той напрямок, який можна опанувати за тиждень.

Широкий доступ до різноманітних експертів можна дістати на профільних конференціях або подібних заходах. Це просто супермаркет для журналістів! (Сміється. – MS).

Неурядові громадські організації теж мають вирішальне значення: вони роблять багато ґрунтовних досліджень щодо цих проблем. Утім, журналісти не мають просто передруковувати їхні дані, – вибачте, проте вам, колеги, доведетьcя працювати. (Сміється.MS). Але вам будуть доступні їхні дані та їхній досвід.

Наприклад, мою увагу привернула інформація, яку поширювала 1998 року організація  «Лікарі без кордонів» (кейс із позовом на Нельсона Манделу, описаний раніше. –MS). Я буквально вчора контактував із цією організацією, цікавився, чи не мають вони якихось нових досліджень тощо. Я не спікер «Лікарів без кордонів», але налагодження тісних зв’язків із громадськими організаціями та використання їх як джерела інформації – то ядро роботи.

Хоч би яким було ваше ставлення до проблеми, важливо почути думку інших зацікавлених сторін. У цьому разі це фармацевтичні компанії, уряд, пацієнти. Треба розуміти різницю: ви не активісти неурядової організації, ви журналісти. Ви можете мати власну думку, але ваш обов’язок показати всі аспекти проблеми, включно з тими позиціями, з якими ви не згодні, інакше це вже погана журналістика та погано виконана робота.

Не вказуйте читачам, що вони мають думати. Вони досить розумні, аби cформувати свою позицію самостійно. Надайте їм інформацію, факти, і вони самі зроблять висновок.

Фото надані мережею ЛЖВ

comments powered by Disqus