Як відкрити унікальний світ героя: 18 правил інтерв’ю від журналістки MediaPort Анни Гін

Фото: Петро Ткачишин

 Близько десяти років роботи на харківському телебаченні та в інтернет-ресурсах «Медіапорт» і «Гордон» допомогли Анні Гін зрозуміти інтервю зсередини й вибудувати свій план дій: від підготовки до обговорень із героями текстів постфактум. «Інтерв’ю: як не стати підставкою для мікрофона» – майстер-клас із такою назвою Анна Гін провела в УКУ.

Підготовка до інтервю

Ніколи не ведіться на уявлення про вашого героя. Хтось може характеризувати його негативно, хтось, навпаки, позитивно. А ви, коли прийдете на розмову, то відкриєте його ще по-іншому. Вам може сподобатись його риторика, думки, голос. Можливо, у висновку ваше уявлення буде нетиповим, однак це ваше відчуття, а не нав’язане збоку.

Пам’ятаю, як я прийшла на інтерв’ю до начальника пенітенціарної служби. Суїциди в СІЗО – тема непроста. Я йшла на розмову з упередженням, оскільки колеги налаштували мене на думку, що мій герой – іще той  негідник. Проте коли я прийшла, то побачила в приміщенні дивовижні картини з предметів: ґудзики, ложки, мушлі тощо. З’ясувалося, що це його захоплення. У висновку людина виявилась для мене вкрай несподіваною, і всі упередження розвіялися.

Ви не зобовязані знати ніяких фактів про людину, з якою збираєтесь на розмову. Звісно, якщо ви володієте інформацією, то будувати бесіду значно простіше. Проте вас часто відправлятимуть на розмову з людьми, про яких ви можете взагалі нічого не знати, і це не привід, щоб зробити неякісний матеріал.

Кілька років тому редактор попросив мене провести інтерв’ю з тоді ще невідомим письменником Сергієм Жаданом. Коли я збиралася з ним на зустріч, то не те що не читала його книжок, я взагалі про них не чула. Та виходу в мене не було, потрібно було виконувати редакційне завдання. Хоча я не була готова, у кінцевому результаті вийшло одне з найкращих інтерв’ю із Жаданом. І він постійно про це говорить. Я пропоную вам бути чесними зі своїми героями. Якщо ви до розмови не готові, то майте сміливість у цьому зізнатися. Скажіть: «Я не готова, проте хочу цікавий і смачний текст».

Вибирайте місце зустрічі з огляду на  героя й тему бесіди. Якщо ви прагнете зустрітися із чиновником, то, найімовірніше, доведеться йти в кабінет із портретом Президента. Про унікальну операцію на серці з хірургом краще розмовляти в лікарні. Запрошувати всіх своїх героїв у кав’ярню неправильно й нецікаво. Місце, де людина працює, творить, живе, може розповісти про неї набагато більше, аніж ви могли уявити.

Пам’ятаю, як одного разу я домовилась із героєм про інтерв’ю в нього вдома. Та щойно я мала перетнути поріг, помітила в гаражі п’ять-шість старовинних велосипедів. Я була настільки вражена, що навіть забула, про що я збиралася з людиною вести мову. Зрештою розмова відбулася, а деталь про велосипеди стала соковитим доповненням до матеріалу.

Не надсилайте наперед запитання. Навіть, якщо герой дуже просить. Оскільки цим ви даєте людині зрозуміти, що під час інтерв’ю лише про це й ні про що інше не питатимете. Вона може сказати: «Чому ви мене про це запитуєте? У запитаннях цього не було». Тому розмови не вийде, а ваша роль зведеться до начитування з аркуша. А я вболіваю за живу бесіду. Тому, коли людина все ж наполягає на тому, щоб отримати запитання, я можу тезово описати те, що мене цікавить. Наприклад, про її собаку, поїздку за кордон та нову посаду. Часто те, що герой просить запитання, не означає, що він боїться незручних тем. Найімовірніше, він просто хоче ґрунтовніше підготуватись до розмови, знайти фото, переглянути дані або статистику.

                                       Секрети вдалого інтервю

Починайте розмову так, як із другом. Ви приходите в дім, кабінет, на роботу до людини, тобто опиняєтеся в зоні її комфорту. Спочатку їй важко вам відкритися, оскільки вона вас не знає. Тому не починайте на неї тиснути з перших хвилин і ставити запитання. Зацікавте її, поспілкуйтеся про близькі їй речі. Можливо, у неї оригінальна зачіска, аксесуари чи ви побачили цікаву картину в будинку. Ідеться не про підлещування: не потрібно розхвалювати героя на кожному кроці, але потрібно виявити цікавість. Якщо вас нічого не вразило, то порозмовляйте про погоду. Дайте людині до вас звикнути. Увійдіть у її світ і впустіть у свій.

Попередьте про диктофон. Зазвичай після того, як ви натиснули на кнопку, герой знову закривається. Здається, ось ви щойно налагодили контакт, а він знову загорнувся у свій кокон. Щоб таких моментів не виникало, я людину заговорюю. Тобто спілкуюся про се, про те, а потім швиденько кажу: «Зараз я  увімкну диктофон, але ви не зважайте. Коли щось скажете не так, то ми це завжди можемо вирізати». Домовтеся лише про формулювання. Наприклад, нехай щоразу каже «не для запису», «не під запис» тощо й вільно розповідає про все, що заманеться.

Не пишіть диктанти. Трапляються герої, що просто бояться запису розмови на диктофон. Перше, що я роблю, це запитую людину, чого вона боїться. Далі пояснюю, що просто не вмію так швидко писати й тому можу за нею не встигати. Крім цього, я боюсь помилитися в цифрах або фактах, хочу подавати прямі цитати, а не інтерпретацію, тому змушена записувати розмову на диктофон. Варто наголосити, що після того, як ви опрацюєте інтерв’ю, одразу його видалите. Людина може просто боятися компромату, тому їй важливо знати, що буде із записом далі.

Заховайте питальник у кишеню. Якщо під час розмови у вас перед очима буде перелік запитань, то ви постійно будете відволікатись: «Ой, а я нічого не забула спитати?» Прямувати за планом, підглядати – це неввічливо стосовно співрозмовника. Тому я противник аркушиків. Інтерв’ю – це жива розмова, перед вами людина зі своїм унікальним світом, а ви, виявляється, забули про третє запитання. Якщо вам важко спілкуватися без плану, то краще тезово опишіть те, про що хочете запитати.

Поясніть як пятикласникові. Іноді журналістам доводиться писати матеріали на теми, у яких вони некомпетентні. Не потрібно боятися це визнавати. Якщо ви не розумієте, про що йдеться, то й ваші читачі цього не зрозуміють. Тому спершу розберіться самі, а тоді інтерпретуйте. Коли я не розумію тему, то прошу мені пояснити все, як п’ятикласниці, і цей прийом працює.

Якось у мене було інтерв’ю про новаторську технологію будівництва. Для мене ця тема – просто космос. Герой прийшов такий упевнений, із десяти слів дев’ять – терміни. Я послухала  кілька хвилин і кажу йому щиро, що я половини не розумію. Прошу його пояснити мені все, як для п’ятикласниці. У підсумку я все зрозуміла й змогла передати своїм читачам.

Забудьте про шаблони-репліки. «Що ви можете побажати нашим читачам?», «Які у вас плани на майбутнє?» тощо – це порожні запитання. Питання-шаблон завжди дає шаблон-відповідь. Їх можна поставити будь-якій людині в будь-якій ситуації. Тому формулюйте запитання, на які можуть відповісти лише конкретні люди.

Закриті запитання – проміжна роль у бесіді. Ви можете ставити їх лише тоді, коли хочете щось уточнити чи перепитати. А каркас розмови має бути таким, щоб кожне запитання приводило до цілої історії. Дотискайте героя, аби він видавав соковиті фрази. Коли герой злиться, це добре. Трольте його, але по-доброму, щоб отримати оригінальні відповіді.  

Майстерність журналіста – знайти ключик до людини. Розкрити героя – це не таке просте завдання. Десь ви будете його нахвалювати, а десь, навпаки,  тролити. Аби бути керманичем ситуації, журналіст має бути психологом. Якщо герой поводиться хамовито, то, імовірно, вам потрібно переступити через себе та перейти на його мову. А з найскромнішими героями потрібно застосовувати іншу зброю: апелювати до почуттів, того, що їм цікаво. Іноді темп розмови може поставити найнесподіваніше запитання. Щойно вдалось героя зацікавити, вхопіться за кермо й тримайте його до кінця.

А іноді просто розслабтеся... Час від часу трапляється,що ви готувались до розмови з людиною на одну тему, а вона зводить усі відповіді до іншої. Не ховайте свій матеріал подумки в шухляду. Просто вислухайте героя, напишіть про те, що йому важливо. Іноді таким чином можна отримати щось набагато краще, аніж ви планували із самого початку.

Розмова без шаблонів. Інтерв’ю – це жива бесіда. Іноді героя треба підтримати, потримати за руку, якщо людина розплакалась, дати їй хустинку. Інтерв’ю – це живий організм, довіра між героєм та вами. Це маленький, щоразу інший і неповторний світ, у який ви зануритесь на годину чи півтори. У кожному інтерв’ю журналіст розкривається точно так, як і його герой.

Проводити інтервю з другом не складніше, аніж із незнайомцем. Неважливо, знаєте ви свого героя чи ні, будьте з ним чесними. Якщо це ваш друг, то гаразд, поговоріть, як товариші. Ба більше, якщо в ліді ви напишете, що вам було складно, оскільки Оля – ваша подруга й ви знаєте її змалку, то це додасть жвавості вашому текстові. Мені, до речі, неодноразово доводилось брати інтерв’ю у своїх друзів, і я писала, що знаю їх уже понад п’ять років, проте за півтори години вони відкрились для мене кардинально по-іншому.

                               Життя інтерв’ю в знаках і символах

Розшифрований диктофонний запис –сирий текст. Щоправда, бувають рідкісні випадки, коли у вас неймовірно смачний співрозмовник. Я таких називаю людина-синхрон. Коли ви просто не знаєте, що винести в заголовок, бо заголовком є ледь не кожне речення. Лише ось таке інтерв’ю можна розшифровувати й публікувати в чистому вигляді. В інших випадках такі тексти – лише чернетки. Тут важливо витримати баланс: де самостійно викласти думку людини, а де подати її слова без редагувань.

Щоразу, коли виходить мій матеріал, я чекаю дзвінка з претензією: «А я такого не казала!» Проте в дев’яти з десяти випадків я чую відповідь: «Вау, як прикольно, саме це я й хотіла сказати». Люди рідко бувають настільки красномовними, щоб їхні прямі цитати були читабельними. Професійність журналіста полягає в тому, щоб передати ці думки людини цікаво та соковито. Інтерв’ю – це інтерпретація.

Обговоріть текст із героєм постфактум. Усе ж таки час від часу журналістам доводиться стикатися з розмовами на тему: «Я такого не казав». У такому разі, по-перше, у вас зажди є щит у вигляді диктофона, по-друге, варто уточнити: герою не подобається формулювання певної думки чи все ж проблема з фактажем. Якщо його не влаштовує формулювання, то завжди пояснюйте, що ви мали подати думку так, аби вона була цікава й читабельна для аудиторії. Головне не змінювати суть сказаного, а інтерпретувати можна й треба.

Не хочете отримати нудну версію свого тексту – не надсилайте його на вичитку. У дев’яти з десяти випадків герой підчистить матеріал, попросить прибрати або знебарвити цікаві моменти. Ви розкрили людину під час інтерв’ю, а потім вона вирішує, що це неважливо або про це може дізнатись її однокласник, або це взагалі краще залишити в секреті. Одним словом, герой надсилає вам аркуш із правками, і ви розумієте, що текст став нудним і що його просто ніхто не читатиме. Тому я проти того, щоб віддавати текст на вичитку. Але є другий бік медалі. Деякі журналісти бояться брати на себе відповідальність і публікувати текст без згоди героя. «А раптом він щось переплутав, – думає журналіст. – Нехай прочитає, дасть згоду, і тоді я спокійно зможу опублікувати». Вибирайте. Я за хороший невичищений матеріал. 

Фото Петра Ткачишина

comments powered by Disqus