Чого бракує для викладання медіаграмотності? Думка вчителів

Фото: pixabay.com

У Києві відбулася п’ята міжнародна конференція «Практична медіаграмотність: міжнародний досвід та українські перспективи». Більшість учасників конференції — вчителі шкіл та викладачі вишів. Вони ділилися своїм досвідом зі впровадження медіаграмотності в Україні, презентували навчальні програми та проекти. Організаторами конференції були Академія української преси та Міністерство освіти та науки України за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Інтерньюс.

Як зазначила під час вітального слова радниця міністра освіти і науки України Іванна Коберник, медіаграмотність має стати наскрізною навичкою. «Немає точної статистики, скільки шкіл в Україні навчають медіаграмотності. На даному етапі важливо, аби більше вчителів, більше батьків дізнавалися про медіаграмотність, медіаосвіту та отримували відповідні навички», — сказала вона.

Схожу думку висловили під час роботи в секціях і вчителі: за їхніми словами, вони працюють не тільки зі своїми учнями, але й із батьками, заохочуючи їх до соціального партнерства. Питання медіаграмотності зацікавило їх більше в контексті інформаційної війни в Україні, проте не всі усвідомлюють зв’язок між інтеграцією медіаграмотності в початкову школу та формуванням навичок розуміти й аналізувати медіамеседжі. Один із акцентів, які робили учасники конференції, — медійна освіта має починатися «з пелюшок».

Валерій Іванов, президент АУП, та учасники вступної частини конференції

Концепцію запровадження медіаосвіти було створено в 2010 році й у квітні 2016 року, після завершення експериментального етапу й отримання відгуків від учителів, її було оновлено. Концепція визначає головну мету медійної освіти, перелік основних термінів, пріоритетні напрямки. Більше про неї можна прочитати за посиланням. Якщо підсумувати коротко ідею концепції — то медіаосвіта допоможе й подбати про інформаційну безпеку держави, й підготує нинішніх школярів до взаємодії із сучасним медіапростором.

MediaSapiens поспілкувався з кількома вчителями, щоби дізнатися, в чому особливості викладання цього курсу для учнів молодших класів. З’ясувалося, що вчителям бракує інформації про складання курсів для наймолодших учнів, тому вони намагаються адаптувати те, що було розроблено для старших - зокрема педагоги згадували медіаосвітню гру від АУП Медіазнайко  та інтерактивний онлай-посібник МедіаДрайвер, щоб був розроблений ГО «Детектор медіа».

Також учителі розуміють, що складно утримати увагу дітей одними лише розповідями, й додають до своїх уроків і мультимедійні елементи, і проектну діяльність, і групові завдання. У концепції реформи «Нова українська школа» медіаграмотності відведено окреме місце, тому вчителі ставляться до цього курсу відповідально.

Галина Дегтярьова, завідувачка кафедри методики навчання мов і літератури Комунального вищого навчального закладу «Харківська академія неперервної освіти», кандидат педагогічних наук:

— Які особливості викладання медіаграмотності в початковій школі, чим цей процес відрізняється від навчання старших учнів?

— Тут є два напрями: це окремий курс формування медіаграмотності або інтеграція медіаосвіти в інші предмети. Для першого напрямку потрібна згода батьків та виділення додаткових годин для цього курсу. Необхідно враховувати, що дітей початкової школи треба розвантажувати, тому є другий напрямок — інтеграції медіаосвіти в предмети. На мою думку, це оптимальний варіант. І плюс позакласна робота, як спрямована на розвиток творчих здібностей.

— Яких матеріалів учителям бракує в роботі? Під час конференції багато разів згадували про брак навчальних матеріалів для учнів початкових класів.

— Матеріалів дуже мало. Але я знаю, що в цьому році Академія української преси на замовлення Міністерства освіти і науки України буде розробляти навчально-методичне забезпечення для початкової школи.

Хоча є окремі спроби щось подібне зробити. У нас є програма впровадження медіаосвіти в систему роботи навчальних закладів, яка була переможцем серед програм із медіаграмотності в 2013 році. Цього року було випущено програму «Я у медіапросторі», вона отримала гриф від Міносвіти. Але це ті програми, які мають погоджувати батьки і які вимагають додаткової години занять.

Постає інше питання — як інтегрувати? На всеукраїнському рівні таких посібників немає. Є лиш невеличкі напрацювання. Минулого рокуі АУП проводила Літню школу для викладачів педколеджів та вищих навчальних закладів, які готують учителів початкової школи. Цього літа планується медіашкола для вчителів початкових класів, які вже мають певний досвід у цьому полі й робили такі спроби.

— Минулого року на підсумковій конференції з медіаграмотності пролунало кілька ключових тез: про те, що медіаосвіта розвивається поза увагою широкої громадськості та за мінімальної участі держави. Які, на вашу думку, ключові тези цьогорічної конференції?

— На одній із секцій ми обговорювали, що нам справді потрібно. По-перше, це розробка програм для студентів та педколеджів, вищих педагогічних закладів. Потрібно познайомити їх із поняттям медіаосвіти та як її інтегрувати в навчально-виховний процес. По-друге, можливо, у вищі навчальні заклади варто впроваджувати цей курс на рівні магістратури.

Також була пропозиція створити портал, на якому вчителі зможуть розміщувати свої напрацювання та обмінюватися одне з одним досвідом.

Зрозуміло, що має бути підтримка на рівні міністерства. На жаль, ми звикли до того, що коли нам спустять згори розпорядження — тоді ми починаємо його впроваджувати. Мушу зазначити, що медіаосвіта, на відміну від решти новацій, впроваджується знизу, а не згори. Хоча в Міносвіти є однодумці — це й міністр Лілія Гриневич, і її заступник Павло Хобзей. Вони підтримують наші інновації, зацікавлені в тому, щоби відбулося впровадження медіаосвіти.

— У концепції «Нової української школи» враховано впровадження медіаосвіти. Цього недостатньо?

— Річ у тому, що серед тих компетентностей, якими нині має володіти дитина, є інформаційно-цифрова компетентність. І далі прописана медіаграмотність. Я би зробила трішки інакше, оскільки інформаційно-цифрова компетентність є частиною медіаосвіти. Але дуже добре, що хоча би в такому вигляді з’явилося поняття медіаграмотності. Це вперше в таких нормативних документах, крім Концепції впровадження медіаосвіти в Україні, це прописано.

Інна Іванова, заступниця директора з навчально-виховної роботи, викладач курсу «Сходинки до медіаграмотності» Першотравенської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 2 Дніпропетровської області Олена Зубова, практичний психолог Першотравенської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 2 Дніпропетровської області:

— Які способи викладання медіаграмотності в початковій школі, на вашу думку, найефективніші?

— Я займаюся викладанням медіаграмотності другий рік. Перше, що я спробувала, — мабуть, тут спрацював стереотип учителя — я зайшла до дітей у клас і розповіла їм щось із цього курсу. А наступного уроку, коли я попросила дітей пригадати, про що ми говорили минулого разу, вони пригадали мінімум. Я зрозуміла, що не так має бути. Якщо я хочу сформувати в них компетентність, треба, щоби вони пробували виконувати якісь завдання самостійно. Тоді ж з’явилася ідея проектної діяльності: тобто коли певну інформацію діти самостійно можуть шукати з першоджерел. Так діти познайомилися з терміном «першоджерело»: зрозуміли, що лише там є правдива інформація. Наприклад, ми робили проект про здоров’я, важливість правильного харчування. До проекту долучали й батьків: у когось із учнів мама працює в магазині, в когось у кав’ярні. Батьки розповідали про те, яким має бути збалансований раціон людини, які корисні продукти можна придбати. Зрештою, ми ходили й до шкільного кухаря. І після цього діти пам’ятали 99 % усього матеріалу.

Також багато часу ми приділяємо аналізу саме дитячих медіапродуктів. Найчастіше ми беремо мультфільми, дивимося їх і розбираємо якісь ситуації чи поведінку героя — а що було б, якби це було в житті? Я часто кажу батькам: до школи прийшло ціле покоління дітей, які виросли на мультику «Маша и Медведь». І ось ця героїня, Маша, в мультфільмі впала з ялинки, посміялась — і побігла далі. А якщо насправді Маша впаде з ялинки? Аналізуючи цей медіапродукт, діти розуміють, що так не можна робити. У цього покоління немає почуття страху чи небезпеки — якщо подивитись, як вони граються на перервах. Тому отакі практичні прийоми з дітьми спрацьовують найкраще.

У мене є вправа з медіасловником — коли ми разом із учнями його формуємо й обговорюємо — теж дуже ефективна, тому що ми починаємо розмовляти однією мовою.

— Яких матеріалів вам бракує в роботі?

— Нині дуже багато інформації для роботи зі старшими дітьми, 8–10 класів. Є справді хороші підручники й онлайн-ігри: і «Медіазнайко», й «МедіаДрайвер», і має невдовзі вийти «Медіанавігатор». А для дітей 7-8 років таких продуктів немає. Я беру те, що є для старших, і адаптую цю інформацію для молодших.

— Освітня реформа «Нова українська школа» враховує всі потреби вчителів для викладання медіаосвіти?

— Вона передбачає те, що медіаосвіта там точно буде. Вчитель нової української школи не передає знання — ми відходимо від цієї моделі. Натомість він учить дітей працювати з інформацією — умовно кажучи, стоїть поруч, поки вони її шукають та опрацьовують. У реформі є все те, щоби вчитель саме так і робив. Але конкретно — де і як — не прописано. Вийде Закон «Про освіту» — побачимо, що буде в ньому. В концепції «Нової української школи» прописано, що медіаграмотність є важливою. Я розумію, що це стане нормою.

Світлана Левченко, викладачка української літератури та мови з методикою навчання, медіаосвіти (медіаграмотності) Вищого комунального навчального закладу «Коростишівський педагогічний коледж імені І. Я. Франка» Житомирської обласної ради:

— Які способи викладання медіаграмотності, на вашу думку, найефективніші?

— Я викладаю медіаосвіту на четвертих курсах коледжу — це вже майбутні випускники. Ми починаємо з теорії, потім студенти йдуть на практику в початкові школи. І в рамках практики студенти роблять практичні завдання. Наприклад, цього року вирішили провести конкурс дитячих малюнків за творами Тараса Шевченка до річниці його народження. По суті, які тут цілі переслідувалися? Популяризація творів Шевченка. Але як це використати в медіаосвіті? Вирішили створити ролик із дитячих малюнків, записали до нього аудіодоріжку з виступами дітей. Мультимедійні елементи дуже зацікавлюють учнів, адже ніхто не зможе слухати 45 хвилин одноманітної розповіді від учителя. Також організовуємо роботу в групах, використовуємо інтерактивні методики, засоби медіа в позитивному ракурсі. Тобто, як із користю використати той же інтернет із усім його різноманіттям.

Що стосується студентів, то коли вони готуються до занять із української мови та літературного читання, в першу чергу запитують — де взяти інформацію? В інтернеті. І ми починаємо обговорювати — а що таке інтернет, якими джерелами варто користуватися, що для вчителя є першоджерелом. У першу чергу це офіційний сайт Міністерства освіти і науки України, наводжу й MediaSapiens як джерело. Звертаю увагу, що важливо дивитися на автора, авторитет видання, яке студенти збираються використовувати.

— Як ви зацікавилися питаннями медіаграмотності?

— Певною мірою випадково. (Сміється.) На сайті АУП було оголошення про літню школу з медіаграмотності, і я подала заявку. Це допомогло мені розставити деякі акценти у своїй свідомості, подивитися новим поглядом на новини всіх наших телеканалів.

Також ми створили творчу групу в нашому коледжі: з викладачів, із наших випускників, які, власне, вже будуть працювати, плануємо залучати вчителів зі шкіл нашого міста… Є над чим працювати.

— Яких матеріалів вам бракує в роботі?

— Бракує ресурсів про практичне використання теоретичних даних у початковій школі. Кожен педагог під себе підлаштовує інформацію, придумує, викручується. Але поділитися своїм досвідом теж треба вміти. І постає питання авторського права на створені матеріали — аби на них коректно посилалися. Загалом треба займатися просвітою. Якщо Східна і Західна Україна вже давно над цим працюють, то північні регіони мало охоплені. Вінниця і Хмельницький на мапі медіаосвіти відсутні.

Фото - АУП

comments powered by Disqus