Кіно зі шкільної парти: Як у Польщі виховують критичного глядача

Фото: Facebook-сторінка Filmoteka Szkolna / Paweł Zakrzewski

Юстина Цалчинська працює вчителькою в загальноосвітньому ліцеї, який розташувався неподалік од Варшави. Крім того, вона лекторка й авторка модельних занять проекту Filmoteka Szkolna Польського інституту кіномистецтва. «Я розробила програму власних семінарів, за якою навчаю аналізувати фільми. Але після 10 років педагогічної практики я зрозуміла, що мені чогось бракує, і вирішила здобути також практичну освіту - кіноосвіту. Тому можна сказати, що я водночас і теоретик, і практик», - натхенно розповідає пані Цалчинська.

Ідея створення такого проекту виникла 2009 року, коли в Польському інституті кіномистецтва помітили, що польський глядач активно ходить дивитися американське та європейське кіно й водночас ігнорує польське, яке, однак, існує. Тоді ж вони дійшли висновку, що критичного глядача потрібно виховувати зі шкільних років. Так Польський інститут кіномистецтва вирішив створити проект Filmoteka Szkolna. Для цього він зібрав найкращих кінокритиків і теоретиків кіно з усієї Польщі (творці фільмів на той час не брали участі в проекті). Щоправда, пізніше його засновниця Анна Сінькевич-Роговська, за словами пані Цалчинської, визнала, що було помилкою не залучити практиків кіномистецтва. 

Про цей проект Юстина Цалчинська розповідала під час засідання за круглим столом «Кіноосвіта Польщі: досвід синергії кіногалузі й освіти. Кіно як засіб формування національної ідентичності», який відбувся минулого тижня в Києві, а організувала захід  Академія української преси.

Що собою являє Filmoteka Szkolna?

Filmoteka Szkolna - це систематизована колекція польських стрічок, присвячених певній темі та розрахованих на учнів, починаючи із 7-го класу. Для прикладу, одна з тем у колекції «Шкільної фільмотеки» - «Говорити прямо або метафори правди». Здебільшого кожну тему супроводжують два фільми: повнометражнийі короткометражний. А саму стрічку - два коментарі. Один із них зазвичай належить теоретикові кіно, а другий - учневі. За словами пані Цалчинської, таке рішення мало дуже важливий вплив: учнів надихало та мотивувало не лише кіно, а й сама думка про те, що в такому ранньому віці вони можуть зробити щось вагоме.

 Від самого початку перевагою «Шкільної фільмотеки» була її візуальна привабливість. Польський інститут кіномистецтва на етапі створення проекту звернувся до одного з найкращих польських дизайнерів. «Один із них, Анджей Понговський, розробив фактично весь дизайн шкільної фільмотеки, зокрема логотип. А художниця Моніка Завацька стала авторкою ілюстрацій, присутніх на різних гаджетах», - розповідає Цалчинська.

До «Шкільної фільмотеки» ввійшло як ігрове, так і документальне та анімаційне кіно. А за кожну хвилину фільму Польський інститут кіномистецтва встановив грошову винагороду творцям у розмірі 12 євро.

Виклики

Із часу задуму проекту Інститут кіномистецтва був дуже оптимістично налаштований: там гадали, що варто надати вчителям колекцію фільмів - і ті негайно почнуть її використовувати в навчанні. Коли ж пакети фільмів розіслали в більшість польських шкіл, з’ясувалося, що там не знають, що з ними робити. «Бували такі ситуації, коли ці фільми надходили, і секретарка в приймальні ховала їх у шафу або директор забирав собі, адже вони мали привабливий вигляд. Коли через чотири роки після заснування шкільної фільмотеки я проводила тренінг для вчителів, одна з них стверджувала, що в їхній школі немає таких пакетів. Я наполягала на протилежному. Коли ж учителька зателефонувала в школу й уточнила,то виявилося, що така колекція все-таки є», - каже Юстина Цалчинська.

Юстина Цалчинська виступає на круглому столі у Києві

Рішення: тренінги для вчителів, онлайн-формат, майстер-класи для учнів

Зрештою Інститут кіномистецтва вирішив, що треба зробити щось більше, аніж просто надати стрічки: знайти спосіб достукатися до вчителів, розказати, як можна використовувати створену колекцію фільмів. Оскільки досвіду в проведенні таких тренінгів бракувало, інститут налагодив співпрацю із Центром громадської освіти. (Якийсь час ця інституція діяла навіть в Україні, тому що її було залучено до проекту «Класна школа»).

Пані Цалчинська розповідає: «Урешті-решт тренінги почали відбуватися. Спочатку вони були короткі, по півтори-дві години, базувалися на аналізі одного фільму. Пізніше з’явилися книжки, у яких було описано структури лекцій, присвячені кожному з фільмів. Від самого початку також існувала інтернет-сторінка «Шкільної фільмотеки», на якій згодом опублікували систему уроків. Нині на інтернет-сторінці можна також знайти багато додаткових матеріалів, як-от: інтерв’ю з режисерами, лекції, аналізи окремих стрічок або ж їхніх фрагментів».

Процес створення фільму під час фестивалю Filmoteka Szkolna

Якщо перший пакет фільмів, котрий надсилалив школи, являв собою колекцію дисків, то другий надавали лише в онлайновому форматі. Пані Юстина зауважує, що таке рішення мало свої переваги та недоліки. «Міністерство освіти Польщі запевняло авторів проекту, що в польських школах є достатньо добрий доступ до інтернету, однак пізніше в постобговореннях не раз лунали побажання щодо надання DVD-версії». З другого боку, онлайнова версія надавала можливість учням переглядати стрічки вдома. Доступ до цієї версії мають лише зареєстровані особи, учителі, від яких вимагається підтвердження того, що вони працюють у школі. Також може бути надано доступ конкретному учневі на певний період, наприклад, на тиждень чи два.

«Після тренінгів для вчителів настав час тренувати учнів. Так з’явилися онлайн-курси і для перших, і для других. Учні могли вибирати між курсом кінокритики та кінопрактики. Для школярів таке навчання було безкоштовним, а для вчителів - спершу безкоштовним, а потім вимагало невеликої плати в розмірі 100 злотих (близько 620 грн. - Ред.)», - продовжує лекторка. Вона наголошує, що дуже важливо показати вчителям, як робити кіно. Для цього інститут випустив окремий диск з інструкціями. Крім того, пані Цалчинська зазначає, що всі тренінги в рамках проекту є практичними: «Ми віримо, що тільки через практику можна здобути якийсь досвід. Спочатку це було складно, бо вчителі не хотіли нічого робити. Вони хотіли просто сісти й послухати лекцію. Але теперусі звикли, і ніхто не уявляє наші тренінги інакше».

Що ж відбувається на заняттях із кіноосвіти в школі? Учням спершу надають інформацію про час появи стрічки, про її режисера, а також коротко розповідають, про що вона. Далі дітям пропонують звернути увагу на окремі моменти у фільмі. Наприклад, під час презентації проекту в Києві Юстина Цалчинська запропонувала учасникам переглянути стрічку Кшиштофа Кесельовського «Сім жінок різного віку», поділивши їх на чотири групи. Кожна група під час перегляду мала звернути увагу на різні аспекти, зокрема, молодість, час, мрії й долю. Пізніше завданням учасників було сформулювати питання, співвідносні із цими явищами.

Юстина зазначила, що зазвичай після перегляду одразу просять учнів поділитися враженнями щодо картини: розповісти, що вони відчувають. А вже після того переходять до аналізу. «Ми можемо давати учням завдання чи написати текст, чи подискутувати, поміркувати над інтерпретаціями. Школярі також отримують домашнє завдання. Я можу сказати, що це тільки один із варіантів, як можна працювати, можливостей дуже багато. Я часто пропоную переглянути учням фільм спершу без звуку, а за другим разом - зі звуком. Можна подивитися фільм до половини й запропонувати учням його продовжити», - каже пані Цалчинська.

Мотивація: фестивалі та кіномайстерні

Щороку у Варшаві відбувається фестиваль шкільної фільмотеки, на якому учні презентують те, над чим працювали впродовж року. Вони не лише вчаться аналізувати фільми, а й створюють власні картини. Головна винагорода - можливість попрацювати над постпродакшеном свого фільму в найкращих польських студіях. На фестивалі учні також мають низку зустрічей із творцями кіно: режисерами, акторами, сценаристами, операторами та всіма, котрі долучені до процесу.

У рамках занять із кіноосвіти додатковою мотивацією для учнів є значки та блокнотики, які ті здобувають за активність. Автори проекту також розробили ігри, що допомагають дітям у процесі навчання. Для прикладу, є гра-квест, упродовж якої учні збирають серію наклейок, відповідаючи на запитання, пов’язані з кіно, виконуючи різноманітні завдання та розігруючи сценки.

І все ж «про цей проект потрібно постійно дбати, постійно турбуватися, бо все швидко старіє, треба постійно вигадувати щось нове. Але Польський інститут про це думає», - стверджує Юстина.

«Важливо сказати ще про дві речі. По-перше, два роки тому Інститут кіномистецтва створив кіномайстерню в кожному польському воєводстві. У кожній такій майстерні можна дивитися фільми дуже хорошої якості, зі специфічним світлом, затемненням і звуком. По-друге, навколо кожної майстерні ми почали створювати мережу вчителів, які займаються кіноосвітою. Завдяки цьому ми можемо ділитися досвідом, разом робити проекти», - зауважує ментор.

Ліцензування й дистрибуція

У проекті «Шкільної фільмотеки» наявні тільки польські фільми, що пов’язано не лише з популяризацією національного кіно, а й з купівлею ліцензії. Ліцензію купують безстроково, проте демонструватися ці фільми можуть тільки в школі, пояснює Юстина: «Це пов’язано з тим, що дистриб’ютори, які віддають фільми школам, продають їх і з комерційною метою. Якби ми могли поширювати ці фільми за межами шкіл, ми відібрали б у них заробіток. Ми можемо показувати ці фільми учням у школі або на позакласних заняттях, але не можемо демонструвати їх групам старших людей у тій же місцевості». Вона зауважила, що коли в інституті лише розробляли проект, кінотеатри дуже протестували. Вони вважали, що таким чином у них відбирають глядачів: мовляв, ті  перестануть ходити в кіно, бо дивитимуться тільки в школах. «Через сім років я із чистим сумлінням можу сказати, що нічого такого не сталося. Ті, що поширюють фільми, мають свої проекти. «Шкільна фільмотека» існує як окремий проект, і всі задоволені», - підсумувала пані Цалчинська.

Фото: Академія Української Преси, Paweł Zakrzewski

 

 

comments powered by Disqus