Як навчити старшокласників толерантності й медіаграмотності: чотири кроки

Фото надане ГО «Вчителі за демократію та партнерство»

З вересня в 750 школах у 10 областях України старшокласникам викладатимуть курс на вибір «Кроки до порозуміння». Цей курс спрямовано на те, аби навчити учнів знаходити порозуміння в умовах конфлікту, поважати різницю в поглядах та вміти аргументувати свою позицію. Окремий розділ курсу присвячено медіаграмотності  – критичному сприйняттю інформації та захисту від маніпуляцій. 

Підготовка курсу реалізується в рамках проекту «Враховуй різницю», який упроваджує ГО «Вчителі за демократію та партнерство»  та фінансує Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).

У час, коли в країні відбувається збройний конфлікт і наявна роз’єднаність суспільства, на це мала б  реагувати освітня система, однак змін у змісті навчання практично не відбулося, каже Олена Пометун.

Олена Пометун

Вона розповіла, що багато вчителів, особливо в східних областях, опинились у надзвичайно складних умовах: деякі з них самі виїхали із зони конфлікту, крім того, у багатьох класах є учні-переселенці, до яких треба шукати підходи. «Ці діти травмовані, адже це те саме, що висмикнути рослинку з ґрунту, вони потребують особливої уваги, - каже Олена Пометун. - Учителі розповідають, що іноді це проявляється в демонстративній поведінці учнів, конфліктах з однокласниками, батьками, педагогами. Ці діти зазвичай дуже закриті й уразливі, часто некомунікабельні, проте в них можуть бути й істерики. І з цим треба щось роботи, а судячи з реакції держави, створюється враження, що проблеми просто не існує. У тій самій Донецькій області 220 тис. переселенців, і є класи, де з 25 учнів  11–12 -  внутрішньо переміщені особи. Для нас це конкретні люди, і саме вони були основною причиною, чому ми почали розробляти й впроваджувати курс». 

Після того, як експерти  розробили зміст і методику, курс було апробовано у 20 школах України й доопрацьовано відповідно до побажань учасників апробації. Програму та підручник уже затвердило Міністерство освіти України – примірники підручника (двомовного) у липні надруковано, і тепер їх розсилають у школи. Протягом півроку відбувається підготовка вчителів для викладання предмета, переважно це історики й правознавці, велика частина психологів, окрім того, є вчителі з основ здоров’я, філологи, біологи. В усіх десяти областях - учасницях проекту (Вінницькій, Донецькій, Дніпровській, Запорізькій, Київській, Луганській, Миколаївській, Тернопільській, Харківській та Черкаській) відбуваються тренінги для вчителів. 

Тренінг для вчителів

В інтерв’ю MediaSapiens Олена Пометун розповіла, які вправи виконують учні, аби навчитися критично ставитись до інформації, і про те, чи вдається на уроках уникнути дискусій на політичні теми.

«Основна мета цього курсу – це не знання, а формування навичок і моделей поведінки»

Пані Олено, назва «Кроки до порозуміння» відразу народилася?  

Узагалі весь наш проект називається «Як поєднати роз’єднані громади». Оскільки донори в нас англомовні, то там це звучить як Mind The Gap. Тобто «крок через прірву». Коли я думала про цю назву, спадало на думку висловлювання, що люди по-різному поводять себе на краю прірви, хтось впадає у відчай, а хтось шукає способи будувати міст. У нас немає іншого виходу, як будувати мости, бо ми одна країна. 

Наскільки складно самим учителям працювати з такою темою? 

Тут дві складності. Перша складність – це методика та характер викладання, роль учителя. Треба вміти пристосуватись до нової моделі поведінки вчителя, нетрадиційної. Друга складність – деякі уразливі питання в змісті курсу, але їх небагато.

Яка роль учителя в цьому курсі?

Наші вчителі звикли розповідати, а тут учитель є фасилітатором дискусії, модератором, організатором процесу критичного мислення учнів. Він не є носієм інформації (бо інформація надходить із життя учнів), не має права висловити власну думку. Ми радимо вчителю висловлювати її тільки, якщо учні його просять і він вважає, що ця думка буде корисною, тоді наприкінці уроку можна. Наша освітня система зберігає, на жаль, багато залишків тоталітаризму, авторитаризму, і учні до цього звикли. Тому багато учнів дуже залежні від позиції вчителя й неконтрольованого впливу: перш ніж висловитися, вони думають, як на це відреагує вчитель.

У якій формі проходитимуть уроки?       

Основна мета цього курсу – це не знання, а формування навичок і моделей поведінки. Для того щоб ці моделі поведінки сформувалися, треба опанувати коротку інформацію про бажану модель поведінки, а потім просто її відпрацювати. Наприклад,  уміння сказати «ні». Є багато ситуацій, коли ми повинні сказати «ні» іншій людині. Водночас, коли запитуєш, що ви відчуваєте, коли маєте відмовити, багато хто каже, що відчувають ускладнення, бояться, що це буде руйнування стосунків. А підліток тим більше, адже є багато речей, від яких треба рішуче відмовитись, та ще й раз і назавжди: наприклад, наркотики, участь у поганих вчинках, – не забуваймо, що авторитет однолітків у підлітків набагато вищий, ніж у дорослих. Є формула, за якою треба сказати «ні», і ми напрацьовуємо це вміння. На уроці в групах моделюємо різні ситуації: наприклад, уяви, що подруга пропонує тобі викинути сумку вашого товариша у вікно, пожартувати таким чином, а ти маєш відмовитися. Або в під’їзді тобі запропонували спробувати наркотики, і тобі треба відмовитися.

Про політику й толерантність на уроках

Ви згадували про таку складність, як незручні моменти змісту. Чи обговорюватимуть на уроках політичні моменти?

Ми іноді чуємо від учителів, що вони, мовляв, бояться політики. Але згадаймо, що таке політика.  Це спеціальні дії, спрямовані або на реалізацію влади, або на боротьбу за владу. Нічого подібного в цьому курсі немає. Мова йде про те, що нині ми маємо дуже роз’єднане суспільство, і дії різних політичних сил можуть призводити до того, що ця роз’єднаність посилиться. Треба усвідомити, що розмови про Прем’єра чи про Генпрокурора – це не привід посилювати конфронтацію, це привід нарешті домовитись, як ми їх будемо призначати й шукати компроміси. Тому в дітей має сформуватись думка: якщо ти зіткнувся із чимось, що не збігається з твоєю позицією, то перший крок - прояснити позицію іншого та принаймні намагатись її зрозуміти. Визнати її право на існування, а потім шукати шляхів, як діяти в ситуації різних позицій.

Я так розумію, ви хочете навчити дітей бачити способи, коли політики маніпулюють, намагаючись роз’єднати суспільство?  

Так, політики й мас-медіа часто намагаються маніпулювати для того, щоб роз’єднувати. Це необов’язково ворожа пропаганда. Іноді це чудово роблять наші власні ЗМІ, які транслюють невідомо чию позицію. 

У нас усього чотири кроки в курсі: перший – спілкуйся (намагаємось показати, що є навички, які спрощують ефективне спілкування, це більш-менш безконфліктне досягнення своєї мети), другий крок – при цьому спілкуванні враховуй різноманіття (люди різні й по-різному реагуватимуть на те, що ти пропонуєш, якщо ти бачиш прірву або різницю, спробуй знайти шляхи об’єднання), третій крок - отримуй достовірну інформацію. І четвертий – після того, як є навички спілкування, ти вмієш ураховувати різницю, у тебе є достовірна інформація, то ти можеш обговорювати й шукати порозуміння. Або пробувати переконувати інших і доходити згоди з іншими. Тому про політику тут не йдеться, хоча, звісно, ситуації, які аналізують учні, будуть на тлі соціального конфлікту, бо це наше сьогоднішнє життя.

Очевидно, на уроках може йти мова про проросійську чи проукраїнську позиції. Якщо є діти, які перебувають під впливом думки своїх батьків, то чи виникають конфлікти під час обговорення?

Ну, звісно, усі діти перебувають під впливом думки батьків. Але річ у тім, що ніхто тих дітей узагалі не вислуховує. Ні тих, які перебувають на проукраїнській позиції, ні тих, які перебувають на неукраїнській позиції. Їм узагалі ніхто не дає слова: мовляв, твоє місце ось там учитись і складати ЗНО.  Усе. Тоді як іноді, аби почати змінюватись, потрібно, щоб вислухали тебе і ти міг вислухати інших. Кожна думка є правильною, кожен має право на свою думку, – це позиція, яка досить складна для вчителів.

Які теми виявились найскладнішими під час апробації курсу?

Складний був четвертий розділ, бо він весь пов’язаний із різними типами дискусії. У ньому ми показуємо, що таке дискусія в колі, що таке онлайн-дискусія, тобто тиха дискусія. Відбувається це так: діти читають опис певної проблеми, установлюється режим тиші, вивішуються аркуші паперу, на яких діти під ніками можуть написати свої думки щодо ситуації, зазвичай таких п’ять-шість аркушів. Інші можуть прокоментувати, якщо їм цікаво, так триває хвилин 20. Це допомагає готувати учнів до цивілізованого обміну думками в соціальних мережах.

Четвертий розділ був складний іще й тому, що для активної участі треба було пройти перший-другий-третій, тому що там багато навичок, які потім уже використовують. Адже толерантна дискусія базується й на тому, що в тебе менше стереотипів, і на тому, як ти реагуєш на різноманітність думок та чи враховуєш різницю.

Підручники до курсу «Кроки до порозуміння»

Яка основна мета блоку, присвяченого толерантності?

На сьогодні нам треба не просто бути толерантними - нам треба співпрацювати заради власного майбутнього. Не просто терпіти - це скоріше християнська позиція. Нам треба шукати шляхів порозуміння. Поважати різноманітність, поважати іншість, для цього її треба розгледіти в іншій людині. Головна ідея розділу, що різноманітність – це ресурс. Є така вправа, наприклад, створена учнями клубу іноземної мови. Діти працюють у групах, їхнє завдання - знайти «приховані скарби», тобто те, що саме кожен із них може вкласти в спільну справу. Пошукайте, чи ви відрізняєтеся, знайдіть приховані таланти й розкажіть, як ви будете користатися ними. У цьому контексті можна згадати такий приклад: негритянський джаз ніколи не народився б як світовий напрям у музиці, якби ми тільки терпіли, що вони грають, а не копіювали це.

Про навички роботи з інформацією

Щодо третього розділу - роботи з інформацією. Яке його основне завдання?

Перше завдання – подолати негативне ставлення до інформації, бо і в дітей, і у вчителів нині поширеною є така позиція: «Все врут». Мовляв, нічого не хочу знати, нічого не хочу дивитися. Друге завдання – виробити навичку відрізняти факти від думок. Ось, наприклад, вправа. Два тексти, в одному сказано, що в Україні відбулась «грандіозна історична подія Євромайдан», а другий має назву  «Євромайдан як технологія політичного перевороту». Треба прочитати два коротких фрагменти й сказати, у чому їхня подібність і в чому відмінність. Формується розуміння, що насправді довіряти думкам не можна. Даємо текст, об’єднавши учнів у трійки: один вибирає факти, другий думки, третій шукає слова-маркери, якими автори приховують, що це думки: наприклад, «я на 100% упевнений, що», «це абсолютний факт, що». Тобто вчимо віднаходити речі, орієнтовані на те, щоб уводити людей в оману. Так само діти мають бачити емоційно навантажені слова: позитивні чи негативні, якщо ж у тексті більшість нейтральних слів, то вища вірогідність того, що йому можна довіряти. Також розповідаємо про правило перевірки інформації в трьох джерелах.

Зустріч з дітьми і вчителями у Запоріжжі

Як ви думаєте, у разі реального медіаспоживання діти згадають ці приклади?

Це медіаспоживання абсолютно реальне. Ми спочатку даємо правила, потім тексти та вправи, які вони відпрацьовують під час уроку, у них є домашнє завдання, яке включає в себе й роботу з відео. Певна річ, закріпленої навички ми таким чином не отримуємо, бо дуже короткий термін. Але важливо принаймні звернути увагу. У нас є анкети учнів, де вони писали, що об’єктивним може бути факт, а судження необ’єктивні. Отже, вони вже розуміють, як відрізнити думки, які подають як факти. Крім того, тут є знайомство з найпоширенішими прийомами маніпуляції, де пояснюється поняття «інформаційна війна» та деякі прийоми маніпуляції.

Якщо одне із завдань курсу – подолати негативне ставлення до інформації, то чи не буде зворотного ефекту, оскільки діти почнуть думати, що маніпуляції є скрізь?  

Після кожного уроку ми запитуємо їх: «Якою тепер є твоя позиція щодо цієї теми? Хто винен у тому, що існує маніпуляція – той, хто маніпулює, чи той, хто сприймає маніпуляції? Від кого залежить, наскільки тобою маніпулюють, – від тебе чи від маніпуляторів?» Одна з дискусій четвертого розділу – чи повинні старшокласники дивитись політичні новини. Тобто ми не можемо нав’язати дітям свою думку, але ми можемо спонукати подумати про це. Якщо після цього хоча б 50% почнуть цікавитись політичним життям, то це вже перемога, тому що більшість дітей і більшість дорослих узагалі не цікавляться. А це якраз прояв активної позиції – знати, що відбувається в країні й користуватись водночас більш-менш достовірною інформацією. Якщо ти живеш у цій країні та є її громадянином, то твоя відповідальність – розібратися, що для цієї країни є ліпшим. Ми підходимо із цієї точки зору, а для цього потрібні навички.

Як ви зазначили, в основі цього курсу – не знання. То яким чином ви оцінюєте учнів наприкінці?

Так, основне - це навички, їх ми й оцінюємо. Наприклад, навичка визначити свою позицію й довести її. Наскільки учень навчився презентувати свою думку, наскільки переконливо висловився, які аргументи добирає - це не оцінка змісту висловлювань. Ми хочемо навчити дітей критично мислити, адже сьогодні не можна існувати по-іншому, це одна з навичок ХХІ століття, про це ведуть мову всі міжнародні освітні документи, - звісно, що це має бути найважливіший напрям нинішньої освітньої реформи.

Чи плануєте долучати батьків до процесу?

Були випадки, коли батьки самі долучалися, запитували: «Чого ви тут навчаєте наших дітей?» Учителям доводилось пояснювати, показувати. Адже в суспільстві є острах того, що на них впливатимуть із політичними цілями, і це не залежить від регіону. Ця обережна позиція притаманна всім. Спеціально ми з батьками не плануємо працювати в проекті. Це перша спроба, у нас обмежені ресурси, і хочеться, щоб він пішов хоча б у тому обсязі, який профінансовано. Багато вчителів переживає, що не буде можливості його запровадити, бо не дають години на вибір, і не дають їх часто не через фінанси, а через примхи директора школи, тут багато залежить від розуміння керівництва й від того, чи є розуміння в держави, наскільки необхідними є такі курси сьогодні.

 Фото надані Оленою Пометун

comments powered by Disqus