Афганська Мона Ліза

Фото: kunstmuseum-wolfsburg.de

Зачарувати і водночас збентежити – чи можливо таке? Американський фоторепортер Стів Маккеррі (Steve McCurry) часто показує жахливе на межі з прекрасним. Це можна побачити на його виставці у Вольфсбурзі. Там висить відомий у світі знімок дівчинки-біженки із гіпнотичним поглядом.

Вона відразу вразила його. Та поводилася надто боязко. Тож Стів Маккеррі спочатку фотографував інших дівчат-школярок із намету в таборі афганських біженців. Може, їй не захочеться бути осторонь, лишатися на самоті? Його розрахунок частково виправдався. Коли він повернувся до неї, на її вустах все ще застигли зухвалість і підозра. Та заворожливим поглядом зелених очей вона дивиться прямо в камеру.

За мить Маккеррі зняв кадр. Цьому фото судилося стати одним із найславетніших у документальному фотомистецтві. Коли 1985 року портрет з’явився на обкладинці National Geographic, у редакцію линув потік листів від читачів. Художникам хотілося намалювати дівчинку. Добровольці зголошувалися надати допомогу біженцям у таборах. Двоє чоловіків мріяли одружитися з дівчиною, зображеною на фото. Хоча на вигляд вона була майже дорослою, насправді їй виповнилося тільки дванадцять років.

На виставці в мистецькому музеї Вольсфбурга натовп журналістів найбільш охоче знімав 62-річного Маккеррі – давнього члена фешенебельного Magnum Photos, відзначеного численними нагородами, на тлі цього фото.

Власне кажучи, цих знімків. Поряд із «афганською Мона Лізою», як невдовзі назвали перше фото, висять ще два портрети. Маккеррі, який спочатку загубив слід дівчини, відшукав її лише 2002 року. Її звали Шарбат Ґула (Sharbat Gula). Тоді їй було вже 30 років. Вона одружилася і мала дітей. Маккеррі сфотографував її знову. Однак тепер її запалі брови кидали тінь на передчасно постаріле обличчя.

У сімдесятих роках, набувши першого досвіду фотографа у Пенсильванії, Маккеррі вирушив до Індії. Збирався пробути там два тижні, та вони обернулися двома роками. А потім ураз сталося те, що зробило його одним із найбільш затребуваних фоторепортерів. 1979 року він познайомився у Пакистані з афганськими біженцями і приєднався до них. Одягнений у національне вбрання, перетнув із ними афганський кордон, де саме почалося радянське вторгнення.

Індія, 1983 рік / www.kunstmuseum-wolfsburg.de

Маккеррі зробив перші знімки військового конфлікту і вивіз їх із країни. Ці фото, як перші про радянсько-афганську війну, опублікували такі газети, як, зокрема, The New York Times. Тож Маккеррі подорожує світом як фоторепортер, часто за відрядженнями National Geographic. Його маршрути лежать кризовими регіонами – як-от зоною Перської затоки та Лівану. Він знову й знову мандрує Південною та Південно-Східною Азією: Індією, Тибетом, Бірмою, Камбоджею.

Маккеррі має власну фотостудію у Нью-Йорку. Та дев’ять місяців на рік він у дорозі.

Якось його пограбували бойовики. Двічі його арештовували на пакистансько-афганському кордоні. Він постійно потрапляв під артилерійський вогонь і опинявся неподалік вибухів бомб. Однак Маккеррі – не головоріз, а невеличкий, тихий чоловік із очима, що випромінюють дружній блиск. На його думку, саме прагнення поваги й любові, попри релігійні й культурні відмінності, притаманне всім людям. Таке ставлення, схоже, полегшує йому пройнятися повною довірою чужинців. Це засвідчують фото Стіва Маккеррі.

Афганістан, 1992 рік / www.kunstmuseum-wolfsburg.de

P.S. Виставка американського фоторепортера Стіва Маккеррі під назвою «Річка часу» триває в Музеї мистецтв Вольсфбурга (Німеччина) з 18 січня по 16 червня 2013 року.

Автор: Карін Шульце

Джерело: Spiegel

Переклад: Аркадій Сидорук

comments powered by Disqus