Половина українців не вірить у незалежні ЗМІ

Переселенці, війна, мобілізація, добровольці, реформи… В житті українців останнім часом значно побільшало дражливих тем. Про те, чи можуть ці проблеми призвести до соціального конфлікту й чи допомагають медіа примиренню, а чи навпаки — поглиблюють розкол у суспільстві, соціологічна агенція «Фама» запитала українців. Результати дослідження «Конфлікт у медіа і медіа в конфлікті» представили в Києві його замовники — громадська організація «Львівський медіафорум» і Школа журналістики Українського католицького університету.

Конфлікт в медіа і Медіа в конфлікті from Михайло Дяків

На думку керівниці агенції «Фама» Мар’яни Малачівської-Данчак, війна створила напруження не лише на фронті. Під упливом пропаганди утворюються стереотипи людей один про одного. Ці упередження здаються не загрозливими, проте є потенційними причинами соціального конфлікту. Тож головна мета дослідження — намацати больові точки в суспільстві, щоб уникнути соціального конфлікту в майбутньому.

Дослідження проводилось у декілька етапів: у Львові, Києві, Дніпропетровську, Харкові та Одесі було проведено фокус-групові дискусії, впродовж яких спеціалісти виокремили твердження-упередження. Далі ці твердження підлягали кількісному вимірюванню — для кожного з них респонденти як із міської, так і з сільської місцевості (окрім Донецької й Луганської областей) визначали рівень згоди. Третій етап був експертним — політологи, історики, медіадослідники, соціологи висловлювалися щодо основних тем дослідження. Загалом було опитано п’ятдесят експертів.

Ставлення до ЗМІ

Виявилося, що щоденно українці витрачають близько години на перегляд новин на різних інформаційних ресурсах. 7,9 % українців свідомо уникають новин у медіа. 

49,4 % респондентів помірно упереджені щодо медіа, 29,4 % — категорично упереджені. Тобто більш ніж кожен другий українець упереджено ставиться до ЗМІ. Лояльно ставиться до них майже кожний п’ятий українець. Серед них помірно лояльно — 18,7 %.

На рівень упередженості до ЗМІ впливає чутливість до російської пропаганди. Серед тих, хто піддається їй, категоричне упередження щодо вітчизняних ЗМІ становить 39,4 %. Чутливість до російської пропаганди вираховували таким чином: респондентам запропонували типові твердження російських ЗМІ: на сході немає регулярних російських військ, там триває громадянська війна тощо. Тих, хто погодився з цими та іншими подібними твердженнями, зарахували до категорії чутливих до пропаганди. Проте Мар’яна Малачівська-Данчак каже, що чутливість до пропаганди краще вимірювати в динаміці — це предмет неодноразового дослідження. Вона не виключила, що компанія й надалі займатиметься цією темою.

Респонденти й експерти під час дослідження підтверджували думку, що ЗМІ поширюють ту інформацію, яка вигідна власникам, і не подають її об’єктивно. Наголошували на тому, що ЗМІ є не так інструментом інформування, як політичного просування. Загалом ці тези підтримали 75,9 % респондентів. Найбільш категоричну упередженість виявили мешканці східної частини України.

Експерт із довготермінових стратегій Євген Глібовицький вважає, що комерційні медіа вийшли за межі свого мандата: «Вони є інструментом у руках своїх власників. Журналісти, які там працюють, обрали роль людей, які не розпоряджаються своєю репутацією та текстами. Тому немає сенсу вимагати від них відповідальності». Він прихильник структурних змін та саморегуляції медіа. Проте «механізми саморегуляції не запустяться до тих пір, поки працедавець при прийомі на роботу, не буде вважати, що людина, яка порушила якусь етичну позицію, не може тут працювати. А цього не станеться до тих пір, поки порядні люди не зможуть ставати власниками медіа. А вони це не зможуть, доки будуть адміністративні бар’єри при заході на ринок».

Євген Глібовицький

Із тим, що в Україні не існує незалежних ЗМІ та журналістів, погодилися 47 % українців. Найменша категорична упередженість у мешканців західної частини України — 26 %, а найвища — у мешканців сходу (34 %). 

Ставлення до влади

48,5 % українців категорично упереджені щодо влади, помірно упереджені — 41,3 %. Виходить, що майже 90 % українців не подобається влада. Чутливість до російської пропаганди не впливає на цю упередженість.

На фокус-групах пролунало таке твердження: «Війна вигідна олігархам, адже вони заробляють на ній гроші». З цим цілком погодилися 64,1 % респондентів, радше погодилися — 19,2 %. 

Війна в країні вигідна чиновникам, адже відволікає від внутрішніх проблем. Так думають 52,2 % респондентів, радше погодилися — 25,4 %.

Із твердженням, що реформи в Україні робляться напоказ, цілком погодились 47,6 % та радше погодилися 22,8 % респондентів. 

Експерти, опитані задля дослідження, кажуть, що українська влада програє в комунікації з населенням.

«Проблеми України в тому, що уряд не займається розмовами з населенням. Проблема ще у тому, що у нас є Міністерство інформаційної політики, але немає інформаційної політики. Народ не знає, чого очікувати від держави», — каже головний редактор інтернет-видання «Петр и Мазепа» Олександр Нойнець. 

Декомунізація

За словами Мар’яни Малачівської-Данчак, до тих, хто з ідеологічних причин не лояльний до реформи, додалися ще й ті, хто вважає, що проводити її зараз не на часі. 34,9 % українців категорично налаштовані проти декомунізації, 54,6 % — помірно проти. Помірно лояльні — 10,5 %, повністю лояльних дослідники не виявили. Російська пропаганда не впливає на ставлення до реформи. На заході менше людей, які ставляться до неї з упередженням. Як зазначено у звіті, це пов’язано з тим, що фактична декомунізація тут відбулася ще на початку 90-х років, тож ця реформа не сильно зачепила мешканців регіону.

Мар’яна Малачівська-Данчак

24,3 % респондентів повністю підтримали тезу, що закон про декомунізацію легалізує знищення історичної спадщини та архітектурних пам’яток. Частково це підтримали 19,8 % опитаних, зовсім не погодилися 15,1 % і частково погодилися 16,4 %. 

Також 20,6 % українців вважають, що заборона діяльності Комуністичної партії в Україні — це пряма загроза свободі слова та плюралізму думок. Не погоджуються з цим твердженням 41,7 % опитаних. 

Кандидат політичних наук Антон Шеховцов уважає, що Україна повинна проводити такі реформи, які сприяли би розриву з минулим: «Це мають бути реформи, які навіть можуть далі погіршувати соціальний стан в Україні, але українці повинні дуже чітко розуміти, що ці реформи — не початок негативного тренду, а що це деяка жертва, яку треба принести зараз, аби потім було краще. Часто проводять и приймають закони і роблять якісь реформи без інформаційної підтримки уряду. Люди не знають, навіщо приймається конкретний закон або з якою метою проводиться та чи інша реформа. У той же час не все так чорно, як здається. Є доволі успішні іміджеві проекти, як нова поліція, яка на сьогодні є великим успіхом. Треба побільше таких проектів, які були би реальними».

Переселенці

11,4 % українців категорично упереджені щодо внутрішньо переміщених осіб, 48,4 % — помірно упереджені. Лояльних — 3,9 %, помірно лояльних — 36,3 %. На ставлення до переселенців впливає чутливість до російської пропаганди. Серед тих, хто піддається її впливу, 70,7 % є помірно або повністю упередженими (серед загалу — 59,8 %).

Ось, що каже медіакритик Отар Довженко про роль російської пропаганди в формуванні образу поганого переселенця: «Існує певне напруження, пов’язане з переселенцями; при цьому на них списується все погане, що відбувається. Думаю, що було принаймні кілька хвиль цілеспрямованої кампанії, яка закидалась російською пропагандою проти них, тобто відбувалося спеціальне формування негативного іміджу. Воно успішно підхоплювалось місцевими журналістами, потім йшла наступна хвиля з меседжами “от бачите, якщо вони такі погані, то, може, нам треба окремо від них жити, дати їм відокремитись, нехай собі живуть у своєму ДНР-ЛНР, не треба за них воювати”, ну і так далі».

Від респондентів лунало таке: переселенці створюють конкуренцію на ринку праці та нерухомості, і через це важко знайти хорошу роботу та зростає вартість оренди житла. З цим погодилися майже 40 % українців (20,6 % — категорично і 19,8 % — частково). Найменша частка таких — у Західній Україні (12 %). Найбільша — на сході та півночі України. 

Із тим, що з підконтрольних Україні територій Донбасу виїхали лише бандити, а нормальні люди залишаються там жити, повністю погодилися 10,6 % та частково погодились 11,4 % опитаних. Проти цього твердження — 33,6 % українців, 17,9 % частково проти. Найменше людей, які погодилися з цим, живуть на заході, півночі та півдні, найбільше — на сході і в центрі. Це упередження не залежить від того, чи люди контактували з внутрішньо переміщеними особами. За словами Малачівської-Данчак, це демонструє роль медіа в формуванні стереотипу. Частка тих, хто не контактував із переселенцями, становить 71,1 %. Згідно зі звітом, вони менше скаржаться на погану поведінку внутрішньо переміщених осіб, але більше очікують конфліктів та говорять про зростання соціальної напруги. Також серед них майже вдвічі більше тих, хто очікує погіршення криміногенної ситуації, й менше тих, хто передбачає проблеми в освітній сфері через конкуренцію.

Вимушені переселенці відмовляються працювати, їм достатньо тієї допомоги, яку надає держава. З цією тезою повністю погодилися 18,2 % респондентів, радше погодились — 18,2 %. Близько 12 % вважають, що їхні співмешканці погано ставляться до внутрішньо переміщених осіб. Кожен п’ятий українець вважає, що ЗМІ проблему внутрішньо переміщених осіб висвітлюють упереджено. Психолог Ірина Брунова-Калісецька радить медіа більше писати про успішних переселенців. 

Соціальне напруження, яке підігрівається медіа, є, проте це не обов’язково призведе до соціального конфлікту. Соціолог Вікторія Бриндза каже: «Враховуючи м’якість української культури, небажання конфліктувати, готовість включати в себе різні групи, ідентичності, я думаю, що при загальному підвищенні рівня безпеки (наприклад, системного покращення економічної ситуації) серйозних конфліктів між групами не мало б бути».  

Мобілізація

Категорично упереджені щодо мобілізації 12 % респондентів, помірно — 57 %. Лояльний — кожен третій українець: помірно — 28,8 %, повністю — 2,2 %.

Із тезою, що від українських військових шкоди і злочинів більше, ніж від сепаратистів, погодився майже кожен 10-й українець. Більше тих, хто погоджується, живуть на сході — майже 12 %, найменше — на заході (0,6 %).

Добровольчі батальйони несуть потенційну загрозу стабільності в суспільстві. З цим погоджується майже кожен п’ятий українець. Найбільше таких мешкає на сході й у центрі. Найменше — на заході і на півночі.

Мобілізовують звичайних людей, а представників влади та багатіїв оминають. Із цією тезою погоджуються 80 % українців. У всіх регіонах України рівень згоди однаковий. 

Упередженість до мобілізації залежить від чутливості до російської пропаганди. Більш чутливі до неї упередженіше ставляться до мобілізації. 

Також у дослідженні є результати щодо ставлення українців до демобілізованих. Упередженими щодо демобілізованих військових є 14 % опитаних. Помірно упередженими — 50,7 %, помірно лояльними — 33,5 %, цілком лояльними — 1,8 %.

«Демобілізовані, повертаючись із зони бойових дій, є небезпечними для мирного населення». З цим погоджується 15 %. Більша частка тих, хто погоджується з цим, живе на сході, трошки менша — на півночі та в центрі. Найменша частка живе на заході та на півдні.

«Ми знаємо ситуацію в інших країнах: люди, які вертаються з фронту, які мають посттравматичний синдром, важко реадаптовуються і не обов’язково таки реадаптовуються. З іншого боку, це люди, для яких поріг насильства є значно вищий, ніж для тих, хто ніколи не був у зоні бойових дій. Тобто готовність активно включатися в активні протестні дії в них буде, і питання тільки в тому, чи їх зможе хтось змобілізувати в певному політичному чи іншому напрямку, тобто чи знайдуться якісь люди, які зможуть їх використовувати. Яскравий приклад — це те, що було в Мукачеві, тобто ми маємо вже якісь збройні конфлікти зовсім в інших, нових зонах», — каже соціолог Вікторія Середа. 

З тим, що в країні загострилася криміногенна ситуація через зброю, привезену з Донбасу, цілком погодились 33,6 % респондентів, радше погодилися — 24,3 %, радше не погодилися — 11,8 % та зовсім не погодилися — 10,9 %. А колишня заступниця голови Одеської обласної державної адміністрації Зоя Казанжи вважає, що буде напруження «між тими, хто був на війні, й тими, хто “танцював на дискотеках”».

Яких тем не висвітлюють ЗМІ

78,9 % респондентів вважають, що конфлікт на сході України висвітлюється надмірно. 17,6 % думають, що недостатньо висвітлюється тема переселенців. 47,2 % українців вважають, що мало говориться про тарифи, та 41,3 % хочуть більше знати про реформи. 17,6 % українців не вистачає інформації про мобілізацію, 20,4 % про демобілізацію та демобілізованих. 12,5 % вважають, що бракує інформації про декомунізацію, та 25,3 % — про акції протесту.

 «Не висвітлюється тема Криму, не висвітлюються реальні потреби мешканців окупованих територій і прифронтових зон, ігноруються релігійні питання і міжрелігійні відносини, недостатньо уваги приділяється потребам переселенців. Дискусії навколо таких питань у ЗМІ мають не тільки формувати громадську думку, а й конструювати суспільний дискурс, який потім впливає на політику. Цінна роль ЗМІ полягає в тому, щоб піднімати актуальні соціальні питання, розкручувати їх. І от, наприклад, реальні потреби переселенців, на жаль, у нас отримують дуже мало уваги з боку ЗМІ, а відтак немає суспільного тиску на владу. Проблеми замовчується, значить не вирішується, а отже, ці люди залишаються наодинці зі своєю бідою», — вважає директор громадської організації «Телекритика» Роман Шутов. Історик і письменниця Олена Стяжкіна вважає, що ЗМІ майже не кажуть, що на окупованих територіях живуть патріоти України.

Мар’яна Семенишин

Ініціатори дослідження сподіваються, що соціологічне дослідження, експертні оцінки та поради стануть у нагоді для українських медіа. Керівниця «Львівського медіафоруму» Мар’яна Семенишин каже: «Наше завдання було виявити болючі теми, щоб медіа стали фасилітаторами та медіаторами — щось пояснити, щоб на базі цих питань не виникло конфлікту».

Фото Петра Задорожнього і Вікторії Топол

comments powered by Disqus