Українські ЗМІ забули про переселенців, волонтерів та людей «по той бік»

Фото: Катерина Толокольнікова

21  грудня в «Укрінформі» відбулася дискусія «Роль ЗМІ у розв’язанні конфлікту: українські реалії». Під час заходу були презентовані моніторинги висвітлення конфліктно чутливих тем, здійснені громадськими організаціями «Телекритика» та «Інститут Масової Інформації» в рамках проекту Сприяння розвитку конфліктно сенситивної журналістики в Україні, який виконує Координатор Проектів ОБСЄ в Україні за підтримки посольства Великобританії в Україні.

У дискусії взяли участь і журналісти — Української служби ВВС, «Українського тижня» та «Громадського ТБ». Модерувала розмову виконавчий директор ГО «Телекритика» Діана Дуцик. Вона зазначила, що тема конфліктно чутливої журналістики є гарячою — її обговорення саме по собі провокує свого роду мову ворожнечі всередині медіаспільноти.

Діана Дуцик

«Уже час відійти від емоцій, подивитися, що є насправді й куди нам рухатися далі, щоби знизити рівень конфліктності в медійному й експертному дискурсах», — зазначила пані Дуцик.

Марина Безкоровайна, керівник програм розвитку ЗМІ Координатора проектів ОБСЄ в Україні,  зауважила, що метою проекту ОБСЄ було насамперед сприяти утвердженню механізмів та алгоритмів якісного й відповідального повідомлення про конфлікт українськими медійниками.

Олена Голуб (ІМІ) та Марина Безкоровайна (ОБСЄ)

«Протистояння на сході змінило українське суспільство, — зауважила вона. —  З одного боку, воно мобілізувало людей, а з іншого — створило умови для нарощування міжгрупової соціальної напруги. З огляду на те, який високий вплив мала пропаганда на розвиток конфлікту, багато експертів відзначають високу ймовірність цілеспрямованого використання розхитуючого чинника з метою підвищення градусу конфліктності в українському середовищі».

На думку пані Безкоровайної, особливо потужним є вплив ЗМІ на громадську думку в регіонах, де журналісти не завжди мають розуміння своєї професії й хапаються за одіозні, однак не особливо важливі для суспільства теми. З нею погодилася Діана Дуцик, зазначивши, що медійники в регіонах часом не відчувають відповідальності за сказане й не задумуються над наслідками.

Результати досліджень

Дослідження медійних організацій мало на меті  визначити, як українські медіа висвітлюють проблеми дотичних до українського конфлікту груп. Їх було визначено шість: бійці АТО, вимушено переміщені особи, інша сторона конфлікту (як бойовики, так і уряд РФ), мешканці окупованих територій, волонтери, сім’ї бійців української армії, а також діти, яких торкнувся конфлікт.

Моніторинги мали визначити, наскільки ці групи представлені у вітчизняних ЗМІ, чи дотримуються журналісти стандартів, подаючи матеріали про них, та який рівень конфліктної чутливості повідомлень. ГО «Телекритика» та ІМІ досліджували контент як центральних, так і регіональних медіа в десяти областях України: Вінницькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Волинській, Одеській, Полтавській, Закарпатській, Харківській, Херсонській та Чернівецькій.

Громадська організація «Телекритика» здійснила моніторинг телевізійного контенту. Дослідження проводилося впродовж одного тижня (16–22 листопада). Предметом моніторингу були в першу чергу вечірні новини центральних телеканалів України («1+1», «Інтер», СТБ, Новий, «UA: Перший», «Україна», 5 канал) протягом одного тижня (16–22 листопада), а також 20 регіональних телеканалів (по два з кожної області).

Крім того цього разу організація промоніторила меседжі ще одного телевізійного формату — соціальних ток-шоу центральних телеканалів України: «Подорожні» («UA: Перший»); «Війна і мир» («UA: Перший»); «LifeКод» (ZiK); «Стосується кожного» («Інтер»); «Говорить Україна» («Україна»); «Хоробрі серця» («2+2»); «Один за всіх» (СТБ) протягом місяця (з 6 листопада по 6 грудня).

Роман Шутов (ГО «Телекритика»), Оксана Романюк та Олена Голуб (ІМІ

Як пояснив програмний директор ГО «Телекритика» Роман Шутов, дослідників цікавило насамперед те, яку роль відіграють телевізійні ЗМІ в українському конфлікті, наскільки медіа сприяють зниженню конфліктності, руйнують бар’єри між людьми та різними соціальними групами чи, навпаки, посилюють їх, поширюючи певні стереотипи.

«Медійний дискурс українських телеканалів окреслив чітку лінію між "своїми" й "чужими", — зауважив він. — Відбувається формування двоколірного світу, де є чорне й біле, героїзація бійців української армії й демонізація іншої сторони. Є герої, захисники, "наші хлопці", які асоціюються з Україною, та з іншого боку — бандити, загарбники, терористи, проросійські бойовики. Всі ці слова використовуються українськими журналістами в новинах. В ток-шоу ж іще більше емоцій, експресії, сліз, співчуття».

Роман Шутов підкреслив, що серед конфліктно чутливих груп населення на ТБ активно говорять тільки про бійців АТО. Цю групу згадують у 12 % сюжетів новин на центральних телеканалах (10 %  на регіональних). Але в 27 % випадків (13 %  на регіональних) ці згадки не є нейтральними  журналісти схильні прославляти бійців української армії й замовчувати негатив. Така ж проблема актуальна й для ток-шоу.

Внутрішньо переміщених осіб натомість згадують в 1 % новинних матеріалів на центральних каналах та в 3 % регіональних. Така група, як волонтери, згадується в 2% повідомлень центральних каналів та 4 % регіональних, а ще дві групи  родини військових та діти отримують мізерну увагу ЗМІ  згадки в 1 % матеріалів центральних мовників та 2 % регіональних й відповідно щодо них не стається порушень.

«Однак не можна сказати, що цифри підтвердили гіпотези, що переселенці та волонтери змальовуються дискримінаційно і дискурс є не дружнім до них наголосив Роман Шутов.  Можливо, журналістське середовище реагує на дискусію й учиться висвітлювати ці теми акуратніше. Складається враження, що тележурналісти в новинах намагаються не зашкодити переселенцям, волонтерам, мешканцям окупованих територій. Окупована територія для українських журналістів  це темна зона, і на телеканалах вкрай рідко йдеться про людей, які перебувають там, про їхні відчуття, потреби чи проблеми».

Мешканці окупованих територій упродовж тижня моніторингу майже не згадувалися на ТБ: ані центральними каналами (4 %, більшість із яких  про «сіру зону»), ані регіональними (1 %). Тож громадськість не знає про проблеми й потреби цих громадян. Дослідження зафіксувало поодинокі порушення щодо цієї групи («зомбоване населення», «1+1») і те, що їх активно використовують для «піару» Ріната Ахметова  в новинах телеканалу «Україна» (5 сюжетів на тиждень) та 34-го каналу (Дніпропетровськ). Агресивна мова ворожнечі проти цієї групи практикується в ток-шоу «Війна і мир» та «LifeКод».

Категорія «Інша сторона конфлікту» згадувалась в 11 % повідомлень центральних каналів і 3 %  регіональних, і відсоток конфліктно нечутливих повідомлень щодо неї є найвищим серед усіх досліджених груп  (64 % і 39 % відповідно). Представників цієї групи називають «бандитами» й «терористами».

За словами програмного директора ГО «Телекритики», дискурс зорієнтованих на емоції ток-шоу є переважно конфліктним: «У ток-шоу говорять про разючу різницю між заходом і сходом, відбувається акцентування на протиріччях, старих образах. На нашу думку, це абсолютно не сприяє зниженню конфліктності й руйнації бар’єрів у суспільстві».

Виконавчий директор ІМІ Оксана Романюк зазначила, що в рамках свого дослідження вони проаналізували 12 тис. повідомлень друкованих та онлайн-ЗМІ з регіонів і 3 тис. загальноукраїнських. Експертка констатувала, що інформації про конфліктно чутливі групи серед них надзвичайно мало  їм присвячено менше 5 %, із яких так само, як і на ТБ, більшість  про військових (74 %): «Минулого року багато писали про волонтерів, переселенців. Зараз це менше 1 %. Складається враження, що ці люди просто випали з публічного дискурсу. Ми знайшли нуль матеріалів про людей по той бік за весь листопад. Я вважаю, що це буде болісним ударом, коли нам доведеться потім так чи інакше ці території інтегрувати».

Серед тенденцій вона назвала активне посилання на джерела з непідтверджених акаунтів у соціальних мережах або взагалі відсутність джерел у матеріалах, що свідчить про непрофесіоналізм. Керівник аналітичного відділу ІМІ  Олена Голуб детальніше розповіла про результати дослідження та, зокрема, зауважила грубі порушення стандартів і вживання мови ворожнечі одеським інтернет-виданням «Таймер».

«ЗМІ є регулятором процесів примирення»

У дискусії взяв участь координатор проекту «Без кордонів» громадської організації «Центр Соціальна дія» Максим Буткевич. Нагадаємо, в листопаді ця організація презентувала моніторинг центральних українських ЗМІ (друкованих, інтернет і телебачення) за 2014 рік, упродовж якого експерти організації нарахували 424 випадки вживання мови ворожнечі. Він констатував, що нові моніторинги «Телекритики» та ІМІ свідчать про утвердження деяких тенденцій, зокрема використання конфліктної лексики та розділення українців на два табори: «За формального проголошення "єдиної країни" поділ людей відбувся досить чітко. Є наші й не просто не наші, а такі, яких звинувачують в активній чи пасивній підтримці сепаратистів».

Пан Буткевич звернув увагу на те, що результати їхнього моніторингу свідчать про вживання мови ворожнечі переважно в цитуванні, а не словах журналіста. Однак протилежні висновки в останніх дослідженнях ГО «Телекритика» його не дивують. На його думку, порушення з боку журналістів у більшості випадків не є результатом попереднього наміру розпалити ворожнечу, ненависть чи слідувати певній ідеологічній лінії, а насамперед це недотримання стандартів роботи.

Анастасія Станко («Громадське ТБ») та Максим Буткевич («Центр Соціальна дія»)

Критично необхідно виробити перелік рекомендацій для журналістів із висвітлення конфлікту й дотичних до нього тем, вважає пан Буткевич.

«Крім пропагандистського словника, який виробляється на наших очах, нам доведеться виробити журналістські guidelines і навчити ними користуватися, інакше ми втратимо журналістику як професію і перетворимося навіть не на Мінстеця, а на віртуальне Міністерство пропаганди в повноцінному розумінні. А цього б дуже не хотілося»,  зазначив пан Буткевич.

Марина Безкоровайна, в свою чергу, повідомила, що наразі Координатор проектів ОБСЄ в Україні працює над посібником, який стане в нагоді журналістам: «Там ми зберемо рекомендації як писати про конфлікт, бойові дії, внутрішньо переміщених осіб та інші чутливі теми. Ми це робимо в партнерстві з International Media Support. Сподіваємося оприлюднити найближчим часом для попереднього обговорення».

Ніна Сорокопуд із управління Верховного комісара ООН з питань біженців підтвердила, що внутрішньо переміщеним особам приділяється недостатньо уваги.

«Кількість статей про переселенців є дуже малою. Водночас із літа цього року ми отримуємо багато запитів із іноземних ЗМІ щодо ситуації з переселенцями в Україні,  сказала вона.  Вони повідомляли про те, що криза з переселенцями є невидимою у світових ЗМІ, а тепер і в Україні. Майже 1 млн людей є внутрішньо переміщеними та близько 800 тис. осіб на лінії зіткнення абсолютно не представлені в пресі. Конфлікт перейшов у затяжну стадію й, очевидно, зробив цю тему менш цікавою».

Ніна Сорокопуд (управління Верховного комісара ООН із питань біженців)

Пані Сорокопуд закликала обговорити, які заходи необхідно вжити для того, щоби ці теми знову стали цікавими для медіа: «ЗМІ є регулятором процесів примирення. Треба зводити місток між переселенцями, Україною і тими, хто лишився там. Досвід Балкан, Грузії та Кіпру показує, що над цими питаннями нам треба було працювати багато десятків років». Вона додала, що ООН планує провести ґрунтовне соцопитування мешканців різних областей щодо їхнього ставлення до переселенців.

Водночас Ніна Сорокопуд подякувала журналістам за публікації з позитивними історіями про переселенців і те, що все-таки нині в їхній бік звучить менше критики й мови ворожнечі.

Представник міжнародної організації International Media Support (IMS) Антоніна Черевко вважає, що українським медійникам варто припинити орієнтуватися на когось, а думати про свою власну мету і як ЗМІ можуть посприяти її досягненню.

«На мою думку, ми в дечому не досягаємо успіху через те, що висуваємо нереалістичні вимоги. Є велика різниця між тим, коли український журналіст висвітлює конфлікт в Афганістані і вдома. Відмовившись від емоцій, він буде сприйматися як робот. Однак не будучи відстороненим,  він має лишатися професійним, подавати повну інформацію, не поширювати стереотипи»,  зазначила вона.

Пані Черевко переконана, що частково проблеми висвітлення конфлікту в українських медіа обумовлені тим, що керівництво держави не визначило певних аспектів, зокрема досі називає війну на Донбасі АТО: «Ми знаємо, що це не АТО. Так само як ісламський тероризм  це пропагандистська вигадка, яка всюди використовується. Я вважаю, що українським медіа треба орієнтуватися не на проблеми іншої сторони, а на переселенців, які мають право на вільне життя і відсутність стереотипів щодо них. А якщо говорити про іншу сторону  то окремо про мирних і озброєних мешканців окупованих територій».

Представник ГО «Український кризовий медіа центр» Василь Мірошниченко нагадав, що їхня організація регулярно проводить брифінги про проблеми переселенців, а також протягом 5 місяців випускала щотижневу газету «Мир Донбасса» для мешканців цього регіону за підтримки посольства Німеччини. Пан Мірошниченко заявив, що проблеми висвітлення в українських ЗМІ не є унікальними. Він навів приклад британських медіа під час інтервенції в Ірак, які «діяли фактично як пропагандистська машина»,  аби «виправдати свою участь у війні, яка відбулася з порушенням міжнародного права».

Марина Безкоровайна та Василь Мірошниченко (ГО «УКМЦ»)

«Інформаційне забезпечення є одним з елементів гібридної війни,  зауважив пан Мірошниченко.  Як про це тонко можна розказувати? Відбувається стик світоглядів. Я розумію, чому наша преса так пише. Ми ж всі люди. Наші журналісти пишуть про наших солдат, то ж звичайно, для кожного журналіста актуальна героїзація цього солдата. Не йдеться ж про те, що журналісти темники отримують якісь - вони справді вірять в те, що пишуть».

Яка вона  інша сторона?

У відповідь на емоційний виступ Василя Мірошниченка Максим Буткевич заперечив його слова щодо британських ЗМІ. Пан Буткевич запевнив, що тривала криза в Об’єднаному Королівстві з Північною Ірландією й теракти Ірландської республіканської армії навчили ЗМІ та зокрема ВВС не підтримувати жодну сторону конфлікту. А під час війни в Іраку, за його словами, висвітлення її в медіа було багатоголосне й далеке від державної позиції Великої Британії. «Тому ВВС й виробили свій словник та  редакційні практики»,  зазначив він.

Журналістка «Громадського ТБ» Настя Станко, яка регулярно готує матеріали з Донбасу, їздила й на не контрольовані Україною території, заявила, що не згодна з паном Мірошниченком. На її думку, журналіст у першу чергу має бути об’єктивним і не вдаватися до героїзації військових. Пані Станко наголосила, що потрібно говорити про проблеми звичайних людей на лінії фронту й за нею, а українські ЗМІ про це мовчать і озвучені дослідження це тільки підтверджують.

«Там начебто й не живуть люди. Ми на Громадському" намагаємося, щоб вони жили, а не були якимись зомбі, яких українські браві солдати намагаються врятувати,  каже Настя Станко. Але поки вони туди не зайшли, там теж щось відбувається  народжуються діти, помирають і хворіють люди, хтось шукає роботу та їжу. Що, ці люди якісь інакші? Ми вважаємо їх громадянами цієї країни, як і мешканців Криму  тож як журналісти маємо про них говорити. Тим паче, вони опинилися в нетиповій ситуації».

За її словами, наразі ж повідомлення про переселенців у медіа зводяться до двох основних типів: «переїхали з Донецька і зрозуміли, які вони були неправі» або «переїхали і зрозуміли».

«Ми воюємо, а іншої сторони немає, вона химерна. А так чи інакше мусимо показати обидві. Інше питання, як ми їх називаємо. Якщо ми журналісти  давайте говорити правду, вона більше рятує на війні, ніж усе те, що нам хочеться чути»,  закликала журналістка. На її думку, узагальнення щодо мешканців Донбасу й показ їх виключно як сепаратистів чи їхніх прибічників є неприпустимим.

Головна  редакторка Української служби ВВС Ніна Кур’ята пояснила, що ВВС не використовують слова «біженці» та «окуповані території», бо такі терміни, згідно з офіційними визначеннями, легітимізують «ЛНР» та «ДНР» як держави. «Тому ми говоримо, що це переселенці й території, які перебувають під контролем самопроголошених "ЛНР" та "ДНР". Це довго і,можливо, неоковирно, але відповідає дійсності найбільше»,  підкреслила редакторка.

Ніна Кур'ята (BBC) та Ганна Корбут (журнал «Український тиждень»)

Вона наголосила, що в редакції щомісяця відбуваються зустрічі, на яких вони обговорюють, як називати ті чи інші нові поняття та явища, що постійно виникають в умовах конфлікту. «Ми всі громадяни та патріоти, і нам важко відділяти ці іпостасі, але якщо ми прийшли в цю професію, то повинні це робити,  підкреслила пані Кур’ята.   Важко досягнути збалансованості, і не кожен журналіст може поїхати на цю територію. Але в нас є британські колеги, які туди їздять, тому вийшло достатньо репортажів, у тому числі й з того боку фронту  як про мирних жителів так і про  як ми їх називаємо  “озброєних прихильників самопроголошених ДНР та ЛНР”. Ми уникаємо мови ворожнечі і не називаємо їх терористами». 

Вона розповіла, що колишні кореспонденти ВВС в регіонах конфлікту, які виїхали, контактують зі знайомими, що там залишилися. Саме завдяки цьому на сайті Української служби ВВС виходили звістки з Криму, де вимкнули електроенергію, та блог мешканця Луганська, який без оцінок розповідає про реалії життя в місті. «Баланс завжди важко знайти. Не треба ставитися до журналістики як пропаганди чи піару, нам потрібно самим розібратися, що там відбувається»,  зазначила вона.

Фото Катерини Толокольнікової

comments powered by Disqus