Абсурд як засіб інформаційної війни

giga.ua

Якщо ви ознайомитеся з тим, як події на сході України висвітлюються російським телебаченням, або просто переглянете сепаратистські вебресурси, у вас складеться враження, ніби ви побували в потойбічній реальності. В цьому задзеркаллі дві молоді держави ведуть відчайдушну війну проти кривавого загарбника; у «Південному котлі» гинуть тисячі окупантів; фашистські карателі розпинають хлопчиків, отруюють водойми, ґвалтують і випалюють фосфором мирне населення; в самій Україні — хаос, анархія і «Правий сектор», а Росія веде війну проти підступного світу за світове добро, тоді як попереду  щасливе радянське минуле.

І це не малярійне марення. Це — інформаційний простір, віртуальний світ, у якому живуть українські громадяни під окупацією. Наче ЗМІ, вичерпавши всі свіжі ідеї, запустили реаліті-шоу сюрреалізму, де невільними учасниками є мільйони.

Абсурд — речі, які не вкладаються у здоровий глузд, які є повною нісенітницею. В ХХІ столітті, добре вивчивши багатий світовий досвід пропаганди, Росія спрямувала свій інформаційний удар на самі основи свідомості українських громадян. Абсурд при цьому став одним із ключових засобів інформаційної війни, одним із головних інструментів, який забезпечує ефективність російської пропаганди та стійкість міфів і переконань, які ця пропаганда нав’язує.

Принцип тотальності

Перше, що треба розуміти: цей інформаційний простір, просякнутий абсурдом, є гомогенним. Тобто точка зору, відмінна від абсурдної, там не трапляється взагалі.

Цілеспрямована зачистка інформаційного простору окупованих територій призвела до того, що вже в червні його складали виключно провідники російської пропаганди: російські та сепаратистські ЗМІ. Вони стали фактично єдиним джерелом інформації про навколишній світ, а також безпосередньо про події на сході (детальніше див. тут).

Тотальність впливу дає надзвичайний ефект. В іншій ситуації новину про розп’ятого хлопчика не було би прийнято на віру, а фраза «Луганськ — столиця» викликала б хіба посмішку. Та коли повну, очевидну нісенітницю говорять з екранів «поважні» люди з розумним обличчям, коли про це пишуть газети і, як наслідок, «так люди говорять»... Пам’ятаєте дослідження Соломона Аша, коли люди заперечували очевидне, піддаючись одностайній думці колективу? В ситуації, коли людина живе в суспільстві, в середовищі абсурду, здатність людини покладатися на власний розум падає в рази.

Забудьте все, що ви знали. Руйнація знань про навколишній світ

Уявіть, що раптом речі почали самовільно переміщатися в просторі. Злітають, рухаються. Зникають в нікуди. Які ваші відчуття? Вам не просто доведеться переглядати всі свої знання про гравітацію і фізику взагалі. Ви почуваєтеся в небезпеці: ви не знаєте, чого чекати від речей навколо. Чи не кинеться на вас цей ніж? Чи не кинеться на вас із розетки струм? Паніка — природна реакція людини, яка усвідомлює, що нічого не знає про світ, у якому живе. Багато голлівудських фільмів жахів побудовані на цьому сценарії.

Російська пропаганда свою діяльність побудувала на руйнації фундаментальних знань українських громадян про світ, у якому вони живуть.

Те, як російськими і проросійськими ЗМІ висвітлювалися події Майдану, «відкрило очі» на «справжню сутність» мешканців західних регіонів. Це, виявляється, суцільні зомбі, практично звірі. Звірства «Правого сектору» шокували; нечувана жорстокість, із якою українські військові розправлялися з непокірним сходом, просто не вкладалася в розуміння місцевих жителів. Чи можна випалювати людей фосфором? Продавати людей на органи? Ґвалтувати всіх жінок після захоплення міста? Немислимо, але це, виявляється, факт. Дегуманізація Майдану, Заходу та України в цілому перевернула уявлення не лише про людей на захід від Донецька, а й про людську природу взагалі.

Люди завжди знали, що євреї й фашизм — це речі, м’яко кажучи, несумісні. Жителі сходу про це знають дуже добре. В Україні євреї фінансують фашизм — нова істина, яка вкотре змушує відмовитися від попередніх фундаментальних знань про минуле. На фоні цього святкування 250-річчя Новоросії, та заклик «захистити свою батьківщину — ДНР/ЛНР» виглядає вже не як шок чи гумор, а як нормальні й навіть очікувані речі в умовах абсурду. Вже якщо почали танцювати на кістках здорового глузду, то слід танцювати від душі.

Це не вкладається в здоровий глузд. Ще вчора це було немислимим, а сьогодні — це реальність. Інформаційне середовище розриває шаблони старого світосприйняття. Все, що було відоме про цей світ, не відповідає дійсності.

Чи не про це писав доктор Геббельс, коли казав, що народ повірить лише у Велику Брехню?

Не вір очам своїм: відмова від здорового глузду у сприйнятті реальності

Тепер завдання пропагандиста — тримати людей у цьому розгубленому й дезорієнтованому стані і використовувати його у своїх потребах. Для цього треба, щоб у них не було часу перевести дух, щоб вони не могли й не мали можливості увімкнути раціо. Для цього абсурдом просочується весь інформаційний простір людини, і на кожному кроці віртуальна реальність щиро глузує зі здорового глузду громадян.

Люди зі стрічками — символами миру закликають до війни. Розумні люди з розумними обличчями ведуть дискусії, як правильно говорити — «новорос» чи «новоросец». У Львові головами росіян грають у футбол. У Слов’янську українські карателі розпинають місцевих хлопчиків. У Горлівці в доменних печах спалюють тих, хто підтримує сепаратистів, а під Миколаєвом для них уже готовий концтабір. Луганськ — столиця ефемерної держави, і з телевізора розумні люди, абсолютно не жартуючи, говорять про «столичне життя» людям, для яких провінційність і занедбаність їхнього міста давно стала предметом сумних анекдотів.

Абсурдними є «перші особи» терористичних «держав» — люди, в останню чергу схожі на «президентів» та «міністрів» у класичному розумінні. (Та й як це може бути, коли головою держави є колишній «смотрящий» за копанками місцевого князька?) Пародійними виглядають їхні виступи на телебаченні (особливо якщо дивитися «Лица республіки» на «Первом Республиканском»). В знеструмленій та зневодненій «столиці» міністри дбають про соціальні виплати, звітують про збір зернових та проведені спортивні змагання. Абсурдність і пародійність є «фішкою» деяких сепаратистських медіа, наприклад Anna News (який виглядає настільки кустарно і низькопробно, що схожий більше на пародію на нові медіа).

Висновок: хтось з’їхав з глузду — або світ, або я. У новому світі, де чорне виявляється білим і навпаки, вони перестають вірити власному сприйняттю реальності. Класики пропаганди та дослідники тоталітаризму довели це ще в середині минулого століття.

(Одночасно з тим для пригнічення раціонального сприйняття використовується ще ціла низка методів. Вони давно відомі спеціалістам. Колись радник Путіна Сергій Кара-Мурза їх детально описав у своїй «Манипуляции сознанием»; тепер же російські спеціалісти відпрацьовують ці методи на Донбасі. Але ми залишимо їх для наступних статей.)

Метаморфози свідомості в середовищі абсурду

Люди, які втратили свої орієнтири, є надзвичайно сприйнятливими до будь-яких маніпуляцій. Це природно: вони шукають пояснення речам зовні, не знаходячи його всередині. Внутрішня розгубленість і страх перед невідомим штовхає їх сприйняти будь-яку більш-менш логічну концепцію, яка пояснить їм, що відбувається. Так, ви б хотіли вірити будь-якій новій фізичній теорії, яка б пояснила вам, чому і як літають ваші речі. «Пытаясь разрешить когнитивный диссонанс, человек часто занят не поиском истины, а формальным приведением знаний и мотивов к общему знаменателю» (джерело). І в цьому небезпека, бо якраз тут відкриваються надзвичайні можливості для маніпулятора.

Донецький журналіст Олексій Мацука пише: «…На Донбассе многие потерялись. Они не различают, что такое хорошо, что такое плохо. Где добро, где зло. Любая трактовка, удобная для их… сознания, будет гуд. И чем проще трактовка, тем лучше».

Це пояснює ту легкість, із якою громадяни на окупованих територіях піддалися російській пропаганді. Попри весь абсурд, який створювали проросійські ЗМІ, вони послідовно просували російський міф — цілісну, логічно вибудувану систему ідей та знань, породжену російськими ідеологами. Цей міф створив для розгублених людей ілюзію розуміння того, що відбувається навколо. Ототожнення українців із фашистами пояснило звірства військових; ототожнення Росії з ідеалізованим Радянським Союзом автоматично возвело її в ранг рятівника і дало їй карт-бланш на будь-які дії; нові трактування соціально-економічних відносин в Україні зробили логічним «мавпячий» Майдан та «олігархічну хунту»; біполярне тлумачення міжнародних відносин вписало цю картину в глобальний та історичний контекст.

Повернути пам’ять

Деякі вчені називають те, що відбувається на сході України, війною сенсів, або когнітивною війною — інформаційно-психологічною війною нового покоління, в якій об’єктом впливу є картина світу людини (детальніше можна прочитати тут і тут). Хтось згадає ідеї «консцієтальної зброї», метою якої є «разрушение у них устойчивой системы мировоззренческих ценностей и замещение последних разного рода ценностными симулякрами; как следствие — уничтожение родовой и культурной памяти людей, психотизация и невротизация общества, возникающая в связи с этим и приводящая к появлению маниакально-буйных и в то же время полностью управляемых “шизоидов”» (див. тут). Дехто знайде тут паралелі з теорією когнітивного дисонансу, коли людина отримує знання та установки, які не відповідають її попередній картині світу, а відтак відчуває дискомфорт, від якого намагається втекти. Але треба враховувати, що в нашому випадку йдеться про дисонанс на рівні основних знань людини про цей світ і суспільство. І відчуття дискомфорту, про який говорять дослідники дисонансу, є надзвичайно інтенсивним.

Занурення громадян у стан абсурду було першим і головним кроком у зміні картини світу: руйнація попередньої картини, введення людини у стан дезорієнтації та паніки, відмова від раціонального сприйняття реальності для подальшої інтоксикації новою системою знань — російським міфом. Починаючи з березня (а тотально — з червня) цей міф укорінився, обріс деталями, на нього нанизалося сприйняття всіх подій весни — осені 2014 року. Нова картина світу цементувалася емоціями, в яких вона формувалася: страхом, ненавистю, інстинктом самозбереження.

Тепер громадянам доведеться знову пережити цю фундаментальну ломку уявлень про світ — але вже у зворотному напрямку. Потрібні або такі самі потужні методи, якими їх формували (таке собі хірургічне втручання), або тривала, послідовна і постійна робота (терапія). Хтось має цю роботу проводити, і на державу в її нинішньому стані розраховувати особливо не доводиться. Тобто це — завдання медіа та громадянського суспільства.

Завдання це полегшується тим, що зводити нову систему світу доведеться не з нуля. Вона є в людей — у їхній пам’яті, і цю пам’ять їм треба повернути. Людей потрібно переконати, що світ насправді не змінився з того часу, як ми всі разом вболівали за одну збірну, відпочивали на одних пляжах і ходили на одні концерти. Люди не перетворилися на звірів, у них не виросли ікла. Але були інтереси інших держав, які вони реалізовували через обман і залякування.

На жаль, неможливо стерти зі свідомості людей все, що вони думали і відчували в рамках потойбічної реальності. Цитуючи Георгія Почепцова, «знание является более длительным продуктом, чем информация. Факты могут меняться, а правила, по которым мы их понимаем, остаются прежними». Ще довго, навіть повернувшись ногами на ґрунт реальності, люди згадуватимуть, як українська артилерія руйнувала заводи і житлові будинки. Але тепер цим знанням доведеться конкурувати з новою картиною світу, в якій немає демонізованих солдат, а є злочинці, які ховалися за спинами мирних людей. І якщо процес оздоровлення буде послідовним і тривалим, розум переможе.

Проект реалізується громадською організацією «Телекритика» за підтримки «Інтерньюз Нетворк».

comments powered by Disqus