Російська пропаганда в Німеччині, Польщі та Грузії: що нового?

Автор фото - Анна Сагало

29 листопада в КНУ імені Тараса Шевченка відбулася дискусія «Якісна журналістика в час війни та кризи – Між пропагандою та звинуваченнями в брехні», організована Фондом Фрідріха Науманна. Спікерами виступили експерти та журналісти з Німеччини, Польщі, Грузії та України. Мова йшла про те, в якій формі в цих країнах існує пропаганда Кремля й як із нею можна боротися. Зокрема – чи варто йти шляхом контрпропаганди.

Ці питання важливо обговорити не лише в Києві, а й у містах на сході України, вважає керівниця відділу Фонду Фрідріха Науманна із питань міжнародних програм для журналістів і мас-медіа Андреа Нюссе.

Тим більшеговорити про це критично необхідно саме зараз – коли популізм набирає обертів, зазначила керівниця Представництва Фонду в Україні та Білорусі Міріам Космель: «Такі розмови потрібні для того, щоб виробити стратегію. Багато людей в Німеччині чують тільки те, що хочуть чути, й не бажають аналізувати інформацію. Так само і в інших країнах. Зараз свобода слова й преси дуже вразлива через маніпуляції».

Модератор дискусії – президент Академії української преси, професор Валерій Іванов зазначив, що українським журналістам, які не були готові до війни, варто звірити годинники з західними колегами.

Валерій Іванов, президент Академії української преси, професор 

«Дізнатися, як вони дивляться на питання пропаганди та контрпропаганди, висвітлення воєнних дій, протистояння російській пропаганді у цій війні. У нас в цьому нема однозначності і це погано. Ми весь час коливаємося –який підхід обрати: європейський чи йти в руслі російської політики – відповідаючи на пропаганду пропагандою», - зазначив він.

Наукове дослідження російської пропаганди в Німеччині

Основним доповідачем на заході виступила дослідниця Сузанна Шпан – авторка книги «Образ України в Німеччині – роль російських мас-медіа. Як Росія впливає на німецьку громадськість». Цією темою вона займалася два роки, проаналізувала контент 50 медіа. Пані Шпан зазначила, що щодо російської пропаганди в Німеччині ведеться чимало дискусій. У її країні, де живе близько 4 млн російськомовних людей, присутні як державні російські ЗМІ, так і ціла мережа експертів, які підтримують агресивну політику Росії -  це і німці, і вихідці з Росії. 

«Це все частина гібридної війни. Росія хоче спершу утворити в Німеччині розуміння російської позиції, побудувати опозиційну громадськість, яка споживала б їх медіа. Головний меседж – що основні медіа приховують правду. Російська інформаційна політика – це план боротьби не тільки проти німецького уряду, а і ЗМІ.  Росія намагається розвивати сумніви стосовно ЄС, США, демократії, які вже існують в суспільстві», - розповіла дослідниця.

Сузанна Шпан також зазначила, що російські медіа у Німеччині співпрацюють з право-популістськими та лівими силами. Серед тих, кого вони запрошують висловитися як експертів, за її словами, є журналіст-расист, власник езотеричної платформи, колишній керівник Russia Today у Німеччині, професор, який насправді професором не є, а має зв’язки з ФСБ. 

Вони дають коментарі як російським, так і німецьким ЗМІ й звинувачують останніх в тому, що вони замовчують правду й навіть пишуть про це скарги. На німецьких ток-шоу деяких з цих «експертів» представляють як незалежних журналістів, а не працівників російського держаного медіа. Пані Шпан додала, шо в німецькому інтернеті активні й кремлівські тролі.

Усі ці «агенти» Росії, за словами дослідниці, «переймають російський наратив – тобто називають жертву агресії Україну – фашистською країною, яка утискає російськомовних громадян». Говорять і про те, що НАТО буцімто хоче поставити в Україні свої ракети, а Майдан начебто фінансувався США, і Росія мусила на це зреагувати, бо Україна входить до сфери її політичних інтересів. Сузанна Шпан розповіла, що зберігаються меседжі про те, що Україна –держава-невдаха, де корупція поглиблюється і третій Майдан –це питання часу. «Мета всього цього – щоб Захід визнав інтереси Росії в Україні», - вважає науковець.

Пані Шпан розповіла, що наразі в Німеччині діє портал rtdeutsch.com, а окремий телеканал Russia Today не запрацював, хоча це було заплановано. На сайті раз на тиждень виходить телепрограма Der fehlende Part (Забракла частина) німецькою мовою. Раніше вона виходила п’ять разів на тиждень. Крім того, існує портал з новинами та радіопрограмами Sputniknews. Радіо, яке в минулому називалося «Голос Росії», зараз називається SNA-radio (Sputnik News Agency) і транслюється через супутник. В регіонах це радіо має назву Mega Radio. «Радіостанції з такою назвою в різних федеративних землях заявляють, що незалежні, хоча насправді отримують інформацію з Росії», - каже дослідниця.

У цих ЗМІ, за словами пані Шпан, невелика аудиторія. Про це можна судить з кількісних показників програми Russia Today, яка доступна на Youtube. Сузанна Шпан порахувала, що за жовтень 2016 року її подивилося всього 19 тис. 300 глядачів. 

«Той образ України, який транслюють ці канали  – це інструмент  для того, щоб виправдати інтервенцію Росії в Україну, здійснити певний вплив на населення Німеччини. Я прийшла до висновку, що на нього сильніше впливають не російські медіа, а німецькі, які також часом виступають на підтримку війни проти України», - каже Сузанна Шпан. За її словами, найстрашніша зброя – конкретні німецькі громадяни з такими поглядами, які є як серед журналістів, так і політиків.

Пані Шпан повідомила, що згідно опитування організації Institut für Demoskopie Allensbach близько 20% населення в Німеччині поділяють російський погляд на  конфлікт в Україні.

На її думку, вдалим рецептом протидії російській пропаганді є інвестиції в журналістську освіту або створення якісного медіа для російськомовної меншини, як це зробили в Естонії, де створено російськомовний телеканал ETV+. 

Враження журналістів-практиків: Пьотр Андрусечко та Олівер Більгер

Керівник офісу видання Gazeta Wyborcza в Києві, воєнкор Пьотр Андрусечко розповів, що у Польщі з російських ЗМІ є радіо та інтернет-портал Sputnik, а ще її «агенти» дуже активні у соціальних мережах.

«Найбільша проблема в тому, що Росія хоче знайти польських журналістів, які будуть представляти її інтереси. Таких уже 2-3 є», - повідомив пан Андрусечко.

Олег Панфілов і Пьотр Андрусечко

За його словами, це зокрема польський студент, який вчиться в Росії і нещодавно написав резонансну статтю про те, що Україна скоро зникне як держава із начебто об’єктивних причин.

«Ще один чоловік - Томаш Мацейчуку 2014 році представляв польський фонд, возив гуманітарну допомогу на схід України, а потім почав називати себе журналістом. В лютому-березні 2015 року він кардинально змінив думку – став писати про фашистів в армії та добровольчих батальйонах, негативно висловлюватися щодо біженців та активно виступати на російському телебаченні. Він співпрацює з Анатолієм Шарієм (одіозний український блогер. – MS). Прокремлівський публіцист та політолог Якуб Корейба також виступає там на ТБ», - розповів журналіст.

Журналіст-фрілансер з Берліна Олівер Більгер уважає, що у ситуації, що склалася, «єдина можлива контрпропаганда – дотримуватися журналістських стандартів, яких навчають в університетах і вони підтверджуються на практиці». Зокрема, висвітлюючи конфлікт в Україні, на його думку дуже важливо подавати дві сторони й максимально зважено підходити до ситуації.

Водночас він звернув увагу на те, що деякі німецькі журналісти і досі використовують термін «боротьба в Україні» і все ще ставлять під сумнів присутність там російських військових.

«В ЄС ведеться дискусія щодо організації контрпропаганди. З моєї точки зору – як журналіста – це дуже небезпечно. Я вважаю, що треба давати слово всім учасникам, відображати ситуацію дуже широко. У нас на ток-шоу, наприклад, були російські та німецькі журналісти, але не було українських», - зазначив пан Більгер.

Олівер Більгер, журналіст-фрілансер

Він також розповів, що журналісти з Донбасу, з якими він познайомився в рамках поїздки з Фондом Фрідріха Науманна,  хочуть писати про те, що відбувається на непідконтрольних Україні територіях, але остерігаються, що їх вважатимуть непатріотичними. «Я вважаю, що треба подавати коментарі всіх сторін і позицію бойовиків в тому числі. Бо йдеться про об’єктивність, хай її повністю і не можна досягти», - каже Олівер Більгер. Журналіст вважає, що в сучасних реаліях необхідно насамперед підвищувати медіаграмотність, яка стає все важливішою.

Грузинський досвід

Експерт у галузі інформаційної політики, організатор контрпропаганди на противагу Кремлю в Грузії у 2008 році, професор Олег Панфілов розповів, що ситуація в медіа в Україні та Грузії – країнах, що стикнулися з агресією Росії, суттєво відрізняється. Адже в Грузії інше законодавство: у конституції заборонені державні ЗМІ, немає інституту акредитації, державних органів, які б контролювали ЗМІ, а медіа – це бізнес.

«Російська пропаганда й у нас намагалася впливати, але не вийшло. Молоді люди в Грузії не володіють російською мовою, тож кремлівські ЗМІ сприймають лише 20% літніх людей, які знають мову і виросли в СРСР. У нас є 5-6 газет тиражем в 500 примірників, деякі радіо транслюють російську попсу. У перший день війни, 8 серпня 2008 року, влада попросила провайдерів вимкнути російські канали і 5 років у нас їх не було, тож суспільство психічно оздоровилось», - констатував експерт.

Пан Панфілов розповів, що став одним із засновників російського телеканалу «ПИК», створеного за рік після війни по типу «Радіо Свобода». За його словами, телеканал дивилися не так в Грузії, як закордоном (він проіснував до жовтня 2012 року. – MS).

Олег Панфілов також зазначив, що згідно соціологічного дослідження компанії Pro.mova, понад 70% української аудиторії отримували інформацію про війну в Грузії з російських ЗМІ, а отже стало жертвою пропаганди. «Така ситуація і досі. Я слідкую за українськими ЗМІ щодня. Багато які й зараз використовують російські медіа як достовірне джерело», - зазначив він. На думку експерта, ця проблема має більше турбувати українців, аніж кремлівська пропаганда.

Пан Панфілов переконаний, що російська пропаганда діє в традиціях радянської. Але ситуація була зовсім інша –суспільство було закрите, а зараз відкрите. «Через два роки пропаганді в Україні продовжують вірити тільки ті, з чиєю ідеологічною позицією вона збігається», - вважає експерт. Водночас, Олег Панфілов додав, що якщо звичайна зброя вбиває людину фізично, то пропаганда – морально. Причому на кілька поколінь уперед. 

Утім, варто відзначити, що не всі поділяють думку пана Панфілова щодо того, що зараз російська пропаганда не є впливовою у Грузії. Так, MediaSapiens наводив слова Лаша Тугуші, редактора газети Rezonansi та видавця онлайн-ресурсу Democracy and Freedom Watch, який зазначав, що методом пропаганди з боку Росії й досі триває гібридна війна проти Грузії. За його словами, хоч після 2008 року грузинська влада неформально заборонила в кабельній мережі  російські телеканали, але після виборів 2012 року вони знову стали там доступні (кабельне телебачення дивиться приблизно третина населення). Він наголошував, що російська пропаганда працює на те, аби розчленити Грузію як єдиний простір, використовуючи при цьому, зокрема, багатоконфесійність і велику кількість національних меншин в країні.  Раніше MediaSapiens також публікував презентацію виконавчої директорки Хартії журналістської етики Грузії Нати Джелішвілі про те, через які канали Росія поширює свою пропаганду у Грузії. 

Фото Анни Сагало та Афіни Янгичер

comments powered by Disqus