Десять найбільших журналістських порушень лютого за версією «Детектора медіа»

Фото: expres.ua

Весь лютий експерти ГО «Детектор медіа» моніторили підсумкові та щоденні випуски новин на центральних телеканалах, нарахувавши в останніх 380 сюжетів із порушенням стандартів. Це на 153 більше, ніж у січні.

Таке значне зростання зумовлене тим, що одразу на декількох каналах (зокрема, на «Інтері», «Україні» та «1+1») у лютому намітилися нові інформаційні кампанії. Крім того, до повноцінної роботи повернулися уряд та парламент, а разом із ними й безперебійний політичний піар. Проте головним фактором стала блокада торгівлі з окупованими територіями Донецької та Луганської областей, що інколи виливалася в понад двадцять сумнівних сюжетів протягом тижня. Із-поміж усіх матеріалів ми обрали десять таких, що найбільше вражають та описують актуальні тенденції на телебаченні, а також підрахували, кого журналісти найбільше піарили й кого найбільше критикували.

Найбільше порушень: у лютому «найсумнівнішим» випуском новин зі значним відривом стали «Сегодня» на телеканалі «Україна». 35 % усіх порушень на телебаченні (133 із 380) були виявлені саме тут. Це число багато в чому забезпечив Рінат Ахметов. Телеканал «Україна» щодня випускає сюжет про гуманітарний штаб свого власника. Після подій в Авдіївці до щоденних новин про цю благодійність додалися ще й щоденні новини про благодійність бізнесмена у прифронтовому місті. А після блокади ОРДЛО, від якої страждав бізнес олігарха, «Сегодня» почали щодня критикувати активістів. У результаті — особистий піарний рекорд Ахметова та особистий рекорд телеканалу в порушенні стандартів.

Найбільше піару: у піарні лідери знову повернувся прем’єр-міністр Володимир Гройсман. 31 сюжет на користь політика, потроху від усіх українських каналів. У лютому Гройсмана було на чому попіарити — перші наслідки підняття мінімалки (про це 44 % часу розповідали «Факти»), блокада ОРДЛО, а отже й постійні запевнення, що уряд усіх врятує, продовження піару на вирішенні проблеми львівського сміття. Загалом, у медійній площині уряд та пан Гройсман особисто виявився відповідальним за все хороше й непричетним до всього поганого.

Найбільше чорного піару: хоч зусиллями «Інтера» цього місяця й вийшло одразу вісім критичних матеріалів про Андрія Садового та 16 матеріалів про «Народний фронт», вони навіть близько не можуть зрівнятися з тим, що на «Детектор медіа» охрестили «енергопанікою». У 41 сюжеті, до створення яких долучилися всі телеканали, крім «1+1» (тут усе робили навпаки) журналісти нещадно критикували блокаду торгівлі з ОРДЛО: перекручували вимоги блокувальників, завищували загрози блокади, ігнорували будь-які позиції, крім владних, нагнітали соціальну паніку, перебріхували й додумували події. Крім, як ми вже згадували, «1+1», де активісти, навпаки, всім народом підтримувалися, а наслідки блокади замовчувалися.

Найяскравіші порушення лютого

ОРДЛО заблокували, журналістів заклинило

Беззаперечно, головною подією лютого, про яку канали говорили ледь не щодня, а деякі про неї говорять і досі, стала блокада торгівлі з ОРДЛО. Ситуація підняла на вуха всю владну верхівку, опозицію та частково бізнесменів, чиї інтереси могли постраждати. Телеканал одного з таких, «Україна», почав паніку навколо тоді ще просто залізничної блокади з перших днів. У хід пішло все — залякування холодом та віяловими вимкненнями, попередження про невідворотний перехід до торгівлі з Росією, заяви про десятки тисяч людей, що втратять роботу. Тут же виступи керівників електростанцій, міністрів і навіть самого очільника уряду. А от з іншого боку — не просто замовчування вимог активістів, а їх цілковите перекручування. Хоча блокувальники стверджують, що вугілля становить лише приблизно чверть торгівлі з ОРДЛО, в «Событиях» розповідають виключно про «вугільну блокаду». До схожих крайнощів протягом тижня вдавалися практично всі випуски новин, крім «ТСН», де замовчували, навпаки, негативні сторони процесу. Якщо на інших телеканалах люди переймалися, що лишаться без світла чи роботи, то на «1+1»: «Учасників блокади підтримали дружини і матері військовополонених. Сьогодні вони приїхали в Торецьк. [...] Кор.: Оцей состав стоїть тут від початку блокади. З машиністами, кажуть, конфліктів немає. Усі розуміють ціну цієї акції звільнення полонених». Інші телеканали в темі виділилися таким: «Інтер» 16 лютого заявив, що блокувальники «призывают присоединиться всех тех, у кого есть оружие». Хоча насправді вони запрошували лише «патріотів України, що мають офіційно зареєстровану зброю». На 5-му каналі 16 лютого розповіли про конспірологічні теорії: «...одна з конспірологічних версій причин блокування транспортного сполучення. Мовляв, замовив блокування Кремль, щоби Україна втратила можливість купувати антрацит, який видобувають на підприємствах Рината Ахметова, натомість змушена була через безвихідь повернутися до купівлі російського газу».

«1+1» не соромився нічого в чорному піарі НБУ

Ігор Коломойський має давній «зуб» на НБУ та її голову Валерію Гонтарєву. Та оливи у вогонь, очевидно, додала націоналізація «Приватбанку». Інакше дуже складно пояснити масовану інформаційну кампанію «1+1» проти цієї установи. Почалася вона ще в перших числах лютого і протривала майже весь місяць, головний посил — співпраця НБУ з російськими банками. 6 лютого журналісти повідомляють: «Народний депутат Ігор Луценко вимагає від голови НБУ офіційної відповіді, чи зустрічалася пані Гонтарева з головою російського “Зовнішекономбанку” Сєргєєм Горьковим і про що вони домовилися». 8 лютого НБУ таку інформацію надає, а «1+1» про це розповідає. 14 лютого у «ТСН» заявляють, що Гонтарева «засекретила результати зустрічі». Із десь таким же градусом маніпуляцій проходить уся кампанія загалом. Офіційну заяву про більш ніж двократне зменшення кількості російських банків в Україні тут «спростовують», прикинувши на око кількість їхніх філій. 8 лютого заявляють, що «нині банки з державним російським капіталом обмежені в залученні депозитів, видачі кредитів та розвитку мереж», а вже через два дні передають наступне: «створені преференції саме для російських банків і їм створюються одні умови гри, їхньої присутності і вони є значно кращими». Це вже незгадуючи про «співпрацю Гонтаревої з ДНР / ЛНР» та приховування її заступницею дитини від працівника російського банку.

Смерть Моторолли: ДНР плаче, журналістика скаче

Убивство лідера батальйону «Сомалі» Михайла Толстих (Ґіві) 8 лютого викликало в журналістів бажання жартувати й веселитися. На «1+1» почуття гумору проявляють скромно: «Ґіві і Моторола таки почали виконувати Мінські домовленості. Вони вже більше не стріляють». На 5-му каналі розігрують виставу: «Відбулася офіційна зустріч ватажків бойовиків Михайла Толстих на позивний Ґіві із ватажком бойовиків Арсеном Павловим на позивний Моторола. Початок був доволі вибуховий. О 06:12 ранку. Сама ж зустріч минула в доволі теплій атмосфері — кабінет вигорів вщент». На ICTV, очевидно, нічого смішного не вигадали, тож просто показали найкращі жарти про смерть бойовика із соціальних мереж. При цьому за жартами журналісти, очевидно, не помітили, як передають застарілу і спростовану інформацію. «1+1» та ICTV заявляли, що, за даними «Новой газеты», ватажка терористів убили люди з його ж загону. І хоча вказане видання спростувало цю заяву 9 лютого, телеканали послалися на неї ще раз цього дня, наступного дня, а «1+1» — навіть у підсумковому тижневику. До речі, на екрані в цей час був актуальний скриншот матеріалу, де вказано, що інформацію спростовано. Але «1+1», навіть показуючи цей напис в ефірі, умудрився його проігнорувати.

«1+1» засумнівався, чи потрібен Україні Донбас

Смерть Михайла Толстих (Ґіві) 8 лютого стала для «1+1» приводом поговорити про лояльність населення Донбасу та поточний стан справ у регіоні. Узагалі сюжет «ТСН. Тижня» 12 лютого розповідав про версії вбивства ватажка терористів, але паралельно в матеріалі постійно проскасували натяки журналістів на колабораціонізм населення самопроголошених республік. То заплакану на його похоронах бабусю покажуть, що на камеру щиро вихваляє «захисників» Донбасу. То самі заявлять, що «загинув Мішка ганебною навіть для нинішнього Донбасу смертю», незрозуміло що маючи на увазі. Є тут і кадри масових акцій на підтримку терористів. Урешті-решт журналісти ставлять запитання: «Залишилося зрозуміти — чи готові ми прийняти додому такий Донбас». Таким чином, в ефірі загальнонаціонального телебачення журналісти висловили сумнів у необхідності повернення українських територій під контроль. Ба більше, заявили, що «Донбас» планують «приймати», а не повертати. До речі, за даними «Тижня» станом на 2014 рік, 70 % саме «Донбасу» й так контролюється Україною, і не зрозуміло, чому журналісти не вказують назв «ЛНР / ДНР», маючи їх на увазі.

Трагедія в Авдіївці: черги на піар в ефірі

Після загострення бойових дій під Авдіївкою в кінці січня місто на певний час лишилося без води та світла, а багато людей — без своїх домівок і тепла. На гуманітарній катастрофі тут же почали піаритися політики, а допомагали їм у цьому українські ЗМІ. 1 лютого канали «Україна» та «Інтер» передали, наприклад, отаку заяву Олександра Вілкула: «Я тоже сейчас привез первую партию гуманитарной помощи. Это есть топливо для генераторов, это медикаменты, уже в пути продукты и памперсы». Цього ж дня «Інтер» зробив благодійника із Геннадія Москаля, голови Закарпатської ОДА. Канал перетворив оцю заяву політика в інтерв’ю «Подробностям»: «Всі склади цією деревиною забиті і тому подібне. Прийміть вольове рішення... Відравляти ну як... В Авдіївку, в першу чергу», — на новину про благодійну ініціативу політика. Хоча про жодні реальні дії, звернення чи підписані документи не йшлося. 5 лютого в ефірі каналу «112» на темі пропіарилися Петро Порошенко та голова Донецької ОДА Павло Жебрівський. Останній рапортував гаранту про відновлення світлопостачання міста, після чого Президент дві хвилини телефоном виголошував промову, а «112» показував це в прямому ефірі. Чутно, на жаль, нічого не було, тож очільник ОДА потім іще раз спеціально повторив піар Президента, озвучивши й таке: «Наголосив на тому, що проблеми в Авдіївці стали проблемою всієї України. Те, як жителі всієї України відгукнулися, — це вкрай важливо для нього, як для людини, яка дбає за всю країну». На телеканалі «Україна» щодня виходили матеріали про те, як Адвіївці допомагає Рінат Ахметов. Але суб’єктивно, найбільш цинічним виглядає інший матеріал «Событий», від 2 лютого. Допомогу постраждалим в Авдіївці відправляє «Народний фронт». Роблять це зранку, ще до схід сонця, але журналісти вже на місці. Записують, як у машини навантажують допомогу, показують через прочинені двері, що автомобілі заповнені догори, а потім подають синхрон Андрія Тетерука, який розставляє акценти: «Дуже важливо і для мене особисто бачити, як у складних умовах, у короткий термін ми здатні об’єднатися і прийняти рішення, як і що треба робити. Від уряду, від політичних сил, партій, закінчуючи українським народом».

«Інтер» не повірив у викрадення Гончаренка через меми в соцмережах

Інсценоване СБУ викрадення народного депутата Олексія Гончаренка 23 лютого стало гучною подією в ЗМІ: хтось обмежився офіційною версією подій, хтось поставив її під сумнів, «Інтер», здається, не повірив жодному слову. У сюжеті телеканалу член «Опозиційного блоку» Микола Скорик зводить ситуацію до двох варіантів: «Гончаренко делал это сам, для самопиара, либо это была попытка отвлечь внимание общества от слов господина посла о том, что необходимо Украине выполнять Минские соглашения». Криміналіст і політолог телеканалу з версією про тотальний піар згодні. Є в сюжетах «Подробностей» і сумніви інших експертів, диванних: «Еще не успела появиться информация, что депутат жив-здоров, а соцсети уже заполнили саркастические комментарии. И так реагировало большинство». Цю непідтверджену соціологією думку журналісти ілюструють найкращими мемами з Фейсбуку. А вибірково розповідаючи про його політичну кар’єру, називають вихід із «Партії регіонів» зрадою: «А вот весна 2014-го. Гончаренко резко будто прозрел: и Янукович уже не тот, и за национальную идею готов бороться. […]Избиратели тогда обвинили Гончаренко в предательстве. А он, будто учуял тренд, продолжал эпатировать публику».

На «Інтері» Ляшка назвали брехуном, імітатором та потенційним корупціонером

20 лютого Радикальна партія підписала з «Народним фронтом» та БПП «Декларацію єдності». Для більшості це стало приводом підозрювати (хоч це і спростували офіційно), що сила планує повернутися до складу коаліції. Для «Інтера» це стало приводом 27 лютого зайнятися чорним піаром Олега Ляшка. Спочатку головному радикалу приписали участь в ініціативах його колишнього однопартійця Андрія Артеменка. «Подробности» стверджують, що політики мали разом презентувати «свої» мирні напрацювання у США. Далі за Ляшка беруться постійні коментатори «Інтера», тепер уже головна тема — коаліція. «Можливо, Радикальна партія Ляшка повернеться у коаліцію для того, щоб а) використовувати адміністративний ресурс і б) мати доступ до силового блоку держави, який дозволяє більш ефективно боротися з опонентами, особливо маючи не дуже гарні рейтинги[...] Очевидно, що в передвиборчий період ці рейтинги можуть ще більше просісти, адже не виконана фактично жодна обіцянка, яка давалася перед минулими виборами...», — заявляє політолог Руслан Бортник. Журналісти у своїх висловлюваннях менш стримані. Вони переконують, що «игра в имитацию, видимо, затянулась. Хочется и к власти дорваться», а також заявляють, що словам Ляшка «грош цена». Як аргумент — те, що члени Радикальної партії все-таки проголосували за бюджет, хоча спочатку й відмовлялися це робити. Лідер політсили детально пояснив таке рішення у своєму виступі з трибуни. Але «Інтер» має іншу версію: «Получили за это немало. Около 500 млн гривен уйдет на закупку пожарных машин у предприятия, аффилированного с членами Радикальной партии». Тож, за логікою «Інтера», відступить від своїх позицій «радикал» і цього разу: «Какие суммы или портфели смогут поменять мнение Ляшко теперь? Время покажет». Щоправда, коментарів у нього з цього приводу так і не взяли, а наявні на його сторінці у Фейсбуку змонтували, забравши звідти всі аргументи. Зокрема й критику самого «Інтера».

«Україна» та «Інтер» воскресили мовне питання

Восьмого лютого телеканали «Україна» та «Інтер» вирішили повернутися до мовного питання в Україні. Причина — спікер Андрій Парубій, що перервав виступ Наталії Колоревської російською мовою й попросив виступати з трибуни державною. «Оборвал на полуслове из-за выступления на русском. К языковому вопросу спикер сегодня возвращался не раз. Прерывал выступления и давил на законодательные тонкости», — заявляють у «Событиях» на телеканалі «Україна» та демонструють суперечку між Парубієм і депутатом від «Опозиційного блоку» Олександром Долженковим. «Законодавчими тонкощами» ж телеканал уважає Закон «Про засади державної мовної політики». Після цього вже у власному коментарі Олександр Долженков заявляє, що спікер порушив іще кілька законів, і переконує, що подібна мовна політика є «очередным поводом для исскуственного разделения страны». Це іронічно, бо тут же списочник Долженков сам розділяє країну на своїх та несвоїх виборців: «Каждый депутат имеет право выступать на том языке, на котором говорят его граждане. На котором говорит тот регион, интересы которого он представляет». Які саме статті перелічних законів порушив Андрій Парубій, натомість не зазначили.

На «Інтері» з аналогічними заявами про штучний розкол країни через мовне питання виступав Юрій Бойко. А на «Україні» після матеріалу про мовні перипетії в Раді показали ще один дуже важливий для країни сюжет — у Черкасах місцеві депутати перервали російськомовну доповідь директора одного з комунальних підприємств.

«Інтер» провів журналістське розслідування у Google

Коли 6 лютого в «Подробностях» анонсували, що проводять розслідування пограбування нафтопереробного заводу в Маріуполі, в якому, можливо, були замішані правоохоронці, ми, знаючи ставлення «Інтера» до МВС, стали чекати біди. І біда справді прийшла, адже виявилося, що все розслідування «Інтера», яке телеканал показував протягом кількох тижнів, — це скріншоти «зливних бачків» та записані коментарі ображених на поліцію людей. Суть «розслідування» зводиться до критики голови поліції Донецької області В’ячеслава Аброськіна, чиї люди буцімто десять днів дозволяли розкрадати згаданий завод. До цієї інформації йшли довго. Спочатку натякали на участь полісменів у пограбуванні. Потім натякали на замовчування інформації з боку поліції. А коли нарешті дійшли до В’ячеслава Аброськіна, то розкритикували його, посилаючись на сайти «Генштабъ», Ukrmedia та «Новости Севастополя». Перші два — типові «зливні бачки» з низькоякісними інформаційними вкидами, останнього сайту наразі не існує, раніше ж він сам виступав джерелом (його й досі таким вказано) для вже згаданого «Генштабу». Після критики від авторитетних ресурсів Аброськін витримує критику від не менш авторитетних активістів. Звучать заяви на кшталт: «Господин Аброськин набрал, фактически, вы понимаете, это наемники, наемники, которые все равно кто» та «Все остальные, которые здесь не принимали, далекие были от это... от боевых действий, они все имеют участников боевых. И в этом способствовал сам гражданин Аброськин». Ці заяви, до речі, в розслідуванні ніяк не розслідуються. Так само як не розслідуються й заяви самих журналістів: «Кто лично отдавал приказ главе донецкой нацполиции Вячеславу Аброськину остановить грабеж стратегического завода?» — запитує у підводці ведучий Олексій Ліхман. Але відповіді ми чомусь так і не чуємо. Лише чорний піар очільника місцевої поліції, що завершується суб’єктивним, нічим не доведеним висновком: «В результате кандидатуру Вячеслава Аброськина, претендента на пост руководителя национальной полиции, отклонили».

Журналісти вдало прорекламували «групи смерті»

На жаль, щомісяця в добірці найбільших журналістських порушень опиняється й висвітлення дитячої тематики. У лютому журналісти не змогли уникнути помилок, розповідаючи про так звані групи смерті, себто спільноти в соціальних мережах, що закликали дітей до самогубства. Дехто з журналістів розголошував особисті дані постраждалих, як-от телеканал «Україна», що 20 лютого заретушував обличчя та ім’я однієї зі вчасно врятованих дівчат, щоби буквально за мить показати її фото та ім’я в соціальних мережах. Інші не змогли розібратися в проблемі, тож замість справжніх причин дитячих самогубств транслювали в ефірі міфи та залякували ними батьків. «Деяких дітей на такі вчинки штовхають заборони батьків грати в комп’ютерні ігри, а деяких — навпаки — надмірна активність в соцмережах», — можна було почути 20 лютого в «ТСН».

Хоча психологи, з якими спілкувався MediaSapiens, певні, що причина вступу дітей до подібних «груп смерті» криється в реальних проблемах, які вони таким чином намагаються вирішити, а не в тому, що вони мають доступ до мережі. Елементом елементом журналістських матеріалів, що справді шокував, стали інструктивні кадри, в яких телеканали не лише допомагали потенційний самогубцям знайти «групи смерті» (було вказано назви груп, показано їхні аватари в соціальних мережах, пояснено механізм вступу до закритих спільнот), але й наводили різноманітні приклади того, як можна покінчити з життям. «У сюжеті на “1+1” показали дитячу шию з приставленим лезом, колеса потяга, що проносяться перед очима, і потім труп біля колії. Все це є інструктивними речами, — те, що може зробити конкретна людина», — коментувала психолог. У результаті таке активне, але невміле висвітлення теми призвело до зростання ажіотажу навколо «груп смерті» і стало одним із факторів, які забезпечили стократне зростання запитів про ці спільноти в Google.

Лютий був багатим на яскраві сюжети, які головним чином довели: якщо мета знищити когось стоїть, журналісти не зупиняться ні перед чим. Вони можуть суперечити власним вчорашнім заявам, посилатися на «зливні бачки», повністю ігнорувати чи перекручувати думки опонентів, заявляти про абстрактні закони, експертів, джерела, ніколи їх не називаючи й давати слово в ефірі будь-кому, хто підходить програмній меті.

Журналісти діють за настільки простими алгоритмами, що повідомлення каналів на ту чи іншу тему можна передбачити, просто знаючи перелік дійових осіб. Що б не сталося, БПП на «Україні» буде героєм, «Народний фронт» на «Інтері» — злодієм, а НБУ на «1+1» руйнуватиме державу. Блокада ОРДЛО, якщо її критикує уряд, буде безальтернативною катастрофою, а львівське сміття, до чого б не закликав Садовий, — його особистою помилкою. І це лякає. Бо інколи здається, що замість звірятися з професійними стандартами журналісти перед створенням матеріалу звіряються з чимось дуже схожим на старі добрі темники.

comments powered by Disqus