Мертві терористи й журналісти-гумористи

Скрін-шот ICTV

Головними подіями тижня стали: продовження блокування торгівлі на тимчасово окупованих територіях,убивство Михайла Толстих (Ґіві).

«1+1» вів щоденну інформаційну війну проти Нацбанку

Цього тижня «1+1» частіше критикував Гонтареву, ніж «Інтер» — Авакова. Телеканал показав п’ять матеріалів за шість днів про російські банки та лояльність до них із боку НБУ. Після націоналізації «Привату» подібні матеріали були схожими на спроби тиску, а тепер це нагадує звичайну помсту, в якій «ТСН» опускається до замовчувань, маніпуляцій і популізму.

6 лютого в «ТСН» виходить сюжет тривалістю трохи більше хвилини під назвою «Російський слід»: «Народний депутат Ігор Луценко вимагає від голови НБУ офіційної відповіді, чи зустрічалася пані Гонтарева з головою російського “Зовнішекономбанку” Сєргєєм Горьковим і про що вони домовилися». Далі журналісти розповідають про ініціативу окремих депутатів «анулювати ліцензію російських банків», адже вони загрожують національній безпеці. Власне, на цих двох аргументах надалі ґрунтуватимуться всі тематичні сюжети «1+1»: підозріла лояльність до російських банків із боку НБУ та їхня потенційна небезпечність для економіки. При цьому телеканал жодного разу так і не озвучить важливої позиції Валерії Гонтаревої, — у разі ліквідації банків із російським капіталом Фонду гарантування вкладів доведеться виплатити населенню вкладені туди кошти (на момент інтерв’ю — березень 2016-го — це 70 млрд гривень, тепер близько 20 млрд). Замовчують і інші сказані, зокрема, в цьому ж інтерв’ю речі — відсутність негативних прецедентів із боку таких фінустанов, постійну наявність там кураторів і те, що, по суті, вони є українськими, але з російським капіталом.

7 лютого на «1+1» повертаються до теми НБУ та Росії, цього разу повідомляючи інформацію блогера Володимира Бойка про те, що Нацбанк надав код МФО банкам із територій так званих ДНР та ЛНР. Загалом матеріал виглядає збалансованим — блогер озвучує свої звинувачення, НБУ їх спростовує (мовляв, під цим кодом МФО нічого не зареєстровано, й це можна перевірити на сайті Нацбанку). Але закінчується сюжет усе одно звинуваченнями проти Гонтаревої, цього разу —  у приховуванні рахунків «ДНР» і «ЛНР»: «Просто Гонтарева взяла існуючий код МФО, котрий належав колись банку в Білорусії», — заявляє Володимир Бойко. Після нього персональні звинувачення доповнює Ігор Луценко: «Гонтарева певними своїми діями сприяє налагодженню цієї системи розрахунків між Україною і терористичними анклавами “ЛНР” — “ДНР”». По-перше, тут незрозуміло, як той факт, що раніше цей код МФО належав банку в Білорусі, пояснює, що тепер під ним нічого не зареєстровано. По-друге, незрозуміло, навіщо Валерії Гонтаревій особисто видавати код МФО терористам.

8 лютого кампанія триває. Олег Ляшко заявляє, що депутати хочуть розширити зону відповідальності Нацбанку. Журналісти кажуть: «Там хочуть, аби НБУ ніс відповідальність за стабільність курсу національної валюти», — і не пояснюють, чи адекватні такі вимоги нардепів. Судячи з уже згаданого інтерв’ю Валерії Гонтаревої, — ні. Адже курс визначається в першу чергу показниками економіки, а Нацбанк не може на неї впливати. Далі в «ТСН» згадують, що діями керівництва Нацбанку не раз цікавилися правоохоронці. А потім чомусь подають коментар Вадима Рабіновича: «[...] Сколько еще доказательств деятельности незаконной надо, чтобы ее хотя бы отстранили на время следствия?». Жодного доказу ні «1+1», ні народний депутат не наводять. І тут нарешті з’являється перший живий коментар від НБУ — заступниця голови НБУ Катерина Рожкова «стверджує, що доля російських банків на ринку незначна і загрози їх присутності в Україні вона не бачить», більшою мірою в переказі самих журналістів «Плюсів». Цю думку в «ТСН» заперечують «блогери» (насправді редактор програми розслідувань на «1+1» Олександр Дубінський): він заявляє, що Рожкова має особистий інтерес, адже її «громадянський чоловік» — співробітник російського банку. Як можна спростувати конкретне число частки російських банків в Україні (якого на «1+1», до речі, не озвучили — 8 %) за допомогою родинного життя — не зрозуміло.

9 лютого знову матеріал про НБУ. Цього разу на «1+1» зробили головну новину з учорашньої заяви про родинні зв’язки Катерини Рожкової. Але перед цим вирішили спростувати інформацію про зменшення кількості російських банків в Україні. «З одного боку, голова НБУ звітує про те, що частка російських банків зменшилася з 18 % до 8 %. Але, з іншого боку, судячи з кількості філіалів російських банків, які досі поширені по всій Україні, ця інформація не виглядає достовірною», — заявляє Андрій Новак, голова комітету економістів України. Тобто цього дня точне число у 8 % намагаються заперечити суб’єктивним спостереженням, не підкріпленим жодною статистикою або числами взагалі.

Наступна заява телеканалу нагадує радше жовту пресу: «Цивільний чоловік пані Рожкової очолює правління “Промінвестбанку”, вони давно разом і мають спільну дитину. Щоправда, цей факт пані Рожкова приховує. Принаймні, в її декларації дитина записана на її прізвище». Такий особистий випад журналістів важко зрозуміти, адже, судячи з декларації, доньку пані Катерини звати Дарина Андріївна Рожкова, а її чоловіка — Андрій Рожок, не надто вдале приховування. Далі Ірина Констанкевич, народна депутатка від «Укропу», заявляє, що «створені преференції саме для російських банків і їм створюються одні умови гри, їхньої присутності і вони є значно кращими». Цю заяву нам теж зрозуміти важко, адже напередодні, 8 лютого, журналісти самі казали: «Нині банки з державним російським капіталом обмежені в залученні депозитів, видачі кредитів та розвитку мереж». Завершується матеріал гіперболізацією: «Коли парламент погодиться вивести країну з-під фінансового контролю росіян, не може сказати ніхто». Складно погодитися, що 8 % банківської системи — це контроль.

10 лютого «ТСН» випустив останній на тижні матеріал про НБУ. Цього разу із плівками, на яких буцімто Рожкова домовляється з представниками російських банків, та численними заявами про її лояльне ставлення до таких установ. У чому воно проявляється, до речі, досі не зрозуміло. Навіть у своєму єдиному за п'ять днів коментарі вона каже, що буде рада, якщо російські банки хтось викупить. Підтверджують це й на «1+1»: «Офіційно в Нацбанку звітують: операції російських фінустанов зараз обмежені і їм старанно шукають покупців», але журналісти все одно додають своє: «Разом із цим продовжують демонструвати до них лояльність», знову не пояснюючи, в чому ж вона проявляється. Завершується сюжет тим, що Артем Ситник таки відповідає журналістам на питання, чи фігуруватиме в розслідуваннях НАБУ Гонтарева: «Я нічого виключити не можу. Нічого». Жаль, що заголовок «Справа Гонтаревої» на «1+1» уже використали.

На «Україні» та «Інтері» стався рецидив мовного питання

Минуло вже три роки після акції «Єдина країна. Единая страна», коли проблему ставлення до російської мови в Україні, здавалося б, було вирішено остаточно. Але 8 лютого 2017 року телеканали «Україна» та «Інтер» вирішили повернутися до цієї теми. Причина — Андрій Парубій попросив Наталію Королевську, депутатку «Опозиційного блоку», виступати з трибуни Верховної Ради українською. У парламенті двоє депутатів від рідної партії стали на її захист. Приєдналися до них і журналісти.

«Выступление депутатов исключительно на украинском языке — такое нововведение предложил спикер Андрей Парубий и сразу начал притворять его в жизнь, прерывая выступление на русском. О языковом барьере под куполом...» — озвучує в підводці ведуча «Событий». Таке формулювання вже містить дві маніпуляції. По-перше, спікер усе-таки спочатку перервав (01:16:50) Королевську, а потім наголосив на своїй позиції. По-друге, слово «нововведення» досить спірне, як це далі видно в самому сюжеті — Андрій Парубій вважає, що чинні закони й так зобов’язують депутатів розмовляти державною мовою.

«Оборвал на полуслове из-за выступления на русском. К языковому вопросу спикер сегодня возвращался не раз. Прерывал выступления и давил на законодательные тонкости», — перші слова сюжету — і знову перекручування. До мовної теми голова парламенту справді повертався ще двічі, щоправда в обох випадках його провокували члени «Опозиційного блоку», зокрема заявами про «мовні спекуляції». Ще один випадок (яким на «Україні» ілюструють тиск на «законодавчі тонкощі»): «опозиціонер» Олександр Долженков цитує Закон «Про засади державної мовної політики», вириваючи цитату з контексту: «выступающий может выступать на ином языке». Спікер у відповідь заявляє, мовляв, це можливо лише за умови перекладення його виступу на державну мову. Щоправда, ніхто з них так і не процитував цього фрагмента статті 9 відповідного закону коректно. Звучить вона отак: «Промовець може виступати іншою мовою. Переклад його виступу на державну мову, в разі необхідності, забезпечує Апарат Верховної Ради України».

Після цього сюжету до питання мови на «Україні» повертаються в іще двох матеріалах. Спочатку — особистий коментар уже згаданого Олександра Долженкова, у якому той стверджує, що спікер порушив ще два закони, крім уже названого, — Закон «Про регламент Верховної Ради України» та Європейську хартію регіональних мов або мов нацменшин. На жаль, ані нардеп, ані журналісти так і не пояснюють, що саме в цих документах порушує спікер. У десятій статті хартії справді сказано: «забезпечити, щоб адміністративні органи використовували регіональні мови або мови меншин». Щоправда, лише «в межах адміністративних районів держави, в яких кількість мешканців, що вживають регіональні мови або мови меншин, виправдовує вжиття заходів».

Тим часом на каналі «Україна» продовжують мовну тему: в Черкасах сталася бійка в облрад; місцеві депутати перервали російськомовну доповідь директора одного з місцевих комунальних підприємств. «В итоге доклад до конца прозвучал, но уже на украинском», — констатує ведуча. Після чого бачимо синхрон депутата-свободівця, який заявляє, що «цей чоловік тут виступати не буде, тому що він виступає російською».

Аналогічна, але менш масштабна тема 8 лютого прозвучала й на «Інтері». Тут вона, власне, зводиться до коментаря Юрія Бойка, який критикує Андрія Парубія за спробу розділити людей.

Цей аргумент перед коментарем Долженкова використовують і на «Україні». Дії Парубія він називає «Очередным поводом для исскуственного разделения страны». Іронічно, що далі депутат прямо в синхроні заявляє, що «каждый депутат имеет право выступать на том языке, на котором говорят его граждане. На котором говорит тот регион, интересы которого он представляет». Це при тому, що Долженков списочник і представляє інтереси всіх громадян, які за нього голосували. Але справжня іронія в тому, що якраз беручи подібні незбалансовані коментарі, роблячи тенденційні сюжети й не розбираючись у законах, на які посилаються депутати, — журналісти самі розколюють Україну.

«Інтер» провів журналістське розслідування в «зливних бачках»

6 лютого на «Інтері» анонсували, що проводять журналістське розслідування «резонансної історії» пограбування нафтопереробного заводу в Маріуполі: «Прошлым летом на территории завода появились автоматчики без знаков отличия, они выгнали вооруженных полицейских, которые особо не сопротивлялись и в течении десяти дней грабили и вывозили уникальное оборудование. Правоохранители при этом преступникам практически не препятствовали».Також ведуча стверджує, що «Подробности» отримали «данные о возможном прикрытии, даже организации этого преступления высокопоставленными правоохранителями», і обіцяє більше інформації вже завтра.

Але обіцянки не виконує. У сюжеті 7 лютого вже описану фабулу ілюструють численними фото, більшою кількістю синхронів і дійових осіб. Єдина справді нова інформація — це коментар очевидця, який побажав лишитися невідомим: «Все люди, которые приехали, органы, постояв какое-то время, развернулись и уехали. Полиция ГСО готова была освобождать объект, но со стороны подкрепления, прибывшего, органов не было команды свыше от руководителя органов». І тут же два синхрони представників «органів». Обидва, щоправда, здебільшого переказані журналістами. Заступник начальника слідчого управління Нацполіції Донецької області, на їхню думку, «на большинство вопросов отвечает — тайна следствия». А начальник головного управління місцевої поліції «на вопрос о том — кем же являются вооруженные пулеметами захватчики, позволяющие угрожать полиции и почему бездействовали правоохранители — долго рассказывал о возрождении Ддонецкой полиции в условиях войны, о проблеме имущественных споров в околофронтовых районах и о проплаченных журналистах». Де в цих натяках на замовчування з боку поліції «расследование», зрозуміти важко.

Проте 10 лютого «Подробности» продовжують розслідування й тепер уже Олексій Ліхман анонсує: «Кто лично отдавал приказ главе донецкой нацполиции Вячеславу Аброськину остановить грабеж стратегического завода? Мы собрали ключевые факты об основных фигурантах этого громкого дела». Починають тут із уже згаданого Вячеслава Аброськіна: «[...] Находился под покровительством одного из крымских сепаратистов, так называемого народного мера Севастополя, Алексея Чалого. Но не сумел договориться с оккупационной властью и был вынужден покинуть территорию полуострова».

Цю інформацію «Інтер» знайшов серед «ряда украинских и крымских интернет-массмедиа». На щастя, у цей час нам показують скріншоти цих «джерел» — це сторінка полісмена на сайті «Генштабъ», стаття про нього в «Новостях Севастополя» (на цю сторінку попередній сайт посилається) і тематичний матеріал на Ukrmedia. Сторінки «Новостей...» наразі не існує, інші два сайти — звичайні «зливні бачки», себто ЗМІ, що поширюють низькоякісні інформаційні вкиди.

Є в «розслідуванні» й інші нові джерела, наприклад, коментарі «местных патриотов и активистов» у Маріуполі. «Эти люди, они не испугались. У них были тут семьи, дети, родители. Они пошли защищать свою страну. А расплата была по этим людям господином Аброськиным их увольнение. Даже люди на сегодняшний день не имеют статуса боевых участников. Все остальные, которые здесь не принимали, далекие были от это... от боевых действий, они все имеют участников боевых. И в этом способствовал сам гражданин Аброськин», — це заявляє Ігор Симонник, «житель Маріуполя», що звучить підозріло схожим на колишнього міліціонера. Інше звинувачення лунає від Вікторії Придушенко, представника «Маріупольської дружини»: «[...] Господин Аброськин набрал, фактически, вы понимаете, это наемники, наемники, которые все равно кто». Ці звинувачення абсолютно нові, тож їх варто було перевірити, розкрити, розслідувати, врешті-решт. Але на «Інтері» одразу переходять до нічим не обґрунтованих висновків, що автоматично перетворюють усю попередню інформацію на царину не припущень, а фактів: «В результате кандидатуру Вячеслава Аброськина, претендента на пост руководителя национальной полиции, отклонили».

Отже, чи дізналися ми, «кто лично отдавал приказ»? Ні. Скільки «основных фигурантов» виявилося у справі? Один. Чи стосуються звинувачення «Інтера» ситуації на заводі? Ні. Але Олексій Ліхман обіцяє: «Уже на следующей неделе ожидаем новые факты».

Мертві терористи й журналісти-гумористи

Смерть одного з ватажків терористів, командира батальйону «Сомалі», Михайла Толстих (Ґіві) 8 лютого очікувано викликала резонанс на телеканалах. Не впоравшись із власною зловтіхою, журналісти змагалися в почутті гумору. На «1+1» жартують досить скромно: «Ґіві і Моторола таки почали виконувати Мінські домовленості. Вони вже більше не стріляють». На ICTV власне почуття гумору заміняють підбіркою тематичних «мемів» із соціальних мереж.

А однозначним переможцем «змагання» стали Віталій Гайдукевич та 5 канал. Ось лише уривок місцевої начитки ведучого: «Відбулася офіційна зустріч ватажків бойовиків Михайла Толстих на позивний Ґіві із ватажком бойовиків Арсеном Павловим на позивний Моторола. Початок був доволі вибуховий. О 06:12:00 ранку. Сама ж зустріч минула в доволі теплій атмосфері — кабінет вигорів вщент». Варто зазначити, що «1+1» і 5 канал раніше вже відгукувалися про загиблих некоректно.

Проте це не єдина проблема, що спіткала українські телеканали у висвітленні цієї теми. 9 лютого в новинах на ICTV та «1+1» повідомили, що Моторолу вбили члени його ж батальйону. Обидва телеканали посилаються на видання «Новая газета», у «ТСН», зокрема, стверджують, що «до її редакції прийшов росіянин Ігор Мильцев, який воював у терористичному підрозділі так званої ДНР "Сомалі"». Проте, як того ж дня заявили в самій «Новій газеті», — інформацію вони отримали не особисто, а через акаунт у соцмережі, що пізніше виявився вкраденим. Щоб уникнути подібної ситуації, журналісти мали би, як твердять усі професійні стандарти, перевіряти інформацію з трьох джерел. Але ще сумніше те, що у випусках «ТСН» та «Фактів» за 10 лютого інформацію не лише не спростували, а ще й знову на неї послалися!

Перевагу на телеканалах отримали такі політики та політичні сили:

Петро Порошенко — Президент відвідав Прикарпаття і журналісти не змогли не використати це як привід для паркетних повідомлень. У результаті — по одному сюжету на ICTV, 5-му каналі, «UA: Першому», «Україні» та «1+1».

Володимир Гройсман — про прем’єра цього тижня вийшло одразу десять рекламних сюжетів, підвищення мінімальної зарплати дає про себе знати. Тричі відзначився ICTV, двічі «Україна» й по разу на «Інтері» «1+1», СТБ, «112» та 5-му каналі.

Олег Ляшко — лідера Радикальної партії двічі можна було побачити у вигідному світлі на «Інтері» і один раз на «112». І жодної згадки на телеканалі «Україна»!

Сергій Каплін — у депутата від «БПП» цього тижня чотири рекламних згадки. Усі на «Інтері».

«Народний фронт» — партію екс-прем’єра два рази піарили на «Україна» і один раз на 5-му каналі.

«Опозиційний блок» — партію та її членів у сумі піарили десять разів. Тричі на «Україні» та сім разів на «Інтері».

«Укроп» — «1+1» досягає сумних вершин, пропіаривши представників партії чотири рази за тиждень, — найбільше за останні чотири місяці.

Аграрна партія — до піару цієї політсили один раз повернувся телеканал ICTV.

Критика:

Валерія Гонтарева — п’ять незбалансованих критичних матеріалів від «1+1» протягом тижня.

Арсен Аваков — проти міністра внутрішній справ «Інтер» випустив цього тижня чотири матеріали.

Андрій Садовий — мера Львова на «Інтері» критикували цього тижня лише раз.

Цифрове мовлення — ініціативу розкритикували на «1+1» та «Інтері».

Загалом експерти ГО «Детектор медіа» нарахували протягом тижня 82 сумнівних матеріали, найбільше з кінця листопаду 2016 року. Найбільше сумнівних матеріалів було на «Україні» — 29, далі йдуть «Інтер» — 22, «1+1» та ICTV — по 11, 5 канал — п'ять, СТБ — два і «UA: Перший» та «112» — на обох по одному сумнівному сюжету.

 

comments powered by Disqus