Одеські газети й інформаційна пустеля

Фото: pixabay.com

Які основні функції місцевої преси і чи виконують їх газети Одеси — MediaSapiens публікує матеріал експертки Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Наталі Стеблини. 

Ще з радянських часів місцева преса вважалася чимось вторинним. Адже столичні медіа більш впливові, в них працюють найталановитіші журналісти, а районка чи обласна газета — для початківців, випускників журфаків, яким потрібно десь відточити свою майстерність. І коли кажуть про шалені наклади радянської преси, то мають на увазі перш за все московські видання. Хоча, звісно, були й окремі успішні проекти на регіональному рівні.

Подібне ставлення до місцевої преси лишилося нам у спадок. Нині її мало хто сприймає всерйоз. Тим не менш, місцева преса виконує важливе призначення в системі ЗМІ, і її зникнення може призвести до серйозного дисбалансу. Адже, як каже Роберт Пак, «місцеві новини — матеріал, з якого зроблена демократія».

Спробуймо розібратися, які завдання має виконувати місцева преса в теорії і якою є практика сучасних місцевих друкованих ЗМІ. Останнє ми з’ясуємо на матеріалі одеської преси, ринок якої є одним із найбільших в країні (за даними ІМІ, друкованих видань у регіоні 550, щоправда регулярно виходить близько третини).

Без місцевої преси не може бути демократії

В теорії ЗМІ мають бути «полем для діалогу» й надавати слово всім, кому є що сказати. Однак на практиці ми бачимо зовсім інше — як зазначає Дж. Лалл, у медіа непропорційно представлені інтереси можновладців та простих людей. Саме місцева преса в теорії має вирішити цю проблему, бо локальні газети за визначенням фахівців медіадослідницького центру Goldsmiths Leverhulme, «можуть і мають бути голосом людей, яких більше ніхто не чує… тим часом, як багато спільнот почуваються безправними, непочутими та незначними».

Таким чином місцева преса має забезпечувати баланс між різними групами на місцевому рівні, в тому числі представляти інтереси звичайних людей. Расмус К. Нільсен вважає, що місцева преса повинна формувати місцеві спільноти, щоб залучати людей до громадської та політичної активності. До того ж, як зазначає автор, є зв’язок між місцевими новинами й демократією, оскільки саме місцева преса має контролювати місцеву владу.

Важливою функцією локальних газет, на думку Нільсена є поширення відчуття спільності, ідентичності, приналежності до певної території. Сьогодні в Україні це дуже важливо, зважаючи, зокрема, й на переселенців, які не повинні почуватися відкинутими геть. До того ж, для пострадянської країни важливо відновити викривлену пропагандою систему цінностей, перш за все на місцевому рівні, щоб уникнути маніпуляцій на кшталт «Одесса — русский город».

Взагалі, згідно з відомим висловом Бенедикта Андерсона, нації виникли саме завдяки газетам: «Зростання друкованої культури підштовхнуло людей, які ніколи не зустрічалися, до думки, що вони є членами уявної спільноти — нації». Відповідно, й місцева преса має інтегрувати людей, хоча, звісно, й забезпечувати зв’язок з іншими регіонами.

Місцева преса та локальні пустелі

Незважаючи на те, що локальні медіа відіграють важливу роль у системі ЗМІ, а також впливають на рівень демократії, свободи, національного порозуміння, все частіше чуємо про кризу місцевої преси. І не тільки в Україні. Приміром, голова BBC Trust (керівний орган BBC) Майкл Лайонз сказав: «Немає жодної людини, яка може бути задоволеною якістю місцевих новин у багатьох частинах Великобританії».

У Великобританії також говорять про кризу виробництва місцевих новин, що виникла внаслідок закриття газет, скорочення штатів, скорочення регіональних офісів центральних газет. За даними NUJ (Національної спілки журналістів Об’єднаного королівства та Ірландії), такі британські газети, як Birmingham Post та Mail, мали 16 офісів у країні в 1999 році, а в 2009-му — чотири. У 2005 році ці видання мали 230 журналістів, у 2009-му — 160. Журналісти з місцевих офісів переїхали до столиці або ж до інших — більших — регіонів. Внаслідок цього утворюються лакуни у висвітленні місцевих проблем.

Як зазначає Льюїс Фрідленд, «у місцях, де місцеві газети не тільки знижують наклади, але взагалі закриваються, де аудіовізуальні та цифрові медіа поверхово висвітлюють місцеві проблеми, ми стикаємося з локальними новинними пустелями, де життя спільнот взагалі ніяк не висвітлюється, тож аби бути поінформованими про місцеві справи, жителі мають покладатися на фальшиві чутки та міжособистісну комунікацію, а також на інформацію від зацікавлених сторін (політиків, місцевої влади, бізнес)».

Цікаво, що, за даними одеських соціологів, провідним джерелом інформації на Одещині є якраз міжособистісна комунікація та центральні телеканали. Хоча у спадок від СРСР ми отримали достатньо розгалужену систему місцевої преси. Однак вона в багатьох випадках просто не здатна виконати свої суспільні функції. А якщо говорити про специфіку висвітлення місцевих виборів, то, на думку Бориса Бахтєєва, журналісти, не маючи можливості подавати інформацію об’єктивно й чесно, лишали свою аудиторію сам-на-сам із політичною рекламою.

Тож можемо припустити, що місцеві інформаційні пустелі в українських регіонах — явище дуже поширене.

Сучасна місцева преса як наріжний камінь системи місцевих новин

Можливо, криза місцевих друкованих ЗМІ, пов’язана не тільки з фінансовими факторами, але й із цифровими? Наскільки важливо мати в регіоні впливову газету? Ймовірно, можна цілком обійтися сайтом?

Звісно, сьогодні система ЗМІ трансформується. І часом у регіонах, де немає якісної інформації про місцеві справи, з’являються активісти-блогери, що намагаються ліквідувати цю нестачу. Тим часом, зазначає Расмус К. Нільсен, важливо, щоби серед локальних ЗМІ були медіа, які виконують функцію наріжного каменя системи місцевих новин. З погляду науковця, такий ЗМІ:

  • здійснює щоденний репортаж місцевих справ;
  • своїми повідомленнями досягає ширшої аудиторії, ніж реальна, оскільки ці повідомлення цитують, переповідають інші медіа;
  • є ключовим виробником незалежних, ексклюзивних та професійно виготовлених новин про місцеві публічні справи;
  • орієнтується на модель сторожового пса;
  • структурує місцеве політичне інформаційне середовище.

Звісно, виконувати такі функції мала би саме друкована преса, оскільки саме вона (в теорії) придатна для публікації аналітичного контенту, не залежить від швидкості, як інтернет-медіа, передбачає більш раціональне сприйняття. Цікаво, що для того, щоби медіа виконувало функцію наріжного каменя, не надто важлива популярність: «Медіа наріжного каменя характеризуються їхньою системною важливістю. Ця важливість визначається не тим, що їхня аудиторія найбільша, а тим, що вони перебувають у ширшому інформаційному оточенні… Медіа наріжного каменя — це медіа, яке у певній медіаекосистемі є головним виробником специфічних та важливих типів інформації, а також впливають на те, як інші медіа висвітлюють тему».

Згідно з дослідженням американських фахівців, газети не є провідним джерелом інформації для американців. Американці подібно до українців відповідають на питання, чи помітили б вони зникнення місцевої газети. 69 % мешканців США відповіли, що це б не мало важливого впливу на їхню здатність отримувати інформацію та новини про їхню спільноту. Так само, як і українці, американці найбільше дізнаються про новини з телебачення (щоправда, в нас це центральне телебачення — навіть якщо йдеться про місцеві проблеми). Однак, як встановили Том Розенстіл та його колеги, місцеве телебачення американці використовують для того, щоб отримати інформацію за декількома темами: погода, поточні новини та меншою мірою транспорт. А от газети (як друковані, так і електронні версії) отримують перші місця як джерела, на які споживачі покладаються, якщо йдеться про громадські справи. «Іншими словами місцеве телебачення інформує широку аудиторію щодо декількох популярних тем, а місцеві газети привертають увагу меншої кількості людей, але щодо широкого кола громадських проблем», — зазначають американські дослідники. 

Функцію медіа наріжного каменя, за словами Нільсена, може виконувати будь-яке ЗМІ або ж і взагалі такого медіа може не бути. Відповідно, подібний регіон не отримує достатньої інформації про місцеві публічні справи, аудиторія не розуміє контексту, ініціатива збору, обробки та поширення інформації належить не ЗМІ, а іншим суспільним інститутам, які й розставляють акценти, вирішуючи, що громадянам можна знати, а що — ні.

Ми спробували розібратися в тому, якою ж є ситуація в Одесі. Наші дослідження мережевих видань міста показали, що ці медіа не надто відповідають тим вимогам, які висуваються до медіа наріжного каменя. Зокрема, вони характеризуються низьким відсотком ексклюзивної інформації, згідно з даними Інституту демократії імені Пилипа Орлика, мають низькі бали за дотримання стандартів балансу думок, відокремлення фактів від коментарів та повноти. Окрім цього, одеські мережеві видання «грішать» джинсою, публікуючи до 40 % матеріалів із ознаками замовності в період передвиборчої кампанії і до 20 % в інші періоди. При цьому в Одесі маємо лише декілька незалежних електронних ЗМІ, інші ж перебувають під тиском власників — і останнім часом, у зв'язку із загостренням проблеми забудови міста, фіксуємо випадки зняття матеріалів зі стрічок новин «за дзвінком». До того ж інтернет-видання фокусуються на новинах, а для медіа наріжного каменя важлива ще й якісна аналітика. Тому ми вирішили пошукати подібний ЗМІ серед одеських газет.

Для дослідження ми взяли випуски місцевих друкованих видань за перші два тижні лютого. До вибірки увійшли «Одесская жизнь», «Вечерняя Одесса», «Чорноморські новини». Всі ці видання є відносно незалежними й не асоціюються з певними бізнес-структурами чи політичними силами. Лідером за кількістю джинси, згідно з даними Інституту демократії імені Пилипа Орлика, є «Вечерняя Одеса». Її показник такий же, як і в більшості сайтів, при цьому якщо джинса сайтів зазвичай орієнтована на власника, то газета публікує матеріали з ознаками замовності будь-яких партій та комерційних організацій, при цьому ще й не маркує реклами (тож на сторінках видання поряд із журналістськими матеріалами з’являються всілякі провидиці, цілющі бальзами, здатні вилікувати від усього та ін.). «Чорноморські новини» та «Одесская жизнь» в цьому плані більш принципові. Джинси публікують мало, «Одесская жизнь» усю рекламу маркує, а «Чорноморські новини» майже взагалі не друкують її.

Джерела інформації одеських газет

Як ми вже зазначали, мережеві видання не здатні задовольнити потребу аудиторії в ексклюзивній інформації, оскільки зорієнтовані на швидкість та популярність. Відповідно, цю лакуну мають заповнювати інші ЗМІ. Зокрема й газети, які виходять декілька разів на тиждень (щоденних видань у місті немає), тож мають більше часу, щоби знайти власну історію або хоча б перевірити та збалансувати інформацію, яку надає влада, поліція чи комерційна структура.

Для початку з’ясуємо середню кількість джерел інформації у всіх трьох виданнях. Щоб вирахувати цю цифру, ми взяли всі журналістські матеріали випусків за два тижні, підрахували кількість джерел у кожному з текстів, а потім поділили отриману кількість джерел на кількість матеріалів. Ось які цифри ми отримали: «Вечерняя Одесса» — 1,24, «Чорноморські новини» — 1,5, «Одесская жизнь» — 1,8. Як бачимо, середньостатистичний матеріал одеських газет містить посилання на одне, максимум — на два джерела. При цьому частина матеріалів, це стосується, зокрема, «Вечерней Одессы» та «Чорноморських новин», пишеться взагалі без посилань. Таким чином розкриваються теми внутрішньої чи зовнішньої політики (автор звертається до публіцистичного жанру, висловлюючи виключно своє ставлення до проблеми), місцевої політики (без посилань на джерела подавалися декілька матеріалів про визнання Одеською міською радою агресії Росії, в одному тексті був навіть вірш автора), спорту й різноманітні тексти про традиції (святкування дня св. Валентина, відзначення китайського нового року тощо).

Низький показник можемо пояснити як прес-релізмом, на який страждають не тільки сайти, але й газети, так і тематичними перевагами. Приміром, у газеті «Одесская жизнь» маємо менше джерел інформації в матеріалах про мистецтво, здоров’я та побут, однак більше посилань у текстах про місцеву політику та економіку. Також слід відзначити жанровий аспект: газети друкують замітки або факти, при цьому часто не посилаючись на джерела. Це також знижує середній показник.

Одеські газети: сторожові пси чи безтурботні песики?

Як багато ексклюзивних повідомлень друкують одеські газети? Ми вирішили дізнатися, які матеріали переважають: власні (ті публікації, тему яких ініціював автор чи редакція), заплановані (різноманітні заходи, прес-конференції та зустрічі), гарячі (ті, що сталися раптово) чи запозичені (передруки з інших ЗМІ). Ось яку картину ми отримали:

Середній відсоток власних новин у газетах все ж вищий, ніж на сайтах. На сайтах у середньому 3–13 % ексклюзиву.

Кількість власних новин є важливим показником, чи претендує видання на те, щоб виконувати призначення сторожового пса (watchdogging). Однак потрібно враховувати не тільки кількість власних новин, але і їхню тематику. Й тут, якщо розглядати «Одесскую жизнь», маємо зазначити, що ексклюзивні повідомлення цієї газети якраз стосуються переважно реформ, місцевих проблем та місцевої економіки зокрема. А от власні повідомлення «Чорноморських новин» все ж здебільшого ніяк не зачіпають місцевої політики й економіки. Це переважно історичні, мистецькі й наукові теми. При тому що видання має статус громадсько-політичної газети. Цікаво, що питання внутрішньої та міжнародної політики це ЗМІ висвітлює регулярно. Місцеві публічні справи у виконанні «Чорноморських новин» та «Вечерней Одессы» — це переважно звіти з прес-конференцій, які провела влада. У таких випадках не може бути й мови про watchdogging. Також дивує практика «Вечерней Одессы» — передруковувати матеріали на економічну й політичну тематику із центральних українських сайтів (Мignews, «Українська правда»). Здається, що в Одесі все настільки добре, що немає про що й написати.

Чи люблять одесити владу?

Також ми спробували зрозуміти, хто найчастіше виступає джерелом інформації для одеських газет. Щодо сайтів, то, згідно з нашими даними, на першому місці — влада й силові структури. Ось які цифри маємо у випадку з газетами:

Ситуація, яку ми бачимо, все ж відрізняється від сайтів. Владі приділяють найбільше уваги тільки два видання — «Чорноморські новини» та особливо «Вечерняя Одесса». А от на другому місці в цих газет — інші ЗМІ. Причому цікаво, що це не одеські медіа, а всеукраїнські. Посилань на місцеві ЗМІ порівняно із сайтами дуже мало.

Показовою є ситуація з газетою «Одесская жизнь», тут владу випередили експерти. Справді, видання порушує суспільно вагомі питання, звертаючись по коментарі до експертів. Та й узагалі кількість експертів та фахівців, що коментували ті чи інші проблеми одеським газетам, значно більша, ніж на сайтах. У матеріалах електронних журналістів узагалі рідко стикаємося з експертами.

Також більшою є увага до пересічних людей, у газетах публікуються листи звичайних мешканців міста, а також вони коментують матеріали як свідки.

* * *

Тож чи виконують одеські газети функцію наріжного каменя в системі місцевих новин?

Якщо говорити про щоденний репортаж місцевих справ, то тут можемо відзначити хіба що «Одесскую жизнь», яка хоч і не виходить щодня, проте має сайт, що не є копією газети, а претендує на статус окремого видання. Проте все ж таки щоденної місцевої газети в Одесі немає, за винятком хіба що газет «Вести» та «Сегодня», що публікують одеський додаток.

Медіа наріжного каменя, як ми вже зазначали, має досягати своїми повідомленнями ширшої аудиторії внаслідок того, що ці повідомлення цитуються іншими ЗМІ. Якщо порівнювати газети й сайти, то останні в цьому плані виграють — вони частіше цитують одне одного. Згідно з нашими даними, на першому місці в Одесі «Трасса Е95» та «Думская». Проте, звісно, газети відстають за цим параметром не тільки через те, що є менш оперативними порівняно з сайтами, які не чекатимуть, доки вийде черговий випуск. Аби матеріал був процитований, він має бути цікавим, важливим і ексклюзивним. А якщо це переказані прес-релізи й повідомлення про китайський новий рік, то передруків не буде.

У цьому плані насторожує ще одна ситуація — одеські газети взагалі дуже рідко цитують місцеві ЗМІ. Тут несхожі картини на сайтах і в друкованих виданнях: на сайтах, за нашими даними, в середньому 56 % спільного контенту — тобто новин із однаковими інформаційними приводами. В газетах же ми маємо 4–9 % таких повідомлень.

Питання щодо того, чи можна назвати одеські газети ключовим виробником незалежних, ексклюзивних та професійно виготовлених новин про місцеві публічні справи, є доволі дискусійним. Так, видання формально є незалежними, але все ж дотримання стандартів коливається від газети до газети. Згідно з даними Інституту демократії імені Пилипа Орлика, «Вечерняя Одесса» має 3,47 бали з шести у лютому, 3,9 — у вересні (під час передвиборчої кампанії). «Чорноморські новини» — 4,13 у лютому і 4,5 — у вересні. Щодо «Одесской жизни» маємо оцінку тільки за повідомлення сайту — 3,81 у лютому, 4,4 у вересні. Проте мусимо зазначити більшу кількість власних повідомлень у газетах, особливо в останній — третина контенту — для одеських медіа це дуже хороший показник.

А от якщо казати про модель сторожового пса, то, на жаль, в Одесі спрямованість журналістських розслідувань, контроль і критика влади зазвичай залежить від симпатій власників. Цікаво, що й незалежні газети не дозволяють собі гострих матеріалів.

Також одеські газети не можуть претендувати на те, щоби структурувати місцеве політичне інформаційне середовище. «Чорноморські новини» та «Вечерняя Одеса» — через те, що майже не пишуть про місцеву політику, а от «Одесской жизни» у цьому плані важко змагатися із сайтами.

Отже, можемо зазначити, що проаналізовані нами газети лише частково відповідають вимогам, що висуваються до медіа наріжного каменя. Так само й одеські сайти, які ми вивчали раніше, не можуть виконати цієї ролі. Відповідно, одеський медіаринок, незважаючи на те, що з-поміж інших регіонів вважається одним із найбільших, все ж не має якісних видань, які би могли глибоко аналізувати проблеми місцевої політики та економіки, проводити журналістські розслідування та надавати право голосу всім важливим суспільним групам. Тож громадяни в такому регіоні легко піддаватимуться маніпуляціям, а також будуть байдужі про місцевих проблем, оскільки не будуть поінформовані про них достатнім чином.

comments powered by Disqus