Одеські сайти: моніторинг стандарту оперативності

Фото: pixabay.com

Інтернет-журналістику прийнято вважати найспритнішою, та чи користаються з цією можливості місцеві журналісти? Чи поспішають вони повідомити новину відразу ж після того, як дізналися про неї? Здавалося б, дивне запитання, але насправді далеко не кожна подія з’являється в стрічці новин хоча б упродовж першої години. Деякі новини взагалі повідомляють наступного дня або й через день.

У підручниках із журналістики читаємо, що мережа кардинально змінила роботу працівників медіа. Мовляв, за нинішніх умов журналісти мають «синхронізувати подію й повідомлення про неї» [Журналистика и конвергенція: почему и как традиционные СМИ превращаются в мультимедийные / Под. ред. А. Качкаевой. — М., 2010] — тобто публікувати важливу інформацію не після, а під час події. Раніше, кажуть, журналіст міг собі дозволити піти на подію зранку чи вдень, а відписатися ввечері або ж і наступного дня. Тепер же читач хоче бачити інформацію відразу. І якщо не знаходить її на одному сайті — переходить на інший. Про це ж каже й Мітчел Стівенс: «Якщо читач чує сирену за вікном, він має зайти на сайт і прочитати, що сталося» [Стівенс М. Виробництво новин: телебачення, радіо, інтернет. — К.: «Видавничий дім Києво-Могилянська академія», 2008].

На практиці ж ми бачимо іншу картину — є новини, про які журналісти повідомляють одразу, а є такі, що відкладаються на потім. Звісно, слід пам’ятати настанову BBC, що «точність важливіша за швидкість», тобто спочатку перевір інформацію, а потім публікуй. А проте, як ми вже неодноразово пересвідчувалися, сучасні журналісти — й не лише мережеві — дуже рідко перевіряють інформацію, користуючись прес-релізами, свідченнями очевидців, переповідаючи чутки тощо. Тому пояснювати затримку з виходом новин самим лише прагненням журналістів перевірити інформацію не можна. Слід брати до уваги й інші речі. Як-от намагання редакцій ставити текст тоді, коли він набере більше переглядів (адже впродовж доби читання мережевих новин нерівномірне, тож якщо поставити текст у мережевий «прайм-тайм», його прочитає більше користувачів — а втім, мобільний інтернет уже вносить корективи в це правило). Важливе й прагнення заповнювати стрічку новин рівномірно — протягом дня. Хай там що сталося — новини мають бути. Тому деякі тексти й відкладаються, щоб заповнювати години, коли нічого не відбувається. А оскільки журналісти майже не шукають новин самостійно, доводиться покладатися на розсилки із прес-служб.

Не забуваймо й про специфіку сприйняття новин в інтернеті. Читач мережевих новин шукає деталей. Якими б швидкими не були мережеві журналісти, користувачі соціальних мереж усе одно їх випереджують. Тож новини нині виробляє спільнота, журналісти ж — в ідеалі — мають перевіряти інформацію, збалансовувати й доповнювати її. Та найчастіше бачимо просто переказ того, що прочитали у Фейсбуку чи інших мережах.

Ми заглибилися в проблему оперативності місцевої онлайн-журналістики і промоніторили п’ятьох популярних одеських сайтів, звернувши увагу як на ті, що мають найбільше переглядів і публікують найбільше новин — «Думская», «Таймер», «Трасса Е95», так і на сайти, які читають менше і які, відповідно, публікують менше подієвої інформації — «Рупор Одессы» та «Южный курьер». Моніторинг тривав два тижні (30 листопада — 6 грудня та 11–17 січня).

Новини до і після Нового року: чи довго «розгойдуються» журналісти?

Для початку звернімо увагу, скільки новин журналісти публікували протягом цих двох тижнів, і порівняймо картину на початку грудня і в середині січня:

Як бачимо, в будні кількість новин у грудні більша, ніж у січні — й найбільш відчутно це на початку тижня (11–12 січня — період, коли всі тільки вийшли на роботу після свят). Натомість на вихідних у січні журналісти повідомляли більше новин, ніж у грудні. Це пов’язано передовсім із великим снігопадом на Одещині — гарячою подією, яку працівники сайтів активно висвітлювали в суботу й неділю.

Цей графік показує, що залежність між діловою активністю й кількістю повідомлень є: онлайн-журналісти можуть дозволити собі не дотримуватися кількісних параметрів (повідомляючи, приміром, 20 новин щодня — не більше й не менше) — й підлаштовуватися під обставини, публікуючи на день стільки новин, скільки потрібно. Тим часом для традиційних медіа це не так просто, адже вони обмежені або хронометражем, або кількістю знаків на шпальті.

Третина новин — учорашні…

Мусимо припустити: якщо є залежність між діловою активністю й кількістю повідомлень, то й публікувати тексти журналісти мають відразу ж після того, як щось трапилося, не відкладаючи на потім. Та це не зовсім так.

Щоби зрозуміти, як швидко журналісти реагують на подію, в кожному випадку ми вираховували видання, яке повідомляло про новину першим, а також фіксували час повідомлення про цю ж подію на інших сайтах (вибірку ми робили з тих новин, про які написали хоча б два видання з п’яти). В результаті ми розділили свої дані на три категорії: новини, про які журналісти повідомили впродовж години після першої публікації на сайті; новини, про які повідомили впродовж дня; й новини, про які повідомили впродовж двох-трьох днів. Отаку картину маємо:

Як бачимо, новин, про які журналісти прагнуть повідомити відразу, менше за ті, які повідомляють протягом дня. Ммайже третина текстів взагалі відкладається на потім. Також ми не бачимо, щоби картина суттєво відрізнялася залежно від тижня. Навпаки, в січні було більше новин, про які повідомляли відразу (тут маємо знову згадати про снігопад) — і менше відкладених матеріалів (довше ніж на годину чи на день). Тобто для одеських сайтів не так важливо повідомляти всі новини швидко.

Про що пишуть швидше: про гарячі події чи про заплановані заходи?

Погляньмо, які ж новини відкладаються на потім. Для цього ми розподілили новини на гарячі й негарячі (неочікувані й заплановані).

Приміром, новини на кшталт «Под Одессой сгорел грузовик (фото)», «Одесский радиорынок: коммунальщики сносят лотки, а милиция ищет бомбу», «Судьи Малиновского суда Одессы под натиском активистов написали заявления об увольнении» вважатимемо гарячими, оскільки висвітлені в них події не були запланованими. А повідомлення «Горсовет до сих пор не может проверить пожарную безопасность многоэтажек в Одессе», «Одесскому налоговику назначили залог в 1,3 миллиона из-за 2 тысяч гривен взятки», «Установка главной новогодней елки началась в Измаиле» — негарячими, оскільки вони або планувалися заздалегідь, або є тривалими подіями — про їхній початок було відомо (у випадку із пожежною безпекою та податківцем).

Маємо таку картину:

Як серед повідомлень, що публікуються одразу після події, так і серед тих, що виходять упродовж дня, більше гарячих. Гарячі повідомлення публікуються й наступного дня, однак їх менше, ніж запланованих. Тож не можна сказати, що журналісти поспішають якнайшвидше повідомити новину, орієнтуючись на її несподіваність, неочікуваність. Отже, працюють інші фактори. Які? Спробуймо з’ясувати.

Про які новини журналісти повідомляють найшвидше?

Найоперативніше писали про:

  • події, що стосувалися судового розгляду у справі 2 травня;
  • події, що стосувалися скандалу довкола центру адмінпослуг;
  • надзвичайні випадки та кримінал (це пов’язуємо, зокрема, з розсилкою від МНС та МВС, яку журналісти отримують від прес-служб);
  • заяви місцевої влади та заходи, організовані місцевою владою (це радше так само пов’язано з розсилкою, яку отримують журналісти від прес-служб);
  • зміни в русі громадського транспорту;
  • флешмоби й культурні заходи, особливо масштабні.

Що спільного в цих новин? Перші два випадки — події всеукраїнського масштабу. Інформація про такі поширюється швидко, зокрема й через соціальні мережі, також можна говорити про увагу до цих подій із боку центральних ЗМІ, тож журналісти й поспішають повідомити про них. Далі фіксуємо залежність між часом надходження до редакції прес-релізу й повідомленням про це (хоча, звісно, для того щоб журналісти повідомили про заяву місцевої влади, про надзвичайну ситуацію чи злочин, вони також мають бути резонансними — тут ідеться, зокрема, про прохання Труханова до власників приватних підприємств надати вихідний у зв’язку зі снігопадом, а також про злочини, в яких або фігурують високопосадовці, або ж є несподівані деталі). Зрозумілим є й бажання оперативно писати про рух громадського транспорту і флешмоби: така інформація теж поширюється швидко.

Отже, щоб місцеві журналісти повідомили про новину відразу ж, вона має бути резонансною. Важливий і фактор консонансу — інформацію про подію очікують, а частина фактів аудиторії вже відома.

Які новини відкладають на потім?

Із-поміж відкладених новин можемо виокремити такі:

  • превентивні повідомлення та новини з продовженням — про чікувані зміни в русі транспорту, різноманітні нововведення, прогнози погоди тощо;
  • спортивні новини, новини про бізнес, IT-сферу;
  • події в районах області: «Пациенты туберкулезного отделения Котовской больницы объявили голодовку», «В Ильичёвске зафиксирована вспышка желудочно-кишечной инфекции», «Суд отправил под стражу мэра Затоки Одесской области»;
  • новини про одеситів в Україні, світі: «Трое одесских моряков приговорены к пяти годам тюрьмы в Индии», «Суд смягчил меру пресечения трём одесским «свободовцам», участвовавшим в бойне под ВР»;
  • джинса (неоперативна публікація деяких замовних текстів може бути й піар-ходом, адже щоденна поява інформації про певного політика чи компанію сприятиме запам’ятовуваності);
  • заяви політиків про наведення ладу, стабілізацію становища або ж заяви, які не містять елементу неочікуваності: «Лишение Саакашвили гражданства Грузии стало политическим решением», «Коломойский: Труханов сделал все, чтобы Одесса осталась украинской», «Игорь Марков о своей возможной экстрадиции в Украину: "Мы еще покувыркаемся"», «Угрозы создания сепаратистских республик в Одесской области больше не существует, — Сакварелидзе», «Организатора разгона палаточного городка одесского Евромайдана отстранили от должности (видео)»;
  • позитивні новини, зокрема й про військових: «Одесские морские пограничники получат роботизированные катера и… фрегат», «Волонтеры приобрели новый радар для флагмана украинских ВМС (фото)».

Звісно, серед перерахованих новин є такі, що можна відкласти на потім. Однак є тут і красномовні випадки.

Приміром, серед одеських журналістів економічна проблематика не дуже популярна, тому, відкладаючи повідомлення про важливі події в цій сфері, працівники медіа показують читачам: тут, мовляв, нічого цікавого не відбувається, на події ми ніяк не впливаємо. Дослідження свідчить: щоб журналісти почали писати про бізнес, потрібні якісь зіткнення або відомі імена, бажано в негативному контексті.

Також на оперативність впливає й географія: на жаль, навіть важливі події в Іллічівську та Ізмаїлі не стають приводом для оперативного повідомлення. Так само про інцидент у Котовському туберкульозному відділенні не всі повідомили того ж дня, коли сталася подія. Цей випадок узагалі дивує, оскільки йдеться про рішучу міру, до якої вдалися люди — щодня голодування дається їм тяжко. Тим не менш, про це не поспішають повідомити. Що ж до позитивних новин та заспокійливих заяв політиків, то тут працює правило, за яким хороша новина для журналістів є чимось другорядним, не таким важливим, як негативна інформація.

* * *

Отже, одеські журналісти не завжди прагнуть повідомити про подію відразу ж після того, як вона сталася. На швидкість упливає місце, де сталася подія (й тут географічне розташування іноді переважає резонансність новини). Також важливий консонанс — про подію мають говорити, на неї мають чекати, в події мають брати участь відомі люди — це змусить журналістів прискоритися. Оперативно публікують кримінальні новини та інформацію про надзвичайні ситуації (особливо пожежі).

Якщо ж орієнтуватися на стандарти, важливою є не так швидкість, як своєчасність. Аналіз показує: частину повідомлень одеських журналістів, відкладених на потім, якраз і можна пояснити цією вимогою. Та все ж ми зафіксувати й випадки, що викликають занепокоєння. Скажімо, не всі читачі одеських ЗМІ вчасно дізналися про арешт моряків за кордоном, про арешт мера Затоки (невже журналісти дізналися про це аж наступного дня — не читали повідомлень колег?!), про голодування в Котовському туберкульозному відділенні. Це і є порушення стандарту оперативності, коли застарілим повідомленням хочуть заспокоїти ситуацію, показати, що не така вона й важлива.

Неоперативні новини мережевих видань можна пояснити ще й незначною увагою читачів до місцевих новин. Згадаймо вислів Мітчела Стівенса про бажання читача дізнаватися про подію відразу ж, як він чує сирену. Журналісти мають орієнтуватися на прагнення аудиторії шукати інформацію в мережі. І якраз цього й не можна сказати про одеські сайти. Повідомляючи про новини неоперативно, журналісти привчають читачів шукати інформацію деінде. Тож не варто й дивуватися з висновків соціологів, які кажуть, що на першому місці серед джерел отримання інформації в нас спілкування з друзями та знайомими, а часом і чутки.

Способи вирішити проблему неоперативності прості: збільшити кількість джерел інформації й більше уваги приділяти власним новинам. У такому випадку періоди затишшя, які завжди траплятимуться, заповнюватимуться не позавчорашніми «новинами», а власними повідомленнями. Це й дозволить оприлюднювати інформацію саме тоді, коли вона сталася, а отже відповідати вимогам сучасної мережевої журналістики.

comments powered by Disqus