Кому потрібне таке право на владу?

Фото: pravonavladu.tsn.ua

„Туман війни”, запущений політичними силами у боротьбі за голоси виборців, починає розвіюватися. І замість відірваної від життя дискусії про плани, ідей та помилки опонентів, політики змушені обговорювати нагальні проблеми та пояснювати, як вони збираються їх вирішувати. Наступає справді зоряний час для журналістських команд, які готують суспільно-політичні ток шоу. Бурхлива українська реальність дає достатньо приводів, щоб влаштувати політикам важку розмову (hard talk) і перевірити фактами і їхні меседжі, і їхню професійну придатність. Це можливість викрити популістів і брехунів та водночас нагода новим обличчям (волонтерам, активістам, військовим) розширити коло своїх прихильників.

 6 листопада випуск „Права на владу” на каналі "1+1" був присвячений ситуації на Донбасі. Інформаційний привід – вибори „голів” і „народних рад”  в так званих ДНР і ЛНР. До розмови на тему „Чи потрібен Донбас Україні і що треба робити з ним: відгороджуватися, боротися, співпрацювати?” були запрошені Юрій Бірюков, радник Президента України, радник міністра оборони України, один із найвідоміших волонтерів країни «Крила Фенікса»; Антон Геращенко, радник міністра внутрішніх справ; Ірина Веригіна, екс-голова Луганської держадміністрації; Олексій Макєєв, директор департаменту політики і комунікацій МЗС. Експертна панель складалася з Володимира Огризка, екс-міністра закордонних справ; Ігоря Козія, військового експерта Інституту євроатлантичного співробітництва; Олександра Моторного, ведучого та військового кореспондента каналу 2+2; Мілана Леніча, кореспондента журналу «Фокус».

Троє учасників (Бірюков, Геращенко, Верігіна) за характером своєї роботи протягом останніх шести-семи місяців безпосередньо мали справу с конфліктом на Донбасі і навіть перебували в зоні АТО. Серед експертів лише Моторний міг також посилатися на особистий досвід очевидця подій на Донбасі. З цієї точки зору, учасники мали певну перевагу над експертами і дехто нею таки зловживав, про що йтиметься далі.

Політичний баланс представництва також був дотриманий: Бірюков та Макєєв, так чи інакше, представляли табір президента Порошенка. Двоє інших учасників мали прямий стосунок до політичних сил, які боролися з Блоком Порошенка на одному електоральному полі. Геращенко (№ 21 списку „Народного Фронту”) – позицію команди прем’єр-міністра Яценюка та свого керівника Арсена Авакова. Ірина Верігіна (№ 41 списку „Батьківщини”) – позицію Юлії Тимошенко, давнього опонента глави держави.

На перший погляд, незважаючи на певну політичну, а у випадку Олексія Макєєва ще й бюрократичну заангажованість, учасники як люди нові у публічній політиці могли собі дозволити говорити те, що вони думають. Зокрема, чітко відповідати на питання експертів. Тим більше, що розмова вже відбувалася за рамками виборчої кампанії.

На жаль, двоє учасників, Геращенко та Верігіна, з перших хвилин вирішили не відходити від своїх партійних установок. Антон Геращенко, як і під час попередніх ефірів, у всьому звинувачував „режим Януковича” та за всяку ціну, іноді з використанням прийому приниження опонента, захищав мундир свого шефа Авакова. Верігіна також віддавала перевагу деперсоніфікованим атакам на опонентів, перемішуючи їх із меседжами своєї політичної сили про „зраду і здачу Крима”, про „вступ до НАТО” та про „запровадження воєнного стану”.

Згодом навіть волонтер Юрій Бірюков, зіткнувшись із запитанням бійця з передової, дніпропетровця Івана Нечувного, заради чого йде війна на Донбасі, якщо мешканці краю не вважають себе громадянами України, не спромігся на щось краще, ніж на повторення штампу про те, що на Донбасі йде війна виключно з російською армією та з російськими найманцями.

Показово, що саме Бірюков та Геращенко як представники нової влади вперто ухилялися від відповідей на незручні запитання. Зокрема, коли Володимир Огризко запитав про „дивну війну” на Донбасі, коли військовим не дозволяють воювати і перемагати, Бірюков та Геращенко в один голос почали говорити про те, як неможливо Україні перемогти Росію. Проте через кільканадцять хвилин запрошений у студію танкіст Іван Нечувний розповів, як його підрозділ стояв 99 днів під Донецьком ще до відомих подій під Іловайськом, і не отримував жодного наказу про наступ чи оборону. Ці факти ніхто з наближених до влади учасників не захотів прокоментувати. А ведучий не використав це як нагоду, щоб знову запитати учасників про „причини” та „авторів” дивної війни з українського боку.

В іншому епізоді ведучий вдався до маніпуляції двома запитання військового журналіста Моторного, переадресувавши складніше запитання Верігіній, яка в силу своєї віддаленості від влади не могла адекватно на нього відповідати. Та нічого не спитавши у Геращенка, чий керівник як міністр внутрішніх справ мав би давати відповідь на запитання „що робити далі”.

Олександр МОТОРНИЙ, ведучий та військовий кореспондент каналу 2+2: Ви знаєте шановні панове, дуже тішить власне ваша одностайність у відповідях на головне запитання, чи потрібен нам Донбас, Україні потрібен. Але не має принаймні до цієї миті, відповіді на головне запитання - яким чином ми будемо залишати Донбас в Україні? До чого я веду? З патріотизмом на передовій усе гаразд. Це повірте на слово, і хлопці дехто тут сидить з передової, вони вам підтвердять зайвий раз. Але, хлопці не знають що робити далі. І це власне одне із запитань. Ця війна нова, і власне та інформаційна історія, яка триває в Україні, складається таке враження, що керівництво наших збройних сил, керівництво держави значно простіше довіряти в плані інформаційних повідомлень російським колегам журналістам, повідомленням з YouYube у виконанні Новоросії і так далі, ніж власним журналістами, аби вони розповідали ту історію, яка відбувається. Тобто інформаційна прірва, яка існує вона не налаштована на перемогу. Це одне запитання. І друга історія, це, я повернусь до Криму. Коли починався Крим, в мене є один дуже добрий знайомий, який коли захоплювали Сімферопольську раду міністрів, буквально за пів години подзвонили і сказав слухай, ти там ближче в Києві, що відбувається? Ця людина служила в спецслужбах, 15 років. Він промовив таку фразу - нам вистачило би пів години, аби завершити всю цю історію в Криму. На жаль, цього не відбулося. І власне до чого я, підсумую, яким чином ми будемо перемагати і проверстати Донбас? Тому що а ні на передовій, а ні громадськість не аудиторія, не повірте мені, я як журналіст, який працює там час від часу. На цю мить не розумію, як ми повертатимемо Донбас.

ВЕДУЧИЙ: Ірино, вам слово

Ірина ВЕРІГІНА, екс-голова Луганської держадміністрації: Знаєте, я повністю з вами згідна...

Дякую. У мене питання уточнююче до Олексія Макєєва. Скажіть будь-ласка Олексію, чи зараз Україна розглядає можливість женевського формату для себе, з огляду на те, що сьогодні російське МЗС заявив що вони не бачать своєї участі в женевському форматі?...

І все ж таки, я хотів би ще почути Юрія Бірюкова і переадресувати питання Олександра Моторного йому. Коли Олександр говорив про те, що не має інформаційної співпраці між владою і журналістами українськими, скажіть будь-ласка, чи готова влада говорити правду про східну війну і чи готові ви говорити правду наприклад Президенту, радником якого є про всі реалії цієї війни? 

Коли ж експерт Ігор Козій практично повторно звернувся із тим самим запитанням до радника голови МВС Антона Геращенка про те, що влада робить, щоб переконувати людей на звільнених територіях, представник МВС і „Народного Фронту” вдався до атаки на особистість експерта, намагаючись підірвати довіру глядачів до його компетентності. При цьому також Геращенко використовував прийом приниження опонента, порівнюючи його слова з „кукуріканням півня”. Аргументацію подібного рівня ми не пригадуємо з часів феєричних виступів Інни Богословської:

Ігор КОЗІЙ, військовий експерт Інституту євроатлантичного співробітництва: Дякую. Ви знаєте, я довго думав ч і пробував з’ясувати, що в мене, дежавю чи ні? Тому що таке ж саме враження від влади було і 5 і 10 років тому, і 15, на жаль. Чому? зараз спробую пояснити. Один із наших земляків сказав «Розруха починається в головах людей». Хто із вас знає, хто такий Сергій Захаров? Бачите як багато рук. А хто знає хто такий Вакарчук? Люди знають. Ви знаєте, на жаль на сьогодні влада не знає що Донбас це не землі, Донбас це не заводи. Донбас - це насамперед люди, і Сергій Захаров - це одна із найкращих людей цього Донбасу. Це не знають ні МВД, це не знають ні міністерство оборони, яке знає що по цій бік знаходиться, а що по той є наші герої, які відстоюють - вони не знають. МЗС це взагалі не може нічого сказати. Ви знаєте, наступник ваш, сказав, що для того щоб Донбас жив, щоб люди повірили владі, треба щоб заводи запрацювали. Я тут не почув цього. Так от, в мене таке питання до вас, що ви зробили, кожен на своєму рівні, щоб зупинити цю розруху по той бік і по цей бік кордону. Там наші люди, і перемагати ми будемо відвойовувати Донбас нашими людьми, а не якимись по цей бік, чи по той бік. Дякую.

ВЕДУЧИЙ: Я про всяк випадок уточню, в головах розруха - Ігорю?

Ігор КОЗІЙ, військовий експерт Інституту євроатлантичного співробітництва: Абсолютно правильно.

ВЕДУЧИЙ: Тоді Антон Геращенко, цим займається він

Ігор КОЗІЙ, військовий експерт Інституту євроатлантичного співробітництва: Нехай він скаже, що він робить фактично для того, щоб людей там по той бік і по цей бік переконати, в тому що це треба робити, звільняти Донбас? Щоб їм треба було робити? Що вони зробили? У нас зявилася така собі радіо голос України.

Я в се зрозумів. Антон тим паче. Антоне?

Антон ГЕРАЩЕНКО, радник міністра внутрішніх справ: Да, я посмотрел в Гугл и узнал, что Сергей Захаров, это донецкий художник, который нарисовал такую карикатуру на Игорь Стрелкова. Я к сожалению, честно вам скажу, я этого не знал раньше, признаю. Вот вы например знаете, кто такой Боцман? Это например боец батальона «Азов», который научился так хорошо закладывать фугасы, что уничтожает танки и БТРы противника, русских. На его счету уже наверное несколько десятков этих негодяев, пришедших топтать нашу землю. Я ж вас не обвиняя, что вы не знаете кто такой Боцман. Во-первых, каждый из нас

Ігор КОЗІЙ, військовий експерт Інституту євроатлантичного співробітництва: А с чего вы взяли, что я не знаю? Почему вы сразу мне говорите, что я не знаю.

Антон ГЕРАЩЕНКО, радник міністра внутрішніх справ: А почему вы решили что все здесь ничего не знают? Если вы хотите добиться справедливости, тогда как зовут господина Боцмана? Из батальона «Азов»?

Ігор КОЗІЙ, військовий експерт Інституту євроатлантичного співробітництва: Не знаю. То, что МВС например 50 тысяч пар обуви не могло передать, а министерство обороны в начале, когда ему не хватало для того, чтобы обмундировать людей, вот это я знаю.

Антон ГЕРАЩЕНКО, радник міністра внутрішніх справ: Вы знаете, я хочу сказать, что вы ведете дискуссию по принципу прокричать, или прокукарекать, но не вдаваться в суть. Относительно того. Чтобы начали работать заводы. Какие вы имеете в виду заводы? На территории занятой российскими террористами и российскими войсками, эти заводы вы хотите запустить?

Ігор КОЗІЙ, військовий експерт Інституту євроатлантичного співробітництва: Если заняты террористами, то извините

Антон ГЕРАЩЕНКО, радник міністра внутрішніх справ: да, я вам хочу сказать - я видел выступление совладельца… я его не могу запустить, потому что если туда попадает снаряд с расстояния 30 километров, то он взорвется этот завод. Хотел знаете, добавить кое что, но не стал. Понимаете, поэтому не надо здесь вот умничать. Потому что если заработает этот завод, и хранилище аммиака попадет снаряд, то Северодонецку уже больше ничего не надо будет. Зато вы очень легко размышляете.

Проте така поведінка учасників ток-шоу не знизила інтенсивності тиску з боку експертів. Нові запитання Володимира Огризка, який викривав непослідовність дипломатії Порошенка і вимагав пояснень, чому це відбувається; наполегливість Мілана Леніча, який втретє вимагав конкретних відповідей на запитання Олександра Моторного „як нам боротися за Донбас...якісь конкретні, може невеликі зате конкретні кроки від кожного, наприклад пан Олексій в царині дипломатичній, від пана Юрія, в плані забезпечення якогось реформування армії. Конкретні тактичні кроки на найближчу перспективу, що треба зробити сьогодні, завтра, через тиждень, місяць. Не просто вжити заходів поглибити, посилити, тиснути. Конкретно раз-два принаймні”. Нове конкретне запитання від Моторного яким чином „наші підрозділи на передовій будуть зимувати” змушували провладних учасників дискусії або відверто визнавати, що критики мають рацію (Бірюков про визнання провальної підготовки до зими), або обмежуватися загальними пропагандистськими штампами про „боротьбу України з Росією” (Геращенко та Макєєв).

Хоча ведучий особливо не дотискав учасників ток- шоу, проте його хід з наданням права останнього слова бійцю із зони АТО дозволив розставити всі крапки над „і”. Простий солдат (а в мирному житті – викладач ІТ-технологій в університеті), послухавши як політики намагаються піти від незручних запитань, одразу дав чіткий рецепт: починати щось змінювати потрібно з себе, вчити інших на власному прикладі.

Від себе лише додамо: завоювати довіру глядачів можна лише правдою, навіть якщо це значить давати „неправильні” та „незручні” відповіді на гострі запитання.

ВЕДУЧИЙ: Іван Нечувний, танкіст 93 бригади, «кіборг» з донецького аеропорту. Іване, що ви думаєте з приводу того, що сьогодні ви тут почули?

Іван НЕЧУВНИЙ, позивний «Гном», танкіст 93-ї бригади, «кіборг» донецького аеропорту: Сложные такие чувства. ...Потому что здесь можно очень много говорить о том, что нужно делать, как оно будет, как оно выглядит. Но, до тех пор, я считаю лично, каждый депутат Верховной Рады хотя бы дней 30 не посидит в поле, не пообщается с каждым человеком, который находится там на передовой. До тех пор, пока каждый военачальник кадровый, я не говорю про себя мобилизованного, про кадрового офицера, кто пришел в армию работать, зарабатывать деньги, или за чем, за пенсией он сюда пришел, в свои 40 лет получить, не приедет на передовую, не по говорит с каждым своим бойцом и не внесет в голову этому бойцу, что нужно делать на передовой, зачем нужно там стоять, ради чего он воюет, и все остальное, ничего не поменяется. Потому что здесь люди живут своей жизнью. Там люди живут чужой жизнью и умирают своей смертью. Это плохо говорить, но я говорю то, как оно есть на самом деле.

 

Моніторинг дотримання професійних стандартів українськими телеканалами під час парламентських перегонів-2014 здійснюється громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Медіа та вибори» за підтримки USAID, наданої через «Інтерньюз Нетворк». 

comments powered by Disqus