«Право на владу» тепер мають лише друзі Коломойського?

«Право на владу», 01.10.2015

Тема програми — місцеві вибори. В студії були присутні Олег Березюк, голова парламентської фракції «Самопомочі»; Олег Ляшко, голова Радикальної партії; Руслан Кошулинський, заступник голови «Свободи», кандидат на посаду міського голови Львова, «старший сержант Збройних сил України», та Олександр Пузанов, голова Київської міської організації партії «Опозиційний блок», кандидат на посаду міського голови Києва. До числа експертів зарахували Ольгу Айвазовську — голову правління громадянської мережі «Опора», Олесю Яхно як політексперта, Олександра Солонтая — від Інституту політичної освіти та Інну Богословську — як екс-депутата.

У цій частині яскраво проявилися вподобання власника телеканалу: Ляшку та Кошулинському влаштували «теплу ванну», тоді як Березюку та особливо Пузанову — «розпечену пательню». Проте навіть опонентам олігарха давали свободу дій, коли у своїх виступах вони в різний спосіб упосліджували «владу»: президента, уряд, міністрів, місцевих голів, суддів та прокурорів.

Головним персонажем програми став Олег Ляшко. Ведучий практично не переривав його монологів і не вимагав відповідати на поставлені запитання. Окрім того, ніхто, крім Олега Валерійовича, не використав стільки елементів приниження, стільки бездоказових тверджень та підміни понять. Наведемо лише найбільш яскраві:

  • «Сьогодні, за часів Порошенка у тюрмах сидить більше патріотів, ніж за часів Януковича». (бездоказове твердження, трансфер негативу «Янукович — Порошенко»);
  • «сьогодні фактично в парламенті створена нова коаліція за участю Блоку Порошенка, “Народного фронту” і злодійського кремлівського так званого “Опозиційного блоку”, у цієї коаліції не має, не було чого робити фракції Радикальної партії. Коли 31 серпня фактично написані в Кремлі путінські зміни до Конституції протягували в українському парламенті, а потім, щоб відволікти увагу від зради всередині парламенту, влаштували криваву провокацію біля стін парламенту, внаслідок якої загинули люди, — ми прийняли рішення і оголосили про вихід із коаліції» (брехня — об’єднання БПП, НФ і ОП не дає 226 голосів, необхідних для коаліції, трансфер негативу — «путінські закони», бездоказове твердження — щоб відволікти увагу від зради всередині парламенту, влаштували криваву провокацію біля стін парламенту);
  • «в червні місяці генеральний прокурор разом із Порошенком дали можливість утекти Клюєву, який віддав свій бізнес, свої гроші, щоб втекти» (бездоказове твердження);
  • «генеральний прокурор — це корупція» (навішування ярликів).

Судячи з усього, Олег Ляшко просто копіює стиль Юлії Тимошенко, коли та була в опозиції до Ющенка і згодом до Януковича. Однак, по-перше, Порошенко при всіх його недоліках і помилках не схожий на своїх двох попередників. І, по-друге, Ляшко у своїх монологах-філіппіках практично не апелює до розуму глядача, фактів, промовистих прикладів, тиражуючи лише пропагандистські штампи, навішуючи ярлики та поширюючи безпідставні твердження.

По-третє, на відміну від Тимошенко, Ляшко абсолютно не здатний відповідати на незручні питання. Тому коли мова зайшла про причетність Мосійчука до корупції, Ляшко спромігся сказати щось конкретне лише після прозорого натяку-підказки ведучого:

«Ведучий: Олег Ляшко. Ви знаєте, вас слухають. І від вас багато хто хоче почути... Зараз, одну секундочку. Від вас, пане Ляшко, багато хто хоче почути відповідь на питання. Ви пам'ятаєте день арешту Мосійчука? Ви його добре пам'ятаєте. Ви тоді сказали, що якщо Мосійчук винен, він повинен бути покараний. Ви провели внутрішнє розслідування у своїй партії, у фракції? Брав Мосійчук хабарі чи не брав?

Олег Ляшко, голова парламентської фракції Радикальної партії: Я хочу відповісти на це питання, і ще раз сказати: якщо Мосійчук винен — нехай сидить, нехай відповідає.

Ведучий: Ви розслідували це?

Олег Ляшко, голова парламентської фракції Радикальної партії: Я відповідаю. Щодо проведення внутрішнього розслідування — я не суддя і не прокурор. Нехай проводять розслідування ті, хто на це уповноважені, хто за гроші платників податків існує. Але в мене є сумніви щодо об'єктивності цього розслідування. Адже заступник генпрокурора Севрюк підтвердив публічно, що відео, яке демонстрували в парламенті, було змонтовано. О 17:30 Гройсман ставить подання в парламенті на арешт Мосійчука. О 17:40 реєструють у парламенті. Коли читаємо це подання, Мосійчуку вміняють сім епізодів вчинення злочинної діяльності, а арештовують начебто тільки за один. І найголовніше. Який би Мосійчук не був останній злочинець... припустимо, ніхто не може назвати людину злочинцем, до вироку суду. Хай Мосійчук сто разів буде винуватий, але хто дав право позбавити його слова? Хто дав право позбавити його фундаментального права на захист?

Ведучий: В суді ви стояли від Мосійчука за 20-30 сантиметрів. Ви спитали у нього: “Мосійчук, ти брав хабарі”?

Олег Ляшко, голова парламентської фракції Радикальної партії: Безумовно спитав. “Ігор? Це було?”. Він сказав: “Ні, це брехня”. У мене немає підстав йому не довіряти».

Друга частина була повністю присвячена просуванню Геннадія Корбана, голови політради «Українського об'єднання патріотів — УКРОП», як кандидата на посаду міського голови Києва. Окрім нього в програмі брали участь Олександр Черненко, депутат БПП, Віктор Бондар, депутат і голова партії «Відродження», Володимир Бондаренко, якого за кілька днів висунула кандидатом в мери Києва «Батьківщина».

Отже: 

1. Друга частина програми, присвячена виборам у Києві, теж почалася зі зразкового «навідного запитання», так, начебто мова йшлася б про позачергові вибори: 

«Давайте почнемо говорити про вибори місцеві, про те, що відбудеться вже 25-го числа. І питання до кожного з вас. От почнемо з Володимира Бондаренка. Пане Володимире, що такого поганого в міській владі Києва зараз, за що цю владу треба міняти?»

2. Як тільки один із учасників (Віктор Бондар) мимохідь згадав прізвище власника телеканалу — Коломойського — й порівняв його діяльність із діями харківського мера Кернеса, ведучий різко його обірвав і позбавив слова, не давши можливості обґрунтувати свою точку зору. Це виглядало як цензурування у прямому ефірі з метою не допустити негативного асоціювання Коломойського з Кернесом. Хоча перед цим він дозволив асоціювання адміністрації Кличка з трупом.

«Віктор Бондар, народний депутат, група “Відродження”: Ви знаєте, фракцію “Відродження” в парламенті представляють багато депутатів, в тому числі і шість депутатів, які обирались по місту Харкову, і які одноголосно висказалися за підтримку Геннадія Адольфовича, що треба його виставляти в мери, і він готовий співпрацювати, бо він фактично співпрацює з цими депутатами, які є у нас у фракції. І він готовий йти, були переговори, ми нормально поговорили, подивилися на всі реальні справи, подивилися на відношення мешканців міста до цієї кандидатури, і ми не бачимо ніяких проблем підтримати людину, яка своїми справами доказала, що вона любить це місто, вкладає туди копійку, розвиває там промисловість, розвиває клімат інвестиційний, розвиває привабливість. Багато є питань, які закидалися, інформаційна хвиля їх до того піднімала на повітря, що там якісь погляди у людини, але ми бачимо реальні дії, ми бачимо, що відбулося за часів його керівництва, і як він себе повів, не допустив створення “Харківської народної республіки”, в тому числі, зупинив цей процес і зупиняв так само, як в Дніпропетровську команда Коломойського зупиняла створення такої самої “народної республіки”.

Ведучий: Давайте не ставити знак рівняння між командами.

Віктор Бондар, народний депутат, група “Відродження”: Я говорю, як є. Я думаю, що це багато-хто...

Ведучий: Ви говорите так, як вам хочеться поки що, і це добре, тому що у нас демократія. Олександр Солонтай...»

3. Поєднання «фальшивої критики» та навідного запитання, виконані ведучим лише для того, щоб дати можливість Корбану відхреститися від підкупу виборців у Чернігові.

«Ведучий: Спасибі. І питання від мене до вас, пан Геннадій Корбан, у вас є досвід кампанії по Чернігову. Після тих баталій вас навіть стали називати Генерал Гречка.

Геннадій Корбан, голова політради “Українського об'єднання патріотів — УКРОП”: Маршал, вы меня разжаловали.

Ведучий: Ой, вибачте. Я спитаю так: які передвиборні технології, обкатані на Чернігові, ви готові перенести на Київ? І навпаки, від яких ви готові відмовитися?

Геннадій Корбан, голова політради “Українського об'єднання патріотів — УКРОП”: Я отвечу на ваш вопрос. Мы вообще не обладаем предвыборными технологиями, скорее, это они все обладают этими технологиями, поскольку они уже давно ими обладают. То, что произошло в Чернигове, против меня власть кинула весь свой арсенал. На мне, так сказать, обкатали модель будущих местных выборов, к которым мы сейчас приблизились. И, поверьте, я молодой политик, и я имею право на ошибки, так же как любой человек, живой, здоровый человек. Только мертвый не ошибается. Да, это была ошибка, с одной стороны, раздача гречки. С другой стороны, у меня не было выхода противостоять той машине. Против меня работала СБУ, против меня работало МВД, против меня работал лично Петр Алексеевич Порошенко, лично курировал эти выборы, выборы своего завхоза Березенко, которого назначили фактически депутатом, как сказал Ляшко, понимаете? Но суть даже не в этом. Да, можно меня обвинять в раздаче гречки, можно мне присваивать очередные воинские звания».

Поза сумнівом, найяскравішим персонажем дебатів у другій частині програми став Корбан. Він вже з’являвся в програмі у вересні (випуск за 17-те число) і запам’ятався здатністю вишукано принижувати опонентів завдяки їх відсутності й нездатності відреагувати на закиди. Цього разу Корбан одразу розпочав критику київської влади за допомогою «недоведеною теорії» (про «якоря» розвитку Києва) та наведення «негативної асоціації» (про секс з трупом) і все за якихось дві хвилини:

«Геннадій Корбан, голова політради “Українського об'єднання патріотів — УКРОП”: Сегодня — и за все времена независимости Украины — в Киеве не было концепта, в Киеве, на сегодняшний день, не было ни одного мэра, который бы дал идею и попробовал бы ответить на вопрос и попросить ответить людей, которые живут в Киеве, ответить на один-единственный вопрос: а что их удерживает вместе, почему они живут в Киеве? Я объясню, о чем я хотел сказать сейчас. Когда формировались города, они формировались вокруг чего? Они формировались, в частности Киев, он формировался вокруг Лавры, он формировался вокруг Контрактовой ярмарки, которая была в Киеве, вокруг Политеха. Сегодня эти якоря утратили свою актуальность. Что сегодня в Киеве является якорем, который удерживает людей? Что сегодня является идеей? Да, можно говорить, надо строить мосты, надо ремонтировать трубы, надо то. А знаете, почему мы так говорим? Потому что сегодня вот это здание Киевской мэрии — это коридоры и кабинеты, где сидят тысячи чиновников, где живет коррупция. На самом деле, эта КМДА — ее нет, это труп. Сегодня мы все, я извиняюсь за выражение, и киевляне в частности, мы занимаемся сексом с трупом. Эту власть, эту власть пора снести, ее пора демонтировать, она не дает никакой идеи и никакого будущего».

Ще одна негативна асоціація: пов’язування депутатів від БПП із владою Януковича з допомогою «навішування ярлику» — «погана влада, яка бреше». Таким чином, Корбан здійснив пряму атаку — приниження на Олександра Черненка. При чому головна мета такої атаки — уникнути відповіді на запитання експерта Олександра Солонтая про необхідність запровадження більш жорсткого контролю за виборами і припинення практики підкупу виборців, як це було на довиборах народного депутата в Чернігові. 

«Геннадій Корбан, голова політради “Українського об'єднання патріотів — УКРОП”: Я хотел бы короткую реплику представителю партии власти, который тут стоит и жалуется, что это не работает, то не работает, при Януковиче не работало, при них не работает, и не будет работать. Знаете, чем отличается эта власть от всех предыдущих? Особо ничем. Они так же врут, только врут красиво, врут лицемерно, у них интеллигентные лица, у них развито красноречие. Они ничего не собираются менять. Они не заинтересованы в этом. Они пишут на своих плакатах “Збережемо країну”. “Збережемо країну корупції, збережемо країну війни, збережемо країну підкупу” і так далі. Вот это ваша суть, вы врете людям, и продолжаете врать. И врете вы красиво».

Увесь час програми Корбану, особливо не криючись, підігравав представник «Відродження» Віктор Бондар. У нагороду за це, очевидно, ведучий врятував його від незручного конкретного запитання Олесі Яхно: модератор просто не дозволив дотиснути депутата, коли в того явно забракло слів для відповіді. Однак при цьому Бондар ще намагався принизити експерта безпідставними звинуваченнями у маніпулюванні:

«Олеся Яхно, політичний експерт: Основа вашої фракції — це колишні представники Партії регіонів.

Віктор Бондар, народний депутат, група “Відродження”: Яка різниця? Хватить вішати ярлики один на одного.

Олеся Яхно, політичний експерт: Це не ярлики, це по прізвищам подивіться.

Віктор Бондар, народний депутат, група “Відродження”: Всі, хто були з Януковичем, дорога моя, всі, хто були близькі, вони втекли разом з ним в Москву. Всі, хто мали до нього відношення. Тут залишилася більшість людей справ. Люди, за якими стоять підприємства, люди, робочі місця, багато інвестицій в країну. Не треба на всіх ярлики вішати. Я не кажу, що всі там чудові. Є люди, до яких також багато питань. Але подивіться на сьогоднішню владу. Вони своїх в першу чергу ганяють замість того, щоб підняти питання по тих, хто приймав участь.

Олеся Яхно, політичний експерт: Я про політичну нішу запитувала.

Віктор Бондар, народний депутат, група “Відродження”: Я кажу — опозиція. Ми сьогодні чітка опозиція.

Олеся Яхно, політичний експерт: А не про ярлики. Про політичну нішу людей, які були в Партії регіонів.

Ведучий: Дякую. Володимир Бондаренко». 

«Право на владу» 24.09.2105

Приводом для обговорення в першій частині програми став візит Генсека НАТО в Україну. На тему відносин «Україна — НАТО» спілкувалися Леонід Кравчук, Президент України (1991-1994), голова громадської організації «Рух за Україну в НАТО», Сергій Джердж, голова громадської ліги «Україна-НАТО», Єгор Божок, в. о. глави місії України при НАТО, Андрій Єрмолаєв, директор Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна», Леонід Кожара, міністр закордонних справ України 2012-2014, Богдан Яременко, голова фонду «Майдан закордонних справ».

Позиція ведучого була заангажованою (проти представників партій, що входять до коаліції). Зокрема, він кілька разів вдавався до різних прийомів, щоби підважити інакшу думку.

Наприклад, за допомогою навідного запитання для Леоніда Кравчука. Фактично ведучий запропонував Кравчуку перекрутити слова Романа Безсмертного (представника України в політичній секції Тристоронньої групи у Мінську), підмінивши контекст переговорного процесу на внутрішній контекст голосування за зміни у Конституції.

«Ведучий: Ми говорили з Романом Безсмертним, надзвичайним та повноважним послом України в Білорусі у 10-11 роках, представником України в тристоронній контактній групі. Пане президенте, питання до вас таке. Зараз жваво обговорюють конституційну реформу. І особливо обговорюють спеціальний статус для Донбасу. Після такого глухого кута в мінських домовленостях, чи не вважаєте ви, що розмови про спецстатус Донбасу треба припинити, а конституційну реформу переглянути?

Леонід Кравчук, Президент України (1991-1994), голова громадської організації “Рух за Україну в НАТО”: Справа в тому, що не йдеться про спецстатус, а йдеться про особливості управління на місцевому рівні. І це відрізняється від спеціального статусу. Але я переконаний в тому, що в даному разі, коли така гостра ситуація виникла в Україні, будь-які документи, які можуть дати люфт для бойовиків, щоб вони його використали, не потрібно. Тим більше, я говорив про це, і зараз говорю, це не варто писати в Конституції, навіть в перехідних положеннях. Це можна записати в поточному документі, законі, де на певний період визначити особливості управління. А в Конституції писати не варто. Тому що потім, коли зміниться ситуація, змінити в Конституції ці положення буде дуже непросто. І загалом немає підстав і формальних, і практичних, і життєвих, для того, щоб вже записувати в Конституцію. В Конституцію пишуть ті положення, які визріли, які життям і практикою доведені, що їх потрібно зафіксувати як конституційну норму».

Насправді, важко далі сприймати учасника, який із перших слів занурює глядача в брехню. Саме так і зробив Леонід Кравчук, відповідаючи на запитання: «Чому ви, колишній ідеолог комунізму, так переконливо агітуєте за НАТО?»

«Леонід Кравчук, Президент України (1991-1994), голова громадської організації “Рух за Україну в НАТО”: Воно не налякає. Це запитання мені вже задають 24 роки. Відповім на ваше запитання. Тому що приєднання до НАТО — це є створення безпеки для України. Неприєднання до НАТО є загрозою знищення України як держави, позбавлення її статусу суб'єкта міжнародного права і знищення всіх засадничих важелів, з яких виростає народ. Це культура, мова, історична пам'ять і багато іншого. Якщо Україна приєднується до НАТО — вона зберігає себе як державу і націю. Не приєднується — для неї стають загрози, які можуть завершитися для неї трагічно, втратою державного суверенітету. Для мене в даному разі народ і нація набагато важливіші, набагато суттєвіші. Це я, це моя земля, це народ, з яким я живу, і де я народився. А ідеологія змінюється від часу до часу, від того, хто при владі і яка партія прийшла до влади. Народ є визначальною фігурою держави».

Насправді, позиція Кравчука завжди «хиталася відповідно до генеральної лінії». Наприклад, у 2003-му він як член фракції СДПУ(о) дисципліновано голосує за інтеграцію в НАТО. А вже в 2004-2005 роках агітує проти. У 2008-му — знову «за». При Януковичу — знову «проти». Ось докази:

«День», 16.03.2006

«Народні депутати України Леонід Кравчук, Володимир Зубанов, Юрій Соломатін і Георгій Крючков підготували законопроект про позаблоковий статус України. “Такий законопроект підготовлено. Він не містить новацій і ґрунтується на Декларації про державний суверенітет і Акт проголошення незалежності України. Документ підготовлено, визначено, і ми будемо робити все, щоб він пройшов через Верховну Раду”, — сказав учора на прес-конференції Л. Кравчук. Депутат підкреслив, що позаблоковий статус України дозволить їй більш ефективно реалізовувати зовнішньополітичну стратегію та свої геополітичні інтереси. Л. Кравчук висловив думку, що якби зовнішня політика України ґрунтувалася на державному нейтралітеті, то нині не існувало б таких проблем з сусідніми державами».

«Свобода слова» на ICTV, 11.11.2005

«Леонід Кравчук:…Скажімо, взяти одне питання: НАТО. Я маю своє ставлення до НАТО як політик, але я знаю, що в суспільстві реакція на НАТО вкрай негативна. Причому більшість людей вважає за непотрібне, щоб Україна входила до НАТО. Як має діяти нормальна влада? Запитати в народу через референдум. До речі, ми — українські соціал-демократи — пропонуємо такий шлях. Тільки народ має сказати: він “за” чи “проти”. Але коли влада силою аргументів і силою дій каже: “Ні, Україна буде в НАТО”, — то вона саме цим викликає роздратування та протистояння в суспільстві».

Ток-шоу «Дуель» із Сергієм Рахманіним, ТРК «Україна», 3 квітня 2008 року

«Ведучий: Я думаю, що ми просто згаяли свій час. Я можу помилятися. Це моя суб’єктивна точка зору. Пане Леоніде, а щодо суб’єктивної точки зору. Ви, хоча і кажете, що Ви не змінювали свою позицію щодо НАТО, все-таки вона у Вас змінювалась. В 2006-му році Ви щонайменше тричі її корегували, скажімо так. Спочатку Ви говорили про те, що Ви категорично проти НАТО і за референдум. Тому що 80 % українців не підтримують входження до Альянсу. Це було на початку року. Всередині року Ви говорили про те, що НАТО є небажаним, але не варто виносити питання державної безпеки на референдум, це глупство. Наприкінці року Ви говорили про те, що все-таки Альянс встановлює певні критерії, і членство в Альянсі надає Україні можливість уникнути впливу, зовнішнього впливу, перш за все російського. Так все-таки це була еволюція чи це була суб’єктивна точка зору в залежності від ситуації?

Леонід Кравчук, перший Президент України: Власне, моя позиція по відношенню до НАТО не змінювалась в одному пункті — я вважав і вважаю, що остаточне рішення має приймати український народ на всеукраїнському референдумі. І оця, оцей акцент всі роки я весь час повторював. Інша справа — коли, в якій редакції ставилось питання. Якщо воно ставилось — чи готова сьогодні Україна вступити в НАТО. Я сказав — ні».

Третій учасник дискусії на ефірі «Права на владу» — Леонід Кожара — теж почав із брехні:

«Леонід Кожара, міністр закордонних справ України (2012-2014): Ви визнаєте, що є вашингтонський договір, в якому написано, що країни, які мають внутрішній і зовнішній конфлікт, вони не можуть бути членами НАТО.

Леонід Кравчук, Президент України (1991-1994), голова громадської організації “Рух за Україну в НАТО”: Але я сказав, що можливий...

Леонід Кожара, міністр закордонних справ України (2012-2014): Але записано в договорі про створення Північноатлантичного альянсу, Вашингтон, 49-й рік. Так написано. Ладно».

Ось текст Вашингтонського договору 1949 р. Насправді, нічого подібного там не написано. Більше того, навіть з анексованим Кримом і «замороженим» Донбасом, поверненням яких Україна займатиметься в мирний спосіб (принаймні така наразі позиція президента і парламенту), країна може стати членом НАТО, як і ФРН у 1955 році. Це вже запитання до присутніх у студії так званих експертів, які не спромоглися вказати на це і викрити цю грубу брехню. Та й до ведучого.

Окрім брехні, Кожара цинічно використовував підміну понять. Зокрема, він наполягав на тому, що питання мови й НАТО стало причиною війни на Донбасі. При цьому факт прямої збройної агресії Росії ним замовчувалося. Це, до речі, одна з головних тез російської пропаганди, яка проводиться з лютого 2014 року.

«Леонід Кожара, міністр закордонних справ України (2012-2014): Ви визнаєте, що в українській політиці два питання були завжди — це стосунки України з НАТО і мовне питання, які наше суспільство розділяли. Те, що стосується НАТО, кілька років тому більшість людей, українців були проти вступу до НАТО. Зараз, мабуть, навпаки. Але це водорозділ, межа, через яку всі політичні сили в Україні стикаються, б'ються лобами. А сьогодні навіть кров ллється із-за цього.І я розумію, що Україна знову кидає таку ідею: ми біжимо до НАТО, де двері закриті на найближчу перспективу. Ми знову підбурюємо наших людей цим питанням. Більше того, ті непідконтрольні сьогодні Україні території, які вона втратила, на яких проживає майже шість мільйонів людей, це питання ще більше віддаляє тих українців, навіть в Криму, які ще вважають себе громадянами України, від материнської України. Таке запитання. Для чого сьогодні Україні стукатися в НАТО, розбивати собі лоб і поглиблювати цей громадянський конфлікт, який у нас іде?»

Давайте подивимося «довоєнну» статистику кількості населення. Отже, станом на початок 2014 року, в усій Донецькій області проживало 4,343 млн осіб, у всій Луганській — 2,239 млн, в АРК — 1,967 млн. При цьому, якщо ми поглянемо на власне окуповані території, то станом на 01.01.2014 в нині окупованих районах Донецької області проживало близько 2,4 млн осіб, а в Луганській — майже 1,5 млн. Зважаючи на те, що лише за офіційними даними кількість вимушених переселенців склала більше 850 тис. осіб, а офіційних біженців у Росії зареєстровано 114 тис. переселенців, можемо впевнено стверджувати — Кожара вдвічі завищену кількість населення. Зроблено це було з очевидною маніпулятивною метою — вразити глядача «масштабністю» проблеми.

Інший колишній член близького оточення Януковича — Андрій Єрмолаєв — також включився в антинатовську пропаганду з використанням брехні та безпідставних тверджень:

1. «Андрій Єрмолаєв, директор Інституту стратегічних досліджень “Нова Україна”: Перепрошую, тепер уже мовою політики. Країна, в якій є тіньовий уряд, в якій є корупційні справи, що розслідуються в країнах-партнерах і членах НАТО, вона не буде членом НАТО».

Насправді достатньо переглянути викриті джерела у ЗМІ всіх посткомуністичних держав, прийнятих у НАТО після 1998 року, щоб побачити — найбільш гучні корупційні скандали та розслідування трапилися вже після вступу цих країн до НАТО. Частково тому, що саме вимога боротьби з корупцією в безпековій сфері з боку НАТО стимулювала реформу судочинства та правоохоронної системи.

2. «Визнавати, не визнавати сепаратистів після року їх фейкової державності — це вже інша проблема. Вони вже там рік правлять. А за ними три мільйони людей. Має бути формула, яка в першу чергу поверне нам людей. А з терористами ми розберемося».

Єрмолаєв використовує поняття «сепаратисти» й «терористи», чітко не пояснюючи, кого він має на увазі. Також він вдається до безпідставного твердження про те, що всі «три мільйони» громадян добровільно підтримують сепаратистів, а не терористів.

У підсумку замість «експертної розмови» глядачі «2+2» у черговий раз почули набір пропагандистських меседжів прихильників та противників вступу до НАТО. Представнику України при НАТО, який міг дати важливу інформацію для глядачів, надали слово лише один раз. Натомість домінував маніпулятивний Кравчук, який, утім, не спромігся аргументовано та підкріплюючи фактажем відповісти опонентам та перерахувати переваги вступ до НАТО.

Однак достатньо згадати, що навіть чинний Президент, який уже наполягає на членстві в НАТО, також робить це з кон’юнктурних міркувань, адже навіть після війни Росії проти Грузії 2008 року він вважав, що НАТО не потрібне Україні:

«Шустер live», ТРК «Україна», 8 жовтня 2008 року

«Петро Порошенко: Целью Украины является не вступление в НАТО или ОДКБ. 

Давид Жванія: Абсолютно. 

Петро Порошенко: Целью Украины является обеспечение безопасности страны. 

Давид Жванія: В первую очередь. 

Петро Порошенко: И, вот, на сегодняшний день безопасность страны Украина пока, вот, конфликт в Грузии показал главный вывод. Что ни одно образование в мире не способно эффективно обеспечить гарантированную… 

Мустафа Найєм, хронікер: В том числе и НАТО. 

Петро Порошенко: В том числе и НАТО, гарантированную безопасность любого государства. Все механизмы неэффективны. 

Савік Шустер, ведучий: Ну, вы понимаете, а почему, почему… 

Петро Порошенко: И поэтому нужно создавать новые или другие механизмы, которые были бы эффективны».

Друга частина програми «Право на владу» була присвячена громадянській блокаді Криму, влаштованій кримськими татарами. В дебатах взяли участь Рефат Чубаров, народний депутат, Блок Петра Порошенка, голова Меджлісу кримськотатарського народу. Андрій Сенченко, т. в. о. заступника глави Адміністрації Президента в 2014 році. Володимир Парасюк, народний депутат, позафракційний. До числа експертів ведучий відніс Тимофія Мілованова, професора Пітсбурзького університету, засновника аналітичної групи «Вокс Юкрейн», Севгіль Мусаєву-Боровик, головреда «Української правди», Дмитра Німанського, політичного експерта. До них приєдналися двоє учасників першої частини: Богдан Яременко та Леонід Кожара.

Власне, цю тему могли розкрити кримчани з політичним досвідом Чубаров і Сенченко. Двоє з присутніх експертів — Тимофій Мілованов та Севгіль Мусаєва-Боровик — ще могли їм опонувати чи ставити критичні аргументовані запитання. Однак замість дискусії друга частина програми закінчилася сваркою. І, на нашу думку, це було зрежисовано саме завдяки запрошенню депутата-скандаліста Володимира Парасюка, експерта Дмитра Сіманського (Крикуна) та Леоніда Кожари.

Після того як Чубаров та Сенченко почали називати конкретні заходи, які має здійснити держава стосовно Криму (скасування закону про вільну економічну зону), ведучий надає слово Дмитру Сіманському, який за допомогою риторичних навідних запитань різко змінює тему розмови. Треба додати, що ведучий також «забув» сказати глядачам, що  «експерт» працює на політичну партію «УКРОП». Це дивно, якщо згадати, як 17 вересня ведучий не приховував партійної належності Геннадія Корбана.

«Дмитро Сіманський (Крикун), політичний експерт: Вітаю, шановний пане Рефате. Вітаю усіх мусульман України з великим святом, яке сьогодні є. Але давайте поговоримо про трохи ширшу рамку, ніж дискусія про майбутнє Криму і майбутнє українського Криму. Пан Сенченко щойно сказав, що ми воюємо з Росією. То чому ми тоді з Росією торгуємо? Чому ми в Росію інвестуємо? Чому російські державні підприємства і російські державні банки вільно працюють на території України? Чому вони заробляють гроші? Я можу спитати в учасників цієї студії, у вас же мобільний зв'язок є? У вас же МТС? У вас же кредитні картки російського “Внешэкономбанка” є? Скільки це триватиме з боку української влади, в тому числі Верховної Ради, представниками якої ви є, фактично дотування економіки країни-агресора? Коли українська влада припинить будь-які торгівельні, торгівельно-економічні і за великим рахунком будь-які стосунки з державою агресором? Це питання відкрите і підозрюю, що у вас на нього відповіді немає».

Ведучий не зупиняє його, а надає слово Парасюку, який, використовуючи безпідставні твердження та навішування ярликів, підхопив тезу Сіманського про вину української влади в нинішньому стані справ із Кримом. Після цього Кожара вдається до фальшивого компліменту на адресу державних органів, стверджуючи, що ініціатори блокади, а не влада, порушують закон. Зрештою він же за допомогою «доконаного факту» стверджує, що ініціатори блокади Криму грають швидше на користь Росії.

Минулого року «Право на владу» стартувало на «1+1» із претензією стати альтернативою «театру абсурду», в який гралися Савік Шустер та Євгеній Кисельов. Однак дуже швидко, із загостренням боротьби під час виборчої кампанії, це ток-шоу перетворилося на ще один зразок зрежисованих і диригованих дискусій. У новому політичному сезоні ця ситуація лише погіршилася.

У підсумку в нас склалося таке враження про «Право на владу»: 

  1. У програмі чітко виражені політичні симпатії власника телеканалу (Ігоря Коломойського). Для його власних креатур (Корбан, Парасюк), чи союзників (Ляшко, Кошулинський, представники «Батьківщини»), чи просто критиків президента (Леонід Кравчук) в ефірі створюються умови «теплої ванни». Опоненти (депутати «Опозиційного блоку», БПП, НФ) стать мішенями атак і приниження. Водночас треба сказати, що, окрім Олександра Черненка (БПП), ці політичні сили в ефір не виставляли достойних полемістів. Чи таких людей за визначенням не допускають у «Право на владу»?
  2. До участі в програмі допускаються експерти, які справді розуміються на проблематиці, винесеній на обговорення. Вони ставлять прямі, аргументовані та критичні запитання учасникам і кваліфіковано доводять свою правоту чи хибність тверджень опонентів. Однак їхня участь нейтралізується підбором інших — керованих «експертів» (Богословська, Сіманський), яким ведучий дозволяє провокувати й різко змінювати тему розмови, якщо дебати починають розвиватися у «непотрібному» напрямі.
  3. Ведучий — справжній «майстер церемонії». Має дуже значні повноваження щодо модерування дискусії, проте зловживає і/ або нехтує ними, коли потрібно посприяти/ загнати у глухий кут того чи іншого учасника програми. Внаслідок цього виходить мішанина «хард-току» з відвертим маніпулюванням. Чимось подібним на «Інтері» займається Олексій Ліхман, проте він там — залежна й другорядна фігура.
  4. Показовим є той факт, що представник «Свободи» (Кошулинський) утримався від будь-яких атак проти представника «Опозиційного блоку». Невже це частина домовленостей двох, здавалося б, антагоністичних сил, яка передбачає неодмінну появу «Свободи» на «Інтері»?
  5. Ще одна спільна риса «Чорного дзеркала» та «Права на владу» — інтенсивна інформаційна атака проти харківського мера Кернеса. Невже це вияв ревнощів двох колишніх патронів стосовно людини, яка перейшла на бік когось третього? В будь-якому разі, якщо вже ведучий «Права на владу» так часто посилається на «демократію» й «свободу слова», коли надає слово колишнім регіоналам, чому ж тоді такого права задля збалансованості не має Кернес?
comments powered by Disqus