«С новым сезоном ничего не изменилось» (Олексій Ліхман)

i.ytimg.com

«Давайте впредь судить о политической физиономии “Интера” по его сегодняшней конкретной работе, а не по тому, что было на канале когда-то…Давайте судить о работе СМИ по их контенту, исходя при этом из принципа презумпции профессиональной порядочности, а не так, как это часто делается, когда — если, скажем, речь заходит об итоговых программах основных каналов — обсуждается не то, о чем они рассказывали, а то, как они манипулировали общественным мнением в минувшее воскресенье. То есть то, что они манипулировали, вообще не подвергается сомнению… Судите обо мне по содержанию моих программ, не пытаясь найти между строк того, что там нет». Інтерв’ю Євгенія Кисельова «Дусі» 07.02.2015.

Аналіз контенту суспільно-політичного ток-шоу «Чорне Дзеркало» на «Інтері» за 18–25 вересня 2015 р.

Ми недаремно починаємо цей текст із розлогої цитати модератора «Чорного дзеркала» Євгенія Кисельова. Річ у тім, що під час минулої виборчої кампанії (вересень — жовтень 2014 р.) ми дійшли висновку, що, як і в 20102013 рр., він «у трішки зміненому форматі залишився вірним своєму головному принципу: під виглядом модерування дискусії навколо серйозних проблем давати слово різним фрікам та відверто некомпетентним спікерам, щоб ті доводили розмову до скандалу або до абсурду». І, на нашу думку, тоді ми надали достатньо доказів, щоб показати, як «суспільно-політичні ток- шоу на телеканалах, якими володіють олігархи та політики, продовжують виконувати функції інформаційного щита та меча в руках своїх власників вже в нових демократичних декораціях».

Проте Євгеній Кисельов, очевидно, не згоден і має свій погляд на те, яким має бути суспільно-політичне ток-шоу на одному з провідних телеканалів країни. Про це він розповів в інтерв’ю «Дусі». Ось основні його думки:

«… я отлично понимаю, что идеальной, дистиллированной журналисткой свободы творчества не бывает, как не бывает дистиллированной воды или стопроцентного железа. Всегда есть какие-то обстоятельства, которые осложняют работу, заставляют тебя быть в определенных рамках, в том числе и — в хорошем смысле этого слова — самоцензуры. Даже не самоцензуры — должно быть чувство меры, должно быть чувство такта.

Я считаю, что в программе, подобной моей, должны присутствовать, в том числе, и люди непопулярные. Даже если кто-то меня спрашивает негодующе, как же мол, вам не стыдно, Евгений Алексеевич, приглашать в программу такого-то или такого-то?! Отвечаю — не стыдно. Как метко сформулировала одна моя коллега про свою передачу, моя программа — не Доска Почета. И любой политик, за которого проголосовали тысячи избирателей, имеет право высказывать свою точку зрения. До тех пор, пока он не призывает к насильственному изменению конституционного строя или не проповедуют какие-то другие взгляды, несовместимые с украинским законом.

Затыкать рот критикам власти, какие бы они ни были, вытеснять их с медийного поля — чистый большевизм. Это как сейчас в России. Дальше — дорога в ад».

Ми цілком згодні з цими тезами та обіцяємо не утискати Євгенія Кисельова своїми підозрами чи припущеннями, прочитаними «між рядків», аналізуючи зміст випусків «Чорного дзеркала». Увага буде прикута виключно до фактів.

Почнімо з найнеприємнішого. В першу чергу для сумління самого Євгенія Кисельова. Він сам визнав, що його найбільше дратує твердження про те, що телеканали обслуговують своїх власників: «И, опять-таки, что меня ужасно раздражает — это абсолютизация фактора собственника. Если канал принадлежит имярек, то канал существует для того, чтобы обслуживать интересы имярек».

Визнаймо чесно, нас теж добряче дратує те, як власники «Інтера» використовували майже кожен випуск «Чорного дзеркала» (окрім 11 вересня) для того, щоб із грацією стінобитного тарана втовкмачувати в голови глядачів образ Олександра Пузанова, який у 2011 році хизувався своїми давніми дружніми стосунками з Сергієм Льовочкіним. Тож приховування цього факту від глядачів, очевидно, і є з боку Євгенія Кисельова виявом «такту» як «самоцензури».

  • У випуску 4 вересня співведучий «Чорного дзеркала» Олексій Ліхман анонсував його включення як «громадського активіста». Оскільки центральною темою було обговорення подій під Верховною Радою, Пузанову дали можливість висловитися по темі. Проте насправді Пузанов використав цю нагоду, щоб за допомогою підміни понять, пересмикування фактів та навішування ярликів вказати причиною трагедії під Радою відсутність закону про мирні зібрання та закликати до «відставки влади». А вже з початку вересня Київ ряснів білбордами «Опозиційного блоку» з прізвищем Пузанова.
  • У випуску «ЧЗ» 18 вересня його вже назвали головою київської міської організації «ОБ», проте дозволили позиціювати як «одного з простих людей», який, втім, знає, що «лекарства, которые в Киеве в два раза дороже, чем в Париже или Берлине», як юриста — в минулому адвоката-практика, який знає, що «судебная система прогнила сверху донизу». Коли один із гостей студії (Кирило Куликов) намагався торкнутися теми досвіду роботи Пузанова на посаді заступника голови КМДА, коли нічого не було зроблено стосовно переслідування «команди Черновецького», Кисельов допоміг Пузанову втекти від відповіді.
  • У випуску 25 вересня, коли вже було відомо, що Пузанова висунуто «Опозиційним блоком» на посаду київського міського голови, про це глядачам нічого не було сказано. Натомість йому дали можливість коментувати «торговельну блокаду» Криму кримськими татарами й атакувати президента за «відсутність позиції».

Отже, ми не оскаржуємо права Кисельова запрошувати кого завгодно, навіть особистих друзів Льовочкіна. Проте виглядає так, що в певних ситуаціях ведучий іде на компроміс із власниками за рахунок якості ток-шоу.

А тепер розгляньмо кожен випуск окремо. Почнімо з «Чорного дзеркала» за 25 вересня. Першою темою обговорення у студії стало блокування кримськими татарами вантажних перевезень у Крим. До слова було запрошено голову Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, представників коаліції Артура Герасимова (БПП), Олександру Кужель («Батьківщина») та Георгія Логвинського («Народний фронт»), заступника начальника УМВС у Херсонській області Іллю Киву та заступника гендиректора кримськотатарського каналу «АТР» Айдера Муджабаєва. Від опозиції їм опонував Микола Скорик («Опозиційний блок») та політтехнолог Дмитро Раїмов. Також критичну позицію щодо ефективності цього заходу зайняли самі модератори Кисельов та Ліхман. Присутні представники Радикальної партії (Андрій Артеменко) та «Свободи» (Андрій Іллєнко) використали цю тему для критики непослідовності влади, яка, за їхніми словами, намагається отримувати економічний зиск від стосунків із Росією. Якщо не брати до уваги того, що Скорик, висловлюючи свою позицію, відверто вдавався до маніпуляцій, баланс представленості спікерів «за» і «проти» було дотримано (шість на шість). Був навіть один незалежний і більш-менш об’єктивний учасник дискусії — голова «Інтерфаксу-України» Олександр Мартиненко. До речі, саме Мартиненко мимоволі розкрив одну з маніпуляцій ведучих.

Ідеться про незбалансований і манупілятивний характер поставленого на початку запитання: воно мало три конкретні негативні варіанти відповіді проти одного малоймовірного позитивного варіанту. Окрім того, Кисельов, оголошуючи результати цього «опитування», не сказав, що воно жодним чином не репрезентативне й ніяк не підкріплює й не спростовує позицій учасників дискусії в студії.

«Евгений Киселев: У нас, как всегда, был задан вопрос на нашем сайте, по поводу крымской блокады. Хотел бы, чтобы напомнили наши режиссёры, как формулировался этот вопрос, чего ждать, что увеличится, мы так сформулировали, что увеличится в результате блокады Крыма: шансы вернуть полуостров? Коррупция и контрабанда, как выражают опасение некоторые? Возрастет давление России на Украину? Возрастут антиукраинские настроения в Крыму? Я сейчас не показываю вам результаты голосования, которые мы имеем на этот час, хотел бы послушать присутствующих. Кто скажет, что будет главным результатом, что больше всего увеличится в результате нынешней акции?».

Що стосується сумнівних моментів у висловах учасників, то можна виділити такі:

  1. Безпідставне твердження Миколи Скорика: «Сообщили о том, что мы накладываем санкции на российские авиакомпании. Потом было сообщение, тоже официальное, что это не касается тех авиакомпаний, которые летают в Украину. Сегодня говорят, нет, касается тех авиакомпаний, которые летают в Украину. В результате кто оказывается в выигрыше..."Международные авиалинии Украины", которыми владеет известный олигарх, против которого все боролись». Насправді, як стало відомо пізніше, МАУ заборонили літати в Росію.
  2. Підміна понять Миколою Скориком: «В данной ситуации, не пропуская фуры, это, если с точки зрения закона, это незаконная, насильственная акция по отношению к этим людям, которые туда не имеют возможности проехать». Про це коректно пізніше сказав Рефат Чубаров: «Мы не перекрыли дорогу, мы перекрыли поставку грузов, которые в конечном месте поставки есть частью преступной схемы. Перекрыли преступные грузы, дорога открытая».
  3. Використання Миколою Скориком «доконаних фактів»: «Мы с вами понимаем, что в реальности преступная схема взаимоотношений с Россией находится в управлении Кабинета министров и в части энергетики, во многих других, и ничего в этом плане не делается. И там деньги значительно большие».
  4. Фальшива аналогія у виконанні Дмитра Раїмова — порівняння Путіна та Ердогана як однаково ворожих щодо проблематики кримських татар. Дезавуйовано Чубаровим: «Со всем уважением к крымским татарам, здесь господин Пузанов правильно сказал, мы не получили официальную позицию государства. Для всего мира акция крымских татар — это акция гражданского населения, а вот приезд Эрдогана в Москву, Турция, страна, где от 100 до 150 тыс. крымских татар, это важно. Мы не видели митингов под российским посольством ни в Киеве, ни в Москве, ни в Турции, крымских татар, которые осуждают приезд Эрдогана к великому и ужасному, с нашей позиции так и есть, Путину, который ущемляет Крым и крымских татар». Рефат Чубаров: «Щодо підтримки кримських татар, думаю, що треба іншим урядам взяти приклад, як захищає Туреччина інтереси татар. Але дійсно Туреччина ніколи не буде на першому рядку. Це має бути Україна, і Брюссель, і Вашингтон. Але Туреччина ніколи не перейде на позицію, вона завжди буде на підтримці територіальної цілісності України. І про це обговорювалося на Всесвітньому конгресі. Якщо ви зараз проаналізуєте тексти звернень Ердогана, міністра внутрішніх справ, ви можете там побачити».

Друга частина програми розпочалася з обговорення виборчої тематики. Й майже одразу пішла неприхована реклама «Опозиційного блоку».

Зокрема, Кисельов ніяк не відреагував на прямолінійну (щоб не сказати, тупу) підміну понять Миколою Скориком: «Вот в чем я хотел согласится с уважаемым политтехнологом, или политологом, как правильно, есть выбор очень простой — либо ты голосуешь за власть во всех ее проявлениях и в том числе партия "Свобода", которая сделала очень много для того, чтобы эта власть стала властью. Либо ты голосуешь за оппозицию, то есть за "Оппозиционный блок». Хоча, припустимо, це теж був вияв «тактовності» з боку модератора. Особливо після того, як політтехнолог Сергій Гайдай назвав «ОБ» несправжньою опозицією, яка йде на «договорняки» із владою.

Ця помилка дорого коштувала ведучому: відкрилися шлюзи неприхованої самореклами практично для всіх. І, як завжди, з елементами напівправди. Кужель почала вихвалятися, що саме «Батьківщина» — єдина справжня партія в парламенті (хоча половина партії разом із Турчиновим перейшла в «Народний фронт»). Далі Андрій Іллєнко згадав, що його партія заснована ще в 1991 р. — забув лише згадати тодішню назву Соціал-націоналістична партія України та маргінальний характер цієї партії аж до виборів 2010–2012 року.

Лише після цього відвертого (невже випадкового?) рекламування трьох політичних сил в ефірі «Інтера» Кисельов надав слово Євгенію Чичваркіну. А далі ми побачили ще одне майстерне використання прийому напівправди.

Із короткого вступного діалогу Чичваркіна з ведучим, а також із реплік Олександри Кужель глядачі могли зрозуміти, що проти його призначення в «Укрнафту», яке лобіював президент, виступив Кабінет міністрів. Хоча Чичваркін прямо сказав, що це рішення заблокували акціонери «Укрнафти». Однак ім’я Ігоря Коломойського модератори ток-шоу не наважились озвучити, а Кужель зробила все, щоб цей негатив асоціювався насамперед з урядом, а не відомим олігархом — співвласником «Приватбанку».

Далі Кисельов разом із Ліхманом намагалися добитися від Чичваркіна відповіді на запитання, що саме треба робити в економіці. Проте коли в студії з політиків лише Кужель почала розмовляти однією мовою із російським підприємцем-емігрантом, Ліхман спробував ще раз змінити хід дискусії для того, щоб усе було «по-простому» і зрозуміло глядачам: «За счет чего, на ваш взгляд, может начать бурно расти экономика? Где здесь можно делать деньги, делать новые рабочие места и увеличивать ВВП? За счет чего?».

Після того як Чичваркін почав відповідати, в розмову втрутився Микола Скорик, фактично перефразовуючи Кисельова й Ліхмана: «Но давайте про реальность. Где точки роста? В каких отраслях? Действительно, то, что спросили. В каких отраслях можно действительно получать добавленную стоимость?».

На нашу думку, це не випадковий збіг і не «тактовність», а пряме відпрацювання замовлення політичної сили, до якої належить власник телеканалу. На превеликий подив, Скорика підтримав представник БПП — Артур Герасимов. І це добре підмітив Сергій Гайдай. Але тоді, коли обидва депутати продемонстрували свою повну неадекватність і нерозуміння суті дискусії, Кисельову довелося припинити цей експеримент. Чичваркін отримав можливість висловити свою думку (а не реагувати на недолугі репліки від депутата ОБ) лише на завершення програми.

Зрештою далі програма звелася до двох сюжетів. В одному з них депутат Харківської міськради Анатолій Родзинський мав нагоду за допомогою навішування ярликів та безпідставних тверджень змалювати негативний портрет харківського мера Геннадія Кернеса і пов’язати його з Коломойським. До речі, Родзинський те саме робив у «Чорному дзеркалі» за 18 вересня. І так само без гідного опонента. Тож незважаючи на всі «подвиги» Кернеса, варто визнати, що передача «Чорное зеркало» використовується як знаряддя інформаційної атаки на мера Харкова.

В заключній частині програми представник волонтерської групи «Відповідальні громадяни» Марина Черенкова приголомшила всіх «свідченням очевидця» про те, що лише «один донецький» — Рінат Ахметов — привозить гуманітарну допомогу на окуповані території. До слова, ніхто теж не загадав, що Ахметов — один із головних спонсорів «Опозиційного блоку». Очевидно, це також вияв особливої «самоцензури» чи «тактовності» ведучих «Чорного дзеркала».

«Чорне Дзеркало» за 18 вересня

Передача формально була присвячена трьом темам: обговорювалося зняття недоторканності з депутата від Радикальної партії Ігоря Мосійчука, проблематика порушень під час виборчої кампанії та стан коаліції влади. В студії були присутні представники від політичних сил, які входять у коаліцію, — Блок Петра Порошенка (Оксана Юринець), «Народний фронт» (Дмитро Сторожук, Ігор Гузь), «Батьківщина» (Іван Крулько) та «Самопоміч» (Ірина Сисоєнко). За формальними ознаками їм опонували двоє депутатів від «Опозиційного блоку» (Олександр Пузанов, Євген Мураєв), один від Радикальної партії (Юрій Чижмарь), один від «Свободи» (Михайло Головко) та колишній член фракції БПП Дмитро Добродомов. Роль «незалежного» грав Борислав Береза, якому «Чорне дзеркало» симпатизує ще з виборчої кампанії минулого року.

Втім, майже весь час замість дискусії на згадані теми у студії відбувалося змагання партійних гасел і меседжів. Звісно, ми не будемо в цьому винуватити модераторів. Проте вони не надто намагалися повернути дебати в конструктивне русло, окрім кількох моментів.

По-перше, коли Кисельов та Ліхман не дозволяли Ігорю Гузю з «Народного фронту» підмінити тему розмови й заперечити прозорі паралелі між ситуацію в Молдові та все більшою напруженістю в Україні через корупцію в уряді.

По-друге, коли обидва модератори вимагали від Гузя і Крулька чесно і прямо відповідати на поставлені питання про здатність їхніх сил разом працювати в одній коаліції. І зрештою фактично добилися визнання, що коаліції не існує.

Разом із тим, у кількох моментах модератори, на погляд автора, явно здійснювали супровід політичних замовлень.

У першій частині справжньою зіркою шоу став позафракційний Борислав Береза. Кисельов, швидше за все, «тактовно» не помітив, що Береза веде мерську виборчу кампанію в Києві, й тому всі його заяви варто розглядати хоча б із більшою часткою критичності.

В другій частині передачі Кисельов дав слово «фінансисту» — «міністру фінансів опозиційного уряду» Віктору Скаршевському для роз’яснення і критики домовленостей уряду та приватних кредиторів щодо реструктуризації частини українських боргів. Водночас, швидше за все, з міркувань «самоцензури», ні Кисельов, ні Ліхман не повідомили глядачів про те, що більша половина фракції «Опозиційного блоку» (а саме 23 депутати, лояльні до Ріната Ахметова) підтримала і постанову, й закон, і таким чином розділила відповідальність за те, що «Украину приводят в долговую кабалу». Треба сказати, що нас це не здивувало: замовчування й напівправда — два прийоми, які Кисельов, а потім Кисельов і Ліхман часто застосовували в 2010–2013 і 2014 рр. в інтересах акціонерів каналу.

У третій частині Кисельов та Ліхман за допомогою навідних запитань допомогли представниці «Самопомочі» Ірині Сисоєнко покласти вину за блокування роботи комітету у справах охорони здоров’я, а, відповідно, «відсутність реформ» — на голову комітету, члена фракції Блоку Петра Порошенка Ольгу Богомолець. Навряд чи Кисельов не розумів, до чого йде, коли сам ставив навідні запитання: чому ж тоді команда «Чорного дзеркала» не потурбувалася запросити в студію саму Богомолець?

Що ж до окремих учасників, то найчастіше маніпулятивними прийомами користувався Євгеній Мураєв від «Опозиційного блоку». Зокрема, він кілька разів наводив приклади порушень правил виборчої боротьби стосовно власної політичної сили, заявляючи, що «власть пошла на беспрецедентные шаги. В Харькове не зарегистрирована областная организация “Оппозиционного блока” с 6 попыток и несмотря на решение суда. Такого беспредела не было никогда». Напевне, й цього разу «тактовність» Кисельова не дозволила йому нагадати методи, якими Партія регіонів призвела спочатку до Майдану 2004 р., а потім і 2014 р. А головне — нагадати глядачам, що причина нереєстрації партії на місці суто юридична: вони запізно подали документи на перейменування своєї регіональної політсили.

Відвертою брехнею чи просто необізнаністю «порадував» і представник «Народного фронту» Дмитро Сторожук, коли заявив, що зняття недоторканності з Мосійчука — це  прецедент за 24 роки. Чомусь ніхто не нагадав, що першим був екс-прем’єр Павло Лазаренко.

З аналізу цих двох випусків «Чорного дзеркала» ми можемо дійти таких висновків:

  1. Команда «Чорного дзеркала» надзвичайно лояльно ставиться до представників «Опозиційного блоку», дозволяючи їм виголошувати будь-які нісенітниці та звинувачення. Водночас в окремих випадках такі ж спроби представників інших сил нейтралізуються.
  2. Як і в 2010–2013 роках, «Інтер» заграє з представниками «праворадикальних» сил. В першу чергу зі «Свободою», незважаючи на трагедію 31  серпня. Зараз важко сказати, на що це більше розраховано: на роздмухування радикальних настроїв у суспільстві чи, навпаки, для дискредитації сил Майдану та поширення апатії серед прихильників та учасників. Можливо, вони ще запросять речників «Правого сектору». А от «Азову» на це сподіватися годі, зважаючи на протистояння «азовців» та «Опозиційного блоку» в Харкові.
  3. Наскрізним сюжетом не лише згаданих випусків, а й двох попередніх за 4 та 11 вересня — було підведення глядачів до думки про неминучість розпаду коаліції та позачергових парламентських виборів. У цьому немає нічого гідного осуду, окрім того, що ведучі-модератори позиціюються «над сутичкою», тоді як насправді обслуговують одну зі сторін. Якби йшлося про об’єктивність, ведучі мали би прямо заявити про свою позицію.
  4. Окремо скажемо про депутатів «Опозиційного блоку»: в ефірі «Чорного дзеркала» вони часто використовують ті ж самі пропагандистські штампи, які поширюються російським телебаченням. Це взагалі заслуговує на окремий аналіз, який має показати: це дивовижний збіг чи все-таки спрямована на дестабілізацію інформаційна кампанія окремої політичної сили?

Наступний текст моніторингу буде присвячено аналізу «Права на владу», що виходить на каналі «2+2».

comments powered by Disqus