«Шустер live»: маніпуляції крадькома

«Шустер live»: маніпуляції крадькома

30 Квітня 2014
2161
30 Квітня 2014
00:00

«Шустер live»: маніпуляції крадькома

2161
Отакими вони й вийшли, результати тесту на путінізм від кандидатів у президенти: один із помилками молодості, один обдурений і одна зраджена. Обирайте, шановні виборці, хто вам більше до вподоби!
«Шустер live»: маніпуляції крадькома
«Шустер live»: маніпуляції крадькома

Ефір «Шустер live» 25 квітня, а точніше, його друга частина з черговими «типу дебатами» кандидатів у президенти, нарешті дозволив визначитися: кого, який загальновідомий персонаж нагадує Савік Шустер у своїй «президентській» серії. Альхена з «Дванадцяти стільців» Ільфа та Петрова – от кого! Маніпулює Шустер мало не щомиті, але так уже сором’язливо! Із обличчям, що просто випромінює «компроміс із об’єктивними обставинами»: мовляв, ви ж самі бачите, що ж тут іще можна робити? Чесне слово: іноді навіть поспівчувати Шустерові хотілося.

От лише найтиповіші речі, помітити які міг будь-який глядач. Серед гостей студії вдруге була Юлія Тимошенко й удруге ж – Олег Тягнибок. Дебютував у передвиборчому серіалі Сергій Тігіпко. За словами Шустера, знову було запрошено Петра Порошенка, але він знову не зміг прийти. Тож от вам підсумок: протягом трьох передвиборчих випусків ми бачили шістьох кандидатів, ще двох було запрошено, але вони не з’явилися; двоє з шістьох побували у студії вже двічі.

Дивна якась система, чи вам не здається? Хоча б із огляду на те, що зареєстрованих кандидатів істотно більше, ніж восьмеро? А чи Шустер – просто заради жарту – вирішив зібрати у студії всіх кандидатів, чиє прізвище починається на «Т»?

Знову ми мали той самий поділ кандидатів на категорії: так, цього разу, порівняно з минулим, Тягнибока було «підвищено у статусі». Але ж він – голова парламентської фракції, тож, за формальними ознаками, цілком тягне на «першу категорію». І даруйте за голослівне припущення, але чомусь видається дуже схожим на правду, що головного свободівця викликали на біс лише за компанію, задля камуфляжу – бо якби протягом трьох випусків двічі у студії побувала б лише Тимошенко, це б уже надто сильно впадало в око.

Але ж хіба не цікаво було би звести у студії когось із «грандів» із кимось із «новачків»? А раптом би новачок переграв гранда, раптом виявився би переконливішим, а його ідеї – слушнішими? А чи саме цього Шустер і прагне уникнути?

А в тому, кого й цього разу було призначено примадонною, сумнівів не залишалося ані найменших. Юлія Тимошенко користувалася абсолютно довільними рамками хронометражу – скільки вважала за потрібне, стільки й промовляла. Тематичні рамки були так само довільними: лідерка «Батьківщини» робила настільки далекі відгалуження від теми, наскільки вважала за потрібне. Савік Шустер і в цьому аспекті не ставив жодних обмежень.

Якщо у двобої Тимошенко – Добкін Шустер із власної ініціативи ставив на голосування тези з реплік Леді Ю, то цього разу справа зайшла ще далі: Юлія Тимошенко вже сама попросила ведучого поставити на голосування одну зі своїх тез. Шустер не заперечував. Не вимовив своєї коронної фрази: «У цій студії господар – я». Тетяна Котюжинська – вона була таким собі рефері – одного разу скористалася своїми правами й зупинила тираду Тимошенко, яка надто вже відверто почала агітувати проти своїх конкурентів. Ото й усе.

…Експертами були Володимир Фесенко, Тетяна Чорновол, Олександр Мартиненко, Вадим Карасьов, Костянтин Матвієнко та російський гість Ігор Яковенко, колишній голова російської Спілки журналістів; із коротенької розмови з ним і розпочався випуск. Експерти мали час і можливості для коментування – от тільки надто великої активності цього разу чомусь не виявляли.

Що ж до «головних» гостей студії… Якщо Савік Шустер нагадував Альхена, то гості показали себе гідними учнями Остапа Бендера – «бендерівцями», одне слово, у прямому розумінні. У кожного була своя родзинка, свій фірмовий прийом; кожен у свій спосіб, але всі вони віртуозно з'їжджали з теми, уникали прямих відповідей на прямі запитання й, буцімто відповідаючи на ті запитання, насправді вели мову про своє, відповідно до домашніх заготовок. Усі вони в той чи інший спосіб агітували, а не аналізували; усі вони демонстрували турботу не так про країну та її долю, як про електоральні перспективи власних ясновельможних персон.

Утім, коли модератор дозволяє гостям студії вільно маніпулювати аудиторією – хіба ж це не різновид джинси?

Найконкретнішим, найточнішим і найлаконічнішим був Сергій Тігіпко. Одне тільки лихо: його лаконічність була надто вже надмірною й полягала, зокрема, в тому, що, виголошуючи ту або іншу тезу, він просто оминав усі факти, що в його теорію не вкладалися. Ну, от ніби не було тих фактів, і годі. Ведучи мову про переговори з протестувальниками на Донбасі (виявляється, він побував у захоплених адмінбудівлях і спілкувався з тими, хто їх захопив), узагалі про ситуацію в регіоні, він детально й загалом слушно розповідав про настрої людей, їхні проблеми, їхні прагнення, їхні острахи. А от про російську участь у подіях, про російський аспект так жодного разу й не згадав. Жодного!

З іншого боку, його наполягання на тому, що переговори мав вести Олександр Турчинов, – з ними не можна було не погодитися. Вів і вів мову Тігіпко про федералізацію, аж раптом завив: «Я завжди виступав проти реального федералізму».

Виявилося, Тігіпко «проти люстрації; єдине мірило, яке має бути: крав – не крав, корупціонер – не корупціонер...». А що ж тоді люстрація?

Закликав Тігіпко до тісної економічної співпраці з Росією: робочі місця, напрацьовані зв'язки, ринки збуту. Відносини України та Росії він порівняв із відносинами Китаю з Тайванем: мовляв, політичних відносин немає, натомість економічні є міцними й потужними. Шустер лише й зауважив: а якщо б Тайвань був під Росією? Але ж порівняння це хибне! Бо Тайвань не претендує ані на перехід до іншої держави, ані навіть на незалежність. Уряд Китайської Республіки на Тайвані вважає себе законною – на відміну від пекінської – владою всього Китаю, а сам Тайвань – єдиним острівцем Китаю, де зберігається законна влада. У даному разі Китайська Народна Республіка виступає в ролі «сепаратистів» і «терористів», от же в чому річ! Хіба ж із Кримом у нас – те саме? На це не звернули уваги ані Шустер, ані Тимошенко з Тягнибоком. Кожен був на своїй хвилі, у полоні домашніх заготовок.

Як успішний приклад боротьби з корупцією Тігіпко навів Грузію. А які там «тісні економічні відносини» у Грузії з Росією? А от про це він не згадав: що не вписується в намальовану картину – прибираємо легеньким помахом руки. Про те, що економічна «співпраця» для Росії – то ще один спосіб агресії, Тігіпко не згадав і поготів.

У рекламних паузах, посеред іншого, лунала й політична реклама – зокрема, й Тігіпка. І, зокрема, його передвиборче гасло: «Відновити порядок». Пригадується, оце геть позбавлене соціального, політичного або економічного змісту слово «порядок» було одним із улюблених у Януковича. Та ще й «відновимо». То чи Тігіпко збирається відновити «порядок» а-ля Янукович? Виходить, що так.

Олег Тягнибок був, як і завжди, рішучим: «80% жителів Донбасу не підтримують терористів… З терористами ніяких переговорів», – одне слово, «мочити в сортирі», й ніяких теревенів. Що більше він висловлювався, то більше переконував: він оперує уявною, намальованою у власній свідомості Україною. Такою, якою він хотів би її бачити – а не такою, якою вона є. І то більше викликав підозру: він читає й переглядає лише ті матеріали у ЗМІ, які відповідають його власним уявленням, які вкладаються у його власне бачення ситуації. Іншими словами, шукає у ЗМІ не об’єктивну інформацію, а підтвердження власним поглядам.

Тягнибок посилався на «Генеральне розвідувальне управління – ГРУ» (насправді «головне»), та й узагалі вживав назви головного ворога якось дуже невпевнено. «Ми», Україна – це «одна велика родина». Зводити суспільні стосунки до родинних – суто тоталітарний прийом; саме з нього, до речі, ростуть ноги «братніх народів».

«Чи когось ущемлювали за те, що розмовляв у побуті російською?» – твердив лідер «Свободи» про прагнення донбасівців до державного статусу російської мови, – мовляв, у побуті кожен може розмовляти тією мовою, якою хоче. А державна мова, за Тягнибоком, – це «якщо людина хоче бути депутатом, міністром, податківцем, він мусить знати». Ото й усього лише, ото й є єдине призначення державної мови, єдиний сенс її існування – як такий собі сокровенний атрибут належності до еліти. Але ж мова не про побут, мова про можливість для донбасівців вести російською мовою спілкування з державою! Донбасівці не можуть пояснити, навіщо їм от саме державний статус російської мови, чому їм бракує її регіонального статусу – а їхні опоненти не можуть пояснити, чому державного статусу російській мові надавати не можна. Обидві сторони розмовляють штампами й стереотипами. На порозуміння між ними доведеться чекати дуже й дуже довго.

Звертаючись до Тігіпка, Тягнибок усе повторював: «Ваша Партія регіонів голосує... Ви, Партія регіонів, не голосуєте». Аж поки Тігіпко не завважив: він вийшов із ПР. Тягнибок не розгубився: «Але ж ви були у Партії регіонів!» Треба було розуміти, що майбутні голосування фракції ПР можна буде ставити Тігіпкові у провину щонайменше до скінчання віку.

А от бачення лідером «Свободи» сучасного світу: «У світі визнають силу, закон джунглів діє й між державами». Путін, якби був у студії, гаряче потиснув би Тягнибокові руку.

Ближче до кінця ефіру лідер «Свободи» відверто перейшов до агітації: «Я, як кандидат у президенти, висловлю своє бачення державної системи».

Юлія Тимошенко була з легендарною косою. Чим ніби подала знак: спроби оновлення завершено, й вона повертається до свого старого, звичного іміджу в усіх його проявах.

Промовляла вона дуже розлого. Але це не була розлогість аналітика, розлогість фактів та аргументів. Це була розлогість абстрактних тез, у які треба було вірити. Було в неї чимало слушних речей, були й пересмикування: «Якщо подивитися телебачення, почитати новини – все однозначно: воює Росія», – а насправді, мовляв, це люди, місцеві жителі. Подаруймо пані Тимошенко майже діаметральну зміну точки зору порівняно з її попередніми виступами на донбаську тему – зрештою, кожен може, розібравшись у фактах, змінити погляди. От тільки ж навіщо тоді було робити такі категоричні заяви раніше, до того, як розібралася у фактах? Але хіба ж із телебаченням та новинами усе так однозначно?

Відповідь на винятково конкретне запитання Тетяни Чорновол лідерка «Батьківщини» почала з довгої репліки: «Ми пам'ятаємо Таню Чоновол, її героїчну боротьбу на майдані; зараз вона очолила Антикорупційне бюро на громадських засадах, яке матиме (якщо Тимошенко стане президентом? – Б.Б.) виняткові повноваження». Розповідаючи про корупцію та клятих олігархів, вона так і не дала відповіді. Утім, про олігархів Юлія Володимирівна вела мову повсякчас: хоч би якими були теми та запитання, а все зводилося до того, які олігархи погані. Двічі повторила вона: тільки «Батьківщина» та «Свобода» голосують за демократичні законопроекти; «вдвох, більше ніхто не дає жодного голосу». Але ж це була неправда! Хіба ж «Удар» голосує якось інакше? І хіба Шустер не мав би цей факт «поставити на вид»?

Агітуючи проти суперників і роздаючи звинувачення, Тимошенко не називала жодних імен, стрибала з одного на друге – так, що зрештою мало скластися враження: на нинішніх виборах кандидатом від Партії регіонів є Петро Порошенко, саме на нього буцімто роблять ставку регіонали. Що ж, почали справджуватися найнеймовірніші прогнози: всіх своїх опонентів і критиків Тимошенко тавруватиме як «поплічників Партії регіонів» – не вдаючись, за звичкою, до аргументування.

І щодо всіх «трьох Т». Адресуючи свої промови донбаській аудиторії, ніхто з них так і не сказав: ми були під Януковичем чотири роки, ви – понад двадцять. То, може, це не Київ вас пограбував та довів до занепаду, може, не Україна винна, а ваша місцева влада, якій ви зберігаєте вірність?

Під саму завісу настав момент істини. Російський журналіст Ігор Яковенко запропонував тест на неавторитарність кандидатів у президенти. Він згадав відповідь Путіна на запитання про його помилки: «Да никаких ошибок не было», сформулював критерій оцінки: диктатори саме тим і відрізняються, що не визнають помилок, і спитав про помилки в усіх трьох гостей студії. І от що виявилося.

Єдина помилка Тягнибока – це те, що під час студентських революцій 1990–1991 років «вони не провели люстрації, не дотиснули, не провели деколонізації». Але ж тоді ще був СРСР, про люстрацію ще взагалі не було жодної мови; 1990 року навіть питання незалежності ставили ще дуже обережно! Чи личить кандидатові у президенти така забудькуватість? Чи може кандидат у президенти так плутатися в історичних епохах і характеристиках тих епох?

Та хоч би як, а виявилося: від 1991 року Олег Тягнибок веде до заздрості безпомилкове життя.

Єдиною помилкою Сергія Тігіпка було те, що він довірився Януковичеві, повірив у його реформаторські наміри. Інших помилок теж не було, та й ту, єдину, Янукович зробив. Тільки от як же так сталося, що досвідчений політик і бізнесмен так лоханувся – на рівному місці? Не розгледів у Януковичі Януковича, не розгледів того, що було очевидним – це ж треба!

Єдину помилку Юлії Тимошенко теж скоїла не вона сама, а чи то Віктор Ющенко, чи то Петро Порошенко. Бо полягала та помилка в тому, що її зрадили люди, яких вона підтримувала на майдані 2004 року: «Відповідальність за наслідки Помаранчевої революції... Буде давити на мене все життя... Якщо народ довірить мені бути президентом України, я демонтую цю систему, причому швидко». От тільки коли політика всі й завжди тільки й роблять, що зраджують, – може, варто пошукати тріску у власному оці?

Отакими вони й вийшли, результати тесту на путінізм: один із помилками молодості, один обдурений і одна зраджена. Обирайте, шановні виборці, хто вам більше до вподоби!

Читайте також:

«"Шустер live": піар в одні ворота»

«Кандидати у президенти в "Шустер live": презентація замість дискусії»

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
segodnya.ua
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2161
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду